Справа № 301/3215/21
1-кс/301/990/21
"22" листопада 2021 р. м. Іршава
Слідчий суддя Іршавського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Іршава Закарпатської області клопотання старшого слідчого СВ ВП № 1 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021071100000375 від 08.11.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.365-2 КК України,-
Старший слідчий СВ ВП № 1 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 звернулася до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, погодженим прокурором Іршавського відділу Хустської місцевої прокуратури ОСОБА_4 ..
В обґрунтування клопотання слідчий зазначила, що 08.11.2021 в ВП №1 Хустського РУП ГУ НП в Закарпатській області надійшла заява від ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешк. АДРЕСА_1 , про те, що внаслідок незаконних дій ОСОБА_6 земельна ділянка за кадастровим номером 2121910100:08:002:0079 яка по договору даруванню подарована ОСОБА_5 , переоформлена на іншу особу без згоди останнього.
08 листопада 2021 року матеріали внесені до ЄРДР за № 12021071100000375 від 08.11.2021 та по даному кримінальному провадженню розпочато досудове розслідування за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст.365-2 КК України.
Заявник-потерпілий ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 показав, що 15 квітня 2010 року він на підстав договору дарування ВМТ №087191 отримав у власність земельну ділянку від ОСОБА_8 , мешк. АДРЕСА_2 земельну ділянку розміром 0,0594 га, яка знаходиться на території Іршавської міської ради, урочище «Летище», «За межами населеного пункту», Іршавського району Закарпатської області, кадастровий номер 2121910100:08:002:0079. Після цього він належним чином оформив документи на вказану земельну ділянку, а саме: державний акт серії ЯИ№206516 виданий на ім'я ОСОБА_8 , однак на зворотній стороні акту наявний надпис завірений нотаріусом ОСОБА_6 , що 15.04.2010 року за реєстром № 915 посвідчено договір дарування, на підставі якого право власності цю земельну ділянку переходить до ОСОБА_5 .
05.11.2021 року ОСОБА_5 вирішив укласти межі вищевказаної земельної ділянки на місцевості, а саме разом з працівником землеупорядного підприємства «Архізем» ОСОБА_9 вияснили перебуваючи в даному підприємстві, дізнався що його земельна ділянка згідно даних кадастрової карти України на даний час належить іншій особі за прізвищем ОСОБА_10 , а саме його кадастровий номер 2121910100:08:002:0079 на даний час є в архіві, а на вказану земельну ділянку виготовлений новий кадастровий номер.
Після цього наскільки ця земельна ділянка, в 2012 році була переоформлена приватним нотаріусом ОСОБА_6 на ОСОБА_10 на підставі довіреності, виданої на підстав закордонного паспорта, але кого саме я не знаю.
Потерпілий ОСОБА_5 зазначив, що гр. ОСОБА_10 на підставі підробленого державного акту заволодів його земельною ділянкою. За інформаціє яка йому стала відома нещодавно, до вказаних дій можу бути причетний колишній начальник держгеокадастру в Іршавському району ОСОБА_11 . Оскільки під час виготовлення державних актів на земельну ділянку були два примірники, один зберігався в потерпілого (який був посвідчений нотаріусом ОСОБА_6 ), а інший зберігався у відділі держгеокадастру в Іршавському району. Тому при оформленні договору купівлі-продвжу даної земельної ділянки у 2012 році був використаний другий примірник державного акту, без посвідчу вального надпису нотаріуса. Тому заявник впевнений в тому, що цей другий примірник державного акту на руки особі Блищак видав ОСОБА_11 , який перебував на той час на посаді начальника відділу в Іршавському районі Держгеокадастрву в Зо.
Крім того заявник, просить у найкоротші терміни вилучити всю документацію з даного приводу від приватного нотаріуса ОСОБА_6 , та з держгеокадастру м. Іршава, так як існує загроза їх знищення вище вказаними особами, для уникнення їх від відповідальності за вчинене правопорушення.
При відібранні пояснення від приватного нотаріуса ОСОБА_6 , останній пояснив, що з серпня 2004 року являється приватним нотаріусом. За час перебування на даній посаді ним посвідчувались багато різних правочин, запам'ятати всі які фізично не може.
У грудні 2012 року ним був посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 2121910100:08:002:0079, що за адресою урочище «Летище» за межами населеного пункту. Продавцем за даним договором був ОСОБА_8 ( від його імені за довіреністю серії ВРН №472408 від 21.09.2011 року посвідчений нотаріусом ОСОБА_12 був ОСОБА_13 ), покупцем була ОСОБА_14 .
Попередньо перевіривши всі обтяження по даній земельній ділянці та власнику, підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії не було. Тому такий договір був посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №3570 від 27.12.2012 року.
Крім того, ОСОБА_6 зазначив, що нещодавно йому стало відомо про те, що у 2010 році ним був посвідчений договір дарування земельної ділянки тої самої на яку у 2012 році він посвідчив договір купівлі-продажу.
При перевірці архівних документів, в дійсності ним було виявлено, що одна і та ж сама земельна ділянка стало об'єктом і за договором дарування у 2010 році і за договором купівлі-продажу у 2012 році.
Під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді було вилучено наступні документи: оригінал договору дарування земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за № 915 від 15.04.2010 року (у тому числі документів на підставі яких був здійснений правочин та копія державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №206516 від 03.03.2010 року кадастровий номер 2121910100:08:002:0079, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6 , згідно посвідчувального надпису право власності переходить до ОСОБА_7 ; оригінал договору купівлі-продажу земельної ділянки №3570 від 27.12.2012 року (у тому числі документів на підставі яких був здійснений правочин та оригінал довіреності серії ВРН №472408 від 21.09.2011 року); копію виписки із книги реєстру нотаріальних дій станом на 2010 рік; копію виписки із книги реєстру нотаріальних дій станом на 2012 рік.
На підставі ухвали слідчого судді Іршавського районного суду Закарпатської області від 11.11.2021 року було проведено обшук приміщень відділу №2 Хустського районного управління ГУ Держгеокадастру в Закарпатські області, в ході чого виявлено та вилучено: книгу записів реєстрації державних актів станом на 2010 рік, прошиту, пронумеровану на 125 аркушах; копію державного акту на права власності на земельну ділянку серії ЯИ №206516 від 03.03.2010 на 1 аркуші; технічну документацію на земельну ділянку за кадастровим номером 2121910100:08:002:0079, що за адресою урочище «Летище» за межами населеного пункту, Іршавська міська рада, Закарпатська область на 33 аркушах.
Проте оригінал державного акту на права власності на земельну ділянку серії ЯИ №206516 від 03.03.2010 у приміщенні відділу №2 Хустського районного управління ГУ Держгеокадастру в Закарпатські області - відсутній.
Крім того, досудовим розслідування встановлено, що згідно заяви від 08 жовтня 2021 року зареєстрованого в реєстрі за №1921 (приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_15 ) земельні ділянки за кадастровими номерами 2121910100:08:002:0080, 2121910100:08:002:0079 та 2121910100:08:002:0078 були об'єднані, загальною площею 0,1782 га.
Після чого на вище вказані об'єднані земельні ділянки була розроблена технічна документація на новостворену земельну ділянку, кадастровий номер якої є 2121910100:08:001:1256.
15 листопада 2021 року до канцелярії ВП №1 Хустського РУП ГУ НП в Закарпатській області надійшло клопотання від ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешк. АДРЕСА_1 , з приводу накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер 2121910100:08:001:1256 площею 0,1782.
Слідчий зазначає, що з метою відшкодування шкоди завданої внаслідок кримінального правопорушення виникла необхідність у накладенні арешту на земельну ділянку кадастровий номер 2121910100:08:001:1256 площею 0,1782 га., що за адресою урочище «Летище» за межами населеного пункту Іршавська міська рада Закарпатська область, власником якої є ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканка АДРЕСА_3 .
Старший слідчий ВП № 1 Хустського РУП ОСОБА_16 в судове засідання не з'явилася, подала заяву у якій просила розглянути клопотання у її відсутності та таке задовольнити.
Власник майна ОСОБА_14 для участі в розгляді клопотання не з'явилася, про час і місце судового засідання повідомлена в телефонному режимі.
Ознайомившись з клопотанням про накладення арешту та доданими до нього матеріалами, слідчий суддя приходить до переконання про відмову у задоволенні даного клопотання з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження визначено захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
У рішеннях ЄСПЛ у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Також, у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005 року) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи» (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16.10.2008 року).
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.
Відповідно до вимог ст.131 КПК Україн арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження і застосовується тільки на підставах, передбачених ст.ст.132, 170 КПК України. Оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження власності повинне здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтовувати таку ініціативу з посиланням на норми закону.
Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову /ч.1 ст.170 КПК України/.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Метою застосування арешту майна є забезпечення відшкодування шкоди завданої внаслідок кримінального правопорушенн. При цьому, слідчий, подаючи клопотання про арешт майна зобов'язаний навести підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна. Враховуючи зазначену мету арешту майна, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, має бути співмірною з розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Вимоги ч.1 ст.173 КПК України зобов'язують слідчого суддю, суд відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст.170 КПК України.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно з ч. 6 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, за умов, за яких жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину і достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна: можливий розмір шкоди завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані повинні міститися і у клопотанні слідчого, прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посилання на норми закону.
Слідчий суддя враховує, що згідно витягу з ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення внесені до реєстру 08.11.2021 на підставі заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 365-2 КК України.
Також, відповідно до клопотання та матеріалів справи не вбачається розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою чи фізичною особою. (ст. 173 КПК України).
При розгляді даного клопотання встановлено, що проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 12021071100000375 від 08.11.2021, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 365-2 КК України, повідомлення про підозру нікому не вручено, тобто на даний час підозрюваного не має, цивільний позов у даному кримінальному провадженні також ніким не заявлено, належних доказів, які б свідчили про правову підставу для арешту майна, можливий розмір шкоди завданої злочином, наслідки арешту майна для третіх осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження матеріали клопотання не містять, що свідчить про відсутність правових підстав у накладенні арешту на майно.
Документальне обґрунтування необхідності накладення арешту на земельну ділянку відсутнє, сукупність зазначених обставин засвідчує відсутність доцільності накладення арешту на майно у рамках даного кримінального провадження,тому суддя вважає недоцільним накладення арешту завданням даного кримінального провадження.
Як вбачається з матеріалів клопотання ОСОБА_14 купила земельну ділянку за кадастровим № 2121910100:08:002:0079, а всупереч ч. 10 ст. 170 КПК України слідчим не надано доказів, що ОСОБА_14 набула у власність вказану земельну ділянку, як недобросовісний набувач.
Враховуючи викладене, слідчий суддя прийшов до висновку, що потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна, тому відповідно до вимог ст. 173 КПК України у задоволенні клопотання слід відмовити.
З урахуванням викладеного, слідчий суддя приходить до висновку про необґрунтованість клопотання щодо накладення арешту та про відмову в його задоволенні.
З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 131, 167, 170, 173 КПК України, слідчий суддя,-
В задоволенні клопотання старшого слідчого СВ ВП № 1 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021071100000375 від 08.11.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.365-2 КК України - відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали проголошено 23 листопада 2021 року о 14:00 годині.
Слідчий суддя Іршавського
районного суду : ОСОБА_1