Номер провадження 2/754/4263/21
Справа №754/6012/21
Іменем України
15 листопада 2021 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Таран Н.Г.
секретаря судового засідання: Куценко Ю.В., Єсипенко Ю.О.
за участю позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката Храпійчука В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності
В квітні 2021 року до Деснянського районного суду м. Києва звернулась позивач із зазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначила:
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_1 , виданого Деснянським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 667.
На виконання вимог ст. 1269 ЦК України, позивач подала до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за законом після померлої ОСОБА_3 . На підставі заяви було заведено спадкову справу від 22.10.2020 р. № 1062/2020.
Згідно з оригіналом свідоцтва про право власності на житло від 20.10.1999 року, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської районної Ради , квартира загальною площею 50,0 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 .
Постановою державного нотаріуса П'ятнадцятої державної нотаріальної контори Храпійчук Т.В. від 04.01.2021 р. позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , оскільки до спадкової справи не надано документів, що підтверджують родинні відносини спадкоємиці (заявника) із померлою, а також документів, що підтверджують встановлення факту проживання зі спадкоємцем однією сім'єю не менш, як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Позивач працюючи в поліклініці № 1 Деснянського району дільничою медсестрою, облсуговувала з 2008 р. дільницю по вул. Закревського в м. Києві, в тому числі адресу: АДРЕСА_1 , де проживала ОСОБА_3 .. Позивач обслуговувала по 2011 р. , потім її перевели на іншу дільницю, але померла ОСОБА_3 попросила позивачку продовжувати її доглядати. Померла розповідала, що в неї нікого немає з рідних, друзів, тому позивачка не могла їй відмовити, і відносилася до неї як до молодшої сестри.
У жовтні 2014 р. у зв'язку з конфліктом з її бувшим чоловіком ОСОБА_4 , з яким розірвала шлюб 26.12.2005 р. на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва, і який проживав на той час в квартирі АДРЕСА_2 де зареєстрована і проживала позивачка. Позивачка була змушена покинути своє житло через погрози з його боку вбивством та спричиненням позивачки тілесних ушкоджень. З того часу за згодою померлої ОСОБА_3 , позивачка проживала з нею за адресою: АДРЕСА_1 до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 . Весь цей період часу вони проживали як одна сім'я, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство , разом платили за комунальні послуги, купляли речі домашнього вжитку, продукти, ліки.
У вересні 2019 р. позивачку звільнили з роботи, але померла ОСОБА_3 все одно хотіла, щоб позивачка її не залишала і в подальшому надавала їй професійну медичну допомогу і допомогу в побутті, оскільки вона була інвалідом III групи після травми нижніх кінцівок, отриманої внаслідок ДТП у 2008 році і самостійно немогла пересуватись навіть у квартирі.
За час спільного проживання з ОСОБА_3 , позивачу було відомо де знаходяться документи на квартиру, тому вона могла завчасно їх підготувати для надання нотаріусу.
Виконуючи прохання померлої ОСОБА_3 , позивачка намагалася по телефону запросити нотаріуса для складання заповіту, але через карантин (локдаун) ніхто не захотів приїхати до лікарні.
ОСОБА_3 померла в лікарні о 06.00 год. ранку ІНФОРМАЦІЯ_3 по її проханню позивач поховала її біля чоловіка померлої.
Факт проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 підтверджується актом від 04.02.2021 р., засвідченого начальником ЖЕД - 305 ОСОБА_8, з якої вбачається, що позивачка дійсно проживала за адресою АДРЕСА_1 з 2014 р. до дня смерті власника квартири ОСОБА_3 та надавала їй соціальну допомогу.
За весь час спільного проживання з ОСОБА_3 вони разом сплачували комунальні послуги за користування квартирою, послуги за користування газом, електроенергію, телефоном, про що свідчать копії квитанцій.
Також, в період з 01.06.2017 р. по 09.04.2020 р. ОСОБА_3 проходила обстеження (аналізи) у різних медичних закладах, оплату за проведення яких вони проводили за спільні кошти.
Позивач за власні кошти здійснила поховання ОСОБА_3 , про що свідчить копія довідки про поховання померлого громадянина на кладовищі м. Києва від 08.06.2020 р., копія договору-замовлення № 2.130076К на організацію та проведення поховання від 22.05.2020 р.
Крім того, наявність у позивача правовстановлюючих документів на спірну квартиру, свідчать про факт проживання з померлою однією сім'єю.
17.04.2020 р. померлою власноручно було підготовлено текст заповіту, за яким на випадок її смерті все її майно заповіла позивачу.
Враховуючи викладене, позивач вважає, що вона проживала однією сім'єю з померлою, з жовтня 2014 р. по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 з усіма правами та обов'язками, що випливають з положень ст. 1264 ЦК України., тому просить суд встановити факт проживання однією сім'єю період з жовтня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнати право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_3 .
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20.04.2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник: адвокат Храпійчук В.О. підтримали позовні вимоги, за викладеними в позові обставинами та просили їх задовольнити. Додатково пояснили, що відповідач ОСОБА_2 , також звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , однак він не є родичем померлої, являється племінником її померлого першого чоловіка, родинні відносини з померлою ним жодним чином не підтвердженні.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, причини неявки в судове засідання суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи у його відсутності на адресу суду не надсилав, відзив на позовну заяву не подавав, а тому суд, відповідно до ст. 280 ЦПК України, ухвалив провести заочний розгляд справи, на підставі наявних у справі доказів, позивач не заперечує проти такого порядку вирішення справи.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_1 , виданого Деснянським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 667.
На виконання вимог ст. 1269 ЦК України, позивач подала до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за законом після померлої ОСОБА_3 . На підставі заяви було заведено спадкову справу від 22.10.2020 р. № 1062/2020.
Згідно з оригіналом свідоцтва про право власності на житло від 20.10.1999 року, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської районної Ради , квартира загальною площею 50,0 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 .
Постановою державного нотаріуса П'ятнадцятої державної нотаріальної контори Храпійчук Т.В. від 04.01.2021 р. позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , оскільки до спадкової справи не надано документів, що підтверджують родинні відносини спадкоємиці (заявника) із померлою, а також документів, що підтверджують встановлення факту проживання зі спадкоємцем однією сім'єю не менш, як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Як передбачено ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності з ч.1 ст.16 ЦК України та ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За вимогами п.4 ч.1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
У позовній заяві позивач вказувала про те, що працюючи в поліклініці № 1 Деснянського району дільничою медсестрою, облсуговувала з 2008 р. дільницю по вул. Закревського в м. Києві, в тому числі адресу: АДРЕСА_1 , де проживала ОСОБА_3 .. Позивач обслуговувала по 2011 р. , потім її перевели на іншу дільницю, але померла ОСОБА_3 попросила позивачку продовжувати її доглядати. Померла розповідала, що в неї нікого немає з рідних, друзів, тому позивачка не могла їй відмовити, і відносилася до неї як молодшої сестри.
У жовтні 2014 р. у зв'язку з конфліктом з її бувшим чоловіком ОСОБА_4 , з яким розірвала шлюб 26.12.2005 р. на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва, і який проживав на той час в квартирі АДРЕСА_2 де зареєстрована і проживала позивачка. Позивачка була змушена покинути своє житло через погрози з його боку вбивством та спричиненням позивачки тілесних ушкоджень. З того часу за згодою померлої ОСОБА_3 , позивачка проживала з нею за адресою: АДРЕСА_1 до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 . Весь цей період часу вони проживали як одна сім'я, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, разом платили за комунальні послуги, купляли речі домашнього вжитку, продукти, ліки.
У вересні 2019 р. позивачку звільнили з роботи, але ОСОБА_3 все одно хотіла, щоб позивачка її не залишала і в подальшому надавала їй професійну медичну допомогу і допомогу в побуті, оскільки вона була інвалідом III групи після травми нижніх кінцівок, отриманої внаслідок ДТП у 2008 році і самостійно немогла пересуватись навіть у квартирі.
ОСОБА_3 померла в лікарні о 06.00 год. ранку ІНФОРМАЦІЯ_3 по її проханню позивач поховала її біля чоловіка померлої.
Чинним законодавством України встановлено, що "сім'єю" є проживання осіб, пов'язаних спільним побутом, та у яких є взаємні права та обов'язки один до одного.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Звертаючись до суду позивач просила встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 з 2014 року.
Частиною 1 статті 315 ЦПК України встановлено перелік справ про встановлення фактів, які розглядає суд. Даний перелік не є вичерпним та ч.2 вказаної статті передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Відповідно до абзацу другого п. 2 вказаної вище Постанови якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв'язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім'ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв'язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».
Для підтвердження проживання однією сім'єю необхідно підтвердити факт спільного проживання, ведення спільного господарства зі спадкодавцями, наявність спільного бюджету, піклування та підтримку один одного морально і матеріально не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Позивачем, на підтвердження факту спільного проживання однією сімєю позивача та ОСОБА_3 надано докази, які суд вважає не достатніми, виходячи з наступного.
Так, на підтвердження даного факту позивачем надано копію акту, складеного 04.02.2021 року мешканцями будинку АДРЕСА_4 - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , підписи зазначених осіб засвідчено начальником ЖЕД-305, про те, що позивачка проживала з 2014 року разом із ОСОБА_3 з 2014 року (а.с. 29).
Викладені у акті обставини судом оцінюються критично, оскільки дані особи не допитувались судом в якості свідків, в судовому засіданні позивач та представник позивача не вважали необхідним викликати даних осіб для допиту в якості свідків, а із змісту акту не можливо встановити в який період дані особи проживають в будинку АДРЕСА_4 .
Крім того, долучені до матеріалів справи квитанції про оплату житлово-комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_3 , свідчать про оплату деяких житлово-комунальних послуг позивачем за період з березня 2020 року, усі інші платіжні документи (до березня 2020 року) містять інформацію про платника ОСОБА_3 .
Також, судом враховується відповідь надана ДППУПП у м. Києві на адвокатський запит, з якого вбачається, що "07.05.2020 року о 12 год. 19 хв. надійшло звернення від ОСОБА_1 , про те, що їй хвилин 10-15 тому зателефонувала пацієнтка ОСОБА_3 (заявниця - домашня медсестра) і повідомила, що в неї інсульт, нібито мова незрозуміла та прийшовши до неї до квартири, двері ніхто не відчиняє. Просить наряд поліції." На місце було направлено екіпаж патрульної УПП в м. Києві та прийняте рішення про аварійне відкриття дверей. На місце прибула 1 АРВ КАРС, які відкрили двері та виявили жінку.
Як пояснила в судовому засіданні позивач, ключів від квартири ОСОБА_3 у неї не було, тому вона була змушена викликати поліцію щоб зламали двері та надати медичну допомогу.
Отже, на підтвердження своїх позовних вимог позивачем не надано належних та допустимих доказів, на підставі яких дійсно можливо було б встановити те, що позивач та ОСОБА_3 , в період з 2014 року по 2020 рік проживали однією сім'єю.
Тож, на підставі викладеного суд прийшов до висновку про те, що вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім'єю не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Відповідно до ст.1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш ніж п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно ч.1 ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Згідно ч.2 ст.1258 ЦК кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно п.3.1 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
У відповідності зі ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно вимог ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем не надані належні та допустимі докази, на підтвердження факту проживання однією сім'єю та ведення спільного господарства, а відтак, позовна заява не обґрунтована і не підлягає задоволенню, оскільки матеріалами справи не встановлено, що позивач та ОСОБА_3 з 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 смерті останньої - проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство. Позовні вимоги необхідно залишити без задоволення.
Оскільки позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно є похідними від вимог позивача про встановлення факту спільного проживання як особи, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш ніж п'ять років до часу відкриття спадщини та можуть бути вирішені лише після встановлення відповідного факту - в даній частині позов також не підлягає задоволенню.
Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про залишення позову без задоволення підстави для стягнення з відповідача судових витрат в порядку ст.141 ЦПК України, відсутні.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 3, 4, СК України, ст. 1264 ЦК України, положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», Постанови Пленуму "Про судову практику у справах про спадкування" за N 7 від 30.05.2008 р., ст. ст. 234, 256, 294, 315 - 319 ЦПК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його постановив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 25.11.2021 року.
Суддя: Н.Г.Таран