ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
24 листопада 2021 року справа №640/26383/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доКиївського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі по тексту - відповідач, Центр)
про1) визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової допомоги до 05 травня у 2021 році у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком; 2) зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченої суми; 3) стягнення з відповідача 1 000,00 грн. моральної шкоди
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що відповідач протиправно відмовив у нарахуванні та виплаті йому щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
На думку позивача, він має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, оскільки він має статус учасника бойових дій та з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якими визначено, що щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Ухвалою від 21 вересня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/26383/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову та просить суд відмовити у його задоволенні з огляду на те, що виплата щорічної разової грошової допомоги у 2021 році здійснювалась позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», яка не визнана неконституційною та є чинною, та зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №423, якою затверджено Положення про Міністерство соціальної політики України, виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня організовує Міністерство соціальної політики, тобто відповідачем розміри разової грошової допомоги не визначаються; відповідач при проведенні перерахування коштів на виплату щорічної разової допомоги діяв в межах своїх повноважень та відповідно до чинного законодавства.
Крім того, відповідач зазначив, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу є неспівмірним із виконаною роботою та необґрунтованим, оскільки справа є справою незначної складності, яка розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та цей спір відповідає ознакам зразкової справи №440/2722/20.
Відповідач також вважає, що позивачем не доведено факту завдання йому моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, не доведено наявності у позивача витрат немайнового характеру, а також не визначено, якими доказами це підтверджується, а тому, заявлена позивачем вимога щодо зобов'язання виплатити моральну шкоду є такою, що не підлягає задоволенню.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 11 лютого 2021 року серії НОМЕР_1 , виданого Службою безпеки України.
У відповідь на адвокатський запит адвоката позивача Макаревича Я. відповідач в листі від 09 вересня 2021 року №051/044-755-14 відмовив у здійсненні перерахунку та проведенні доплати до виплаченого розміру грошової допомоги до 05 травня та повідомив, що на виконання Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» перерахування коштів на виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня позивачу, як учаснику бойових дій, в 2021 році в розмірі 1 491,00 грн. здійснювалось на підставі списків, наданих Центральним управлінням Служби безпеки України; виплата щорічної разової грошової допомоги до 05 травня провадилась за місцем служби, а саме Центральним управлінням Служби безпеки України.
Відповідач в листі від 12 жовтня 2021 року №09/4169-044 повідомив суд, що перерахування коштів на виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі 1 491,00 грн. учаснику бойових дій ОСОБА_1 здійснювалось на підставі списку, наданого Центральним управлінням Служби безпеки України; виплата щорічної разової грошової допомоги до 05 травня здійснювалась за місцем служби, а саме Центральним управлінням Служби безпеки України.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлені пільги учасникам бойових дій.
Так, відповідно частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом «б» підпункту 1 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 07-VI від 28 грудня 2007 року, який набрав чинності 01 січня 2008 року, частину п'яту статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено у такій редакції:
«Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI.
Відповідно до частини першої статті 171 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Надалі, згідно із рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Бюджетного кодексу України та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Отже, з 27 лютого 2020 року відновлена дія редакції частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції від 25 грудня 1998 року, відповідно до якої щорічно, до 5 травня, учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Крім того, суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в абзацах третьому та четвертому підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголосив, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони».
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного Кодексу України та законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Також, Конституційний Суд України в абзаці дев'ятому пункту 6 мотивувальної частини рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 вже наголошував, що «забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави».
Враховуючи викладене, суд зазначає, що з 27 лютого 2020 року приписи пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та приписи статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції пункту 20 Розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» не можуть запроваджувати правил призначення та виплати допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.
Водночас, Кабінет Міністрів України 08 квітня 2021 року прийняв постанову №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі по тексту - Постанова №325), якою затвердив Порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (далі по тексту - Порядок №325).
Додатком до Порядку №325 встановлено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій в розмірі 1 491,00 грн., тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Таким чином, на час виплати позивачу у квітні 2021 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Постанова №325.
При цьому, суд звертає увагу, що дію частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції від 25 грудня 1998 року, щодо виплати учасникам бойових дій разової грошової допомоги до 05 травня у 2021 році не зупинено, стаття не втратила чинність, зміни до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не вносились.
Отже, виходячи із визначених у частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій та особам з інвалідністю внаслідок війни у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, що передбачає одноразову грошову виплату в належному розмірі, який має вищу юридичну силу.
Суд також наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України не можуть змінювати приписи Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач має право на одержання разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учасник бойових дій.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року - 1 769,00 гривень.
Отже, у зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у 2021 році становить 8 845, 00 грн. (1 769,00 грн х 5).
Як встановив суд, позивачу в 2021 року виплачена разова грошова допомога у розмірі 1 491, 00 грн., що не відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги в належному розмірі.
З приводу доводів, викладених у відзиві на позовну заяву відповідача про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015року №423, якою затверджено Положення про Міністерство соціальної політики України, виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснює Міністерство соціальної політики, суд зазначає таке.
Статтею 171 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №423 (далі по тексту - Положення №423), Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який, зокрема, забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині організації виплати їм разової грошової допомоги.
Згідно із підпунктом 41 пункту 4 Положення №423 Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до пункту 5 Порядку №325 бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у розмірах згідно з додатком до цього Порядку.
Пунктом 2 Постанови №325 встановлено забезпечити подання до 14 квітня поточного року структурним підрозділам з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад переліків осіб, які мають право на отримання разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»:
Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Національною гвардією, Національною поліцією, Державною податковою службою, Державною митною службою, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Міністерством юстиції, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Офісом Генерального прокурора, Державною судовою адміністрацією, Державною спеціальною службою транспорту, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями, підприємствами, установами, організаціями - щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України; Пенсійним фондом України - щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах.
Відповідно до пункту 1 Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 січня 2007 року № 65 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 квітня 2021 року №955) Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є бюджетною організацією та підпорядковується Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Згідно з підпунктами 3.1-3.3 пункту 3 цього Положення головними завданням Центру є забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту та обслуговування населення, надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави; підготовка документів для виплати всіх видів соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого і рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам, виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших грошових виплат; здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.
Відповідно до підпункту 4.10 пункту 4 Положення Центр відповідно до покладених на нього завдань проводить перерахунки розмірів грошової допомоги (в тому числі у зв'язку з індексацією), забезпечує своєчасну підготовку бухгалтерської та статистичної звітності з використанням уніфікованих програмних засобів.
З огляду на викладене, Мінсоцполітики спрямовує бюджетні кошти органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, зокрема, учасникам бойових дій.
Отже, органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання позивача та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
В даному випадку, безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу в розмірі 1 491,00 грн. здійснив відповідач, що підтверджується листом відповідача від 12 жовтня 2021 року №09/4169-044.
Таким чином, саме Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат допустив протиправну бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 29 вересня 2020 року за результатами розгляду зразкової справи №440/2722/20, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року.
При цьому суд враховує, що ця справа в даній частині позовних вимог не є типовою справою у розумінні пункту 21 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до обставин, викладених у рішенні Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у зразковій справі №440/2722/20.
Однак, висновки Верховного Суду, зокрема, Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 440/2722/20 для належного та об'єктивного захисту прав позивача мають бути враховані судом під час розгляду справи в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Кабінет Міністрів України, обмежуючи розмір грошової допомоги до 5 травня у 2021 році Постановою №325, всупереч правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, створив ситуацію, де розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги Постанови Кабінету Міністрів України, вимушені діяти з порушенням прав та гарантій осіб, на яких поширюються положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Однак, суд зауважує, що така обставина, як необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог Постанови №325, не звільняє відповідача від відповідальності за порушення конституційного права позивача на належний соціальний захист.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу разову грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум допомоги.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
В пункті 9 зазначеної постанови Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Позивач зазначив, що протиправні дії відповідача змусили його втратити віру в справедливість, верховенство права та закону в суспільстві, в гуманізм системи соціального забезпечення, оскільки статус учасника бойових дій він отримав, захищаючи територіальну цілісність країни, а натомість отримав відмову у наданні належної йому допомоги.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема, через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження та розчарування, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, а також ймовірність того, що такі порушення привели до вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Суд вважає, що встановлення судом протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу, як учаснику бойових дій, разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік в розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є достатнім доказом того, що позивачу завдано моральної шкоди.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що необхідно стягнути з відповідача на користь позивача за заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 1 000,00 грн., а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
В частині розподілу судових витрат, суд звертає увагу на таке.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, учасники бойових дій - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Суд встановив, що позивач є учасником бойових дій.
Відповідно до частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
В частині питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд виходить із такого.
Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати, зокрема, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.
Суд встановив, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав суду такі документи:
- копію договору №50про надання правової допомоги від 06 серпня 2021 року,
- копію додаткової угоди №1 до договору №50 про надання правової допомоги від 06 серпня 2021 року;
- копію додатку від 18 вересня 2021 року до договору №50 про надання правової допомоги від 06 серпня 2021 року з детальним описом робіт, виконаних адвокатом,
- копію квитанції до прибуткового касового ордера №50 від 06 серпня 2021 року,
- ордер на надання правової допомоги від 06 серпня 2021 року серії КВ №478971,
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №6309.
Зі змісту детальним описом робіт, виконаних адвокатом вбачається, що адвокатом Макаревичем Я.М. виконані роботи на загальну суму 4 500,00 грн., пов'язані з наданням консультації і роз'яснень з правових питань, правової інформації з питань звернення до суду, вивченням матеріалів справи, формуванням справи відповідно до судової практики в даній категорії справ, підготовкою та написанням адвокатського запиту, написанням позовної заяви, інших процесуальних документів, направленням матеріалів до суду, супроводженням справи в суді.
Витрати на виконання договору №50 про надання правової допомоги від 06 серпня 2021 року підтверджуються копією квитанції до прибуткового касового ордера №50 від 06 серпня 2021 року на суму 4 500,00 грн., відносяться до витрат на професійну правничу допомогу та відповідно до приписів статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України є судовими витратами позивача.
Частинами п'ятою, шостою та сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у відзиві на адміністративний позов зазначає, дана справа віднесена до справ незначної складності, а тому, заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є необґрунтованими.
Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), підтверджених документально, суд зазначає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу є співмірним.
З урахуванням вимог позивача стосовно стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн. та задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу та присудити на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
3. Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченої суми.
4. Стягнути з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на користь ОСОБА_1 шкоду в розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча гривень нуль копійок).
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. (чотири тисячі гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );
Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, вул. Любомира Гузара, буд. 7; ідентифікаційний код 22886300).
Суддя В.А. Кузьменко