Єдиний унікальний номер справи: 369/4065/19 Головуючий у суді першої інстанції: Савлук Т.В.
Номер провадження: 22-ц/824/4931/2021 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
21 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,
при секретарі - Качалабі О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лисюк Микола Олександрович, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Вишнева міська державна нотаріальна контора Київської області про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем та визнання спадкоємцем четвертої черги за законом, -
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в Дніпровський районний суд міста Києва із вказаним позовом в якому просив встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2001 року до часу відкриття спадщини у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та визнати його спадкоємцем четвертої черги за законом померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відносно спадкового майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що у 2000 році він познайомився з ОСОБА_3 , а починаючи з 2001 року, вони стали проживати разом в квартирі ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, придбавали продукти харчування, необхідні речі повсякденного вжитку та побутові речі, робили ремонт в квартирі.
Посилався на те, що його цивільна дружина в останній період свого життя тяжко хворіла, внаслідок загострення хвороби потребувала постійного догляду і сторонньої допомоги, лікування, значних фінансових затрат. Вважав, що оскільки він проживав зі спадкодавцем більш ніж п'ять років до її смерті, то має право на отримання спадку як спадкоємець четвертої черги за законом, у зв'язку з чим, протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця подав заяву до нотаріуса про прийняття спадщини, однак отримав відмову нотаріуса, яким роз'яснено його право вирішити спірні питання в судовому порядку.
За таких обставин, він звернувся до суду з вказаним позовом, який просив задовольнити.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Вишнева міська державна нотаріальна контора Київської області про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем та визнання спадкоємцем четвертої черги за законом відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність і необгрунтованість, неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просив рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дав невірну оцінку доказам позивача, які підтверджують факт спільного проживання із спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім'єю: спільні фото, покази свідків, квитанції про сплату комунальних послуг, акт про встановлення факту спільного проживання документи на ім'я спадкодавця.
Крім того, вказує, не те, що суд першої інстанції не врахував, що більша частина часу спільного проживання із спадкодавцем однією сім'єю припала на час дії Сімейного кодексу України в редакції 2004 - 2017 років.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги заперечив, вважає висновки суду першої інстанції вірними, такими, що грунтуються на обставинах справи і вимогах закону.
Зокрема звертає увагу на те, що він є рідним племінником спадкодавця, є спадкоємцем за законом другої черги за правом представлення відповідно до ч. 3 ст. 1266 ЦК України, про що позивач у позові замовчує.
Також зазначає, що спадкування після смерті ОСОБА_3 здійснюється за заповітом від 08 серпня 2016 року, яким спадкодавець заповіла ОСОБА_2 належну їй квартиру під АДРЕСА_1 , що і було встановлено судом.
Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами, вислухавши пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Ухвалюючи судове рішення про відмову в позові, Дніпровський районний суд міста Києва виходив із того, що позивачем не доведено факт спільного сумісного проживання з ОСОБА_3 до її смерті, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ці обставини не підтверджено належними та допустимими доказами, які беззаперечно мали свідчити про їх спільне проживання, ведення господарства, спільного побуту та наявність взаємних прав та обов'язків, що є характеризуючими ознаками сім'ї, тому відсутні підстави для задоволення вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2001 року до часу відкриття спадщини.
Також суд вказав у рішенні, що позивачем не надано належних доказів, які б давали йому право на спадкування майна спадкодавця, яке не охоплене заповітом, який оформлений на відповідача, в установленому законом порядку не оспорювався та є чинним, та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, так як вони відповідають обставинам справи і узгоджуються із нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
За приписами ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно з ч.ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі ст. 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (Постанова Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18).
Доведенню підлягає не лише факт спільного проживання, а і факти, що доводять проживання однією сім'єю.
За змістом ч.ч. 3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.13 цього Кодексу, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показами свідків.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається із матеріалів справи і це встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , місце смерті: місто Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область (актовий запис № 75). (а.с.8 т.1).
За життя ОСОБА_3 залишила заповіт від 08 серпня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Баландіним В.В., за умовами якого, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй квартиру під АДРЕСА_1 , заповідає ОСОБА_2 (а.с.43 том 2).
В подальшому, ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом, 02 лютого 2018 року звернувся до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Баландіна В.В. з заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 (а.с.75 т. 1).
На підставі заяви спадкоємця ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Баландіним В.В. заведена спадкова справа № 4/2018 щодо майна померлої ОСОБА_3 (том 1 а.с.74-105).
Також, 31 січня 2018 року ОСОБА_1 оформив нотаріально посвідчену заяву компетентним органам нотаріату про намір прийняти спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заява ОСОБА_1 , 31 січня 2018 року надійшла до Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області (а.с.22 т. 2).
На підставі заяви ОСОБА_1 , Вишневою міською державною нотаріальної конторою Київської області заведена спадкова справа № 23/2018 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (том 2 а.с.21-63).
Судом з'ясовано, що спадкодавець ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконкому Вишневої міської ради від 03 січня 2018 року за № 45 (том 1 а.с.77).
В той-же час, позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується даними паспорта на ім'я позивача (том 1 а.с.7).
На підтвердження факту проживання однією сім'єю із померлою ОСОБА_3 з 2001 року і до дня її смерті, ОСОБА_1 посилався на покази свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , акт обстеження матеріально-побутових умов за № 1/04-87 від 18 січня 2018 року, складений депутатом Вишневої міської ради, фотознімки, на яких зображено його із покійною ОСОБА_3 , квитанції про сплату комунальних послуг на ім'я померлої ОСОБА_3 .
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України надав належну оцінку наданим позивачем доказам і не допустив порушень норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Оцінюючи покази свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 суд вказав, що свідки, кожен окремо, не були обізнані про матеріальний стан позивача та ОСОБА_3 , не повідомили суд про відомі їм обставини, які потребують доказування щодо спільного проживання позивача з ОСОБА_3 , ведення ними спільного господарства, придбання побутових речей, проведення ремонту в квартирі за рахунок спільних коштів, наявність взаємних прав та обов'язків, що є характеризуючими ознаками сім'ї, тому, на законних підставах не прийняв їх до уваги, як належні докази у справі, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року (справа № 129/2115/15-ц), висловлено позицію про те, що покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю.
Обгрунтовано судом також відхилено як докази спільного проживання позивача з ОСОБА_3 однією сім'єю квитанції про сплату комунальних послуг, фотознімки, на яких зображені позивач із спадкодавцем та Акт обстеження матеріально-побутових умов за № 1/04-87 від 18 січня 2018 року, складений депутатом Вишневої міської ради, так як ці докази не є належними і достовірними на підтвердження позовних вимог.
Крім того, на час розгляду справи чинним і не оспореним є заповіт від імені ОСОБА_3 , складений 08 серпня 2016 року, та посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Баландіним В.В., за яким, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті належну їй квартиру під АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_2 , тому, суд першої інстанції вірно вказав у рішенні, що позивачем, не доведено в судовому засіданні наявність іншого спадкового майна, не охопленого заповітом, для здійснення права на спадкування на законом (стаття 1223 ЦК України).
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясувавши дійсні обставини справи, зібраним по справі доказам надав належну правову оцінку, прийшов до правильного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із спадкодавцем в період з 01 січня 2004 року по 02 грудня 2017 року та визнання його спадкоємцем четвертої черги за законом, обґрунтовано відмовивши у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги на те, що Дніпровський районний суд міста Києва дав невірну оцінку доказам позивача, які підтверджують факт спільного проживання із спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім'єю колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки суд першої інстанції при оцінці доказів, дотримався вимог, передбачених ст. 89 ЦПК України, не допустив порушень норм процесуального права, які-б призвели до неправильного вирішення справи.
Підлягають відхиленню і посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на неправильність висновків Дніпровського районного суду міста Києва про відмову в позові на те, що більша частина часу спільного проживання із спадкодавцем однією сім'єю, припала на час дії Сімейного кодексу України в редакції 2004 - 2017 років, а тому суд першої інстанції у своєму рішенні, правомірно вказав, що вимоги позивача про встановлення факту проживання з ОСОБА_3 з 2001 року по 01 вересня 2004 року підпадають під застосування Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції 1969 року), нормами якого чітко визначено реєстрація шлюбу у державних органах реєстрації актів громадянського стану, при цьому, зазначений Кодекс не передбачав право встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив також із того, що вказані вимоги, в тому числі і в період з 01 вересня 2004 року по день відкриття спадщини позивачем в установленому законом порядку не доведені.
Дніпровський районний суд міста Києва вірно вказав, що доказами постійного проживання разом із спадкодавцем можуть бути довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із ним, реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або у будинковій книзі, інші документи, які підтверджують факт постійного проживання разом із спадкодавцем.
Таких доказів позивачем не надано.
Інші доводи апеляційної скарги щодо незаконності і необгрунтованості судового рішення, неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права висновків суду не спростовують на законність і обгрунтованість судового рішення не впливають.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лисюк Микола Олександрович, залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
Т.А. Слюсар