Справа № 606/1528/21
18 листопада 2021 року м. Теребовля
Теребовлянський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючої судді Мельник А.В.
за участю секретаря судового засідання Будз М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м.Теребовля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої злочином,
ОСОБА_1 звернувся до Теребовлянського районного суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з останнього на свою користь завдану шкоду у розмірі 55791,59 грн, з яких 13791,59 грн матеріальної шкоди, 22000 грн судові витрати за участь адвоката в кримінальній та цивільній справах, 20000 грн моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 06.09.2019 близько 16 год на сільській дорозі Теребовлянського району Тернопільської області ОСОБА_2 завдав позивачу тілесні ушкодження. Після завдання ушкоджень позивач звернувся у Теребовлянську районну лікарню та його було госпіталізовано із діагнозом: двобічний перелом нижньої щелепи (суглобового відростка справа та ментальний зліва).
Відповідно до висновку судово-медичного експерта від 11.11.2019 №1012 ОСОБА_1 було завдано середньої тяжкості тілесні ушкодження. Вироком Теребовлянського районного суду від 10.12.2020 у справі №606/84/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України.
Вказане стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 03.08.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.09.2021, яке в подальшому було відкладено на 18.10.2021 та 18.11.2021.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, однак представником позивача 18.11.2021 було подано до суду письмову заяву, у якій він просив проводити розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримує в повній мірі.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву, у якій просив справу розглядати у його відсутності, зазначив, що позовних вимог не визнає.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, у відповідності до частини другої статті 247 ЦПК України, постановив здійснювати розгляд справи у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно вироку Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 10.12.2020 у справі №606/84/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України та призначено йому покарання 2 роки обмеження волі. На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік.
Таким чином, вироком суду встановлено вину відповідача в тому, що 06.09.2019 біля 16 год., знаходячись на сільській дорозі неподалік від свого житлового будинку, що по АДРЕСА_1 , він зустрівся із ОСОБА_3 , з яким розпочав розмову. Під час вказаної розмови у них виник словесний конфлікт з приводу того, що останній проїжджав гужовою підводою по сільській АДРЕСА_1 на великій швидкості, у який втрутився потерпілий ОСОБА_1 . Далі, на грунті особистих неприязних відносин, які склались цього дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у ОСОБА_2 виник злочинний намір, спрямований на умисне заподіяння потерпілому фізичного болю та тілесних ушкоджень. З цією метою, ОСОБА_2 умисно наніс один удар кулаком правої руки у підборіддя потерпілому, спричинивши йому тілесні ушкодження у вигляді подвійного перелому нижньої щелепи, які відповідно до п.2.2.1 (в), 2.2.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17.01.1995 року, належать до середньої тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалого (понад 21 добу) розладу здоров'я.
У мотивувальній частині вироку вказано, що відповідно до висновку судово-медичного експерта від 11.11.2019 № 1012 у ОСОБА_1 при вступі на стаціонарне лікування у стоматологічне відділення комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» встановлено подвійний перелом нижньої щелепи, з приводу чого 11.09.2019 йому проведено оперативне втручання - металоостеосинтез нижньої щелепи. Травма нижньощелепової ділянки спричинена незадового до госпіталізації, внаслідок дії тупого предмету, не виключено у терміни та за обставин, наведених в ухвалі від 06.09.2019, при нанесенні удару кулаком в обличчя. Виявлений у ОСОБА_1 перелом нижньої щелепи відповідно до п.2.2.1 (в) і 2.2.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17.01.1995, належить до середньої тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалого (понад 21 добу) розладу здоров'я.
Вказаний вирок набрав законної сили.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Тобто, вказані обставини не підлягають доведенню при розгляді даної справи.
Зі змісту вироку суду слідує, що при розгляді зазначеного кримінального провадження потерпілий ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання цивільного позову.
Відповідно до частини сьомої статті 128 КПК України, особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні правові норми.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.
Згідно статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема: припинення дії, яка порушує право; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно частини першої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини першої статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується особою, яка таку шкоду заподіяла.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» вказано, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Враховуючи вищевказане, а також висновки, до яких дійшов Теребовлянський районний суд Тернопільської області, викладені у вироку суду від 10.12.2020, очевидним є факт спричинення позивачу відповідачем шкоди в результаті скоєння відповідачем кримінального правопорушення.
Разом з тим, згідно з вимогами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши надані докази щодо розміру заподіяної відповідачем матеріальної шкоди, зокрема, фіскальні та товарні чеки про купівлю ліків, а також квитанцію банку про переказ коштів від ОСОБА_1 на оплату за вироби медичного призначення, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено, що вказані ліки були куплені ним за призначенням лікаря на підставі відповідного рецепту у зв'язку із отриманими 06.09.2019 тілесними ушкодження, внаслідок вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення.
Із долученої до позовної заяви копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного хворого) №14152 від 18.09.2019 слідує, що ОСОБА_1 перебував у стаціонарі відділення хірургічної стоматології КНП «Тернопільська університетська лікарня» ТОР з 07.09.2019 по 18.09.2019 із діагнозом: двобічний перелом нижньої щелепи: суглобового відростка справа та ментальний зліва. Суд враховує, що додані позивачем чеки датовані у період перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів щодо призначеного лікарем лікування саме до тих лікарських засобів, що містяться в фіскальних та товарних чеках, а також не конкретизовано на оплату яких саме виробів медичного призначення було здійснено банківський переказ згідно квитанції від 10.09.2019, що додані позивачем до матеріалів справи.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди.
Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача відшкодування завданої моральної шкоди, то вона підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
За встановлених судом обставин та їх правового регулювання, протиправні дії відповідача ОСОБА_2 перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із заподіянням моральної шкоди позивачу.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.
Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, крім випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Суд погоджується із тим, що позивачу заподіяно моральну шкоду у зв'язку із перенесеним фізичним болем, перебуванням на стаціонарному лікуванні та порушенням звичного для нього життєвого ритму, внаслідок протиправних дій відповідача.
Однак, суд бере також до уваги те, що немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного, душевного болю, страждань, тому при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд повинен враховувати вимоги розумності та справедливості, а сам розмір відшкодування, що присуджується, не може бути надмірним та має кореспондувати глибині та силі страждань, які мав потерпілий у зв'язку з порушенням його прав, а також відповідати поведінці завдавача шкоди.
Тому, враховуючи засади виваженості, добросовісності та розумності, а також співмірності грошового відшкодування із заподіяною шкодою, суд вважає за необхідне частково задовольнити вимоги позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди та визначити розмір морального відшкодування у сумі 10 000 (десять тисяч) грн, що на переконання суду буде достатнім та належним відшкодуванням завданої позивачу моральної шкоди.
Питання розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до статті 141 ЦПК України.
Представник позивача у позовній заяві просить стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 22000 грн. за участь у кримінальній і цивільній справах.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається статтею 137 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду лише ордер на надання правової допомоги та копію договору про надання правової допомоги від 17.11.2020, у якому суми гонорару адвоката не зазначено.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Крім того, Верховний Суд неодноразово вказував, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Отже, наявність та розмір понесених стороною витрат на правову допомогу повинні підтверджуватись належними та допустимими доказами.
Стороною позивача не додано жодного доказу на підтвердження понесення ОСОБА_1 відповідних витрат та їх суми, а тому відсутні підстави для стягнення судом із відповідача витрат на правову допомогу.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Таким чином, у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 454,00 грн, оскільки позивач при зверненні з позовом до суду з даним позовом звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 10, 12, 13, 80, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди завданої злочином задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору в користь держави.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: село Кам'янка, Тернопільський район, Тернопільська область;
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду складено 23 листопада 2021 року.
Суддя А.В.Мельник