Справа № 645/7003/21
Провадження № 1-кп/645/713/21
25 листопада 2021 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 секретаря судових засідань - ОСОБА_2 , за участю прокурора Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова Харківської області - ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження № 12021221190000648 від 17 серпня 2021 року за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки Харківської області, Дворічанського району, с. Васильцівка, громадянки України, яка має базову загальну середню освіту, не заміжньої, офіційно не працевлаштованої, раніше не судимої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 -
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України
16.08.2021 року, приблизно о 20 год. 30 хв. ОСОБА_5 знаходилася в підсобному приміщенні (місце для збирання сміття) за адресою: АДРЕСА_2 , яке вона використовувала як своє тимчасове місце мешкання, де також знаходився її співмешканець ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В цей час між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виник конфлікт на ґрунті особистих неприязних відносин, під час якого ОСОБА_6 замахнувся на ОСОБА_5 кулаком правої руки, на що остання ухилилася. Після чого у ОСОБА_5 виник раптовий злочинний намір на спричинення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, реалізуючи який раптовий злочинний намір на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій та суспільно небезпечний характер свого діяння, свідомо допускаючи настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій у вигляді смерті ОСОБА_6 , та бажаючи діяти саме таким чином, взяла в праву руку кухонний ніж з рукояткою білого кольору, який знаходився поруч з нею на столі, та нанесла зазначеним ножем один удар в область живота ОСОБА_6 , після чого між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 продовжився конфлікт. Далі ОСОБА_5 , продовжуючи реалізовувати свій протиправний намір на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , нанесла один удар ногою по тулубу в область печінки останнього в момент, коли він знаходився в положенні лежачи на землі на спині. В подальшому ОСОБА_6 було доставлено до Комунального некомерційного підприємства «Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. провесора ОСОБА_7 », де останній помер ІНФОРМАЦІЯ_3 о 12 год. 45 хв.. Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_5 спричинила ОСОБА_6 наступні тілесні ушкодження: проникаюче поранення живота, що бере свій початок з ушкодження розташованого на передній черевній стінці зліва на відстані 2,5 см від умовно-середньої лінії із ушкодженням м'яких тканин передньої черевної стінки за ходом ранового каналу, проникає у черевну порожнину, наскрізь ушкоджує шлунок і закінчується, при цьому довжина ранового каналу становить близько 8,5-10 см, а напрямок ранового каналу спрямований спереду-назад, зліва-направо та декілька зверху-донизу; тупа травма живота у вигляді синця та крововиливу у м'які тканини по правій боковій поверхні грудної клітини передньо- паховою та заднє-паховою лініями в проекції 10, 11, 23 ребер із захватом бокової стінки живота, крововиливу у правий купол діафрагми, розтріскування паренхіми печінки по діафрагмальній поверхні печінки в ділянці 6 та 7 сегментах, а також відриву печінково-діафрагмальної зв'язки від капсули печінки із крововиливом у неї, які відповідно до п. 2.1.3 "к,л,о" "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень" відносяться до ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень. Причиною смерті ОСОБА_6 стала поєднана тупа травма живота та проникаюче колоте-різане поранення живота із наскрізним ушкодженням шлунку та розтріскуванням паренхіми печінки, а також відриву печінково-діфрагмальної зв'язки від капсули печінки, що призвело до масивної крововтрати, і ускладнилося декомпенсованим геморагічним шоком та гострим розладом кровообігу.
Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 беззаперечно визнала себе винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, пояснила суду про обставини викладені вище, зазначила, що всі обставини, викладені в обвинувальному акті відповідають фактичним обставинам справи, події вчинення нею кримінального правопорушення вірно відображені. Дійсно 16 серпня 2021 року, в вечірній час, вона знаходилась разом зі своїм співмешканцем ОСОБА_6 за місцем тимчасового мешкання - в підсобному приміщенні в будинку АДРЕСА_2 , в цей час між ними виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_6 намагався вдарити її кулаком, вона ухилилися, вхопила зі столу, що знаходився поруч кухонний ніж та нанесла ним удар ОСОБА_6 удар в область живота, після чого нанесла йому удар ногою по тулубу в область печінки.
Враховуючи те, що обвинувачена повністю визнала свою вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, погоджується з кваліфікацією вчиненого нею кримінального діяння, розуміючи яка міра покарання загрожує, показання обвинуваченої повністю відповідають фактичним обставинам справи, які вона не заперечує, а саме про обставини, характер та механізм нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , прокурор не висловив жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд відповідно до частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України, визнав недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження подій кримінальних правопорушень та винуватості обвинуваченої у їх вчиненні, обмежившись допитом обвинуваченої, дослідженням матеріалів кримінального провадження щодо речових доказів, процесуальних витрат та матеріалів, які характеризують особу обвинуваченої. При цьому судом з'ясовано правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин, добровільність їхньої позиції та роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
З урахуванням повного визнання вини у вчинені вищенаведеного кримінального правопорушення, а також враховуючи думку учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позиції, суд на підставі ст. 349 ч.3 КПК України визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, вважає за доцільне обмежитись дослідженням доказів, які стосуються особи обвинуваченої. При цьому судом з'ясовано, чи правильно розуміють зазначені особи зміст обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції. Учасникам процесу роз'яснено, що у такому випадку сторони будуть позбавлені права оскаржувати дані обставини в апеляційному порядку.
Відповідно до ч. ч. 1, 6 статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 324, ст. 368 КПК України, суд, вирішуючи питання про наявність в діях обвинуваченої ознак злочину і за якою статтею кримінального закону це діяння має кваліфікуватися, для визначення умислу, а також для відмежування конкретного діяння проти життя чи здоров'я особи від суміжного, при дослідженні доказів виходить із сукупності всіх обставин вчиненого діяння.
Конституція України визначила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3). Крім того, у ст. 27 Основного Закону держави гарантується невід'ємне право людини на життя і захист цього права є обов'язком держави. Такі положення Конституції України зумовлені нормами міжнародного права, зокрема в ч. 1 ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.) зазначено: «Право кожного на життя охороняється законом». Аналогічна норма міститься і в ч. 1 ст. б Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.) «Право на життя є невід'ємне право кожної людини. Це право охороняється законом».
Згідно з ч.5 ст.9 КПК України, кримінально процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У своїх рішеннях "Ірландія проти Сполученого Королівства" від 18 січня 1978 року, "Коробов проти України" від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Згідно ч.2 ст. 8 КПК України та ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при розгляді даного кримінального провадження враховує усталену практику ЄСПЛ, зокрема, викладену в рішеннях ЄСПЛ по справах «Кобець проти України», «Коробов проти України» та «Ушаков проти України» щодо концепції доведення вини «поза розумним сумнівом». За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченої «поза розумним сумнівом» у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України.
Дії ОСОБА_5 суд кваліфікує в межах пред'явленого прокурором обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисні тяжкі тілесні ушкодження, тобто умисні тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, що потягли смерть потерпілого.
Як пом'якшуючі покарання обставини, суд, відповідно до статті 66 КК України визнає щире каяття обвинуваченої, яка висловила критичну оцінку своєї поведінки шляхом повного визнання вини та готовності нести кримінальну відповідальність, а також її активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, оскільки вона добровільно своїми активними діями надавала допомогу органам досудового розслідування та суду в з'ясуванні тих обставин вчинення кримінального правопорушення, що мають істотне значення для повного його розкриття. Крім того, суд визнає як пом'якшуючу покарання обставину віктимну поведінку самого потерпілого, яка передувала вчиненню кримінального правопорушення, та, на думку суду, послугувала однією із вагомих причин для вчинення кримінального правопорушення, яке є предметом розгляду даного кримінального провадження.
Суд зазначає, що досліджуючи механізм конкретного кримінального правопорушення, необхідно ретельно вивчати не лише особу злочинця, а й особу жертви. Важливо, що переважно злочини відбуваються через значний внесок жертви в те, що з нею сталося, тому злочин можна вважати результатом дій обох - злочинця і жертви.
Віктимологія вивчає жертву в контексті морально- психологічних і соціально-правових характеристик, які впливають на її вразливість, ситуації, що передують злочину, а також ситуації безпосереднього злочину для того, щоб відповісти на запитання: яким чином у межах взаємодії з поведінкою злочинця виявляється поведінка (дія або бездіяльність) жертви.
Роль жертви в кримінологічному механізмі конкретного злочину може бути як зовсім нейтральною, так і максимально провокаційною, такою, що спонукає до вчинення злочину. У віктимологічному контексті жертва залишається такою навіть тоді, коли її дії є протиправними, а вона стала жертвою в результаті відображення посягання.
Так, як вбачається з матеріалів справи, безпосередньо перед вчиненням кримінального правопорушення обвинуваченою, потерпілими було здійснено провокативні дії, що виразилося у спробі нанести удар кулаком обвинуваченій.
Оскільки кримінальне провадження розглядається в межах пред'явленого обвинувчення, обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_5 , відповідно до статті 67 КК України, судом не встановлено.
Суд приймає до уваги рішення Європейського Суду у справі „Скоппола проти Італії" від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), в якому зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
У справі "Ізмайлов проти Росії" (п. 38 рішення від 16.10.2008 року) Європейський Суд встановив, що "для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар для особи".
Вивченням в ході судового розгляду даних особи обвинуваченої встановлено, що вона раніше не судима, до кримінальної відповідальності не притягувалася (вимога УІАЗ ГУНП в Харківській області від 19.08.2021 року), на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансері не перебуває (повідомлення КНП «Дворічанська районна лікарня» Дворічанської селищної ради Куп'янського району Харківської області від 25.08.2021 року №01-09/1624).
Як вбачається з висновку судово-психіатричного експерта №511 від 29.09.2021 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керуватися ними. В період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_5 виявляла ознаки вищевказаного хронічного психічного захворювання та перебувала у стані гострої неускладненої алкогольної інтоксикації, поза тимчасового розладу психічної діяльності. Могла усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_5 на теперішній час відповідно до свого психічного стану, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Питання про необхідність застосування до ОСОБА_5 примусового лікування від алкогольної залежності у відповідності до ст.. 96 КК України судом не вирішується, оскільки дане захворювання не є таким, що уявляє собою небезпеку для здоров'я інших людей.
Судом, враховуються вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Призначаючи ОСОБА_5 покарання, суд виходить з положень ст. 65 КК України, а саме - принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховує характер та ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке, за змістом ст. 12 КК України, є умисним тяжким кримінальними правопорушеннями, наслідки вчинення кримінального правопорушення, обставину, що пом'якшує покарання, особу обвинуваченого, відношення обвинуваченого до скоєного злочину, а також вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженої, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_5 та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень призначити покарання у виді позбавлення волі, оскільки її виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень неможливо без ізоляції від суспільства.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно п.1 Постанови Пленуму ВСУ "Про практику призначення судами кримінального покарання" №7 від 24.10.2003 року призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Згідно з ч.1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
В силу пункту 8 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Виходячи з буквального змісту даної норми, як підставою для призначення більш м'якого покарання в ч.1 ст.69 КК вказується на дві групи чинників, які певним чином характеризують вчинений злочин і особу винного: а) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, що характеризують особу винного.
Повною мірою врахувавши всі пом'якшуючі покарання обставини та фактичні дані, наведені вище, суд приходить до висновку про можливість призначення обвинуваченій покарання за ч. 2 ст. 121 КК України, із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком шість років, що є нижчим від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми.
Призначення такого покарання відповідає принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.
Цивільний позову у справі не заявлений, процесуальні витрати відсутні.
Питання про речові докази суд вирішує згідно ч. 9 ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 349, 373, 374, 395 КПК України суд, -
Визнати ОСОБА_5 винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 Кримінального кодексу Українита призначити покарання із застосуванням ч.1 ст. 69 Кримінального кодексу України у виді 6 (шести) років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_5 до набранням вироком законної сили та направлення її для подальшого відбуття покарання, суд вважає необхідним залишити раніше обраний у виді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».
Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 відраховувати з моменту її фактичного затримання - 17 серпня 2021 року.
Речові докази - 4 (чотири) ножі (картонний коробок), змив з РБК на ватну паличку (паперовий конверт), сукню чорно - білого кольору (паперовий конверт), фрагмент тканини з нашаруванням РБК (картонна коробка), фрагмент тканини з нашаруванням РБК (картонна коробка), 1 (один) ніж з рукояткою білого кольору (паперовий конверт), футболку чоловічу сіру, фрагмент тканини бордового кольору (розірвана футболка), зі слідами бруду та речовини бурого кольору, труси чоловічі сині, кросівки сірі з рожевими смужками, бриджі чоловічі бордового кольору, які знаходяться на відповідальному зберіганні в камері зберігання речових доказів ВП №2 ХРУП №2 ГУНП в Харківській області після набрання вироком законної сили - знищити.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення, засудженим, який перебуває під вартою, протягом 30 днів з дня вручення копію вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження якщо таку скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок який набрав законної сили є обов'язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для всіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Відповідно до приписів ч.6 ст. 376 КПК України копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.
Роз'яснити сторонам кримінального провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися з журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Роз'яснити, що учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Головуючий суддя: