Головуючий у суді першої інстанції: Гончарук В.П.
Єдиний унікальний номер справи № 755/17285/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12062/2021
09 листопада 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Верланова С.М., Савченка С.І.,
секретар - Сакалош Б.В.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Травянко Олександр Іванович, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Європромоптторг», третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 липня 2020 року, на дорозі Е101 Київ-Бровари ОСОБА_2 , перебуваючи за кермом автомобіля «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПРОМОПТТОРГ», порушив Правила дорожнього руху, а саме: п.п. 11.4, 12.1, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував дорожню обстановку, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого допустив лобове зіткнення з автомобілем марки «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 , належного ОСОБА_1 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, водій автомобіля «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 отримав тілесні ушкодження. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди заподіяно механічні пошкодження транспортному засобу - автомобілю «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 , належного Позивачу.
Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року у справі № 755/14096/20 встановлено, що ОСОБА_3 , 25 липня 2020 року о 16-27 годині, в м. Києві по пр. Броварському, буд. 16, керуючи транспортним засобом «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не обрав безпечної швидкості для руху, в результаті чого не впорався з керуванням та здійснив виїзд на зустрічний бік для руху, в результаті чого здійснив зіткнення з транспортним засобом «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль ОСОБА_1 зазнав значних пошкоджень. Відповідно до Звіту про оцінку матеріального збитку колісного транспортного засобу № 333/08-20 від 25 серпня 2020 року, вартість матеріального збитку складає 754 891 (сімсот п'ятдесят чотири тисячі вісімсот дев'яносто одна) гривня 93 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПРОМОПТТОРГ» не укладало із страховиками договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу - автомобіля «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Жодних відшкодувань за шкоду, завдану Позивачу, як власнику автомобіля «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з боку Відповідачів не відбулося
На підставі викладеного просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПРОМОПТТОРГ» матеріальну шкоду заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 754 891,93 грн, витрати на доставку пошкодженого автомобіля на штраф майданчик у розмірі 1 500,00 грн, витрати на проведення оцінки матеріального збитку колісного транспортного засобу у розмірі 2500,00 грн, витрати із зберігання пошкодженого автомобіля у розмірі 18 750,00 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 776,43 грн, та витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити рішення, яким позов задовольнити. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України особи , які приймають участь у справі були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 09 листопада 2021 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи. Представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Гармаш М.Ю. був присутнім під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Інші особи, які приймають участь у справі заяв про причини неявки в судове засідання до апеляційного суду не надходило.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи ,що сторони повідомлені про день та час розгляду справи належним чином , підстави вважати причини неявки до суду поважними відсутні .
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 25 липня 2020 року, о 16-27 годині, в м. Києві, по пр. Броварському, буд. 16, керуючи транспортним засобом «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не обрав безпечної швидкості для руху, внаслідок чого не впорався з керуванням та здійснив виїзд на зустрічний бік для руху, в результаті чого здійснив зіткнення з транспортним засобом «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року ( справа № 755/14096/20), накладено на ОСОБА_2 адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) гривень.
Дана постанова набрала законної сили.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Судом встановлено, що власником транспортного засобу «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є позивач ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 .
Власником транспортного засобу «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди був відповідач ТОВ «ЄВРОПРОМОПТТОРГ», що підтвердужується матеріалами справи та не заперечувалось сторонами .
Як видно з матеріалів справи , цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 , за кермом якого перебував ОСОБА_4 , на дату події застрахована не була, що підтверджується листами МТСБУ наявними в матеріалах справи.
Відповідно до Звіту №333/08-20від 14 серпня 2020 року про оцінку вартості матеріального збитку, здійсненого оцінювачем ФОП « ОСОБА_5 », об'єкт оцінки - транспортний засіб «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 , встановлено, що величина вартості матеріального збитку, складає 754 891,93 грн.
В обґрунтування позову зазначено про те, що водій автомобіля «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким є ОСОБА_2 винуватець ДТП перебував в трудових відносинах із відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПРОМОПТТОРГ», а відтак саме зазначене товариство має відшкодувати позивачу завдану матеріальну шкоду.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду за ст. 1166 ЦК України визначають, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із положенням ст. 1187 ЦК України, відповідальність покладається на власника (працівника) джерела підвищеної небезпеки та відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», суди повинні мати на увазі, що відповідно до чинного законодавства, шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених чинним цивільним законодавством.
Відповідно до зазначеної вище постанови , джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
За загальним правилом, установленим ч. 2 ст. 1187 ЦК, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Проте, не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки у зв'язку з трудовими відносинами з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).
Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим володільцем джерела підвищеної небезпеки в регресному порядку, враховуючи характер відносин, які між ними склалися.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач перебував у трудових відносинах із відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПРОМОПТТОРГ», що підтверджується, зокрема, копією договору підряду від 03 липня 2020 року укладеного між відповідачем як замовником та ОСОБА_2 , як підрядником, а відтак вказує про наявність підстав для стягнення суми невідшкодованих збитків із товариства, завданих внаслідок порушення ПДР України ОСОБА_2 , як працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПРОМОПТТОРГ» під час виконання своїх обов'язків.
Наведені стороною позивача доводи не є доказами дійсного перебування ОСОБА_2 в трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПРОМОПТТОРГ» та вчинення ним аварії в ході виконання трудових обов'язків. Інших доказів, які б беззаперечно свідчили про перебування винуватця аварії в трудових відносинах із відповідачем матеріали справи не містять, а відтак правильним є висновок суду першої інстанції, про недоведеність вимог позивача про стягнення шкоди із роботодавця винуватця ДТП .
Суд , відмовляючи у задоволенні позову, вірно виходив з того , що позивач не надав належних і допустимих доказів про перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах із відповідачем в розумінні трудового закону. З огляду на встановлені обставини , між позивачем та ОСОБА_2 виникло деліктне зобов'язання, за яким саме на останнього слід покласти обов'язок по відшкодуванню шкоди, як на особу, яка таку шкоду завдала, однак, будь-яких вимог до винуватця ДТП позивачем пред'явлено не було, а суд, в силу вимог цивільного процесуального закону, позбавлений можливості вийти за межі пред'явлених позовних вимог та/або залучити до участі у справі співвідповідача та/або замінити на належного відповідача.
Разом з тим, враховуючи норми ст. ст. 1166, 1187 ЦК України саме фізична особа, яка на відповідній правовій підставі (наприклад, договору оренди автомобіля) володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, відшкодовує шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (п.2.2 Правил дорожнього руху України).
Враховуючи вище викладене, відповідальність має нести винна в завданні шкоди особа, яка керувала автомобілем та з вини якої сталося ДТП.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що саме третя особа ОСОБА_2 на момент скоєння ДТП керував автомобілем «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
В свою чергу, відповідно до договору підряду від 03 липня 2020 року, укладеного між третьою особою ОСОБА_2 та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПРОМОПТТОРГ», підрядник виконує роботи на транспортному засобі «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 (п. 8.1 Договору підряду), терміном з 03 липня 2020 року по 31 липня 2020 року (п. 2 Договору підряду),
Крім того, відповідно до п. 1 договору підряду від 03 липня 2020 року. підрядник ОСОБА_2 зобов'язується надати послуги з перевезення вантажів Замовника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПРОМОПТТОРГ» на автомобілях замовника під час відсутності водія відповідача, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити зазначені послуги в поряду та на умовах встановлених цим договором.
Виконавець зобовязується надати послуги особисто, діє на власний ризик, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПРОМОПТТОРГ» не має права на отримання соціальних пільг та одержання допомоги із соціального страхування.
Таким чином, на момент вчинення ДТП, що мала місце 25 липня 2020 року, транспортний засіб «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 перебував на відповідній правовій підставі (експлуатувався, використовувався за цільовим призначенням), а саме на підставі договору підряду у третьої особи ОСОБА_2 , відповідно останній і є володільцем цього транспортного засобу у розумінні ч. 2 ст. 1187 ЦК України.
Враховуючи викладене, на відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПРОМОПТТОРГ» в момент вчинення ДТП, як власника транспортного засобу «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не може бути покладена відповідальність відшкодувати шкоди, оскільки дана шкода завдана іншою особою, яка на відповідній правовій основі керувала транспортним засобом, або, яка була законним володільцем транспортного засобу у розумінні ч. 2 ст. 1187 ЦК України.
Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на вимогах , і колегія суддів погоджується з ними .
Відповідно до ст. ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до правової позиції викладеної в Постанові від 27 березня 2019 № 295/2557/17 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначено, що відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 Цивільного процесуального кодексу України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
За змістом ст.51 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.
З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
ЦПК України саме на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
При цьому, стороною позивача в судовому засіданні клопотання про заміну неналежного відповідача не заявлялось.
Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Зазначений висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) Вказані правові висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 705/3876/18 , від 19 серпня 2020. року в справі № 639/6295/16-ц , від 14 липня 2020 року в справі № 686/23977/18 .
Суд першої інстанції з урахуванням належності, допустимості і достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, дійшов правильного висновку ,що позов пред'явлений до не належного відповідача, а відтак відсутні обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог. Разом з тим, суд роз'яснив позивачу право звернутися до суду з позовом до належного відповідача.
Доводи апеляційної скарги, які є аналогічними доводам позовних вимог, були предметом дослідження суду першої інстанції, а відтак не потребують додаткової перевірки , і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог ,заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України , суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлений 23 листопада 2021 року.
Головуючий
Судді