печерський районний суд міста києва
Справа № 757/31713/20-ц
22 листопада 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Вовк С. В.,
при секретарі судових засідань - Брачун О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», про захист прав споживача, визнання договорів недійсними,
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив визнати недійсним договір № 572897899 від 14 березня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», в особі директора Андронікової О. О., яка діє на підставі Статуту, з однієї сторони, та ОСОБА_1 з другої сторони, та додаткову угоду до договору № 572897899 від 14 березня 2020 року з моменту їх укладення, а дії ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо укладання вказаних договорів - нечесною підприємницькою практикою.
В обґрунтування позову вказано, що після огляду веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_1, з метою огляду з цікавості у квітні 2020 року позивач почав отримувати систематичні «грубі» телефонні дзвінки та sms-повідомлення з невідомих телефонних номерів з вимогою погашення заборгованості за кредитом, який він отримав після відвідування цього веб-сайту. Позивач дізнався з сайту про існування у нього боргу на загальну суму у розмірі 23 910, 37 грн перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Позивач стверджує, що він не укладав кредитний договір, сторони не вели перемовини із укладення такого договору, жодного листування з метою узгодження всіх істотних умов чи вчинення фактичної дії по виконанню досягнутих домовленостей з боку позивача не велося та не здійснювалося. Позивач переконаний, що при укладенні кредитного договору відповідач вніс у нього умови, які прямо суперечать законодавству України, порушують права позивача як позичальника з огляду на положення Закону України «Про захист прав споживачів» та кредитний договір підлягає визнанню недійсним.
Відповідач у поданому до суду відзиві позов не визнав, зазначено, що
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.
У липні 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі судді, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
29 липня 2020 року у справі відкрито провадження для розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.
05 листопада 2020 року стороною відповідача подано до суду відзив на позов.
Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
На офіційному сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у мережі Інтернет розміщено «Правила надання грошових коштів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», які є публічною пропозицією (офертою) на укладення кредитного договору на умовах і в порядку, що визначені ними.
Сторонами 14 березня 2020 року укладено договір № 572897899, відповідно до якого кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит на суму 11 940, 00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитом, нараховані згідно з п. 1.3, 1.4 або 1.5 цього договору.
Відповідно до п. 1.2 договору, кредит надається строком на 30 днів.
За пунктом 1.3 на період строку, визначеного п. 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою у розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом.
Пунктом 1.4 у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовується і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка у розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення).
У відповідності до пункту 1.6 позичальник зобов'язується повернути товариству кредит, нараховані проценти згідно з п. 1.3 цього договору не пізніше строку вказаного в п. 1.2 цього договору.
Пунктом 1.7 оспорюваного договору зазначено, що розрахунок сукупної вартості кредиту за дисконтною процентною ставкою та термін платежу згідно строку передбаченого п. 1.2 договору, зазначені у Графіку розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 1 до договору).
Відповідно до пункту 1 додатку № 1 до договору № 572897899 від 14 березня 2020 року, сторони погодили наступний графік розрахунків: термін платежу 13 квітня 2020 року, сума кредиту 11 940, 00 грн, нарахований процент 2 937, 30 грн, до сплати (разом) 14 877, 30 грн.
Згідно з пунктом 2 додатку № 1, сукупна вартість за дисконтною ставкою складає 124, 60 % від суми кредиту (у процентному вираженні) або 14 877, 30 грн (у грошовому вираженні) та включає в себе: 1) проценти за користування кредитом у розмірі 24, 60 % від суми кредиту (у процентному вираженні) або 2 937, 30 грн (у грошовому вираженні); 2) суму кредиту у розмірі 11 940, 00 грн.
За умовами пункту 4.1 договору, невід'ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт». Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua.
Крім того, пунктом 4.3 визначено, що сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного п. 1.2 цього договору, є процентами у розумінні частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
З врахуванням положень п. 1.3, 1.4, 1.5 договору, позичальник сплачує Товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 3, 66 відсотків річних за дисконтною ставкою або 622, 20 відсотків річних за базовою ставкою, як встановлено пунктом 4.4 договору.
Згідно з пунктом 4.5, усі істотні умови договору, в тому числі розмір базової та дисконтної процентної ставок та порядок їх застосування, погоджені сторонами під час укладення цього договору.
За п. 4.7 договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватися електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Відповідно до п. 4.12 договору, позичальник засвідчує, що умови цього договору є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов'язків кредитодавця та позичальника.
Згідно з пунктом 4.13 договору, сторони засвідчують, що укладення цього договору відповідає вільному волевиявленню сторін, жодна із сторін не знаходиться під впливом тяжких обставин, не помиляється стосовно обставин, що мають суттєве значення (природа договору, права та обов'язки сторін, інші умови договору), та умови договору є взаємовигідними для кожної із сторін. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний тільки за згодою сторін.
Пунктом 4.16 договору передбачено, що позичальник підтверджує, що отримав від кредитодавця до укладення цього договору інформацію, вимоги надання якої передбачені законодавством України, в тому числі інформацію передбачену ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка надана Товариством з дотриманням вимог законодавства України та забезпечує правильне розуміння позивальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання.
Крім того, пунктом 4.16 позичальник підтверджує, що кредит ним отримано не на споживчі цілі.
Цей договір є електронним документом, створеним і збереженим і Інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронним засобами у візуальну форму, як закріплено у пункті 4.18.
Позичальником ОСОБА_1 використано одноразовий ідентифікатор V5A62JJ7.
13 квітня 2020 року ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду до договору № 572897899 від 14 березня 2020 року, згідно з якою, у зв'язку із неможливістю виконання позичальником умов договору та на підставі звернення позичальника, продовжити строк, на який був наданий кредит за договором на тридцять днів, починаючи з 13 квітня 2020 року, позичальник сплачує за користування кредитом 1,64 % в день від суми кредиту за дисконтною процентною ставкою згідно додаткової угоди.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
У відповідності до положень ст. 61 Основного Закону України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Статтею 55 проголошено право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
За положеннями статей 626-628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Умови кредитного договору, на яких укладають двосторонні правочини з відповідачем, є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 Цивільного кодексу України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно з частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Вирішуючи цей спір, суд враховує, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).
За приписами частин першої - четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
За приписами статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина п'ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті Товариства за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Такі правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України, на укладення договору кредиту, та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Заявкою є документ встановленої Товариством форми, інтегрований в інформаційну систему Товариства, який заповнюється на сайті Товариства, і виражає намір заявника отримати грошові кошти від Товариства на умовах цих Правил та договору (п. 2.1.3. Правил).
Таким чином, бажаючи вступити у правовідносини із фінансовою установою, позичальник заповнив заявку на укладення договору, після чого Товариство надіслало пропозицію (оферту) укласти договір позичальнику, який акцептував її за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, увівши його в спеціальне поле та натиснувши іконку «відправити/підписати».
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі позичальника для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису.
Очевидним є, що саме позивач звернувся до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» із заявкою на отримання кредиту, що, відповідно до умов правил надання грошових коштів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», є акцептом на укладення кредитного договору.
Окрім цього, зі змісту цієї заявки вбачається, що ним вказано значну за обсягом і інформативністю кількість особистих даних, зокрема, серія і номер паспорт, номер облікової картки платника податків, номер мобільного телефону, дату народження, паспортні дані, сімейний стан, освіта, місце проживання, реєстрації, дату володіння житлом, працевлаштування із зазначенням місця роботи, щомісячний дохід, дата наступної виплати заробітку, щомісячні доходи та витрати, а також зазначено номер картки, якою користується позичальник.
Позивач після проходження ідентифікації особи, верифікації банківської картки позичальника, погодження істотних умов договору та ознайомлення з умовами кредитування, здійснив акцепт шляхом зазначення у відповідному чек-боксі галочки на в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», отримав на мобільний телефон у вигляді sms-повідомлення одноразовий ідентифікатор та здійснив його введення, тобто вчинив дії, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір.
Позивачем, не надано належних доказів про неналежну форму оскаржуваного правочину, а саме його не підписання, як підставу для визнання його недійсним, оскільки приписами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції».
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або sms-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 524/5556/19 від 12 січня 2021 року).
Без отримання листа на адресу електронної пошти та sms-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, без заповнення заявки, кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (правова позиція Верховного Суду по справі № 127/33824/19 від 07 жовтня 2020 року).
Таким чином, договір правомірно укладається шляхом приєднання клієнта до договору, який наданий йому для ознайомлення в електронному вигляді на офіційному веб-сайті (веб-сторінці) Товариства з урахуванням особливостей, визначених індивідуальною частиною.
Підсумовуючи викладене, договір підписано з дотриманням вимог чинного законодавства. Без отримання листа на адресу електронної пошти та sms-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, без заповнення заявки, кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
В оспорюваному договорі містяться усі істотні умови, зокрема: предмет договору (п. 1.1. договору); строк договору (п. п. 1.2. договору); інформація про відсотки за користування кредитом (п. п. 1.3. - 1.5. договору, додаток № 1 до договору); права та обов'язки сторін (п. п. 2.1. - 2.2.2.5. договору); розрахунок сукупної вартості та термін платежу за кредитом (п. 4.4, додаток № 1 до договору).
Таким чином, перед укладенням договору, фінансова установа надала позивачу усю інформацію, яку необхідно надати відповідно до законодавства України після чого останній підписав договір за допомогою електронного підпису, погодився і зобов'язався неухильно дотримуватися умов Договору.
Укладений договір свідчить про повну обізнаність позичальника щодо усіх умов договору та отримання інформації, передбачену законодавством України.
Судом встановлено, що спірний договір укладався з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи відповідача - веб-сайту (www.moneyveo.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем відповідача, у межах якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.
Такий договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) Товариством та її прийняття (акцепту) позичальником. У разі погодження позичальником з умовами запропонованої Товариством оферти, він має заповнити в особистому кабінеті заяву про прийняття оферти (здійснити акцепт оферти). Заява про акцепт оферти підписується заявником в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Оскільки, підписуючи договір позичальник погоджується зі всіма його умовами, маючи для цього всі можливості та час ознайомитися із цими умовами, то посилання позивача на те, що він не отримував всієї необхідної інформації, був введений в оману, не погоджував дійсні умови договору та не підписував його, є безпідставними, такі твердження спростовуються встановленими обставинами у справі.
Відповідно до частини першої, другої ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно з частиною першою ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
У відповідності до частини другої ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, суд приходить до висновку, що укладений сторонами кредитний договір відповідає вимогам законодавства щодо укладення кредитних правочинів, доказів протилежного позивач не надав і у матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження його доводів щодо використання Товариством нечесної підприємницької практики, з чого можна дійти висновку що вказані твердження позивача не відповідають дійсності.
У відповідності до положень статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, маючи рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про необґрунтованість позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», про захист прав споживача, визнання договорів недійсними, залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Суддя С. В. Вовк