22-ц/804/2619/21
265/129/20
Головуючий у І інстанції Шиян В.В. Єдиний унікальний номер 265/129/20
Номер провадження 22-ц/804/2619/21
Доповідач Барков В.М.
22 листопада 2021 року м. Маріуполь
Донецький апеляційний суд в складі:
головуючого судді Баркова В. М.,
суддів Лопатіної М. Ю.,
Мальцевої Є. Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів ,
В січні 2020 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_3 про стягнення коштів, посилаючись на те, що 06 вересня 2018 року між нею, як фізичною особою-підприємцем в особі ОСОБА_4 , який діяв за довіреністю, та відповідачем, укладено договір оренди нежитлових приміщень №50, №63 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 106,7 кв.м, який був посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Борисевич Т.С., реєстровий номер 863.
Згідно п. 3.4 вказаного договору у розмір орендної плати не включаються комунальні платежі. Орендар самостійно оплачує використання ним опалення, водопостачання, електроенергії, послуги охоронної сигналізації, ЖЕКа, експлуатаційних витрат, пропорційно займаної площі, а також несе витрати, пов'язані з підтриманням у орендованих приміщеннях чистоти і порядку.
03 червня 2019 року вказаний договір було розірвано за згодою сторін. Станом на день розірвання договору за період його дії (з 06 вересня 2018 року по 06 вересня 2019 року) існує заборгованість по сплаті комунальних платежів, а саме - постачання теплової енергії (опалення) в сумі 20228,34 грн., яку просила стягнути з відповідачки, а також судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 4300 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 кошти у рахунок погашення заборгованості з оплати теплопостачання в сумі 20 228 грн. 34 коп., судовий збір у розмірі 768,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 300 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд безпідставно розглянув справу без її участі чим позбавив права надати докази. Вважає, що відповідно до укладеного між нею та позивачкою договору даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Також апелянт не погоджується зі стягненням з неї витрат на професійну допомогу, оскільки договір про надання правової допомоги не містить інформації, в якому суді і за якою саме справою буде надаватись правова допомога ОСОБА_2 . Судом не враховано чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що права відповідачки подати докази та опитати свідків жодним чином не обмежувались та їх навіть було витребувано судом за клопотанням представника відповідачки. Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч.ч. 1, 3 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати та провадження у справі закрити з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.
Обов'язковою підставою для скасування судового рішення незалежно від доводів апеляційної скарги є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу (ч. 2 ст. 377 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка не виконала свої зобов'язання за договором оренди нежитлового приміщення, в результаті чого утворилась заборгованість, яку має вона має відшкодувати.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
Судом встановлено, що нежиле приміщення №50, № 63 за адресою: АДРЕСА_1 , належало ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 18 грудня 2008 року по 11 грудня 2019 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 21526220 від 12 січня 2009 року (а.с. 122-124), інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 246184647 від 26 лютого 2021 року (а.с. 128).
За договором оренди нежитлового приміщення укладеним сторонами 06 вересня 2018 року, ОСОБА_2 від імені якої діяв за довіреністю ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_3 прийняла у тимчасове оплатне користування нежитлове приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 106,7 кв.м для розміщення салону краси (а.с. 15-19).
Вказаний договір було розірвано 03 червня 2019 року на підставі договору про розірвання договору оренди нежитлових приміщень від 03 червня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Борисевич Т.С., реєстр № 554 (а.с. 20-21).
Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин (частина п'ята статті 26 ЦК України).
Згідно із частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору зокрема є: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року по справі № 910/8729/18
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, якою передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).
Відповідно до п. 1.1. договору оренди нежилого приміщення ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_3 прийняла в оренду нежитлове приміщення для розміщення салону краси (а.с. 15). Тобто відповідачка використовувала нежитлове приміщення як ФОП, з метою здійснення господарської (підприємницької) діяльності.
Отже, при пред'явленні позову позивачка достовірно знала про ці обставини: про те, що ОСОБА_1 є ФОП і використовує нежитлове приміщення для ведення підприємницької діяльності.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_5 з 25 січня 2017 року, а ОСОБА_2 з 17 жовтня 2007 року зареєстровані як фізичні особи - підприємці. Відомостей про припинення ними підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом немає.
З урахуванням встановлених обставин колегія суддів вважає, що спір у цій справі, належить до спорів, які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 377 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу.
З огляду на те що вказану справу суд першої інстанції розглянув з порушенням правил юрисдикції, судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Керуючись ст. 374, 377, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 травня 2021 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів - закрити.
Роз'яснити ОСОБА_2 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 22 листопада 2021 року.
Судді В. М. Барков
М. Ю. Лопатіна
Є. Є. Мальцева