Номер провадження 2/754/5257/21
Справа №754/9899/21
Іменем України
08 листопада 2021 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого - судді Галась І.А.,
при секретарі - Дуб С.
за відсутності сторін
розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, припинення права власності, стягнення витрат на утримання спільного майна подружжя
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, припинення права власності, стягнення витрат на утримання спільного майна подружжя.
Вимоги позову обґрунтовано наступним.
30 вересня 2009 року зареєстровано шлюб з Відповідачем. В період перебування у шлюбі сторони придбали гараж № НОМЕР_1 в автокооперативі «Супутник-1» по вул. Крайня, 17 у м. Києві, що є спільною сумісною власністю подружжя, придбаної за договором купівлі - продажу укладеного 09 грудня 2014 року (зареєстрований в реєстрі №11-515).
Також Позивач наголосив, що Відповідач не брала участі в утриманні гаражу, власного автомобіля не має, за призначенням його ніколи не використовувала.
Посилаючись на викладені обставини справи, Позивач просить суд: визнати гараж № НОМЕР_1 в автокооперативі «Супутник-1» по вул. Крайня, 17 у м. Києві, реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна 517035780000, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 09 грудня 2014 року; припинити право власності ОСОБА_2 на частку у спільному майні, а саме: на 1/2 частину гаражу № НОМЕР_1 в автокооперативі «Супутник-1» по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 517035780000; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на утримання спільного майна подружжя у розмірі 10 000 грн. 00 коп.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені останнім судові витрати у розмірі 15 908 грн. 00 коп. виплатити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), внесені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), в рахунок компенсації за припинення права власності на 1/2 частину гаражу № НОМЕР_1 в автокооперативі «Супутник-1» по вул. Крайня, 17 у м. Києві, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 517035780000 грошові кошти в сумі 22500 грн. 00 коп., внесені на депозитний рахунок Деснянського районного суду м. Києва.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 30 червня 2021 року відкрито провадження у справі.
В судове засідання позивач, представник позивача не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. До суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. У заяві представник позивача просив позов задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності позивача та його представника, за наявних у справі матеріалів.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки не повідомила. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності відповідача, за наявних у справі матеріалів.
З огляду на вищезазначені обставини, та з урахуванням того, що сторони будучи повідомлені належним чином про день та час судового засідання, не з'являлись в судове засідання, враховуючи тривалість розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про шлюб № НОМЕР_4 від 30 вересня 2009 року позивач та відповідач уклали шлюб.
Згідно договору купівлі-продажу зареєстрованого в реєстрі за № 11-515 від 09 грудня 2014 року позивач придбав гараж № НОМЕР_1 в автокооперативі «Супутник-1» по вул. Крайня, 17 у м. Києві.
З заяви ОСОБА_2 від 09 грудня 2014 року вбачається, що остання надала згоду на придбання своїм чоловіком ОСОБА_1 гаражу № НОМЕР_1 , що знаходиться в автокооперативі «Супутник-1» за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 також підтверджує, що придбаний гараж є спільною сумісною власністю подружжя.
09 липня 2015 року між позивачем та ТОВ «Охорона-Київ» було укладено договір № W1110/1 на охорону боксу АДРЕСА_1 (п. 1.1 договору).
З наданого позивачем Акту звіряння вбачається, що за договором № W1110/1 за період з липня 2015 року по червень 2021 було сплачено 15153 гривень 80 копійок.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києві у справі № 753/16742/15 від 20 жовтня 2015 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.
Відповідно до звіту про оцінку майна (експерт-оцінювач ОСОБА_3 , свідоцтво № 162 від 16.07.1999) ринкова вартість гаражного боксу, загальною площею 41.70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 гаражний бокс № НОМЕР_1 , становить 45 000 гривень.
З доданої до матеріалів квитанції № 0.0.2217305392.1 від 02.08.2021 вбачається, що ОСОБА_1 сплатив на загальну суму 22500,00 гривень частки майна на рахунок Державної казначейської служби України у м. Києві.
Згідно довідки АГК «Супутник-1» № 75\06 від 30 червня 2021 року нарахування по членським внескам за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 складає 8 790,00 грн, сплачено - 5 450,00 грн, заборгованість на 01.07.2021 складає - 3340,00 грн.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Ст. 179 ЦПК України визначено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи.
Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Зі змісту п. п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Як встановлено судом, спірний гараж придбаний під час перебування в шлюбі.
В ході розгляду справи підтверджено, що спірний гараж є спільним сумісним майном подружжя з 09 грудня 2014 року.
Згідно із ч.1 ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Відповідно ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
У своїх рішеннях Верховний Суд України (постанова у справі № 6-37цс13, у справі № 6-81цс11, у справі № 6-68цс14), та аналогічної позиції притримується Верховний Суд (постанова у справі № 61-7711св18, у справі № 61-20582св18), наголошували, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Разом з тим, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
Відповідно до абз.3 п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 04.10.1991 року за № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», при неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи.
Відповідно до положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Верховний Суд України у постанові від 15 травня 2013 року, ухваленій у справі № 6-37цс13 зазначав, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Оцінюючи подані докази та встановлені судом обставини, є всі підстави вважати, що в даних правовідносинах встановленими і доведеними є всі умови, передбачені ч.1 ст.365 ЦК України.
Відповідно ч.2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем, на виконання вимог ч.2 ст. 365 ЦК України внесено на депозитний рахунок Деснянського районного суду м. Києва кошти у сумі 22500,00 гривень, відповідно до квитанції № 0.0.2217305392.1 від 02.08.2021, відповідно до попередньо проведеної оцінки вартості майна.
Ухвалюючи рішення про припинення права власності відповідача на 1/2 частину у майні, що належить їй на праві спільної сумісної власності, зі стягненням на її користь відповідної грошової компенсації, суд виходив із того, що частка у майні не може бути виділені в натурі, гараж є неподільним. До того ж таке припинення права власності на частину майна не завдасть істотної шкоди відповідачу оскільки на її користь буде стягнута відповідна грошова компенсація.
Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує, а відповідно до ст.322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 322 ЦК України визначено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Отже, позивач та відповідач в силу вимог статей 322, 360 ЦК України зобов'язанні утримувати майно, що їм належить, та брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 травня 2019 року у справі № 712/10644/16.
Участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.
Кожен співвласник зобов'язаний брати участь в у витратах щодо утримання майна, що є у спільній власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК України).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17-ц та у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15.
Позивач за період 2015-2021 роки сплатив в якості членських внесків до кооперативу «Супутник-1» 5 450 грн 00 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою.
Крім того за період 2015-2021 позивач сплатив 15 153 грн. 80 коп. ТОВ «Охорона-Київ» за договором № W1110/1 на охорону боксу № 95, що підтверджується відповідним актом звіряння.
Згідно ст. 2 Закону України «Про кооперацію» членський внесок - грошовий неповоротний внесок, який періодично сплачується членом кооперативного об'єднання для забезпечення поточної діяльності кооперативного об'єднання
Отже, сплата членських внесків до кооперативу в якому знаходиться спірний гараж є об'єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно до ст. 360 ЦК України визначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності.
Зважаючи на обґрунтування позивача вимог позову про припинення права власності відповідача на частку в гаражі - відсутність у відповідача автомобіля, а ткож те, що відповідач ніколи не користувалась своєю власністю - даним гаражем, суд вважає безпідставним вимогу позивача про стягнення частки с ленський внесків позивача, сплачених ним, членом гаражного кооперативу.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
До матеріалів справи долучено Договір про надання правової допомоги № 14/06-21 від 14 червня 2021 року, укладений між позивачем та адвокатом Котовичем І.О., протокол погодження гонорару від 14 червня 2021 року, квитанції про сплату юридичних послуг, акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 25 червня 2021 року. Крім того текст позовної заяви містить детальний опис наданих юридичних послуг.
Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи ступінь складності справи та обсяг виконаних робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про те, що в матеріалах справи наявні докази в обґрунтування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд також вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 908 грн 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12-13, 77, 81, 82, 89, 141, 258-259, 265, 268, 352-355 ЦПК України, ст.ст. 60, 61, 63, 65, 69,70, СК України, ст.ст. 365, 372 ЦК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, припинення права власності, стягнення витрат на утримання спільного майна подружжя задовольнити частково.
Визнати гараж № НОМЕР_1 в автокооперативі «Супутник-1» по вул. Крайня, 17 у м. Києві, реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна 517035780000, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з 09 грудня 2014 року.
Припинити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на частку у спільному майні, а саме: на 1/2 частину гаражу № НОМЕР_1 в автокооперативі «Супутник-1» по вул. Крайня, 17 у м. Києві, реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна 517035780000.
Визнати право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на 1/2 частину квартири гаражу АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкту нерухомого майна 517035780000.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені останнім судові витрати у розмірі 15 908 гривень 00 копійок.
Виплатити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), внесені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), в рахунок компенсації за припинення права власності на 1/2 частину гаражу № НОМЕР_1 в автокооперативі «Супутник-1» по вул. Крайня, 17 у м. Києві, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 517035780000 грошові кошти в сумі 22500 гривень 00 копійок, внесені на депозитний рахунок Деснянського районного суду м. Києва.
В задоволенні інших вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст виготовлено 19 листопада 2021 року.
Суддя: І.А. Галась