Справа № 138/1792/21
Провадження № 22-ц/801/2400/2021
Категорія: 72
Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б.
Доповідач:Сопрун В. В.
24 листопада 2021 рокуСправа № 138/1792/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Войтка Ю.Б., Матківської М.В.
за участю секретаря судового засідання Кузьменка Б.І.,
за участю сторін: представника позивача - Яхно О.В., відповідача ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_2 , представника Служби у справах дітей, сім'ї та молоді Могилів-Подільської міської ради - Квачко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №149/1962/20 за позовом Виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради, як органу опіки та піклування до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей, сім'ї та молоді Могилів-Подільської міської ради, ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13 жовтня 2021 року, яке ухвалене суддею Київською Т.Б. в Могилів-Подільському міськрайонному суді Вінницької області, повний текст складено 23 жовтня 2021 року,
У червні 2021 року Виконавчий комітет Могилів-Подільської міської ради, як орган опіки та піклування звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей, сім'ї та молоді Могилів-Подільської міської ради, ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, мотивуючи позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 та є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Сім'я ОСОБА_1 з 19 липня 2018 року по 05 лютого 2020 року перебувала під соціальним супроводом. Після закінчення терміну дії перебування під соціальним супроводом була переведена на облік сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах. За весь період перебування під соціальним супроводом та на обліку сімей, які опинились у складних життєвих обставинах, ОСОБА_1 на співпрацю з працівниками служби у справах дітей не йшла, неодноразово спостерігалася неадекватна поведінка з її боку, постійно влаштовувала конфлікти, дозволяла собі образи на адресу працівників. При відвідуванні сім'ї ОСОБА_1 остання не відчиняла двері домоволодіння.
28 вересня 2020 року ОСОБА_1 було подано заяву на ім'я начальника ССДСМ ОСОБА_6 , в якій вона просила направити своїх дітей до спеціального закладу у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, з погіршенням стану здоров'я та для проходження соціально-психологічної реабілітації дітей. Також зобов'язалась привести житло в належний для проживання стан. За наслідком розгляду даної заяви службою у справах дітей, сім'ї та молоді Могилів-Подільської міської ради дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було направлено до КЗ «Жмеринський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей».
13 травня 2021 року на комісії з питань захисту прав дитини розглядались заяви малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо позбавлення батьківських прав їх матері ОСОБА_1 , оскільки за результатами бесіди з дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 можна визначити небажання дітей повертатися до матері. Таке небажання дітей пов'язане з невиконанням нею батьківських обов'язків, а саме: систематичне залишення дітей без нагляду на тривалий термін; психічний та фізичний тиск, який мати здійснює на дітей; фізичним насиллям з відсутніх для цього причини; нестворені умов для теплого психологічного клімату у сім'ї; періодична відсутність харчування дітей.
Працівниками служби разом з інспектором ювенальної превенції та головою квартального комітету неодноразово було здійснено візит до відповідача з метою обстеження умов проживання, під час яких ОСОБА_1 була агресивно налаштована та погрожувала їм. З зовнішнього вигляду будинок занедбаний, вибиті вікна, на подвір'ї і в будинку брудно, умови не придатні для проживання дітей.
Крім того, відносно відповідача було складено адміністративний протокол про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 184 КУпАП.
Зважаючи на викладене вище, позивач звернувся до суду з позовом в якому просив позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також стягувати з ОСОБА_1 на користь дітей, на їх утримання, аліменти в розмірі 1/2 частини всіх видів її заробітку (доходу), щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, на особистий рахунок кожної дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язати законних представників дітей відкрити зазначений особистий рахунок.
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.
Попереджено ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , поклавши на орган опіки та піклування Могилів-Подільської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов'язків.
Відібрано дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 , без позбавлення її батьківських прав, передавши ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 її батьку ОСОБА_2 , а дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та передано Органу опіки та піклування виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти в розмірі 1/2 частини всіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду з позовом, а саме з 10 червня 2021 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття, на особисті рахунки кожної дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Зобов'язано орган опіки і піклування виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області у місячний строк з дня набрання рішенням суду законної сили відкрити у відділенні Державного ощадного банку України особистий рахунок дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , для перерахування аліментів на їх утримання.
Зобов'язано ОСОБА_2 у місячний строк з дня набрання рішенням суду законної сили відкрити у відділенні Державного ощадного банку України особистий рахунок дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для перерахування аліментів на їх утримання.
На підставі п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України допущено рішення до негайного виконання в частині стягнення розміру аліментів за один місяць.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду в частині відібрання дітей та стягнення аліментів є незаконним, необґрунтованим, тому просила рішення в цій частині скасувати та відмовити в позові.
Апеляційну скаргу мотивувала тим, що оскільки вона не позбавлена судом батьківських прав, тому відсутні правові підстави для відібрання у неї дітей.
У відзиві на апеляційну скаргу Виконавчий комітет Могилів-Подільської міської ради, як орган опіки та піклування просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13 жовтня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог. В іншій частині просив рішення залишити без задоволення.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (т.1 а.с.9 - 11). Як слідує з вказаного вище свідоцтва про народження батьком ОСОБА_3 є ОСОБА_2 .
З Витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України № 00020589885 та № 00020589520, батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначений ОСОБА_7 . Відомості про батька записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України (т.1 а.с.35, 36).
Згідно інформації наданої начальником відділу - психолога соціальної роботи сім'ї та молоді ОСОБА_8 від 20 травня 2021 року, сім'я ОСОБА_1 перебувала під соціальним супроводом з 19 липня 2018 року по 05 лютого 2020 року, з метою подолання складних життєвих обставин, які є загрозою для життя дітей, а саме неналежний догляд та виховання неповнолітніх дітей, неналежні умови для повноцінного розвитку та проживання дітей. Після закінчення терміну дії перебування під соціальним супроводом, відповідно до наказу ССДСМ від 05 лютого 2020 року №03, сім'я ОСОБА_1 була переведена на облік сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах. За весь період перебування під соціальним супроводом та на обліку сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, відповідач на співпрацю не йшла, неодноразово спостерігалася неадекватна поведінка з її боку, постійно влаштовувала конфлікти, дозволяла собі образи на адресу працівників. Зі спостережень працівників служби, неадекватна поведінка відповідача та агресія, можуть свідчити про психічне відхилення. Кожне відвідування працівниками служби вказаної особи за адресою проживання закінчувалися нічим, двері відповідач не відкривала або в доступі до житла відмовляла. До рекомендацій працівників служби не дослухалася, від допомоги по подоланню складних життєвих обставин відмовлялася. Умов для повернення дітей додому, на даний час, не створила (т.1 а.с.12).
Згідно заяви ОСОБА_1 від 28 вересня 2020 року, вона просить направити дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в зв'язку з скрутним матеріальним становищем, з погіршенням стану здоров'я та для проходження соціально-психологічної реабілітації. Також у вказаній заяві ОСОБА_1 зазначила, що зобов'язується виконувати батьківські обов'язки, відвідувати дітей та привести житло в належний стан (т.1 а.с.13).
За наслідком розгляду даної заяви службою у справах дітей, сім'ї та молоді Могилів-Подільської міської ради дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було направлено до КЗ «Жмеринський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей».
Відповідно до листа № 68 від 10 березня 2021 року КЗ «Жмеринський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» за результатами бесіди з дітьми ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 визначено їх небажання повертатись до матері ОСОБА_1 . Зі слів дітей, таке небажання повернення пов'язане з її невиконанням своїх батьківських обов'язків, а саме: систематичне залишення дітей без нагляду на тривалий термін; психічний та фізичний тиск, який мати здійснює на дітей; фізичним насиллям з відсутніх для цього причини; не створенні умов для теплого психологічного клімату у сім'ї; періодична відсутність харчування дітей. ОСОБА_1 за період з 21 січня 2021 року по 04 березня 2021 року відвідала дітей в закладі 2 рази. При відвідуванні вона привезла дітям солодощі та газовану воду, яку медична сестра заборонила вживати дітям. Натомість, батько ОСОБА_2 за такий період відвідував дітей 5 разів, привозив їм кишенькові гроші, одяг, взуття, предмети гігієни, різні фрукти та солодощі. Діти періодично телефонують до матері, а з батьком спілкуються щодня (т.1 а.с.14).
З листа № 280 від 08 вересня 2021 року КУ «Жмеринський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей», адресованого ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебувають в закладі з 28 вересня 2020 року на повному державному забезпеченні. За період перебування в центрі ОСОБА_5 не хворів жодного разу, ОСОБА_4 хворіла один раз. На час видачі довідки дитина була здорова (т.1 а.с.247).
Також позивачем надано суду листи-повідомлення написані від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про їх небажання повертатись до ОСОБА_1 (т.1 а.с.15, 16).
Також, з листа № 141 від 10 травня 2021 року КЗ «Жмеринський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» в якому зазначено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прибули до центру 28 вересня 2020 року. Зі слів дітей, вони жалкують про те, що дали згоду в суді на повернення до матері. Діти стверджують, що після повернення додому з КЗ «ВОЦСПРД» їх життя стало нестерпним. ОСОБА_3 з братом та сестрою постійно просять допомоги та захисту від матері (т.1 а.с.17).
В матеріалах справи наявні акти обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 від 07 квітня 2021 року, 07 травня 2021 року, 06 травня 2021 року, 11 травня 2021 року, згідно яких відповідач не впускала працівників служби до житла. Усно стверджувала, що в неї прибрано в оселі, є необхідні меблі та техніка, однак 06 травня 2021 вона впустила працівників служби, які встановили, що в будинку брудно, умови для проживання дітей не створені (т.1 а.с.18 - 20, 31).
Крім того, суду надано фотографії зроблені при обстеженні умов проживання в будинку за адресою: АДРЕСА_1 на яких зображено житло відповідача (т.1 а.с.21 - 30).
Згідно довідки № 12-10/86-К від 18 серпня 2020 року виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області ОСОБА_1 у лікаря - психіатра на обліку не перебуває (т.1 а.с.146).
Рішенням № 145 від 27 травня 2021 року виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області було затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.37, 38).
Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об'єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першій статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Суд першої інстанції, врахував положення статті 171 СК України та статті 12 Конвенції про права дитини, вислухав думку дітей.
Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції за участю педагога ОСОБА_9 та психолога ОСОБА_10 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 пояснили суду, що вони не бажають повертатись до матері їм краще в реабілітаційному центрі.
Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції за участю педагога ОСОБА_11 та психолога ОСОБА_12 , ОСОБА_3 пояснила суду, що вона вважає, що маму слід позбавити батьківських прав, оскільки вона не здорова. Сама вона зараз проживає з батьком і бабусею, а ОСОБА_13 і ОСОБА_14 в ОСОБА_15 , в центрі реабілітації. З мамою не хоче жити, бо вона психічно хвора.
Факт неналежного виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов'язків підтвердили допитані в судді першої інстанції свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_2 .
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що показання свідків, надані письмові докази, пояснення третьої особи та малолітніх дітей свідчать про те, що поведінка відповідача ОСОБА_1 , як матері потребує змін, так само, як і її ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, а до настання таких змін повернення дітей до матері може спричинити порушення їх прав.
Таким чином, суд першої інстанції, виходячи з аналізу викладених обставин справи, тривалості існування негативної для розвитку дітей обстановки, відсутності змін у ставленні матері до виконання своїх обов'язків, правильно вважав, що розлучення її з дітьми у даному разі є необхідним в інтересах самих дітей з метою забезпечення їм належних умов проживання, навчання і медичного догляду та недопущення страждань дітей через відсутність піклування та неповноцінне виховання.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування тимчасового заходу як відібрання дітей від матері без позбавлення її батьківських прав, який здійснюється на підставі статті 170 СК України, в якнайкращих інтересах дітей з метою охорони їх фізичного та психічного здоров'я, забезпечення нормального розвитку та права на освіту, а не позбавлення батьківських прав, що є крайнім заходом.
Судом встановлено, що залишення дітей з відповідачем є небезпечним для їхнього життя, здоров'я і морального виховання, тому відібрання дітей від матері є виправданим.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано вирішив попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських прав та обов'язків.
Зокрема, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відібрання дітей від батьків на підставі статті 170 СК України є правильним, оскільки як роз'яснено у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити у задоволенні вимог про позбавлення батьківських прав. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.
Також апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення аліментів, доводи апеляційної скарги в цій частині також не заслуговують на увагу.
Згідно ч. 4 ст. 170 СК України при задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.
Зважаючи на положення ч. 4 ст. 170 СК України, судом вірно стягнуто з ОСОБА_1 на утриманні її дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти в розмірі 1/2 частини всіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду з позовом, а саме з 10 червня 2021 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття, на особисті рахунки кожної дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Згідно ч. 2 ст. 360 ЦПК України встановлено, яким за своїм змістом має відповідати відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу Виконавчий комітет Могилів-Подільської міської ради, як органу опіки та піклування просив зокрема: рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13 жовтня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд не бере до уваги вимоги, які зазначені у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України, учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, проте позивач не скористався своїм процесуальним правом на оскарження рішення суду від 13 жовтня 2021 року.
Крім того, слід зазначити, у відзиві на апеляційну скаргу учасник справи викладає заперечення проти доводів апеляційної скарги, а не вимоги щодо рішення по суті.
Судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 24 листопада 2021 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Войтко Ю.Б.
Матківська М.В.