Справа № 461/10502/20 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р.
Провадження № 22-ц/811/281/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
01 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.
суддів: Приколоти Т.І. Савуляка Р.В.
секретар Савчук Г.В.
З участю представника ВДВС -Лесько Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу №461/10502/20 за апеляційною скаргою Галицького ВДВС у місті Львові Західного МРУ МЮ (м. Львів) на ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 16 грудня 2020 року у справі за поданням старшого державного виконавця Галицького ВДВС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Лесько Наталії Миколаївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон,
14 грудня 2020 року старший державний виконавець Галицького ВДВС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Лесько Н.М. звернулася до суду з поданням про надання дозволу на тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у виїзді за кордон, без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, до виконання ним зобов'язань покладених на нього виконавчим документом №461/8821/17, виданим 20.04.2018 року.
Посилається на те, що боржником заборгованість за виконавчим провадженням не погашено, останній ухиляється від виконання судового рішення, не вживає заходів щодо виконання рішення за рахунок належного йому майна і доходів, що є підставою для обмеження особи у праві виїзду за межі України.
Оскаржуваною ухвалою у задоволенні подання відмовлено.
Ухвалу суду оскаржив начальник Галицького ВДВС у місті Львові Західного МРУ МЮ (м. Львів) Тетюк Р.М.
В апеляційній скарзі зазначає, що вважає ухвалу незаконною , такою, що постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права. Судом не враховано, що боржник не в повній мірі виконує зобов'язання покладені на нього рішенням суду, на виклики державного виконавця не з'являється, про причини неявки не повідомляє, що свідчить про його ухилення від виконання рішення. Просить скасувати ухвалу суду та постановити нове рішення, яким подання задовольнити.
В судове засідання з'явилася старший державний виконавець Галицького ВДВС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Лесько Наталія Миколаївна, вимоги апеляційної скарги підтримала та просила їх задоволити з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
В порядку ст.360 Цивільного-процесуального кодексу України (далі ЦПК) Відзив на апеляційну скаргу суду не надано.
Заслухавши пояснення старшого державного виконавця Галицького ВДВС у м.Львові ЗМУМЮ (м.Львів) Лесько Н.М. на підтримання доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Матеріалами справи та судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м.Львова від 02.03.2018р. стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відсотки за користування грошовими коштами за період з 25.02.2011р. по 05.09.2017р. в розмірі 81547,38 грн., інфляційні збитки за цей період в розмірі 513 819,37 грн.-всього на суму 595 366,75 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 5953,68 грн.
20 квітня 2020 року Галицьким районним судом м.Львова видано виконавчий лист №461/8821/17.
11 травня 2018 року старшим державним виконавцем Галицького ВДВС у м.Львові Лесько Н.М. відкрито виконавче провадження №56370813 з примусового виконання виконавчого листа №461/8821/17 від 20.04.2020р., виданого Галицьким районним судом м.Львова та вживалися заходи для виконання рішення суду шляхом направлення запитів для розшуку рухомого та нерухомого майна боржника, депозитних вкладень у банках.
На виконання рішення суду боржником ОСОБА_1 сплачено стягувану Рабківу 161 000грн.. з яких державним виконавцем перераховано на користь стягувача 146 137,40 грн. та стягнуто 14 612, 610 грн. виконавчого збору.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції правильно зазначив, що державним виконавцем не надано суду доказів ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням. Саме по собі невиконання боржником зобов'язання, відсутність достатнього майна для погашення заборгованості не свідчить про вчинення ним умисних дій щодо ухилення від виконання рішення суду.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується.
Одним із принципів цивільного судочинства є принцип пропорційності (стаття 11 ЦПК України). Дотримання засад співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, крім іншого, передбачено пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Статтею 441 ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом (частина перша).
За змістом п. 5 ч. 1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України" підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон є ухилення від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Ухиленням від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням суду, що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли у нього є всі реальні можливості виконати цей обов'язок (наприклад, наявність майна, грошових коштів, тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
У роз'ясненнях Верховного Суду України викладених у постанові пленуму від 01 лютого 2013 року «Про судову практику вирішення питань про тимчасове обмеження права виїзду за межі України» прописано, що Законом передбачено санкцію у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язання, а за ухилення від їх виконання.
Відповідно до ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, право на звернення до суду із поданням про обмеження боржника у праві виїзду за межі України виникає у державного виконавця лише у випадку доведення і обґрунтування факту ухилення останнього від виконання своїх зобов'язань.
У поданні старший державний виконавець Лесько Н.М. вказувала на те, що рішення суду боржник в повному обсязі не виконав, однак станом на 30.11.2020р. сплатив 161000 грн., з яких 146137,40 грн. перераховано на користь стягувача, 14612,60 грн. - виконавчий збір та 250 грн. - витрати виконавчого провадження. Належне ОСОБА_1 майно на праві власності відсутнє, інформація щодо джерел отримання ним доходів відсутня і відсутні банківські рахунки на ім'я боржника.
В матеріалах справи відсутні підтвердження того, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про виклик до дежавного виконавця та отримував таке, а відтак умисно ухиляється від явки та виконання рішення суду.
Доказів наявності у ОСОБА_1 можливості виконати рішення суду самостійно в повоному обсязі, а також доказів невиконання ним будь-яких процесуальних обов'язків чи вчинення будь-яких протиправних дій в межах виконавчого провадження, які б перешкоджали виконанню судового рішення чи створювали б перешкоди в його виконанні до подання та апеляційної скарги державний виконавець не додав.
Як передбачено статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території (частина перша). Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною волею (частина друга).
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (частина третя).
Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільств (частина четверта).
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
При цьому, у Європейського суду з прав людини склалася з цього питання стала практика.
Так, у справі «Рінер проти Болгарії» Європейський суд з прав людини відмітив, що дотримуючись принципу пропорційності, заборона на виїзд з країни на підставі несплати податків може бути виправдана, якщо служить метою стягнення заборгованості. Таким чином, таке обмеження не може бути перетворено у вид покарання відносно неможливості сплати.
Хоча вказане рішення стосується обмеження виїзду, пов'язаного із несплатою податків, на думку колегії суддів, принцип пропорційності та неможливості використання тимчасового обмеження виїзду за кордон як покарання можна застосувати і до відносин, пов'язаних із виконанням рішень у цивільних справах.
Відповідна позиція простежується і у справі «Хлюстов проти Росії» (скарга № 28975/05), де Європейський суд з прав людини звернув увагу на необгрунтованість обмеження права заявника залишити країну, оскільки причиною було зазначено лише факт несплати боргу, без пояснення, як заборона сприятиме швидкому його погашенню, з урахуванням індивідуальних осоливостей заявника.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення подання та відсутності фактів свідомого ухилення боржника від виконання рішення суду.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу Галицького ВДВС у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) залишити без задоволення.
Ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 16 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю.Р.Мікуш
Судді: Т.І. Приколота
Р.В.Савуляк