Номер провадження: 22-ц/813/7362/21
Номер справи місцевого суду: 521/22079/18
Головуючий у першій інстанції Плавич І.В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
09.11.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В.,
за участю секретаря судового засідання: Тищенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Коболєвої Ірини Володимирівни на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява обґрунтована тим, що 04 листопада 2000 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений шлюб, що зареєстрований відділом реєстрації актів громадського стану виконкому Одеської міськради, запис № 1126. Станом на подачу цього позову в Малиновському районному суді м. Одеси розглядалась справа про розірвання шлюбу між сторонами.
Під час перебування у шлюбі сторонами за рахунок спільних грошових коштів придбано автомобіль марки «Subaru Forester», 2013 року випуску, VIN (номер кузова, шасі, рами) НОМЕР_1 . Означене майно було оформлене на ОСОБА_2 .
В подальшому відповідачем без згоди іншого співвласника - позивача було відчужено спільний автомобіль, у зв'язку з чим позивач був змушений звернувся до суду з цим позовом, у якому просив у порядку поділу майна стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію 1/2 частки вартості автомобілю в розмірі 280 000,00 гривень.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2021 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Коболєва Ірина Володимирівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Малиновського рішення м. Одеси від 10 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, сторони в судове засідання до Одеського апеляційного суду, не з'явилися. Представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Козак А.В. особисто до канцелярії Одеського апеляційного суду в день судового засідання - 09.11.2021 року о 12:23 годині подано клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на участь в іншому судовому засіданні по кримінальній справі в Приморському районному суді м. Одеси о 13-30 09.11.2021 року. До клопотання адвокатом додано копію довіреності на представництво інтересів ОСОБА_2 у справі, яка переглядається в Одеському апеляційному суді та скріншот з веб-сайту Приморського районного суду м. Одеси про призначення кримінальної справи з номером провадження 1-кп/522/19/21 21.10.2021 року о 15-00 г.
При цьому з наданих адвокатом документів не вбачається, що справа призначена на 09.11.2021 року о 13-30 годині та документів, які підтверджують її участь у справі та процесуальний статус.
Колегія суддів звертає увагу, що справа була призначена до розгляду в апеляційному порядку на 09.11.2021 року на 14-30 г. - 15.04.2021 року, про що адвокат Козак А.В. була повідомлена 22.06.2021 року. А в взагалі в судах справа розглядається з грудня 2018 року.
Інші учасники справи про причини не явки не повідомили.
Враховуючи наведене вище в сукупності, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення судового засідання.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відмовляючи у позові про поділ спільного майна подружжя - автомобіля марки «Subaru Forester», 2013 року випуску, суд першої інстанції виходив з того, що відчуження спірного транспортного засобу та отримання коштів внаслідок такого відчуження відбулось під час знаходження сторін у зареєстрованому шлюбі.
Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна.
Судом встановлено, що:
- ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 04 листопада 2000 року, про що Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Одеської міськради був складений актовий запис №1126 від 04 листопада 2000 року;
- за час шлюбу сторонами було набуто у власність автомобіль марки «Subaru Forester», 2013 року випуску, VIN (номер кузова, шасі, рами) НОМЕР_1 , який як випливає з відомостей Територіального сервісного центру №5142 Регіонального сервісного центру в Одеській області МВС України був зареєстрований за ОСОБА_2 12 серпня 2014 року;
- рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 22 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 січня 2020 року, - шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний;
- згідно з договором купівлі-продажу від 18 вересня 2018 року, укладеним між TOB «КСН- Сервіс», що діяло від імені ОСОБА_2 на підставі договору комісії №5545/18/002738 від 18.09.2018 року та ОСОБА_3 , автомобіль марки «Subaru Forester», 2013 року випуску, VIN (номер кузова, шасі, рами) НОМЕР_1 , - був відчужений і право власності на транспортний засіб у подальшому перереєстроване на нового власника - ОСОБА_3 .
Судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У частині першій статті 61СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Згідно з статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Вказаною постановою роз'яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Як роз'яснив пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби, або приховав його, таке майно чи його вартість враховується при поділі. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61- 9018сво18).
Установивши, що автомобіль «Subaru Forester», 2013 року випуску, придбаний під час шлюбу сторін, є спільною сумісною власністю подружжя, і відповідач відчужила автомобіль за договором купівлі-продажу від 18.09.2018 року, а розірвання шлюбу відбулося на підставі судового рішення, яке вступило в законну силу 16.01.2020 року, суд першої інстанції набув помилкового висновку, що позовні вимоги про стягнення на користь відповідача в порядку компенсації за майно набуте у шлюбі, не підлягають задоволенню, з посиланням на те, автомобіль було відчужено до розірвання шлюбу між сторонами, тобто під час шлюбу.
Між тим, з матеріалів справи вбачається, що до суду з позовом про розірвання шлюбу позивач звернувся 11.09.2018 року і у позові зазначив про припинення спільного проживання з вересня 2018 року.
Тобто вже на час звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу 11.09.2018 року, сторони фактично не проживали разом і дані обставини були встановлені судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи про розірвання шлюбу і відповідачкою не оспорювалися і не спростовувалися.
Тому відчуження відповідачкою 18.09.2018 року відбулося коли сторони дійсно фактично припинили спільне проживання і перебували у судовій процедурі розірвання шлюбу.
При таких обставинах у суду не було підстав для відмови у стягненні з відповідача компенсації у вигляді 1/2 частини вартості автомобіля відчуженого одним з подружжя без згоди іншого подружжя, коли сторони фактично припинили спільне проживання і перебували в процесі розірвання шлюбу в судовому порядку.
При цьому колегія суддів звертає увагу на відсутність підстав для відступу згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК України від засади рівності часток, оскільки відповідачем не надано належних і достатніх доказів існування обставин недостатності рівня забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування неповнолітніх дітей у зв'язку з недостатністю розміру аліментів, які вони одержують від позивача, а також належних доказів, що позивач не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї чи без поважної причини не мав самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК України).
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу.
При цьому судова колегія враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), відповідно до якого, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Відповідно до висновку судового експерта Вітвіцького Ігоря Івановича № СЕ -2511-2-1124.19 від 30.10.2019 року - середньоринкова вартість автомобіля марки «Subaru Forester», 2013 року випуску, VIN (номер кузова, шасі, рами) НОМЕР_1 , станом на 18.09.2018 року складає 558 847 грн., а станом на час проведення експертного дослідження середньоринкова вартість такого автомобіля становить 448 277 грн.
Враховуючи вищенаведену правову позицію Верховного Суду, до уваги приймається середньоринкова вартість автомобіля визначена станом на час розгляду справи в суді першої інстанції, тобто 448 277 грн.
Враховуючи наведене з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 224 138 грн. 50 коп. (1/2 частина від 448 277 грн.).
В решті заявлених вимог про стягнення компенсації слід відмовити.
У відповідності до ст. 141 ч. 13 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки після перегляду справи в апеляційному порядку фактично задоволено 224 138, 50 грн., що становить 80% від заявлених первісно вимог 280 000 грн., з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, який був сплачений позивачем за подання позову до районного суду - 2800 грн., за подання заяви про забезпечення доказів - 352, 4 грн. і за подання апеляційної скарги - 4200 грн., а всього 7352,40 грн. При цьому апеляційний суд враховує вимогу законодавства щодо пропорційності. Тому стягненню підлягають 5 881 грн. 92 коп. ( 80% від 7 352,40 грн.).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Коболєвої Ірини Володимирівни - задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
В порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 грошову компенсацію за 1/2 частку вартості автомобіля марки «Subaru Forester», 2013 року випуску, VIN (номер кузова, шасі, рами) НОМЕР_1 у розмірі 224 138 гривень 50 копійок.
В решті заявлених вимог про стягнення грошової компенсації за Ѕ частку вартості автомобіля - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі 5 881 гривень 92 копійки.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 22.11.2021 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
О.В. Князюк