18.11.21
22-ц/812/393/21
Провадження №22-ц/812/393/21
Іменем України
18 листопада 2021 року м. Миколаїв
справа № 487/3507/19
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О.,
із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - правонаступником якої є ОСОБА_3 , Управління комунального майна Миколаївської міської ради, Миколаївської міської ради, про визнання розпорядження незаконним, визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним, зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Рехлецьким Русланом Віталійовичем - на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 09 грудня 2020 року під головуванням судді Павлової Ж.П., дата складання повного тексту судового рішення не зазначена,
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради, Миколаївської міської ради, про визнання розпорядження незаконним, визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним, зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач зазначав, що він є наймачем неприватизованої квартири АДРЕСА_1 , а на підставі розпорядження Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради № 461-р від 26.02.2009 року ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 в цьому ж будинку.
Позивач вважає вказане розпорядження та видане на підставі нього свідоцтво про право власності незаконним, оскільки в порушення вимог ст. 382 ЦК України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2004 від 02.03.2004 року при приватизації квартири АДРЕСА_3 в площу квартири відповідачів незаконно було включено площу загального коридору, чим порушено його права та інших мешканців будинку, які також мають право на вільне користування приміщенням коридору. Крім того, відповідачі самовільно встановили в коридорі перегородки, створивши таким чином перешкоду для інших мешканців будинку у користуванні цим приміщенням, окільки до самовільного переобладнання загального коридору будинок мав два входу, що відповідає вимогам пожежної безпеки.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради № 461-р від 26.02.2009 року та видане на його підставі свідоцтво про право власності на кв. АДРЕСА_3 , на ім'я ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , а також зобов'язати відповідачів демонтувати перегородки встановлені у коридорі загального користування цього будинку.
Управління комунального майна Миколаївської міської ради, Миколаївська міська рада просили відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження та виданого на його підставі свідоцтва про право власності на кв. АДРЕСА_3 , посилаючись на те, що приватизація відповідала вимогам закону. Вказували, що відповідно до спірного свідоцтва про право власності на житло, виданого на підставі спірного розпорядження органу приватизації, технічного паспорту загальна площа квартири АДРЕСА_3 становить 75,5 кв.м., квартира складається з 3-х кімнат житловою площею 46.8 кв.м, у тому числі: 1-а кімната - 13,2 кв.м, 2-а кімната - 16,4 кв.м, 3-я кімната - 17,2 кв.м, кухня - 16,7 кв.м. Також у технічному паспорті зазначено, що у спільному користуванні із кв. АДРЕСА_2 , 2, 5, 9 перебувають: І -коридор - 4,2 кв.м, II - коридор - 30,9 кв.м. За такого твердження позивача про те, що відповідачами були приватизовані допоміжні приміщення, а саме коридор - є безпідставними. Частина площі спільних коридорів була лише включена до розрахунку загальної площі квартири спільного заселення, а не передана у власність. Розрахунок загальної площі проводився на підставі Наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року № 56 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян».
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 листопада 2019 року замінено відповідача Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради на належного відповідача - Управління комунального майна Миколаївської міської ради.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним розпорядження та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру недійсним відмовлено.
Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про демонтування перегородки, встановленої в коридорі загального користування відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Рехлецький Р.В. - посилаючись порушення норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апелянт зазначав, що за викладених ним у позовній заяві обставин розпорядження Управління використання та розвитку комунальної власності № 461-р від 26.02.2009 року є незаконним, оскільки при приватизації квартири відповідачів в площу квартири незаконно було включено площу частини спільного коридору житлового будинку, який є спільною сумісною власністю мешканців будинку. При цьому факт набуття ним статусу наймача тільки у 2017 році, тобто після проведеної приватизації квартири відповідачів вважає таким, що не має ніякого значення. Також вказував, що під час розгляду справи ним заявлялись клопотання про витребування доказів та про призначення будівельно-технічної експертизи, однак жодне з цих клопотань не було розглянуто судом у встановленому законом порядку, внаслідок чого суд не зміг встановити обставини, які мають значення у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку звернення його до суду. Зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного суду у справі № 6-530цс16 від 08 червня 2016 року перепланування приміщення спільної сумісної власності може бути здійснено з дотриманням встановленого законом порядку, у тому числі за згодою осіб, які таким приміщенням володіють. Зазначає, що перепланування квартири АДРЕСА_3 здійснювалося на підставі технічного узгодження, затвердженого виконавчим директором ТОВ «Николаевдомсервис» за № 53 від 24 грудня 2012 року, було погоджено з Управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради, та за письмової згоди всіх наявних на той час користувачів квартир.
В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник - адвокат Рехлецький Р.В. - підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги.
Інші учасники справи в судове засідання вдруге не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином: в зв'язку із поверненням поштою судових повісток із відміткою про їх невручення у зв'язку з відсутністю адресатів за вказаною ними адресою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (який після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її правонаступником, як особа, що прийняла спадщину після померлої) були повідомлені про дату, час і місце судового засідання телефонограмою (т. 2 а.с. 218, 219). Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Від Миколаївської міської ради надійшла заява про розгляд справи у відсутність їх представника. Також відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, заявлених до Миколаївської міської ради.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та матеріали інвентарної справи № 19397 КП «ММБТІ» на будинок за адресою: АДРЕСА_4 , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13 лютого 2017 року ОСОБА_1 разом із дружиною, двома синами, донькою та двома онуками на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1211 від 23 грудня 2016 року в порядку тимчасового поліпшення житлових умов без зняття з квартирного обліку видано ордер №3 серія 009442 на право заселення житлового приміщення житловою площею 37,5 кв.м., яка складається із двох кімнат у ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_5 .
Згідно технічного паспорту від 27.06.2017 року, складеного Миколаївським міжміським БТІ за заявою позивача, спірна квартира складається з 2 кімнат житловою площею 22,9 кв.м. (11,1кв.м. та 11,8 кв.м. кожна), допоміжною 11,7 кв.м. (кухня 7,2 кв.м., санвузол 4,5 кв.м.).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 26 лютого 2009 року Управлінням з використання та розвитку комунальної власності міської ради м. Миколаєва на підставі розпорядження № 461-р від 26.02.2009 року, квартира АДРЕСА_3 була передана у спільну часткову власність ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 кожному по 1/4 частини. Квартира складається з трьох кімнат житловою площею 46,8 кв.м. (кімнати розміром 13,2 кв.м., 16,4 кв.м., 17,2 кв.м.), кухні 16,7 кв.м., загальна площа квартири 75, 5 кв.м.
У технічному паспорті на вказану квартиру зазначено, що у спільному користуванні квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 перебувають: І -коридор - 4,2 кв.м, II - коридор - 30,9 кв.м. (т. 1 а.с. 12-13).
В серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_2 , Управління комунального майна Миколаївської міської ради, Миколаївської міської ради про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на квартиру спільного заселення № 1 по АДРЕСА_4 , посилаючись зокрема на те, що внаслідок приватизації до площі квартири відповідачів незаконно було включено площу коридору загального користування. Також у вказаній справі ОСОБА_1 просив зобов'язати ОСОБА_2 ліквідувати перегородки загального коридору з однієї і з другої сторони квартири відповідача.
Рішенням Заводського районного суду від 13 червня 2018 року у справі № 487/4306/17, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду м. Миколаєва від 13 вересня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
При розгляді зазначеної справи судами було встановлено, що права позивача при приватизації квартири АДРЕСА_3 , не були порушені.
Щодо вимог про зобов'язаня ОСОБА_2 ліквідувати перегородки загального коридору, то було встановлено, що до квартири АДРЕСА_3 , було самовільно приєднано частину коридору спільного користування, проте відмовляючи у задоволенні цих вимог апеляційний суд виходив з того, що їх розгляд без участі у справі інших співвласників квартири буде порушувати права останніх.
Приписами частини 5 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені рішенням суду у справі № 487/4306/17 обставини, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради № 461-р від 26.02.2009 року та виданого на його підставі свідоцтва про право власності на кв. АДРЕСА_3 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони зроблені відповідно до норм процесуального права та фактичних обставин справи.
За такого, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо незаконності такого висновку суду першої інстанції не можуть бути прийняті до уваги.
Таким чином, рішення суду в цій частині відповідно до ст. 375 ЦПК України слід залишити без змін.
Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про покладення на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 обов'язку про демонтування перегородок у коридорі загального користування з підстав недоведеності порушення прав позивача.
Так, судом встановлено, що власниками квартири АДРЕСА_3 приблизно у 2013 році між кімнатами № 1 і № 4 була встановлена внутрішня перегородка на коридорі загального користування літ. № ІІ, який згідно матеріалів технічної інвентаризації призначений для спільного користування із квартирами АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 .
Висновком судової будівельно-технічної експертизи № 125-033 від 08 жовтня 2021 року, проведеної судовим експертом Лесків С.А. (т. 2 а.с. 201-209) встановлено, що влаштування власниками квартири АДРЕСА_2 самовільної перегородки з метою утворення окремої квартири, у якій прокладено внутрішні трубопроводи систем каналізації та водопостачання та встановлені сантехнічні прибори, призвело до самовільного приєднання частини коридору спільного користування до квартири АДРЕСА_2 .
Також висновком вказаної експертизи було встановлено, що вільний прохід у коридорі загального користування житлового будинку по АДРЕСА_4 у разі демонтажу влаштованої власниками квартири АДРЕСА_2 перегородки буде відновлено частково - до перегородки між приміщеннями АДРЕСА_2 і № 2 квартири АДРЕСА_2 із закладеним на даний час дверним прорізом, що не дає вільного проходу по всьому коридору загального користування. Вказаний дверний проріз закладений з боку квартири АДРЕСА_2 цеглою з облицюванням штукатуркою та шпалерами
Викладені обставини були підтверджені експертом ОСОБА_6 і в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 41 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Згідно частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Частиною другою статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках.
Право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
З огляду на викладене самочинна побудува власниками квартири АДРЕСА_2 ванної кімнати у спільному коридорі порушила право позвача на користування майном, що є у спільному користуванні.
Порушення принципу спільності здійснення права спільної сумісної власності на шкоду інтересам позивача, як іншого співвласника спірного коридору є достатньою підставою для задоволення вимог ОСОБА_1 про демонтування біля квартири АДРЕСА_3 встановленої у коридорі загального користування літ. № ІІ між кімнатами № 1 і № 4 перегородки та відновлення дверного прорізу у перегородці між кімнатами № 1 і № 2, розташованого у цьому коридорі загального користування, з метою відновлення можливості повноцінно користування спільним майном позивачем.
Викладене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, що містяться у постанові від 28 травня 2020 року у справі № 442/6503/15-ц.
Посилання ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу на необхідність застосування позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, тоді як такої заяви від відповідачів при розгляді справи у суді першої інстанції не надходило. До того ж з огляду на час отримання ОСОБА_1 права користування квартирою АДРЕСА_1 та, відповідно, загальним коридором цього будинку, та дати його звернення до суду з даним позовом, передбачений ст. 257 ЦК України строк позовної давності ним не пропущений.
Таким чином, відповідно до приписів п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про покладення на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 обов'язку про демонтування перегородок у коридорі загального користування, про що Заводським районним судом м. Миколаєва було постановлено додаткове рішення від 18 лютого 2021 року, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення - про задоволення вказаних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України встановлено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За положеннями частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За такого, оскільки ОСОБА_1 за законом звільнений від сплати судового збору та враховуючи, що позов та апеляційну скаргу задоволено на 50 %, з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь держави в рівних частках підлягає стягненню судовий збір за позовну заяву (768 грн 40 коп.) і за апеляційну скаргу (115 грн. 60 коп.) в загальному розмірі 1921 грн., тобто по 960 грн 50 коп. з кожного.
Також з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь позивача в рівних частках підлягає стягненню відшкодування витрат ОСОБА_1 на оплату судової експертизи в розмірі 7 200 грн. (т. 2 а.с. 178-179), тобто по 3 600 грн. з кожного.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Додаткове рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Зобов'язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 демонтувати біля квартири АДРЕСА_3 встановлену у коридорі загального користування літ. № ІІ між кімнатами № 1 і № 4 перегородку та відновити дверний проріз у перегородці між кімнатами № 1 і № 2, розташованій у коридорі загального користування літ. № ІІ.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2020 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат за проведення експертизи в розмірі по 3 600 (три тисячі шістсот) гривень з кожного.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь держави судовий збір по 960 (дев'ятсот шістдесят) гривень 50 копійок з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді О.О. Данилова
Н.О. Шаманська
Повний текст постанови складено 23 листопада 2021 року