Дата документу 22.11.2021
Справа № 937/8217/20
2/937/772/21
22 листопада 2021 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі головуючого судді: Ковальової Ю.В., секретар судового засідання - Бєгушева Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні,
за участі:
позивачки - ОСОБА_1 ,
представника позивачки - адвоката Цимбалюка М.Г.,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Ігнатова Є.Є.
Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить припинити право ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві спільної часткової власності, стягнути з неї на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 у розмірі 102248,33 гривні та визнати за нею право власності на 1/3 квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 .
11 лютого 2021 року від позивачки надійшла уточнена позовна заява, в якій просить припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 з компенсацією йому вартості 1/3 частки квартири у розмірі 102248,33 гривень та визнати за ОСОБА_1 право власності 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_2 .
Позов обґрунтований тим, що позивачці на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом належить 2/3 частини квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_3 . Відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить на праві спільної часткової власності 1/3 частина вказаної квартири. Позивачка постійно мешкає в спірній квартирі, здійснює оплати за комунальні послуги. Відповідач ОСОБА_2 не виявляв бажання проживати в спірній квартирі та ніколи там не мешкав, кошти на утримання квартири не витрачає. Сумісне проживання виключається, оскільки вони не є членами родини, взаєморозуміння відсутнє. Відповідач має інше житло на праві власності, тому його право на житло порушено не буде. Крім того, відповідачу пропонувалась сума компенсації за 1/3 частку в розмірі 102248,33 гривень, однак він не погодився на дану пропозицію. Вказана сума вартості частки квартири внесена нею на депозитний рахунок суду. Посилаючись на положення статті 365 ЦК України, позивачка просить припинити право власності відповідача на 1/3 частину квартири.
Ухвалою судді від 23.03.2021 року відкрито загальне позовне провадження і призначено підготовче засідання.
26 лютого 2021 року надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позов не визнав. Зазначив, що він на підставі свідоцтва про право власності за заповітом є власником 1/3 частини квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_3 . Після набуття права власності на вказану частину квартири, він неодноразово звертався до ОСОБА_1 про надання доступу у квартиру з метою зберігання в ній належних йому речей, що не суперечить закону, та не заборонено діючим законодавством. Крім того, він неодноразово пропонував ОСОБА_1 грошову компенсацію за належну їй частку квартири або провести обмін на окрему однокімнатну квартиру, але позивачка відмовилась від вказаної пропозиції. Крім того, ОСОБА_1 постійно перешкоджала йому у праві вільно володіти та користуватися своєю часткою квартири, не надавала другий екземпляр ключів та відмовилася вести перемови щодо врегулювання питання про порядок користування спільною сумісною власністю, внаслідок чого 26.06.2020 року він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. Зазначає, що позивачкою навмисно занижена вартість спірної квартири, оскільки вона не відповідає дійсній ринковій вартості та визначена нею з метою зменшення розміру компенсації вартості належної йому частки у спільному майні. Також, не відповідають дійсності твердження ОСОБА_1 про те, що вона постійно проживає у спірній квартирі, здійснює оплату за комунальні послуг, оскільки вказане твердження спростовується довідкою старшої по будинку про те, що в квартирі ніхто не проживає, та мається заборгованість по оплаті за комунальні послугу. Крім того, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за іншою адресою, що свідчить про те, що у неї є місце постійного проживання та право користування житловим приміщенням в якому вона зареєстрована зі своєю родиною. Вважає, що належна йому 1/3 частка у спірній квартирі не є незначною, та її можливо виділити в натурі, оскільки спірна квартира є двокімнатною з загальною площею 49,9 кв.м, а виділення йому у користування кімнати 12,1 кв.м. співмірно належній йому частці у спільному майні. З урахуванням викладеного, у задоволенні позову просить відмовити.
Ухвалою суду від 18.08.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивачка та представник позивачки - адвокат Цимбалюк М.Г. уточнений позов підтримали повністю з викладених у ньому підстав. Зазначили, що 13.09.2021 Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області винесено рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням - задоволено частково. Постановлено усунути перешкоди у користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом вселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; зобов'язано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надати екземпляр ключів від даного житла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та не чинити перешкоди у користуванні вказаною квартирою. Щодо вимог позивача ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою, варіант якого наведений в його позовній заяві, судом враховано, що в матеріалах справи відсутній висновок експерта щодо можливості встановлення порядку користування, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 в цій частині. Дане рішення набрало законної сили та було виконано. Також позивачка вказала, що не мешкала у даній квартирі. Також представник позивача зазначив, що той факт, що позивачем ОСОБА_2 у справі про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням не було ініційовано питання щодо призначення експертизи стосовно можливості встановлення порядку користування квартирою вказує на відсутність його намірів там проживати.
Відповідач та представник відповідача - адвокат Ігнатов Є.Є. в судовому засіданні позов не визнали повністю, просили відмовити на підставі доводів, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванні обставин справи, суд прийшов до висновку, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню за такими підставами.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлені наступні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 13.03.2020 року НОМЕР_1 /а.с.8/.
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 13.03.2020 року НОМЕР_2 /а.с.9/.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори Лайзорик О.Ф. 24.04.2020 та зареєстрованого в реєстрі за № 2-271, спадкоємцем майна ОСОБА_3 , 1928 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , був ОСОБА_4 , у зв'язку зі смертю якого відповідно до ст.1276 ЦК України спадкоємцем за законом є ОСОБА_1 , спадкове майно складається з 2/3 часток квартири АДРЕСА_2 /а.с.10/.
Право власності ОСОБА_1 на 2/3 часток квартири АДРЕСА_2 також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 207459541/а.с.11/.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори Лайзорик О.Ф. 24.04.2020 та зареєстрованого в реєстрі за № 2-272, спадкоємцем майна ОСОБА_3 , 1928 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_2 , спадкове майно складається з 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 /а.с.12/, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 207460122/а.с.13/.
Згідно технічного паспорту квартира АДРЕСА_2 має загальну площу 49,9 кв.м та складається з двох кімнат 12,1 кв.м та 15,7 кв.м та має кімнати загального користування(кухня, ванна, коридор)/а.с.14-17/.
Відповідно до звіту про незалежну оцінку ВББПЗР944479 від 05.05.2020 ТОВ «АН «АЛЬЯНС-ДА», ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 станом на 05.05.2020 складає 306745,00 гривень без урахування ПДВ 20%/а.с.19/.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо цього будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння й користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку в спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Аналіз зазначеної норми дає підстави дійти висновку про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року, в рамках справи № 303/4849/16-ц, провадження № 61-27907св18 (ЄДРСРУ № 86755021).
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі № 6-81 цс 11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17. При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об'єкта, який є спільним майном (постанова Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 210/2236/15-ц, провадження № 61-33924св18 (ЄДРСРУ № 83105519).
Принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Складовою захисту права особи на мирне володіння своїм майном, гарантованого ст. 1 Першого протоколу, є превентивні способи захисту права власності. Згідно зі ст. 15 ЦК України суб'єктивне право має бути захищено в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Превентивний захист права власності допускається в разі існування загрози порушення права, яка має носити реальний характер і бути доведена в кожному конкретному випадку.
Право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З аналізу судової практики вбачається, що поняття «незначна частка» є оціночним, тому при вирішенні спору в судовому порядку суд враховує співвідношення вартості всього майна, часток кожного тощо.
Аналогічний правовий висновок міститься і в Постанові Верховного Суду України від 24.02.2016р. у справі № 6-2784цс15 та ін.
Крім того, як зазначається в постанові Верховного Суду України від 15.07.2016р. у справі №6-1599ц16, тягар доказування, що частки відповідачів є незначними і вони не можуть бути виділені в натурі, несе позивач.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Іншими словами, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Отже, сторона самостійно повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень і саме така сторона повинна нести ризик настання наслідків, пов'язаних із не наданням доказів.
Так, як встановлено судом, частка відповідача у спірному майні становить 1/3, що, на переконання суду, є істотною в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 365 ЦК України. Крім того, позивачкою не надано доказів, що частки не можуть бути виділені в натурі, відповідних клопотань про призначення експертиз в судовому засіданні заявлено не було.
Також, позивачка належними та допустимими доказами не довела суду, чому спільне володіння і користування майном є неможливим. Посилання позивачки на те, що відповідач в даній квартирі не проживає, має власне житло, не може бути визнано підставою для позбавлення його права власності на майно, а її доводи про те, що відповідач успадкованим майном не цікавиться, не утримує, не користується ним - не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Так, відповідно до довідки старшої по будинку № 1225 від 23.03.2021 року, завіреною директором ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» Байрактар Ю.Д., у квартирі розташованій за адресою: АДРЕСА_3 , ніхто не проживає, та мається заборгованість по оплаті комунальних послуг/а.с.60/.
Крім того, згідно рішення від 13.09.2021, винесеного Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням - задоволено частково. Постановлено усунути перешкоди у користуванні квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом вселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; зобов'язано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надати екземпляр ключів від даного житла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та не чинити перешкоди у користуванні вказаною квартирою. Рішення суду набрало законної сили та виконане, що підтверджується сторонами. Вказане спростовує доводи позивачки про те, що відповідач з моменту отримання права власності на спадкове майно їм не цікавиться.
Фактично всі доводи позивачки про те, що спільне користування майном є неможливим зводяться до її суб'єктивного ставлення та відношення до відповідача, що не може бути підставою для припинення частки співвласника в спільному майні. Крім того, позивачка не довела суду, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача. Отже, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 365 ЦК України.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, в силу вимог ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Що стосується внесеної на депозитний рахунок суду грошової компенсації вартості 1/3 частки спірної квартири, у зв'язку з відмовою в позові, суд вважає за необхідне повернути ОСОБА_1 вказану грошову компенсацію вартості частки квартири в розмірі 102248,33 гривні
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.12, 13, 76, 80, 81, 95, 258, 259, 265, 354, 355 ЦПК України ст.ст. 356, 358, 361, 365 ЦК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні - відмовити.
Повернути ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/3 частки квартира АДРЕСА_2 в розмірі 102248 (сто дві тисячі двісті сорок вісім) гривень 33 копійки, внесену на судовий депозит на рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації у Запорізькій області (UA378201720355249002000001205 код ЄДРПОУ 26316700 МФО 820172 Банк отримувача ГУДКСУ в м. Київ) по квитанції № 0.0.2006219634.1 від 08.02.2021.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 .
СУДДЯ: Ю.В. Ковальова