ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
19 жовтня 2021 року м. Київ № 640/7672/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., за участю секретаря судового засідання Основи О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача
Державне бюро розслідувань
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за участю представників сторін:
від позивача - Бебеля О.О.,
від відповідача - Баловнєвої Ю.Є.,
від третьої особи - Свистунова А.В.
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві від 26 лютого 2021 року №72 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві;
- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, з 01 березня 2021 року;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу починаючи з 01 березня 2021 року і до моменту поновлення на публічній службі.
В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань,, розташованого у місті Києві від 26 лютого 2021 року №72-о/с його звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, на підставі пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».
На переконання позивача, наказ про його звільнення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з тих підстав, що не відбулось фактичного скорочення штату управління, відповідно і його ліквідації, також позивачу не було запропоновано іншої посади, що стало підставою для його звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства.
На підставі викладеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, представник позивача у відповіді на відзив на позовну заяву послався на те, що оскаржуваний наказ не дозволяє встановити дійсні підстави звільнення, відповідно, ставить у позивача у стан правової невизначеності.
У запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву представник відповідача послався на аналогічні обставини тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Представником третьої особи подано суду письмові пояснення на позовну заяву, в яких зазначено, що звільнення позивача відбулось у порядок та спосіб, визначені законодавством, а тому підстав для скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивача на посаді не має, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2021 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2021 року до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне бюро розслідувань.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2021 року повідомлено про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне бюро розслідувань.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2021 року від третьої особи витребувано додаткові докази.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 19 жовтня 2021 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, надавши суду аналогічні пояснення тим, що викладені у позовній заяві, відповіді на відзив на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях. Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву. Представник третьої особи заперечував проти задоволення позовних вимог, просив у їх задоволенні відмовити, надавши суду аналогічні пояснення тим, що викладені у письмових поясненнях на позовну заяву.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані ними документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві від 23 листопада 2018 року № 45-о/с позивача з 27 листопада 2018 року призначено на посаду державної служби, а саме слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, обраного за конкурсом, з випробувальним строком шість місяців.
Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 було затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань, в якій відсутній структурний підрозділ, посаду в якому обіймав позивач.
У зв'язку зі зміною на підставі вказаного Указу Президента України структури Державного бюро розслідувань, останнім було прийнято накази Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», від 20 жовтня 2020 року № 196дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві», від 30 грудня 2020 року № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» затверджено нову організаційну структуру та новий штатний розпис Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві.
25 січня 2021 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення від 25 січня 2021 року № 11-1333/12-21 за підписом Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві полковника Державного бюро розслідувань Дениса Кермана, у якому зазначено, що у зв'язку зі скороченням посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві позивача буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат».
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві від 26 лютого 2021 року № 72-о/с позивача звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві з 01 березня 2021 року, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 83 та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», який вручений позивачу 01 березня 2021 року.
Вважаючи протиправним наказ відповідача від 26 лютого 2021 року № 72-о/с в частині звільнення позивача із займаної посади, останній звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною 2 статті 38 Конституції України визначено, що громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі по тексту - Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 83 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII передбачено, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в листі Міністерство праці та соціальної політики України від 07 квітня 2011 року №114/06/187-11, скорочення чисельності та скорочення штату - поняття не тотожні. Чисельність працівників - це списковий склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII (в редакції Закону № 440-IX від 14 січня 2020 року, чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції.
Нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Так, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Наведене в сукупності свідчить, що після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України «Про державну службу» положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов'язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.
Національне агентство України з питань державної служби відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» надало «Роз'яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу») від 20 лютого 2020 року №86 р/з» згідно з якими при звільненні державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.
В межах спірних правовідносин, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Положеннями частини 3 статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.
Вирішуючи даний спір по суті, суд зобов'язаний з'ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
На момент прийняття позивача на службу до Державного бюро розслідувань Закон України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон України від 12 листопада 2015 року №794-VIII) діяв в редакції Закону України № 2475-VIII від 03 липня 2018 року.
Згідно статті 1 Закону України від 12 листопада 2015 року №794-VIII за своїм правовим статусом Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) було центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року № 1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.
03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Згідно статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній з 27 грудня 2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Тобто, відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
Отже, з 27 грудня 2019 року ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін.
Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2020 року № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань».
Так, наказом Директора Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №196 дск "Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві" згідно яких з 1 лютого 2021 року скорочується посада слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової і діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
Наказом Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» затверджено зміни до наказів ДБР, зокрема пунктом 7 якого наказано у пункті 4 наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 202дск словосполучення «з 01 лютого 2021 року» замінити на словосполучення «з 01 березня 2021 року». Після чого, затверджено та введено в дію штатний розпис Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, в якому відсутня посада, яку обіймав позивач.
Слід зазначити, що на момент звільнення позивача Закон України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII діяв в редакції Закону України від 01 січня 2021 року № 1052-IX. Отже, при вирішенні спору між сторонами суд керується положеннями Закону України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин.
Відповідно до частин 1-4 статті 14 Закону України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки.
Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.
Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань.
Відповідно до частини 5 статті 14 цього Закону трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Статтею 14-3 Закону України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».
Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.
Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII територіальні управління Державного бюро розслідувань діють на підставі положень, що затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов'язків.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 12 Закону України від 12 листопада 2015 року №794-VIII Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.
Згідно з частиною 2 статті 12 Закону України від 12 листопада 2015 року №794-VIII повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.
Наказом Державного бюро розслідувань від 28 грудня 2019 року № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (із змінами, внесеними наказами від 02 січня 2020 року № 1 та від 03 січня 2020 року № 2) затверджено Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі по тексту - Порядок № 343).
Пунктом 1 Порядку № 343 визначено, що цей Порядок визначає процедуру зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу з урахуванням специфічних умов проходження служби.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 343 зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.
Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.
З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:
«Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;
«Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору Державного бюро розслідувань.
Згідно з абзацом сьомим пункту 6 Порядку 343 після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Наведене свідчить, що внаслідок реалізації приписів Закону 305-ІХ та Указу Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 фактично відбулась заміна структури Державного бюро розслідування шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу.
З 27 грудня 2019 року в силу статті 14 Закону України від 12 листопада 230152015 року № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Законодавчо визначення структури та штатної чисельності територіальних органів Державного бюро розслідувань, переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, керівником ДБР прямо передбачено в пункті 4, 5 частини 1 статті 12 та частиною 2 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Суд звертає увагу, що наказом Директора Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №196ДСК "Про затвердження зміни до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві" посада слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової і діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві скорочується.
Отже, внаслідок реалізації вказаного наказу посада державної служби слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової і діяльності та корупції) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві виведена зі штатного розпису територіального управління.
За викладених обставин, у зв'язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві.
З урахуванням викладеного, суд вважає доводи позивача про відсутність фактичного скорочення посади державної служби, яку він обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису позивача є безпідставними.
Крім того, як вже було зазначено судом, відповідно до частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне вивільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 у письмовім формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Так, 25 січня 2021 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення, що відповідає вимогам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.
Більш того, суд вважає зазначити наступне.
Так, відповідно до пунктів 3, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №305-ІХ директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін.
Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
За таких обставин, жодних гарантій на залишенні на посадах, про які зазначає позивач у позові, означені норми права не містять.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що позивач як працівник Державного бюро розслідувань з набранням чинності Законом №305-ІХ, продовжував здійснювати свої повноваження до моменту звільнення.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що спірний наказ є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.
Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення інших позовних вимог в частині поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачами доведено правомірність вчинених дій та прийнятих рішень, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Зважаючи, що у задоволенні позову позивача відмовлено та остання була звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з вказаною позовною заявою, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 72-77, 139, 241-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.Ю. Гарник
Повний текст рішення суду виготовлений 22 листопада 2021 року.