Справа № 161/13887/20
Провадження № 2/161/946/21
10 листопада 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:
головуючого судді Крупінської С.С.
при секретарі судового засідання Остимчук О.М.
з участю представника відповідача ТОВ «Україна-Баїв" Штихалюк Л.П.
представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-Баїв», ОСОБА_1 про стягнення збитків,
ТзОВ «Кріс-Віт Україна» звернулося в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-Баїв», ОСОБА_1 про стягнення збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач заключив договір оренди з 30 квітня 2010 року взяв в оренду земельну ділянку у ОСОБА_1 строком на 10 років розташовану в с. Одеради Луцького району загальною площею 3,1073 га, кадастровий номер 0722884300:04:000:1339. Дана земельна ділянка перебувала у користуванні позивача.
На початку 2016 року позивачу стало відомо, що 01 грудня 2015 року ОСОБА_1 уклала з ТзОВ «Україна-Баїв» ще один договір оренди цієї ж земельної ділянки, у зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості користуватися нею та здійснювати свою основну господарську діяльність.
Позивач вказує, що за 2016-2017 роки він зазнав збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 18784,39 грн., що підтверджується відповідним висновком судового експерта. Покликаючись на викладені обставини, позивач просить суд стягнути з відповідачів солідарно 18784,39 грн. збитків.
Представник позивача подав суду письмову заяву про розгляд справи у відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримує в повному об'ємі.
Представник ТзОВ «Україна-Баїв» Штихалюк Л.П. у судовому засіданні заявлений позов не визнала та пояснила, що ними не чинилися позивачу перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а сам позивач не сплачував оренду плату у 2016-2017 роках. Вказує також на недоліки в оформленні та змісті висновку судового експерта. Крім того, зробила заяву про застосування строку позовної давності по даних вимогах. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Усаченко М.О просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
З пояснень представників сторін, матеріалів справи, судом встановлено, що 30 квітня 2010 року між позивачем (орендар) та ОСОБА_1 (орендодавець) був укладений договір оренди землі №57, відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для сільськогосподарського виробництва, площею 3,11 га, кадастровий номер 0722884300:04:000:1339. Вказаний договір у встановленому порядку був зареєстрований 21 серпня 2010 року у Луцькому районному відділі ДП «Центр ДЗК», номер запису 040907600013.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 липня 2017 року у цивільній справі №161/2206/16-ц, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 16 квітня 2018 року, визнано недійсним договір оренди землі №995, укладений 01.12.2015 (щодо земельної ділянки площею 3,1073 га, кадастровий номер 0722884300:04:000:1339, адреса с. Одеради Луцького р-ну Волинської обл.), сторонами якого є ОСОБА_1 , як орендодавець і ТзОВ «Україна-Баїв», як орендар, та скасовано державну реєстрацію цього договору (запис про речове право №12481117 від 11.12.2015).
Зі змісту даного рішення вбачається, що ОСОБА_1 повторно передала ту саму земельну ділянку з кадастровим номером 0722884300:04:000:1339 в оренду відповідачу-1, що і стало підставою для визнання недійсним відповідного договору, адже ділянка вже перебувала в оренді позивача.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А пункт «ґ» частини третьої цієї статті передбачає, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом в т.ч. відшкодування заподіяних збитків.
Стаття 27 Закону України «Про оренду землі» передбачає, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.
Частина 1 статті 95 ЗК України передбачає, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом. В свою чергу стаття 28 Закону України «Про оренду землі» передбачає, що орендар має право на відшкодування збитків, яких він зазнав унаслідок невиконання орендодавцем умов, визначених договором оренди землі.
Право ТОВ «Кріс-Віт Україна» на відшкодування збитків закріплене також і в п. 43 первісного договору оренди від 30 квітня 2010 року.
У частинах першій та другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частинами третьою та четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В свою чергу, враховуючи наявний у цивільному законодавстві принцип презумпції вини завдавача шкоди, відповідач повинен довести суду відсутність своєї вини у скоєному цивільному правопорушенні.
Сторона може зазнати шкоди не тільки у формі реальних збитків, але і у формі упущеної вигоди (п.2 ч.2 ст.22 ЦК України).
Так, факт наявності шкоди у формі упущеної вигоди в наслідок неможливості використання земельної ділянки за призначення у 2017 році підтверджується виконаним на замовлення позивача висновком судової-економічної експертизи від 09 жовтня 2020 року, який підготовлений судовим експертом Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області Кочетовою І.Ю.
Суд погоджується з використаною судовим експертом методологією визначення збитків у формі упущеної вигоди, яка полягає у визначенні наступних показників:
1) ймовірну собівартість 1 т культури, якою б засівалась земельна ділянка;
2) ймовірний дохід від реалізації культури;
3) розмір втрат урожаю.
Для визначення першого з цих показників (собівартості 1 т культури) експертом мотивовано взято до уваги первинні документи ТОВ «Кріс-Віт Україна», зокрема наказ №4 від 05 січня 2017 року «Про затвердження посівів в розрізі сільськогосподарських культур на полях у 2017 р.», адже позивач користувався цією земельною ділянкою і до його незаконної передачі в оренду ТзОВ «Україна-Баїв», а тому у своїй діловій практиці та господарській діяльності обґрунтовано міг виробити відповідну структуру посівів. В даному випадку у 2017 році на земельній ділянці ОСОБА_1 планувалося засіювання соєю.
Для розрахунку ймовірних витрат на вирощування 1 т бобів сої у 2017 році експерт посилається на Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», а також первинні документи позивача звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду ТОВ «Кріс-Віт Україна» станом на 01 грудня 2017 року та визначає прямі матеріальні витрати на 1 т бобів сої у розмірі 2782,31 грн. на тонну. Аналогічно експертом, шляхом дослідження первинних документів позивача, було визначено прямі витрати на оплату праці, витрати на соціальне відрахування, орендну плату, оплату послуг сторонніх організацій, амортизація необоротних активів, решта загальновиробничих витрат та визначено виробничу собівартість 1 т бобів сої за 2017 рік у розмірі 6281,95 грн.
Судовий експерт для визначення урожайності бобів сої в розрахунку на 1 га, а також визначення її закупівельної ціни, використав дані про ціни станом на 2017 року від Волинської торгово-промислової палати, ТОВ «Волинь-зерно-продукт», ТОВ «Традекс».
Внаслідок визначення вищенаведених показників, враховуючи площу земельної ділянки відповідача ОСОБА_1 , судовий експерт обґрунтовано визначив розмір збитків у формі упущеної вигоди внаслідок неможливості у 2017 році використання земельної ділянки у розмірі 18784,39 грн., а саме як чистий дохід, яке підприємство могло отримати внаслідок збору та реалізації урожаю 2017 року.
Суд відхиляє доводи представника ТзОВ «Україна-Баїв» про те, що вищенаведений висновок судової експертизи є неналежним та недопустимим доказом, оскільки експертиза проводилася лише один день, адже з матеріалів справи слідує, що первісно позивач долучив аналогічний висновок економічного експертного дослідження під час звернення до суду у серпні 2020 року. Цей висновок був датований 31 липням 2020 року, а звернувся позивач до експерта 06 липня 2020 року. Цього періоду було цілком достатньо для здійснення відповідних досліджень та складення висновку. В подальшому, позивач замовив судового експерта від 09 жовтня 2020 року, в якому містилися всі необхідні реквізити, для визнання його висновком судової експертизи в розумінні ст.102 ЦПК України, а сам текст залишився незмінним.
Також є безпідставними твердження представника ТзОВ «Україна-Баїв» про те, що у судовому висновку не зазначено відомостей про всі надані матеріали та кількість аркушів, не зазначено спосіб доставки та вид упаковки, оскільки відомості про досліджувані документи були зазначені як в тексті висновку, так і в додатках до нього. Будь-яких матеріальних об'єктів судовий експерт не досліджував, а тому наводити відомості про їх пакування та спосіб доставки не було необхідним.
Посилаючись на невірно розраховану загальну площу земельних ділянок, які вказані у висновку, представник ТзОВ «Україна-Баїв» не вказує, в чому саме полягає така невірність і яка справжня, за його версією, загальна площа земельних ділянок, і як це могло вплинути на визначення упущеної вигоди за земельною ділянкою конкретно відповідача ОСОБА_1 .
Посилання представника відповідача ОСОБА_3 на Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року №963 суд знаходить недоречним, адже у ній йдеться мова про орієнтований порядок визначення шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, який не враховує випадки, коли така ділянка вже використовувалася у виробничій діяльності потерпілої особи і вибула з її володіння, тим самим спричинивши збитки у формі упущеної вигоди. На думку суду, таку методику доцільно було б використати, якщо земельна ділянка не використовувалася власником (державою, територіальною громадою, особою) за призначенням, адже в такому випадку неможливо визначити ймовірну упущену вигоду, бо відсутні вихідні дані у вигляді показників господарської діяльності власника землі. Саме для визначення шкоди у таких випадках була розроблена вищенаведена методика, в якій, зокрема наводяться середньорічний дохід від використання земель за цільовим призначенням, який має орієнтовне значення та для визначення показників упущеної вигоди реально діючого підприємства братися не може, адже це суперечить приписам ч.3 ст.22 ЦК України стосовно повного відшкодування завданої шкоди, а також правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2017 року №3-463гс17, постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року №127/27155/16-ц, яка полягає у тому, що норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов'язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Методики.
Твердження представника відповідача ОСОБА_3 про те, що розмір збитків повинен обов'язково визначатися комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, як це передбачено Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року №284, суд визнає помилковим, адже визначення розміру шкоди у такому порядку є однією з форм досудового вирішення спору між землекористувачем та особою, яка самовільно зайняла його земельну ділянку, а сама потерпіла особа, доводячи розмір завданих збитків, не може бути обмежена виключно рішенням відповідної комісії, оскільки це, як вже зазначав суд вище, суперечить приписам ч.3 ст.22 ЦК України стосовно повного відшкодування завданої шкоди, а також правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року №127/27155/16-ц, яка полягає у тому, що норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов'язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Порядку.
Суд звертає увагу, що ч.3 ст.124 Конституції України передбачено, що законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору. У частині першій статті 16 ЦПК України передбачено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом. Однак, главами 24-25 Земельного кодексу України, які регулюють порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також вирішення земельних спорів, не передбачено обов'язкового досудового урегулювання спору шляхом звернення до комісії з визначення розміру шкоди, тому позивач, користуючись своїми цивільно-процесуальними правами мав можливість безпосередньо звернутися до суду для вирішення цього земельного спору.
Посилання представника відповідача ТзОВ «Україна-Баїв» на судову практику Верховного Суду, зокрема на постанови у цивільних справах №№144/485/16, 359/9892/17, 431/1161/17, 728/847/17 суд вважає помилковим, оскільки в цих судових рішеннях не робилося правових висновків про те, що виключно акт комісії, створеної відповідно до постанови КМУ від 25 липня 2007 року №963 є належним та допустимим доказом розміру завданої шкоди землекористувача. Верховний Суд у цих справах звернув увагу на те, що розмір завданої шкоди був визначений самостійно позивачем за власними розрахунками, які не підтверджені іншими доказами, зокрема і відповідним актом комісії. Оскільки інших доказів розміру понесеної шкоди надано не було, зокрема і висновку судової експертизи, Верховний Суд зробив висновок про безпідставність та передчасність позовних вимог. У розглядуваній справі позивач обґрунтовує розмір завданої шкоди не власними розрахунками, а висновком судової експертизи, що є відмінним від обставин, встановлених у наведених для прикладу представником відповідача ТзОВ «Україна-Баїв» цивільних справах.
Посилання представника відповідача ТзОВ «Україна-Баїв» на неточність у цитуванні судовим експертом розміру орендної плати в натуральному вигляді (810 грн замість зазначених в договорі 850 кг) не супроводжуються відповідним контррозрахунком та поясненням, яким чином ця неточність могла вплинути на визначений розмір упущеної вигоди, і який розмір збитків, за його версією, має бути в такому випадку. Окрім того, зі змісту експертного висновку вбачається, що 810 грн - це не орендна плата за ділянку, як помилково вважає представник ОСОБА_3 , а сума витрат позивача (за оренду земельної ділянки) в складі собівартості 1 т бобів сої. Тому суд вважає її аргументацію в цій частині помилковою.
Доводи представника відповідача ТзОВ «Україна-Баїв» про фактичну несплату у 2017 році позивачем на користь ОСОБА_1 орендної плати, жодним чином не впливають на обґрунтованість висновку судового експерта, оскільки експертом брав за основу середнє значення орендної плати, яку сплачував за 2017 рік позивач.
Також представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Усаченко М.О. не пояснив, яким чином на розрахунок розміру упущеної вигоди впливають її твердження про те, що соя не могла реалізовуватися у 2018 році, адже, як про це вже зазначав суд, для розрахунку ринкової (закупівельної) вартості сої використовувались саме показники 2017 року (інформація від Волинської торгово-промислової палати, ТОВ «Волинь-зерно-продукт», ТОВ «Традекс»). Експерт лише зробив припущення, що соя могла реалізовуватися і в подальших роках, в тому числі 2018 році, але на показники ймовірного обсягу урожаю 2017 року, та закупівельні ціни 2017 року, це ніяким чином не впливає.
Крім того, з поданих позивачем банківських виписок та видаткових накладних за 2018 рік вбачається, що реалізація сої відбувалася в тому числі в квітні 2018 року.
Посилаючись на помилкове визначення ринкової ціни 1 т сої станом на 2017 рік, середньої урожайності сої на 1 га, собівартості 1 т бобів сої, відповідач-1, знову ж таки, не надає суду свого контррозрахунку та свою версію цього показника, і яким чином це могло вплинути на обґрунтованість здійсненого судовим експертом розрахунку. Інші доводи представника ТзОВ «Україна-Баїв», зокрема про те, що експерт надавав правову оцінку діям сторін у спорі, використовував для розрахунку сайти іноземних країн, не спростовують обґрунтованість висновку судового експерта, а самі такі доводи є надуманими.
Суд підкреслює, і це було встановлено під час судового розгляду, що сторона ТзОВ «Україна-Баїв» з грудня 2020 року володіла всім обсягом первинних документів, на підставі яких був зроблений висновок судового експерта. Провадження у справі триває із серпня 2020 року і за цей час відповідач був здатен, обґрунтовуючи інший розмір упущеної вигоди, здійснити судову експертизу на власне замовлення та підтвердити суду свої доводи про помилковість висновку судової експертизи, яка була здійснена на замовлення позивача. Оскільки цього зроблено не було, а всі доводи представника ТзОВ «Україна-Баїв» зводяться не до встановлення обґрунтованих показів упущеної вигоди, а до намагання уникнути цивільно-правової відповідальності за вчинений делікт.
Далі, повертаючись до складу цивільного правопорушення (делікту), суд вважає, що позивач довів належними та допустимими доказами і факт неправомірних дій з боку ОСОБА_1 , які полягали у незаконному повторному укладенні договору оренди, який визнаний судом недійсним, що зумовлювало неможливість користуватися землею.
Причинний зв'язок між завданою шкодою та протиправними діями відповідача-2 по передачі в повторну оренду земельної ділянки для суду є очевидним, оскільки внаслідок укладення незаконного договору оренди позивачу, який до того обробляв цю земельну ділянку та використовував її у своїй господарській діяльності, очевидно була завдана шкоди у формі упущеної вигоди.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що він не мав законної можливості використовувати земельну ділянку, яка перебувала в повторній оренді (із відповідною реєстрацію речового права оренди) ТОВ «Україна-Баїв». Будь-яка діяльність позивача на земельній ділянці упродовж строку, доки діяв повторний договір оренди, була б незаконною.
В п.6 ч.1 ст.3 ЦК України задекларовані такі загальні засади цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність. Суд вважає належними доводи позивача, що його потенційно можлива поведінка, спрямована на оброблення земельної ділянки за наявності повторного договору оренди цієї ділянки, не відповідала б цим засадам і містила б ознаки спроби самовільного зайняття земельної ділянки. Адже, як відзначено в ч.2 ст.13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, позивач, за наявності діючого повторного договору оренди земельної ділянки, зобов'язаний був утримуватися від користування нею. Відсутні будь-які докази того, що ТОВ «Україна-Баїв» погоджувалося на використання позивачем спірної ділянки в 2017 році.
Стаття 19 Конституції України зазначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. З огляду на це позивач не міг був ігнорувати наявність чинного повторного договору оренди і не зобов'язаний був обробляти земельну ділянку.
Водночас суд доходить висновку, що належних, достовірних та допустимих доказів, які б свідчили про однозначну наявність вини ТзОВ «Україна-Баїв» стороною позивача не надано. Адже це саме ОСОБА_1 , порушила умови попереднього договору оренди землі, укладеного з позивачем ТзОВ «Кріс-Віт Україна», не припинивши його дію, повторно уклала договори з новим орендарем ТзОВ «Україна-Баїв» на ту ж саму земельну ділянку, чим безпідставно позбавила права позивача на користування орендованою земельною ділянкою, тим самим завдала йому збитки у вигляді упущеної вигоди.
Матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження винних дій Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-Баїв», його однозначної обізнаності у тому, що спірна земельна ділянка на момент укладення повторного договору оренди вже перебувала в оренді ТзОВ «Кріс-Віт Україна». Тому в позові до ТзОВ «Україна-Баїв» слід відмовити.
Отже, оскільки судом встановлений весь склад цивільного правопорушення (делікту), а саме факт наявності шкоди у формі упущеної вигоди, її розмір, протиправність дій відповідача ОСОБА_1 , причинний зв'язок між шкодою та протиправними діями, а також її вина, позовні вимоги слід задовольнити частково, стосовно ОСОБА_1 та стягнути з неї на користь позивача збитки у формі упущеної вигоди у розмірі 18784,39 грн.
Що стосується зробленої представником відповідача ТзОВ «Україна-Баїв» заяви про застосування строку позовної давності, суд зазначає таке.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частина 1 ст.261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд не погоджується з доводами представника відповідача ТзОВ «Україна-Баїв» про те, що позивач вже навесні 2017 року знав, що його права на отримання упущеної вигоди будуть порушені. ТОВ «Кріс-Віт Україна» навесні 2017 року могло знати лише про неможливість використання земельної ділянки, однак позивач в цей час не міг знати про настання упущеної вигоди та її розмір. На початку 2017 року позивач не міг знати, чи вдасться йому виростити врожай сої, якою буде ціна сої, якою буде її врожайність, якою буде собівартість вирощеної продукції. Лише восени 2017 року, після збору врожаю і початку його реалізації, позивач міг знати про факт упущеної вигоди та про її розмір.
Зважаючи на те, що позивач просить суд стягнути збитки, завдані внаслідок неможливості збору та реалізації ним урожаю у 2017 році, суд дійшов висновку, що строк позовної давності у даному випадку не пропущений, адже очевидним є те, що термін збору урожаю сої не може настати раніше осені 2017 року. Доказів протилежного відповідачі суду не надали, а тому суд вважає, що позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності.
Окрім того, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
В Україні карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) був встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 з 12 березня 2020 року і він діяв на момент звернення позивача до суду 31 серпня 2020 року. З огляду на це строк позовної давності позивачем не пропущений.
На підставі ст.141 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням позову, з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути судовий збір, сплачений позивачем під час звернення до суду, а саме у розмірі 2102,00 грн.
Керуючись ст.ст. 265, 367,368,369,371,374,375,381,382,384 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» збитки у розмірі 18 784 (вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят чотири) грн. 39 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна» 2 102 грн. (дві тисячі сто дві) грн. в рахунок відшкодування судового збору.
У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Кріс-Віт Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" про стягнення збитків відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Кріс-Віт Україна», м. Луцьк, вул. Ковельська, 13, оф.41, код ЄДРПОУ 36716840.
Відповідачем у справі є:
1) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .
Повний текст рішення складено 19.11.2021 року
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області С.С. Крупінська