печерський районний суд міста києва
Справа № 757/17810/21-к
06 квітня 2021 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у засіданні в залі суду в м. Києві провадження за клопотанням прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12020000000000888 від 18.09.2020 року, -
Прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на майно.
Обґрунтовуючи внесене клопотання, сторона кримінального провадження, вказує, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у об'єднаних матеріалах кримінального провадження за єдиним №12020000000000888 відомості про яке 18.09.2020 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 185, ч.3 ст.206, ч. 2 ст. 206 - 2, ч. 4 ст. 190 КК України.
У засідання прокурор не з'явився звернувся до суду з заявою про розгляд клопотання за його відсутністю, на задоволенні клопотання наполягає.
Слідчий суддя, враховуючи вимоги ст. 172 КПК України, з метою забезпечення арешту майна визнав можливим розгляд клопотання здійснювати без повідомлення власника майна.
Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя прийшов наступного висновку.
Так, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у об'єднаних матеріалах кримінального провадження за єдиним №12020000000000888 відомості про яке 18.09.2020 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 185, ч.3 ст.206, ч. 2 ст. 206 - 2, ч. 4 ст. 190 КК України.
Відповідно до ст. 131 КПК України при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно положень ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Так, прокурор посилаючись у клопотанні, що вказане майно є предметом злочину та наявні правові підстави, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України для його арешту, разом з тим, жодних доказів того, що вказане майно є предметом та доказом розслідуваних кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 185, ч.3 ст.206, ч. 2 ст. 206 - 2, ч. 4 ст. 190 КК України в матеріалах судового провадження не міститься.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 110 КПК України, рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова є процесуальним документом, яким оформляється їх рішення під час провадження досудового розслідування, проте всупереч вимогам ст.110 КПК України, до матеріалів клопотання постанову про визнання речовим доказом майна на яке просить накласти арешт сторона обвинувачення у кримінальному провадженні №12020000000000888 від 18.09.2020 року не долучено.
Вказане свідчить про відсутність правових підстав для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів, на яку посилається орган досудового розслідування, оскільки прокурором не надано доказів на підтвердження вказаних обставин, а за наявними матеріалами твердження є передчасним.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 22 КПК України суд не має права виконувати функції сторін кримінального провадження, закон забороняє суміщення функцій державного обвинувачення, захисту і судового розгляду в покладення їх на одного суб'єкта, тим більше самостійно витребувати у сторони обвинувачення будь-які документи на підтвердження доводів клопотання.
Зокрема, в клопотанні та долучених до нього матеріалах з достатньою повнотою органом досудового розслідування не обґрунтовано, яким саме чином вказане майно є предметом, доказом злочинів, засобом чи знаряддям їх вчинення, набуті злочинним шляхом, чи використовувалися під час вчинення вказаного кримінального правопорушення, прокурором під час формування даного клопотання не враховано всі обставини провадження, що може призвести до неправильного застосування кримінального процесуального закону України та потягти за собою обмеження прав третіх осіб.
Право власності будь-якої особи є непорушним і перебуває під захистом як національного, так і міжнародного права, зокрема, ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тому, доводи органу досудового розслідування щодо необхідності накладення арешту, є безпідставними та немотивованими, та клопотання задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 26, 98, 117, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-
В задоволенні клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12020000000000888 від 18.09.2020 року, - відмовити.
Ухвала про відмову у накладенні арешту на майно може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня отримання її копії.
Слідчий суддя ОСОБА_1