Справа № 577/4054/21
Провадження № 2/577/1244/21
22 листопада 2021 року м. Конотоп Конотопський міськрайонний суд Сумської області
у складі головуючого судді Потій Н.В.,
за участю секретаря Подейко Т.С.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Матях Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Конотоп цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська Залізниця» про відшкодування шкоди завданої здоров'ю фізичної особи,
І. Стислий виклад позиції сторін.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Таргоній В.М. звернувся до суду із позовом в якому просить стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 300000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди та 4250 грн 97 коп. витрат на лікування. Свої вимоги мотивує тим, що 22 липня 2019 року на перегоні Вирівка-Конотоп 631 км, 8 пікет, вантажний поїзд № 1759 локомотив серії ВЛ 80С-2741 допустив наїзд на ОСОБА_2 , який отримав тяжкі травми. 23 липня 2019 року за фактом настання цієї події було внесено відомості до ЄРДР за № 1201920080000769 та розпочато досудове розслідування. Постановою слідчого від 11.02.2020 року кримінальне провадження було закрито. Як зазначено в ухвалі ВССУ від 30.05.2016 року у справі № 607/18554/14-ц шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Здоров'ю позивача було заподіяно значну шкоду, оскільки позивач зазнав фізичного болю та страждань, переніс операцію, йому встановлено першу групу інвалідності. Крім того, позивач переніс сильний емоційний стрес та потребує психологічної адаптації, що підтверджується копією індивідуальної програми реабілітації інваліда. На момент ДТП позивачу було 23 роки, внаслідок отриманих травм він втратив можливість знайти роботу. Мати позивача ОСОБА_2 померла у 2016 році, він не має близьких людей, які б його підтримали, проживає у гуртожитку, де орендує житлове приміщення. Вказане свідчить про те, що позивачу після ДТП необхідно докладати надзвичайних зусиль для організації свого життя. Зміни у житті позивача є тяжкими і безповоротними. Позивач внаслідок отриманих травм в ДТП у період з 22.07.2019 року до 28.10.2019 року перебував на стаціонарному лікуванні в КНП Конотопської міської ради «Конотопська центральна лікарня ім. академіка Михайла Давидова». За призначенням лікарів, під час стаціонарного лікування позивачем було витрачено 4250 грн 97 коп.
Відповідач АТ «Українська залізниця» у письмовому відзиві на позов просить відмовити в задоволенні позову. Свої заперечення мотивує тим, що актом службового розслідування нещасного випадку невиробничого характеру від 01.08.2019 встановлено, що ОСОБА_2 10.07.1996 року о 22:30 год на 631 км пк 8 непарної колії на перегоні Вирівка-Конотоп знаходився у габариті рухомого залізничного складу в стані алкогольного сп'яніння. За поясненнями локомотивної бригади в світлі прожектору помітили людину, яка лягла на колію по якій слідував потяг, машиністи одразу з подачею сигналів великої та малої гучності, застосували екстрене гальмування з подачею піску, але на сигнали потерпілий не реагував і з приводу малої відстані, наїзд запобігти не вдалося. З Акту службового розслідування вбачається порушення самим потерпілим пунктів 2,1, 2.2, 2.3, 2.20 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України. Зазначає, що травмування потерпілого сталося саме через його власну необережність. Пішохід ОСОБА_2 , який перебував в стані алкогольного сп'яніння, переходив залізничну колію у невстановленому для цього місці та знаходився в межах небезпечної зони і при наближенні потягу не залишив її. Вважає, що пригода виникла внаслідок небезпечних дій самого потерпілого, який сам себе поставив в небезпечне становище, знехтувавши вимогами Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України.
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 серпня 2021 року відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено о 10:00 год 27 вересня 2021 року (а.с.46).
27 вересня 2021 року підготовче судове засідання відкладено до 15:00 год 11 жовтня 2021 у зв'язку із неявкою позивача і його представника та відсутністю відомостей про те, що вони належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
11 жовтня 2021 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.
28 жовтня 2021 року о 08:40 год судове засідання відкладено у зв'язку із неявкою сторін.
18 листопада 2021 року судове засідання відкладено до 15:20 год 22 листопада 2021 року, за клопотанням позивача.
У судовому засіданні 22 листопада 2021 року представник позивача адвокат Таргоній В.М. позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позові. Суду пояснив, що кримінальне провадження, за фактом травмування ОСОБА_2 електропотягом, було закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення. Ані умислу потерпілого, ані непереборної сили не встановлено. Тому існує відповідальність відповідача без наявності його вини як володільця джерела підвищеної небезпеки. Потерпілий мав намір перейти залізничні колії, а не залишитися на них. Зокрема, потерпілий неналежно оцінив небезпеку переходу залізничної колії у невстановленому місці, перечепився за колію, втратив свідомість і потрапив під потяг. ОСОБА_2 стверджує що умислу потрапити під потяг в нього не було. Не заперечує того факту, що потерпілий перебував у стані алкогольного сп'яніння. Просить стягнути з відповідача 4250,97 грн витрат на лікування потерпілого та 300000 грн. моральної шкоди, враховуючи тяжкість і невідворотність змін у його житті через ампутацію кінцівок, встановлення першої групи інвалідності. Відповідач входить в топ п'ятірку підприємств України. Позивач має молодий вік, переніс страждання від операцій, назавжди зруйновано його життєвий устрій. При визначенні моральної шкоди просить врахувати баланс інтересів, а також вимоги розумності і справедливості.
Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала і прохала суд відмовити у задоволенні позову. Висловила думку, що в діях потерпілого вбачається як умисел, так і необережність. Вважає неправдивими пояснення потерпілого з приводу того, що він вжив дві пляшки пива, бо в його крові виявлено алкоголь 3,0 проміле. Вважає, що потерпілий не спіткнувся, а зі слів машиніста свідомо ліг на колії. Актом розслідування винних дій машиністів не встановлено, що підтверджується і постановою про закриття кримінального провадження. Також зауважила, що електровоз не має можливості об'їхати перешкоду, яка знаходиться на колії.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
22 липня 2019 року близько 22 год 40 хв. на перегоні Вирівка-Конотоп 631 км, 8 пікет, вантажний електровоз ВЛ 80С-2741 № 1759 під керуванням машиніста ОСОБА_4 та помічника машиніста ОСОБА_5 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який знаходився на непарній залізничній колії (а.с. 5).
23 липня 2019 року за фактом цієї події внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201920080000769 за ч.2 ст. 276 КК України (а.с. 5-6).
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 22 від 07.02.2020 року у ОСОБА_2 на час госпіталізації у відділення мали місце: рана по медіальній поверхні верхньої третини лівого стегна, травматична ампутація лівої нижньої кінцівки на рівні верхньої третини гомілки, травматична ампутація правої нижньої кінцівки на рівні нижньої третини гомілки.
ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні у КНПКМР КЦРЛ відділення 69 з 22.07.2019 року по 28.10.2019 року з діагнозом: травматична ампутація обох гомілок на рівні верхньої третини. По ступеню тяжкості в комплексі дані тілесні ушкодження згідно таблиць втрати загальної працездатності внаслідок різним травм становить 55% втрати загальної працездатності, що згідно правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень відноситься до тяжких тілесних ушкоджень. При хімічному дослідженні крові та сечі від 22.07.2019 року виявлено етиловий спирт в крові 3,0 г /л, в сечі 3,4 г/л. (а.с. 20)
11 лютого 2020 року слідчий Конотопського РВП Мельников Ю.В., прийняв постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 1201920080000769 від 23.07.2019 року, керуючись п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, якою передбачено закриття кримінального провадження якщо встановлено відсутність в діянні складу кримінального правопорушення (а.с. 6).
Згідно довідки Конотопської ЦРЛ від 22.04.2020 року ОСОБА_2 на психіатричному обліку не перебуває, за психіатричною допомогою останні 5 років не звертався (а.с. 22).
З 22.07.2019 року по 30.07.2019 року ОСОБА_2 перебував у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії (реанімації), після чого був переведений в травматологічне відділення, стаціонарне лікування припинено 28.10.2019 року. (а.с. 20-21). 23 липня 2019 року мала місце операція - в/в наркоз - ПХО ран з формуванням куксів обох гомілок (а.с. 20).
Випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 3066 підтверджується, що ОСОБА_2 , 1996 року народження, був госпіталізований до лікарні, де перебував з 22 липня 2019 року по 28 жовтня 2019 року із діагнозом «Травматична ампутація обох гомілок на рівні в/3. Алкогольне сп'яніння». Травма 22.07.2019 року близько 23-00 год (потрапив під потяг). З 22.07.2019 року по 30.07.2019 року ОСОБА_2 перебував у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії (реанімації), після чого був переведений в травматологічне відділення (а.с. 20-21).
На підтвердження придбання лікарських засобів та медичних виробів позивачем надано квитанції з аптек на загальну суму 4250 грн 97 коп. у період стаціонарного лікування з 22.07.2019 року по 30.07.2019 року (а.с. 26-27)
ІV. Норми права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Загальне положення про цивільно правову відповідальність за заподіяння позадоговірної шкоди встановлено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Позадоговірна (деліктна) відповідальність, яка є видом цивільно-правової відповідальності, настає при існуванні складу правопорушення, що включає такі елементи, як: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.
Частиною 5 статті 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно з частиною першою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
У пункті 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» вказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст. 1187 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пункт 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України вказує, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1 ст. 22 ЦК України)
Збитками є, зокрема витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п.1) ч.2 ст. 22 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно із п.1) ч.2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. (ч.3 ст. 23 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст. 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.
Відповідно до ч.2 ст. 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу (ч.3 ст. 1193 ЦК України)
Згідно із ч.1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому, зокрема додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Пунктом 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
V. Оцінка суду.
Вислухавши сторони, дослідивши зібрані в справі докази, оцінюючи надані докази за власним переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, давши їм оцінку в цілому, так і кожному окремо, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Представник відповідача у судовому засіданні пояснила, що в діях ОСОБА_2 , на її думку, є і умисел, і необережність одночасно.
Доводи представника відповідача у судовому засіданні про те, що дорожньо-транспортна пригода трапилась і внаслідок умислу потерпілого ОСОБА_2 є неспроможними, оскільки не підтверджуються дослідженими доказами.
Під умислом слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому така особа повинна розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Посилання представника відповідача на протоколи допиту від 23.07.2021 року машиніста електровоза ОСОБА_4 , на думку якого потерпілий вирішив покінчити життя самогубством, та машиніста електровозу ОСОБА_5 , на думку якого потерпілий сидів на колії, а при наближенні потягу почав лягати на колії, суд оцінює критично. При цьому суд враховує, що вказані покази є суб'єктивними, оскільки вони надані працівниками АТ «Укрзалізниці», що не виключало їх зацікавленість в результатах розгляду справи.
Крім того, ці пояснення відрізняються від показів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , наведених слідчим у постанові про закриття кримінального провадженні від 11.02.2020 року на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.
Зокрема у постанові слідчого від 11.02.2020 року зазначено, що допитаний ОСОБА_4 пояснював, що під час руху вантажного електровозу побачив на колії тіло людини на відстані 150-200 м і одразу застосував екстрене гальмування з подачею піску та безперервною подачею звукових сигналів великої та малої гучності, але людина не реагувала на подачу сигналів і лежала на колії, зупинив електровоз помічник машиніста і побачив, що під 2-ю колісною парою з голови електровозу лежить чоловік, про що повідомили чергову по станції та швидку допомогу. Аналогічні покази надав ОСОБА_5 .
Як встановлено судом, 11 лютого 2020 року слідчий Конотопського РВП Мельников Ю.В., прийняв постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 1201920080000769 від 23.07.2019 року, керуючись п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, а саме: встановлено відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
При цьому, як зі змісту постанови, так і з норми кримінально-процесуального законодавства (п.2 ч.1 ст. 284 КПК України), якою керувався слідчий при винесенні 11.02.2020 постанови про закриття кримінального провадження вбачається наявність події кримінального правопорушення, яка мала місце 22 липня 2019 року близько 22 год 40 хв. на перегоні Вирівка-Конотоп 631 км, 8 пікет внаслідок наїзду вантажного електровоза на пішохода ОСОБА_2 .
Так, у постанові слідчого від 11.02.2020 року зазначено, що згідно із висновком судової залізнично-транспортної експертизи № 5394/5395/5396 від 20.10.2019 року дії членів локомотивної бригади при веденні потяга № 1759, яким стався наїзд на ОСОБА_2 відповідали вимогам пунктів 10.1.2, 10.1.21, 16.38, 16.39, 17.1, 17.2 Правил технічної експлуатації залізниць України і тому члени локомотивної бригади не мали технічної можливості запобігти наїзду поїзда № 1759 на пішохода ОСОБА_2 . Дії ОСОБА_2 не відповідали вимогам п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.5, 2.20 Правил безпеки, а саме пішохід переходив залізничну колію у невстановленому для цього місці та знаходячись в межах небезпечної зони при наближенні потяга не залишив її. Крім цього, ОСОБА_2 перебував у стані алкогольного сп'яніння. З пояснень потерпілого ОСОБА_2 , наведених слідчим у постанові, вбачається, що близько 22 год він рухався через залізничні колії в районі Семи вітрів в м. Конотоп, за розташуванням СТО; під часу руху перечепився, впав на колію і втратив свідомість; що відбувалося потім не пам'ятає; прийшов до свідомості в лікарні. (а.с. 6-7).
Судом встановлено, що травмуванню ОСОБА_2 сприяла його груба необережності, а саме порушення потерпілим Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України та його перебування в стані алкогольного сп'яніння, що встановлено висновком судової залізнично-транспортної експертизи № 5394/5395/5396 від 20.10.2019 року. Так, відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3, 2.5, 2.20 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року №54, пішоходам дозволяється переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо); перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо). При наближенні поїзда до перону або платформи громадяни повинні стежити за звуковими сигналами, що подаються з локомотива, моторвагонного рухомого складу та іншого спеціального самохідного рухомого складу, уважно слухати оповіщення, що передаються по гучномовному зв'язку; при наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід; пішоходам забороняється ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п'яти метрів; знаходитись на об'єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп'яніння.
З наявністю в діях потерпілого грубої необережності погодився і відповідач у письмовому відзиві на позов (а.с. 58).
У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у своїй постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відсутність вини членів локомотивної бригади (машиніста ОСОБА_4 та помічника машиніста ОСОБА_5 ) вантажного електровозу, за відсутністю в їх діянні складу кримінального правопорушення не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати позивачу шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, оскільки АТ «Укрзалізниця» як особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини).
Разом з тим, судом враховано, що потерпілий ОСОБА_2 перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, переходив залізничну колію у невстановленому місці, що свідчить саме про грубу необережність в діях потерпілого.
Відтак, у даному випадку, суд вважає за доцільне врахувати норми частини 2 статті 1193 ЦК України, згідно якої якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Суд враховує, що завдана позивачеві моральна шкода безпосередньо пов'язана з ампутацією нижніх кінцівок на рівні в/3, внаслідок чого він у молодому віці (23 роки) років отримав безтерміново першу групу інвалідності. Вказане є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивача. Аналізуючи суть порушення прав позивача, враховуючи, що груба необережність потерпілого сприяла виникненню шкоди, виходячи зі справедливих й розумних критеріїв належного розміру відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 60 000 грн.
При цьому, в силу положень ч. 3 ст. 1193 та ч. 1 ст. 1195 Цивільного кодексу України така необережність не може бути підставою для зменшення витрат на придбання ліків та медикаментів на лікування ОСОБА_2 .
Суд враховує, що Випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 3066 підтверджується, що ОСОБА_2 , 1996 року народження, був госпіталізований до лікарні, де перебував з 22 липня 2019 року по 28 жовтня 2019 року із діагнозом «Травматична ампутація обох гомілок на рівні в/3. Алкогольне сп'яніння». Травма 22.07.2019 року близько 23-00 год (потрапив під потяг). З 22.07.2019 року по 30.07.2019 року ОСОБА_2 перебував у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії (реанімації), після чого був переведений в травматологічне відділення (а.с. 20-21). Призначене лікування: УГГ, ЛФК, магнітотерапія, амікацин, левомак, цефтріаксон, бісакодил, глутаргін, кетанов, флуконазол, латрен, дексаметазон, етамзилат, фурасемід, метронідазол, ер. Маса. (а.с. 20). З листків лікарських призначень вбачається, що ОСОБА_2 призначалися також наступні медичні препарати: гелодез, натрія хлорид, ізосол, гемодез, метронідазол, левофлоксацин, фуцис, дексаметазон, фурасемід, кетанов, лазикс, бісакодил (а.с. 30-41), димедрол, анальгін, кейвер (а.с.40). Крім того, у листках лікарських призначень ОСОБА_2 зазначено про ліжковий режим, проведення перев'язок (а.с. 30, 40), призначення крапельниць, введення препаратів внутрішньовенно (а.с. 33-35).
З огляду на викладене, суд визнає допустимими доказами фіскальні чеки з аптек і в частині придбання таких медичних виробів як: гігієнічні пелюшки, медичні рукавички, системи для переливання крові та компонентів крові, канюля внутрішньовенна з ін'єкційним клапаном, систем ПК TS-AD з металевою голкою, шприців 5 мл, 20 мл, систем ПР для переливання інфузійних розчинів, катетера внутрішньовенного, а також розчинів для ін'єкцій, знеболювального препарату німесил, заспокійливого - екстракту валеріани.
Придбання призначених лікарями Конотопської ЦРЛ лікарських засобів та медичних виробів підтверджується фіскальними чеками: аптеки № 2 ТОВ «Компанія «Фарм-Союз» від 23.07.2019 року на суму 739,47 грн, аптеки № 20 ТОВ «Ультраспецмонтаж» від 28.07.2019 року на суму 495,00 грн, від 29.07.2021 року на суму 550 грн (а.с. 25), аптеки № 1 ТОВ «Ескулап» від 05.08.2019 року на суму 85 грн, від 30.07.2019 року на суму 260 грн від 26.07.2019 року на суму 279,00 грн, від 04.09.2019 року на суму 49 грн, аптеки № 13 ТОВ «Компанія «Фарм-Союз» від 07.08.2019 року на суму 15 грн., від 11.08.2019 року на суму 71,20 грн. (а.с. 26), аптеки № 1 ТОВ «Ескулап» від 27.07.2019 року на суму 715,60 грн., від 28.07.2019 року на суму 96 грн, від 29.07.2019 року на суму 96 грн., аптеки «АВС-ФАРМ» від 29.07.2019 року на суму 74,40 грн., аптеки № 13 ТОВ «Компанія «Фарм-Союз» від 12.08.2019 року на суму 94,22 грн., чек аптеки № 20 від 29.08.2019 року на суму 24 грн (а.с. 27). Проте, з квитанції аптеки № 11 ТОВ «Компанія «Фарм-Союз» від 25.07.2019 року на загальну суму 587,88 грн. (а.с. 26), можливо визначити лише придбання препарату «Флуконазол» на суму 123,85 грн. та кетанов на суму 95,38 грн., тому за вказаною квитанцією до стягнення підлягає лише 219,23 грн. В іншій частині вказана квитанція щодо придбання ліків на загальну суму 368,55 грн є неналежним доказом. Фіскальний чек аптеки № 20 від 27.07.2019 року на суму 20,00 грн. про приєднання до дисконтної програми суд також визнає неналежним доказом (а.с. 27).
Тобто доведеними витратами на лікування суд визнає 3863,12 грн (739,47+495+550+85+260+279+49+15+71,20+715,60+96+96+74,40+94,22+24+123,85+95,38 = 3863,12 грн). З огляду на викладене, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 3863,12 грн. витрат на лікування.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
VІ. Розподіл між сторонами судових витрат
Згідно із пунктом 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням вказаних правових норм з відповідача у дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908 грн.
Керуючись ст. 5, 12-13, 76-81, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, -
Позовну заяву ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська Залізниця» про відшкодування шкоди завданої здоров'ю фізичної особи задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська Залізниця» на користь ОСОБА_2 3863,12 грн (три тисячі вісімсот шістдесят три гривні дванадцять копійок) витрат на лікування та 60000 грн. (шістдесят тисяч гривень) в якості відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська Залізниця» на користь держави 908 грн (дев'ятсот вісім гривень) судового збору.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 25 листопада 2021 року.
Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 .)
Представник позивача: адвокат Таргоній Вадим Миколайович (79026, м. Львів, вул. А. Сахарова, б. 33, оф.508).
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, поштовий індекс 03680).
Суддя Потій Н. В.