Єдиний унікальний номер 757/16107/18-ц
Номер провадження 22-ц/804/2468/21
23 листопада 2021 року м. Бахмут Донецька область
Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Канурної О.Д.,
суддів: Мальованого Ю.М., Космачевської Т.В.,
за участю секретаря судового засідання: Гладуха О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу особи, яка діє від імені Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 , на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 грудня 2020 року у цивільній справі № 757/16107/18-ц за позовною заявою ОСОБА_2 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, які спричинені внаслідок терористичного акту (суддя першої інстанції Медінцева Ніна Михайлівна), -
У квітні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, які спричинені внаслідок терористичного акту.
У червні 2019 року ОСОБА_2 збільшила розмір своїх позовних вимог в частині відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом за зруйноване домоволодіння.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що вона до 2017 року була власником домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Домоволодіння постраждало в 2015-2016 р. внаслідок артилерійських обстрілів, а 16 серпня 2017 року будинок згорів повністю.
На момент знищення домоволодіння Україна контролювала територію, на якій знаходилося домоволодіння.
Факт знищення домоволодіння підтверджується актом від 22 серпня 2017 року про пожежу і актом обстеження пошкоджень домоволодіння від 11 вересня 2017 року.
Суму матеріальної шкоди, заподіяної позивачці було визначено на підставі «Показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.05.2017 року № 102 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» (розраховані станом на 1 жовтня 2017 року). Вищенаведений нормативний акт діяв станом на момент подання позову по цій справі. Зокрема, відповідно до цього нормативного акту, по Донецькій області вартість 1 м2 загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), становила 11310 грн. Наведена цифра стала підставою для розрахунку суми матеріальної шкоди.
06.12.2018 року Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України видало наказ № 335, яким затвердило показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», розраховані станом на 1 жовтня 2018 року. Наведений акт встановлює вартість 1 м2 загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) по Донецькій області в сумі 12446 грн.
Враховуючи, що згідно свідоцтва про право власності на зруйноване домоволодіння та технічного паспорта загальна площа зруйнованого домоволодіння складає 33,8 кв.м., позивачка вважає, що має право на грошову компенсацію за зруйноване домоволодіння в розмірі 420674, 80 грн. (33,8 кв.м х 12446 грн.)
Позивачка вже не молода людина. До початку бойових дій вона забезпечувала свою сім'ю продуктами від землі, а також отримувала корм для худоби. Надлишки реалізувала на ринку. На даний момент вона внутрішньо переміщена особа. У неї немає свого житла, тому вона із чоловіком вимушена винаймати будинок.
Через стресову ситуацію в неї з'явився сильний головний біль, безсоння. Вона знаходиться в стані постійної депресії. Звісно це не могло не позначитися на відносинах із чоловіком і оточуючими. Їй доводиться докладати додаткових зусиль для налагодження стосунків зі своєю родиною. Все це заподіює їй моральні страждання.
Вона втратила душевну рівновагу, багато часу затратила на спілкування із представниками правоохоронних органів.
Фізичний та психоемоційний стан позивачки призвів до виснаження нервової системи. Вона потребує відпочинку, спрямованого на подолання негативних фізіологічних наслідків.
З огляду на характер і обсяг психологічних страждань позивачка оцінюю моральну шкоду заподіяну їй внаслідок терористичного акту в розмірі 100000,00 грн.
ОСОБА_2 просила суд першої інстанції відшкодувати їй за рахунок коштів державного бюджету України заподіяну терористичним актом шкоду за зруйноване домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 420674,80 грн., моральну шкоду в сумі 100000,00 грн.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди передано за підсудністю Слов'янському міськрайонному суду Донецької області відповідно до територіальної юрисдикції.
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Постановою Донецького апеляційного суду від 15 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 05 липня 2018 року скасовано. Направлено цивільну справу № 757/16107/18-ц за позовною заявою ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди до Артемівського міськрайонного суду Донецької області за підсудністю.
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 грудня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, які спричинені внаслідок терористичного акту, задоволені частково.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 300000,00 грн.
Додатковим рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 вересня 2021 року стягнуто з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь держави судовий збір у розмірі 1500,00 грн. Стягнуто з Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь держави судовий збір у розмірі 1500,00 грн.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Із рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 грудня 2020 року не погодився відповідач - особа, яка діє від імені Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 , та подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач - особа, яка діє від імені Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 , посилається на те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, рішення суду було ухвалено з врахуванням неправильно встановлених обставин, які мають значення для справи та неправильного дослідження і оцінки доказів, а тому зазначене судове рішення підлягає скасуванню.
Відповідач - особа, яка діє від імені Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 , просить Донецький апеляційний суд рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 грудня 2020 року у справі № 757/16107/18-ц скасувати і у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 11 жовтня 2021 року відкрито апеляційне провадження у даній цивільній справі та встановлено ОСОБА_2 , Державній Казначейській службі України строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.
Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги ОСОБА_2 , Державною Казначейською службою України отримані (том № 2, а.с. 177, 178).
Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , Державної Казначейської служби України до Донецького апеляційного суду не надійшов.
В судове засідання Донецького апеляційного суду 23.11.2021 року позивач ОСОБА_2 не з'явилася, про час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (том № 2, а.с. 192).
В судове засідання Донецького апеляційного суду 23.11.2021 року представник відповідача - Державної Казначейської служби України не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (том № 2, а.с. 183).
Заслухавши головуючого суддю, вислухавши пояснення особи, яка діє від імені Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга особи, яка діє від імені Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 , задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником будинку АДРЕСА_1 .
Згідно акту про обстеження пошкодженого нерухомого майна, складеного робочою комісією, яка створена розпорядженням керівника ВЦА с. Зайцеве № 13-а від 16 серпня 2017 року встановлено, що обстежене нерухоме майно, а саме будинок АДРЕСА_1 , не придатне до проживання, знаходиться в зруйнованому стані та не підлягає відновленню та ремонту.
Відповідно до Акту про пожежу від 22 серпня 2017 року, вказано, що 16 серпня 2017 року о 19-00 годині надійшло повідомлення про пожежу будинку АДРЕСА_1 . Також в ньому зазначено, що причина пожежі - внаслідок бойових дій.
Як вбачається з фототаблиці, у будинку АДРЕСА_1 зруйновані стіни, підлога, внутрішні перегородки, віконні блоки, меблі та побутова техніка.
Доводи апеляційної скарги особи, яка діє від імені Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 про те, що неможливість попередження обстрілів у смт. Зайцеве, внаслідок якого пошкоджене житло, яке належить позивачу, не може бути достатнім свідченням неналежного виконання Державою свого позитивного обов'язку стосовно гарантування права на майно, визначеного статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, є безпідставними, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Як вбачається із частини 1 статті 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Положення преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов'язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов'язана з видами зобов'язань з боку держав-учасниць Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими є негативні та позитивні.
Негативні зобов'язання це зобов'язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов'язання навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Позивач обґрунтував розмір завданої йому шкоди опосередкованою вартістю знищеного житлового будинку, посилаючись при цьому на статтю 86 Кодексу цивільного захисту України та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, проте не зазначив, що держава винна у пошкодженні їх майна.
Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 вказаного Закону).
З огляду на зміст вказаних положень, реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі.
Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об'єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.
При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу Європейського суду з прав людини щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно». Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні.
Відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом. (стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).
Передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об'єкт нежитлової нерухомості незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.
За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції поряд із негативним обов'язком утриматися від неправомірного втручання у право мирного володіння майном держава має позитивні обов'язки гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, ефективне використання цього права та його відновлення у разі порушення. Позитивні обов'язки можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов'язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов'язки); у процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов'язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами.
Відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об'єкту нежитлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов'язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов'язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об'єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право, відсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов'язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі.
Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов'язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір.
Вказане вище співпадає з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, провадження № 14 - 17 цс 19.
Доводи апеляційної скарги особи, яка діє від імені Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 року по справі № 910/378/19, що призвело до ухвалення оскаржуваного судового рішення у справі, є безпідставними, оскільки у вказаній вище справі інші обставини справи, зокрема вказано, що наведене не є обмеженням визначених Конституцією України прав позивача на підприємницьку діяльність, втручанням у здійснення ним права власності.
Доводи апеляційної скарги особи, яка діє від імені Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 про те, що визначення судом відповідачем у справі Державу України в особі Кабінету Міністрів України, є необґрунтованим, є безпідставними, виходячи з наступного.
Як вбачається із частини 1 статті 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Відповідно до частини1 статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним відповідачем у справі є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, оскільки він згідно із статті 116 Конституції України забезпечує виконання законів України. Враховуючи те, що Кабінет Міністрів України у своїх підзаконних нормативно-правових актах тільки у 2020 році прописав порядок компенсації за зруйноване майно внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, право на яку було прописано в законі України, тому Кабінет Міністрів України є належним відповідачем.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 08 січня 2004 року у справі Айдер та інші проти Туреччини (AyderandOthersv.Turkey) передбачено, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об'єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (socialrisk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність. (п.70). При цьому, на думку Європейського суду, відсутність об'єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.
Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного інтересу правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються в нормативних правових документах.
Частиною 2 статті 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.
Апеляційний суд вважає, що враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб'єктів боротьби з тероризмом, Кабінет Міністрів України як представник держави позивачем визначений правильно.
Доводи апеляційної скарги особи, яка діє від імені Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 про те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача за отриманням компенсації за пошкоджений житловий будинок відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 року № 767, є безпідставними, виходячи з наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 затверджено Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623. Постановою КМУ від 02 вересня 2020 року № 767 до цього Порядку були внесені зміни, якими визначений механізм надання та визначення розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації. Ці зміни набули чинності 08 вересня 2020 року
Відповідно до а. 2 п. 3 Порядку грошова компенсація надається постраждалим, які є власниками житла, яке перебуває на контрольованих Україною територіях та було зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, після дати набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
Однак позивачка звернулась до суду з позовом в квітні 2018 року, а розпорядження щодо створення комісії з розгляду зазначених питань було ухвалено Донецькою обласною державною адміністрацією, обласною військово-цивільною адміністрацією лише у жовтні 2020 року.
А тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови в задоволені позовних вимог у зв'язку із тим, що позивачка не зверталася до зазначеної комісії для вирішення питання щодо отримання відповідного відшкодування шкоди.
Інші доводи апеляційної скарги особи, яка діє від імені Кабінету Міністрів України ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обґрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 грудня 2020 року і задоволення апеляційної скарги особи, яка діє від імені Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 , немає.
Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу особи, яка діє від імені Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 , залишити без задоволення, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 грудня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складений 25 листопада 2021 року
Суддя: О.Д.Канурна