23.11.21
22-ц/812/2137/21
Провадження 22-ц/812/2137/21 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.
Постанова
Іменем України
23 листопада 2021 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого Кушнірової Т.Б.,
суддів: Лівінського І.В., Тищук Н.О.,
із секретарем Колосовою О.М.,
за участю:
заявника ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва, постановлену 13 вересня 2021 року суддею Павловою Ж.П., в приміщенні цього ж суду, у справі № 487/6283/21, за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Національний університет «Одеська юридична академія», Управління служби безпеки України у Миколаївській області про встановлення факту періоду проходження військової служби,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про встановлення факту періоду проходження військової служби.
Свою заяву мотивує тим, що у період з 01 вересня 2012 року по червень 2017 року він навчався у Національному університеті «Одеська юридична академія» за спеціальністю «Правознавство» з денною формою навчання.
Наказом № 171-19 від 17 січня 2014 року зарахований на кафедру військової підготовки для навчання за програмою підготовки офіцерів запасу. Після закінчення військової підготовки 30 серпня 2016 року йому присвоєно військове звання «молодший лейтенант запасу».
03 серпня 2017 року між ним та Управлінням служби безпеки України у Миколаївській області укладено військовий контракт строком на 5 років, тобто до 2022 року, згідно якого він є військовослужбовцем СБУ.
Однак, до військової вислуги років йому не зараховано період навчання на військовій кафедрі.
Оскільки Національний університет «Одеська юридична академія» входить до військових навчальних підрозділів Міністерства оборони України, згідно із переліком вищих навчальних закладів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 року №1410, тобто є структурою, що відноситься до військових навчальних закладів, у зв'язку з чим початком перебування його на військовій службі у Збройних Силах України є період, починаючи з 01 вересня 2012 року (день прибуття на навчання та зарахування до Національного університету «Одеська юридична академія» за спеціальністю «Правознавство») по 31 травня 2017 року ( день закінчення навчання у вищому навчальному закладі).
Вважає, що факт проходження військової служби у вказаний період дає право на перерахунок вислуги років, у зв'язку з чим виникла необхідність його підтвердження в судовому порядку.
Посилаючись на наведене, просив заяву задовольнити.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2021 року у відкритті провадження відмовлено з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд першої інстанції керувався тим, що вимоги заявника полягають у встановленні факту проходження військової служби в певний період. Порядок проходження громадянами України військової служби визначається цим Законом, Положенням про проходження військової служби громадянами України та іншими законодавчими актами. Військова служба є публічною службою, тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Разом з тим у випадку відмови суб'єкта владних повноважень зарахувати у термін військової служби період навчання заявника у Національному університеті «Одеська юридична академія» він вправі оскаржити такі дії в порядку адміністративного судочинства.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду, а справу направити для продовження розгляду, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, такою, що ухвалена без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилався на те, що встановлення факту періоду проходження військової служби необхідно йому для правильного визначення строку служби і будь - якого спору з приводу проходження публічної служби не існує.
Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Із змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що він навчався у Національному університеті «Одеська юридична академія» за спеціальністю «Правознавство» з 01 вересня 2012 року по червень 2017 року. В період навчання наказом № 171-19 від 17 січня 2014 року був зарахований на військову кафедру для навчання за програмою підготовки офіцерів запасу. Після закінчення військової підготовки 30 серпня 2016 року заявнику присвоєно військове звання «молодший лейтенант запасу».
Закінчивши навчання у вищевказаному вищому навчальному закладі, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Право», здобув кваліфікацію юриста та 03 серпня 2017 року між ним та Управлінням служби безпеки України у Миколаївській області укладено військовий контракт строком на 5 років, тобто до 2022 року, згідно якого він є військовослужбовцем СБУ.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту проходження військової служби у Збройних Силах України, заявник вказував, що при розрахунку вислуги років, йому не зараховано строк перебування на військовій службі з 01 вересня 2012 року по 31 травня 2017 року (час навчання в Національному університеті «Одеська юридична академія»).
Зарахування до вислуги років військової служби вказаного періоду дасть йому право на проведення перерахунку надбавки за вислугу років.
Зазначені обставини свідчать про те, що вимоги заявника полягають у встановленні факту проходження військової служби в певний період.
Статтею 1 Конституції встановлено, що Україна є правовою державою.
Отже, як будь-яка правова держава Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Обов'язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи в Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, в тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
В пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», роз'яснено, що при вирішенні питання про підвідомчість справи суди мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.
01 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України), який визначив повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Публічно-правовий спір -спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
За приписами пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до преамбули Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції, чинній на час зарахування заявника на навчання до університету, порядок проходження громадянами України військової служби визначається цим Законом, відповідними Положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно - правовими актами.
Вказаним законом визначено види військової служби до яких відноситься, у тому числі військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, а також період початку і закінчення проходження військової служби.
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що військова служба є публічною.
Аналогічний правовий висновок викладно у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 509/823/16-ц.
За таких обставин, враховуючи, суть заявлених ОСОБА_1 вимог, а також суб'єктний склад спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Також суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що у випадку відмови суб'єкта владних повноважень зарахувати у термін військової служби період навчання заявника у Національному університеті «Одеська юридична академія» він вправі оскаржити такі дії в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкриття провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, встановивши, що даний спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, суд дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги заявника про відсутність спору з приводу проходження публічної служби, є помилковими з огляду на правову природу правовідносин, та не узгоджуються із норами матеріального права, які регулюють питання проходження військової служби, у тому числі питання початку військової служби слухачів вищих військових навчальних закладів.
Суди не можуть розглядати заяви про встановлення фактів, у тому числі, проходження військової служби (п.2 абз.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).
Зважаючи на те, що факт початку проходження військової служби встановлюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням про проходження військової служби громадянами України, суди не можуть встановлювати факти проходження, у даному випадку початку військової служби, тобто законом визначений інший порядок їх встановлення.
За наведених обстави, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2021 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий
Судді :
Повний текст судового рішення виготовлено 23.11.2021 р.