Єдиний унікальний № 331/4156/21 Головуючий в 1 інст. Кольц Д.М.
Провадження № 33/807/727/21 Доповідач в 2 інст. Рассуждай В.Я.
Категорія: ч.1 ст. 173-2 КУпАП
11 листопада 2021 року м. Запоріжжя
Суддя Запорізького апеляційного суду Рассуждай В.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Запорізького апеляційного суду справу, за участі захисника - адвоката Жданова М.О., представника потерпілої - адвоката Железняка О.В., за апеляційною скаргою захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Жданова М.О. на постанову судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2021 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, ФОП « ОСОБА_1 », який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Провадження у справі було закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП - у зв'язку з закінченням строку притягнення особи до адміністративної відповідальності, -
Згідно постанови суду першої інстанції, встановлено, що згідно матеріалів протоколу від 24 травня 2021 року - 19 травня 2021 року о 18-19 годині ОСОБА_1 , перебуваючи у АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру по відношенні до своєї дружини - ОСОБА_2 , а саме ображав її нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою.
Згідно матеріалів протоколу від 24 травня 2021 року - 24 травня 2021 року о 15:00 годині ОСОБА_1 перебуваючи у АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство по відношенні до своєї дружини - ОСОБА_2 , а саме ображав її нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою (домашнє насильство - психологічного характеру).
В апеляційній скарзі сторона захисту просить постанову суду першої інстанції скасувати та закрити адміністративне провадження.
В обґрунтування своєї скарги вказує, що рішення суду постановлено з порушенням та є таким, що порушує законні права і інтереси ОСОБА_1 . Зазначає, що п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП не містить повноважень у суду встановлювати вину особи у разі закриття провадження.
Вважає, що поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи є взаємовиключними рішеннями, і прийняття таких рішень в одній постанові про закриття провадження свідчить про порушення права людини на справедливий суд.
В доповненій апеляційній скарги вказує, що з відеозапису неможливо встановити особу, яка вчиняла протиправні дії, відносно постраждалої.
Вислухавши захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та представника потерпілої, перевіривши матеріали адміністративної справи та розглянувши доводи, викладені в апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом. При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд повинен з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що зазначених вимог закону суддя місцевого суду дотримався в повному обсязі, оскільки проаналізував усі докази у їх сукупності, та дав їм належну оцінку і встановив, за яких обставин було вчинено інкриміноване порушення.
Вказане обґрунтовується тим, що вина обвинуваченого підтверджується такими документами: протоколами про адміністративне правопорушення серії ВАБ №589797, серії ВАБ №596582, якими інкриміновано, що ОСОБА_1 вчинив дії, які мають ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП; письмовими поясненнями ОСОБА_3 , протоколами про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 19 травня 2021 року та від 24 травня 2021 року; оптичним носієм інформації у вигляді СД-диску, на якому записані відеофайли, які підтверджують те, що ОСОБА_1 прийшов до приміщення банку, де працює постраждала та вчинив дії, які характеризуються, як домашнє насильство психологічного характеру.
Апеляційний суд відхиляє доводи, що відеозаписом неможливо встановити, що відносно постраждалої вчинилися протиправні дії, оскільки переглянутим відеозаписом під найменуванням «Дирекция_ch4_20210524150000_20210524160000», «Дирекция_ch5_20210524150004_20210524160004» вбачається, що ОСОБА_1 , який перебував в той час в приміщенні банку веде себе зухвало по відношенні до колишньої дружини, розкидає документи біля каси банку, тобто поведінка його має агресивні витоки, що разом з іншими матеріалами справи свідчить про вчинення ним домашнього насильства психологічного характеру, відносно колишньої дружини.
Відеозаписами, які містяться в папці під найменуванням «Соборне_21.05.2021» показано, як ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні банку та біля нього веде себе агресивно. Коли колишня дружина перебуває на вулиці біля роботи, ОСОБА_1 вдався до дій психологічного характеру, а саме здійснював перепони у переміщенні постраждалої.
Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст. 173-2 КУпАП є розповсюдженою формою порушення прав людини. Особливістю такого насильства є те, що воно вчиняється одним з близьких осіб або колишнім подружжям та яке має циклічний і наростаючий характер, що може проявитися в інших суспільно небезпечних формах.
Суд вважає, що позитивним обов'язком держави є належне реагування на такі випадки для запобігання більш небезпечних діянь, які вчиняються в родині, навіть після розлучення чоловіка і дружини.
В рішенні European Court of Human Rights «Opuz v. Turkey» (№ 33401/02) від 09 червня 2009 року встановлено, що згідно з відповідними нормами і принципами міжнародного права, які визнані переважною більшістю країн, невиконання, навіть ненавмисне, державами їхнього обов'язку захищати жінок від домашнього насильства розглядається як порушення права останніх на рівний захист з боку закону.
Встановлено, що ст. 3 у поєднанні зі ст. 1 Європейської конвенції вимагає від держав вживати заходи з метою забезпечення того, щоб приватні особи не піддавались катуванням, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню, включаючи таке жорстоке поводження з боку приватних осіб.
Національне законодавство встановлює відповідальність за вчинення домашнього насильства. Так, відповідно до приписів ст. 173-2 КУпАП, насильство в сім'ї - це умисне вчинення будь-яких дій фізичного чи психологічного характеру, у тому числі застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесні ушкодження, погрози або образи, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психологічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Враховуючи положення закону та матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП підтверджується дослідженими і узгодженими між собою доказами, якими встановлено, що ОСОБА_4 , будучи обізнаним, що його дії є протиправними, відносно колишньої дружини вчинив дії, які характеризуються, як домашнє насильство у вигляді насильства психологічного характеру.
Також апеляційний суд при розгляді справи дійшов до висновку, що дії ОСОБА_1 істотно принижують гідність постраждалої, що є найвищою соціальною цінністю в Україні та є стрижнем природних людських прав, що не може піддаватися обмеженню або відчуженню, як з боку політичної організації - держави, так і з боку приватних осіб, навіть одного з членів подружжя.
Судова влада, як гілка влади за принципом розподілу влади та частина правовладдя покликана у першу чергу захищати людські права від сторонніх посягань, а тому за підтвердженням вини ОСОБА_4 в законний спосіб, місцевий суд правильно визнав його вину, а провадження в справі закрив на підставі вимог п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП через сплив строків притягнення до адміністративного стягнення.
Таким чином, доводи апелянта про те, що місцевий суд не мав повноважень під час закриття провадження у зв'язку із закінченням строку притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, на думку апеляційного суду, є безпідставними.
Вказане також випливає з того, що вимоги до постанови у справі про адміністративне правопорушення, законодавець не зробив будь-яких виключень щодо постанов про закриття провадження у справі про адміністративні правопорушення, із чого необхідно зробити висновок про те, що виконання вимог ч. 2 ст. 283 КУпАП є обов'язковим і для цього виду постанов.
Відповідно до правової позиції European Court of Human Rights у рішенні Суду «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.
Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків» за змістом якого, вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти Російської Федерації», «Гурепка проти України», «Лучанінова проти України» та інших.
Аналіз диспозиції та санкції 173-2 КУпАП дає підстави стверджувати те, що це правопорушення відповідає критерію кола адресатів та критерію мети та тяжкості наслідків.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене вказує на те, що зазначене вище правопорушення повинне розглядатись за процедурою кримінального судочинства, де визнання вини є обов'язковим відповідно до положень ст. 17, ч.4 ст.374 КПК України, п.2 ч.1 ст. 129 Конституції України.
Аналіз положень ст. 38 та п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП дає підстави стверджувати те, що наслідком закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення є лише звільнення особи від накладення адміністративного стягнення. При цьому суд звертає увагу і на те, що закриття справи із підстав, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП не передбачає звільнення особи від адміністративної відповідальності, наслідком чого була би відсутність підстав для визнання вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Зважаючи на викладене та враховуючи зазначену вище правову позицію ЄСПЛ у питанні порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, суд приходить до висновку про те, що закриття справи у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення за своєю суттю є закриттям справи із нереабілітуючих підстав, не передбачає звільнення особи від адміністративної відповідальності, що указує на необхідність визнання вини.
На підставі вищевикладеного, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу задоволенню не підлягає, а постанову місцевого суду, слід залишити без змін.
Також суд наголошує, що урахувавши те, що ОСОБА_1 неодноразово вчинив насильство психологічного характеру, відносно колишньої дружини, характер вчинення такого насильства, особи правопорушника, пом'якшуючих та обтяжуючих відповідальність обставини, вважає, що визнання вини ОСОБА_1 є тим заходом державного впливу, яке буде сприяти запобіганню вчиненню ним нових правопорушень і розумінням на психологічному рівні, рівня тяжкості скоєного протиправного діяння, відносно колишньої дружини.
На підставі зазначеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя, -
Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Жданова М.О., залишити без задоволення.
Постанову судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2021 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а провадження в справі було закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Запорізького
апеляційного суду В.Я. Рассуждай
Дата документу Справа № 331/4156/21