Справа № 554/1393/16-ц Номер провадження 22-ц/814/2190/21Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
22 листопада 2021 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Абрамов П.С., Кузнєцова О.Ю.,
секретар Міщенко Я.О.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Панченко О.О., третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою в його інтересах адвокатом Панченко Оленою Олександрівною, та апеляційною скаргою третьої особи ОСОБА_2
на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 22 липня 2021 року, постановлене суддею Савченко Л.І. (повний текст складено 30 липня 2021 року),
по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , про визнання права власності,
25.02.2016 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтування його підстав зазначає, що 27.11.2007 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №PLKPG50000001820, з кінцевим терміном повернення до 27.11.2022. Кредитні зобов'язання забезпечені договором іпотеки №PLKPG50000001820, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , та договором поруки №PLKPG40000001820 від 27.11.2009, за яким поручитель ОСОБА_1 відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником ОСОБА_4 у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Із підстав неналежного виконання кредитного зобов'язання позичальником рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 08.06.2011 (справа №2-5541/11) в рахунок погашення заборгованості за кредитом у розмірі 296 864,37 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотечного майна ЗАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ЗАТ «ПриватБанк» всіх повноважень необхідних для здійснення продажу.
Ним, позивачем, як поручителем, погашено заборгованість за кредитним договором шляхом внесення готівкових коштів на рахунок банку, що підтверджується листом ПАТ КБ «ПриватБанк»,. Вказаним листом повідомлено, що згідно ст.556 ЦК України, після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя переходять всі права кредитора у цьому зобов'язанні.
Із наведених підстав, посилаючись на положення статей 15,16 ЦК України, просить визнати за ним права власності на об'єкт нерухомості (нежитлові приміщення), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , офісне приміщення (за рахунок перепланування квартири в нежитлове приміщення та прибудови площею 22,3 м.кв., загальна площа складає 66,7 кв.м.) та складається згідно експлікації до громадського будинку: І - тамбур (загальна площа 1,7 м.кв., допоміжна площа 1,7 м.кв.); 1- робоче приміщення (загальна площа - 31,4 м.кв., основна - 31,4 м.кв.); 2 - коридор (загальна площа - 4,4 м.кв., допоміжна - 4,4 м.кв.); 3 - туалет (загальна площа - 0,6 м.кв., допоміжна - 06 м.кв.); 4 - робоче приміщення (загальна площа - 6,3 м.кв., основна - 6,3 м.кв.); 5 - робоче приміщення (загальна площа - 22,3 м.кв.). Всього - 66,7 м.кв., з урахуванням самочинно здійснених перепланувань.
Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 22.07.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання права власності - відмовлено.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що виконання зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором №PLKPG50000001820 від 27.11.2007, забезпеченим порукою за договором №PLKPG40000001820 від 27.11.2009, не є підставою для набуття за ним права власності на нерухоме майно, а тому позов задоволенню не підлягає.
Позивач в особі представника - адвоката Панченко О.О., і третя особа ОСОБА_2 із рішенням районного суду не погодилися та оскаржили його в апеляційному порядку.
Представник позивача - адвокат Панченко О.О. у вимогах апеляційної скарги просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи по суті порушено норми процесуального закону, зокрема ст.223 ЦПК України, а саме, - розгляд справи відбувся за відсутності позивача та його представника, яким заявлено клопотання про відкладення розгляду справи (перша неявка в судове засідання) через зайнятість в іншому судовому засіданні, що вважає порушенням статті 6 Європейської конвенції з прав людини (справа «Бартая проти Грузії»).
Указує на наявну в матеріалах справи мирову угоду, яка не була відкликана сторонами, але в порушення вимог ст.207 ЦПК України питання щодо її затвердження чи відмови у затвердженні, судом першої інстанції вирішено не було.
Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення районний суд залишив поза увагою, що ОСОБА_3 не виконано умови біржового контракту, укладеного 14.02.2012 із ПАТ КБ «ПриватБанк», а саме, за відсутності перешкод, не оплачено вартість нерухомого майна (кв. АДРЕСА_1 ), яке не було передано йому у власність та фактичне користування.
Звертає увагу на письмові пояснення ОСОБА_4 , наявні у матеріалах справи, які безпідставно не були враховані районним судом, зокрема про те, що навесні 2010 року, за усної згоди представника банку, він, ОСОБА_4 , переобладнав квартиру у нежитлове приміщення. За цей час кошти за кредит ним не сплачувалися та на підставі судового рішення, до виготовлення технічного паспорту, був виселений із іпотечної квартири, але продовжив отримувати рахунки на оплату комунальних послуг та за згодою банку користувався приміщенням приблизно до листопада 2015 року. На початку січня 2016 року дізнався, що поручитель виявив бажання сплатити замість нього борг за кредитом, після чого звільнив приміщення та у квітні 2016 року підписав акт прийому-передачі приміщення ОСОБА_1 , а у травні того ж року, коли до нього звернулася ОСОБА_2 , підтвердив, що квартира придбана ОСОБА_1 .Про те, що квартира придбана на торгах ОСОБА_3 , йому нічого не відомо.
Також наголошує, що ОСОБА_1 звернувся в суд із цим позовом 25.02.2016, а вже 26.02.2016 у іншій справі №554/10169/15-ц, за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення загальною площею 66,7 кв.м, ухвалою суду від 26.02.2016 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та згідно рішення суду від 23.01.2017 знято всі арешти і заборони на відчуження з квартири, право приватної власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4 .
Із наведених підстав доводить, що юридично ОСОБА_3 не є власником квартири чи нежитлових приміщень по АДРЕСА_3 та не мав перешкод у виконанні умов біржового контракту, укладеного саме з метою погашення проблемної кредиторської заборгованості, яка фактично сплачена ОСОБА_2 , на користь якої відчужено спірний об'єкт нерухомості його належним власником.
Посилаючись на позицію ВП ВС, сформовану у справі №334/3161/17 від 22.06.2021 щодо набуття права власності за відсутності державної реєстрації права власності на придбане нерухоме майно до 01.01.2013, вважає, що у даному випадку державної реєстрації біржового контакту №1 від 14.02.2012, як правочину, не відбулося, а тому ні квартира, ні нежитлові приміщення за вказаною адресою від ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 не передавалися.
Також просить врахувати позицію ВСУ, викладену в постанові від 11.12.2013 у справі №6-124цс13, що існувала на момент подання цього позову, та підтверджена у справах №6-1219цс16 від 14.09.2016, №6-1243цс16 від 28.09.2016, за змістом якої, виходячи з положень ч.2 ст.16 ЦК України, ч.3 ст.33, ст.36, ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекордержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.
Третя особа - ОСОБА_2 у вимогах апеляційної скарги просить рішення районного суду змінити, виключивши з мотивувальної частини два абзаци, а саме:
- «Станом на 25 лютого 2016 року, на час звернення до суду з позовом, існували обставини щодо продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» спірного предмета іпотеки ОСОБА_3 , згідно Біржового контракту №1 від 14 лютого 2012 року та набуття ним права власності на дане майно за рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 14 червня 2012 року»,
- «Виконання зобов'язання ОСОБА_1 за Кредитним договором №PLKPG50000001820 від 27 листопада 2009 року не є підставою для набуття ним права власності на нерухоме майно»,
виклавши в мотивувальній частині рішення підстави відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», вказані нею в апеляційній скарзі.
Зазначає, що рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 14.02.2012 про визнання за ОСОБА_3 права власності на спірне нерухоме майно, не свідчить про набуття ним права власності на таке майно, оскільки відповідно до позиції Верховного Суду, сформованої у справах №925/797/17 від 27.06.2018, №917/927/17 від 03.04.2018, №522/1029/18 від 18.12.2019, судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявність права, набутого раніше на законних підставах, зокрема, в порядку ст.ст.328, 655 ЦК України (за договором купівлі-продажу).
Так, 14.02.2012 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено біржовий контракт №1, за умов якого банк, як продавець, зобов'язується передати, а ОСОБА_3 , як покупець, прийняти у власність нерухоме майно та оплатити його вартість.
Сторонами правочину умови зобов'язання не виконані, ПАТ КБ «ПриватБанк» не передало приміщення покупцю, а останній не оплатив його вартість.
Цитуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану у справах №522/1029/18 від 18.12.2019 (пункти 92-94) та №909/526/18 від 19.05.2020 (пункт 32) зазначає, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Спростовує твердження ОСОБА_3 про його намір сплатити кошти за нерухомість, для чого він поклав 461 000,00 грн. на депозит ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки за відсутності заявки про їх зарахування на погашення заборгованості за кредитом, банк не міг за власної ініціативи здійснити таке зарахування.
Крім того, 05.06.2015 ПАТ КБ «ПриватБанк» направляв на адресу ОСОБА_3 лист, в якому пропонував сплатити 464 000,00 грн. за нерухомість та попереджав, що у разі несплати, біржовий контракт буде розірвано, але незважаючи на це, 22.06.2015 він зняв кошти із депозитного рахунку та не сплатив борг.
Звертає увагу, що на її, ОСОБА_2 , запитання в судовому засіданні від 22.07.2021 ОСОБА_3 пояснив, що кошти на рахунок банку не переказував (аудіозапис судового засідання від 22.07.2021).
Посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 22.06.2021 №334/3161/17 щодо застосування ст.334 ЦК України, доводить, що оскільки судове рішення про визнання за ОСОБА_3 права власності на спірну нерухомість датовано 14.06.2012, тобто до 01.01.2013, то право власності на неї він набув би з моменту її реєстрації.
Відтак вважає, що власником спірного майна до передачі його ОСОБА_1 залишається ОСОБА_4 , який був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, як його власник, користувався ним, сплачував кошти за комунальні послуги, у тому числі за період з червня 2012 року по квітень 2016 року, коли ОСОБА_3 начебто набув право власності на це майно.
Просить критично віднестися до тверджень ОСОБА_3 , що він не міг володіти спірним майном через перешкоди, які йому чинив банк, а також вказує, що з 14.02.2012 (укладення біржового контракту) до 14.03.2016 (ухвалення рішення про затвердження мирової угоди) він жодного разу нікуди не звертався за захистом свої прав.
Звертає увагу, що у матеріалах справи №554/10169/16-ц наявні дві ухвали суду про забезпечення позову та накладення арешту на спірне нерухоме майно, якими підтверджено, що станом на 26.02.2016 існувала реальна загроза відчуження банком спірного майна і з того часу ОСОБА_3 не намагався захистити свої права.
Вважає суперечливими висновки районного суду, що виконання ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором не є підставою для набуття ним права власності на нерухоме майно.
Зазначає, що 14.03.2016 винесена ухвала суду про затвердження мирової угоди між сторонами. На момент її затвердження існувала усталена судова практика, згідно якої за рішенням суду можливо було визнати право власності на предмет іпотеки за поручителем. Згідно позиції ЄСПЛ застосуванню підлягає те законодавство та судова практика, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Так, 27.11.2009 укладено договір поруки, а 11.06.2016 ОСОБА_1 , як поручитель, виконав кредитні зобов'язання боржника, що на думку третьої особи ОСОБА_2 , є підставою для задоволення вимог позову. Проте, у разі задоволення вимог позову та затвердження мирової угоди, її, ОСОБА_2 , права, як нового власника нежитлового приміщення, будуть порушені.
19.10.2021 до апеляційного суду надійшли заперечення третьої особи ОСОБА_3 на апеляційні скарги, у яких просить залишити їх без задоволення, а рішення районного суду - без змін, як законне та обґрунтоване.
Звертає увагу, що договір поруки №PLKPG40000001820 від 27.11.2009, укладений між банком та ОСОБА_1 , як поручителем, без участі позичальника ОСОБА_4 , який угоду не підписував, - свідчить про відсутність його волевиявлення на її укладення.
Також наголошує, що ні позивачем, ні відповідачем вимоги суду про витребування оригіналу договору поруки виконані не були, а за наявності ксерокопії договору, ухвала районного суду про затвердження мирової угоди між сторонами була скасована судом апеляційної інстанції.
Крім того, з боку відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» по справі №2-5541/11 від 08.06.2011 наявне рішення про виселення ОСОБА_4 зі спірного майна, за змістом якого відсутні посилання на поручителя ОСОБА_1 , що, на його думку, також ставить під сумнів наявність договору поруки, оскільки у такому випадку поручитель мав би приймати участь у вказаній справі.
Наполягає, що він на публічних торгах придбав спірне майно, право власності на яке отримав за рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 14.06.2012 (справа №1622/5422/2012), яке банком не оскаржувалося та набуло чинності.
02.11.2021 до апеляційного суду надійшла відповідь представника позивача - адвоката Панченко О.О. на відзив, у якій просить апеляційну скаргу задовольнити з підстав, викладених у ній.
Відзиви на апеляційні скарги не надходили.
У суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Панченко О.О. підтримала доводи апеляційної скарги, наполягаючи на її задоволенні.
Третя особа - ОСОБА_2 підтримала свою апеляційну скаргу, не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача, однак наполягала на зміні рішення районного суду в частині мотивів, викладених в її апеляційній скарзі.
Третя особа - ОСОБА_3 проти задоволення апеляційних скарг заперечив, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Відповідач АТ КБ «ПриватБанк», будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання явку свого представника не забезпечив, третя особа ОСОБА_4 також будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи, в судове засідання не з'явився про поважність причин своєї неявки суд не повідомив.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.372 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 27.11.2007 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір №PLKPG40000001820, предметом якого є забезпечення належного виконання зобов'язань, що випливає із договору про іпотечний кредит, за умов якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно житлового призначення, а саме: 2-кімнатна квартира зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 51,30 кв.м., житловою площею 29,50 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
Згідно п.2.1.5. іпотечного договору, у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань, а також в інших випадках, передбачених цим договором, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Іпотекодавець має право відчужувати предмет іпотеки за згодою іпотекодержателя за умови спрямування коштів, виручених від його реалізації на погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит (п.2.3.2 іпотечного договору); зобов'язаний: без дозволу іпотекодержателя не відчужувати та не обтяжувати будь-яким чином предмет іпотеки (п.2.4.2 договору); без дозволу іпотекодержателя та з порушенням норм законодавства не здійснювати перепланування предмету іпотеки (п.2.4.3 договору).
Згідно п.3.2. іпотечного договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язання в цілому або в частині, а також у інших випадках, передбачених цим договором або чинним законодавством, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в порядку, передбаченому цим договором чи чинним законодавством./а.с.5-10 т.1/
27.11.2009 між ПАТ КБ «ПриватБанк» (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки №PLKPG40000001820, предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_4 (боржник) зобов'язань за кредитним договором від 27.11.2007 №PLKPG40000001820, згідно якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 281 250,00 грн. на купівлю квартири, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (п.п.1, 16 договору). Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в розмірі 526 517,00 грн. (п.2 договору).
Згідно п.10 договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем зобов'язань боржника за кредитним договором передати поручителю на протязі п'яти календарних днів з моменту виконання зобов'язань всі документи, що підтверджують зобов'язання боржника за кредитним договором./а.с.18-19 т.1/
19.02.2010 ЗАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 08.06.2011 (справа №2-5541/11) у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №PLKPG40000001820 від 27.11.2007 у розмірі 296 864,37 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки №PLKPG40000001820 від 27.11.2007) ЗАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ЗАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
Виселено ОСОБА_4 , який зареєстрований і проживає в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у м.Полтаві./а.с.13-14 т.1/
Згідно технічного паспорту, виготовленого ТОВ «Бюро технічної інвентаризації міжрегіональне», станом на 23.12.2015 передане за іпотечним договором нерухоме майно є офісним приміщенням загальною площею 64,7 м.кв. (основна площа 52,1 кв.м., допоміжна площа 12,6 кв.м.), в т.ч. коридор І площею 1,7 кв.м., кабінет 1 площею 30,8 кв.м., коридор 2 площею 4,2 кв.м., санвузол 3 площею 0,6 кв.м., підсобне приміщення 4 площею 6,1 кв.м., кабінет 5 площею 21,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 ./а.с.15-17 т.1/.
14.02.2012 між ПАТ КБ «ПриватБанк» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), на підставі проведення аукціону від 11.11.2011, укладено та підписано біржовий контакт №1, за умов якого на виконання рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 08.06.2011 по справі №2-5541/11, протоколу аукціону від 11.11.2011, продавець зобов'язався передати у власність покупцю нерухоме майно (квартира загальною площею 51,3 кв.м., в житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ), а покупець зобов'язався прийнято майно та оплатити його.
Даний контракт набирає сили з моменту підписання його продавцем та покупцем та діє до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань (п.3.1. контракту).
Згідно п.5.1., п.5.5. біржового контракту сторони дійшли згоди, що загальна вартість майна (ціна) згідно протоколу аукціону від 11.11.2011 складає 464 000,00 грн. без ПДВ. Покупець здійснює оплату за майно протягом трьох днів з дня державної реєстрації за покупцем права власності на майно, вказане в п.1.2 цього контракту. Право власності на майно, що є предметом цього контракту, виникає у покупця з дати державної реєстрації права власності на придбане майно (п.6.1. контракту)./а.с.165-166 т.1/
Біржовий контракт з продажу майна зареєстровано на ТБ «Полтавська регіональна біржа нерухомості», про що укладено договір від 01.02.2012./а.с.164 т.1/
Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 14.06.2012 (справа №1622/5422/2012), з урахуванням виправлень, внесених ухвалою суду від 03.07.2014, визнано біржовий контракт від 14.02.2012 №1 дійсними. Визнано за фізичною особою ОСОБА_3 право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , з урахуванням самочинно здійснених перепланувань./а.с.167-168, 170 т.1/
Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 10.04.2013, з урахуванням виправлень згідно ухвали суду від 03.7.2014, роз'яснено судове рішення цього ж суду від 14.06.2012 у справі №1622/5422/2012, а саме, викладено в резолютивній частині рішення наступне: «Визнати біржовий контракт від 14.02.2012 дійсними. Визнати за фізичною особою ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення загальною площею 66,7 кв.м., що складаються з наступного: приміщення (1) площею 31,4 кв. м., вбиральня (3) площею 0,6 кв. м., вмивальня (2) площею 4,4 кв. м., приміщення(4) площею 6,3 кв. м., приміщення (5) площею 22,3 кв. м., тамбур (I) площею 1,7 кв.м., що розташовані на першому поверсі п'ятиповерхового житлового будинку АДРЕСА_3 з урахуванням самочинно здійснених перепланувань».
Роз'яснено, що рішення суду від 14.06.2012 по цивільній справі №1622/5422/2012, яким визнано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 66,7 кв. м., що складаються з наступного: приміщення (1) площею 31,4 кв. м., вбиральня (3) площею 0,6 кв. м., вмивальня (2) площею 4,4 кв. м., приміщення(4) площею 6,3 кв. м., приміщення (5) площею 22,3 кв. м., тамбур (I) площею 1,7 кв. м., що розташовані на першому поверсі п'ятиповерхового житлового будинку АДРЕСА_3 з урахуванням самочинно здійснених перепланувань, є підставою для проведення Приватним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації Інвентаризатор реєстрації прав власності на вказані об'єкти нерухомості за ОСОБА_3 /а.с.169 т.1/.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Хафусова В.В. від 19.09.2014 №15924928, відмовлено у державній реєстрації права власності форма власності: приватна на нежитлові приміщення, що розташований АДРЕСА_3 , за суб'єктом: ОСОБА_3 ./а.с.171 т.1/
Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 11.01.2017 (справа №554/10169/15ц) позов ОСОБА_3 до Полтавського головного регіонального управління Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, Полтавського міського управління юстиції про зняття арешту з нежитлових приміщень та реєстрацію права власності - задоволено частково.
Знято всі арешти і заборони на відчуження з квартири АДРЕСА_1 , право приватної власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4 . У задоволенні позову в частині реєстрації права власності відмовлено./а.с.38-39 т.1/
Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 31.05.2017 (справа №554/748/17) у позові ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 , товарної біржі «Полтавська регіональна біржа нерухомості» про розірвання біржового контракту - відмовлено./а.с.40-41 т.1/
Згідно довідки Полтавського ГРУ «ПриватБанк» від 14.03.2016 №1743-06, ОСОБА_5 здійснив повне погашення заборгованості за кредитним договором №PLKPG40000001820 від 27.11.2007 та договором поруки, укладеного ПриватБанком із ОСОБА_5 в забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором. Станом на 14.03.2016 заборгованість за кредитним договором відсутня./а.с.106 т.1/.
Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 14.03.2016, яка скасована Полтавським апеляційним судом 23.01.2020, визнано та затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», за якою визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно офісне приміщення за адресою в АДРЕСА_3 , загальною площею 64,7 кв.м./а.с.25-27 т.1/
19.07.2016 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Соляник А.В., зареєстрований за № 2517, за умов якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 офісне приміщення в громадському будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , опис об'єкта: загальна площа офісного приміщення64,7 кв.м., в тому числі основна площа 52,1 кв.м., допоміжна площа 12,6 кв.м./а.с.59 т.1/.
Право власності за ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №15525659 від 19.07.2016./а.с.60-61 т.1/
Відмовляючи у задоволенні вимог позову, районний суд виходив із того, що станом на 25.02.2016 (час звернення до суду з позовом) існували обставини щодо продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» спірного предмета іпотеки ОСОБА_3 згідно біржового контракту №1 від 14.02.2012 та набуття ним права власності на дане майно за рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 14.06.2012. Тоді як виконання зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором, забезпеченим порукою, не є підставою для набуття за ним права власності на нерухоме майно.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується. Доводи апеляційних скарг правильність висновків районного суду не спростовують, зводяться до переоцінки судових рішень, заперечень висновків суду в оскаржуваному рішенні та переоцінки доказів. При цьому колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до п.11 ч.3 ст.2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами. При цьому, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч.1 ст.44 цього Кодексу).
Згідно частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Так, за правилами п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки - суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи (п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України).
Із матеріалів справи убачається, що ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 27.04.2021 закінчено підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 09.06.2021/а.с.135 т.2/; згідно протоколу судового засідання від 09.06.2021, за участі представника позивача - адвоката Панченко О.О., суд ухвалив відкласти розгляд справи на 22.07.2021/а.с.152 т.2/ Адвокат Панченко О.О. отримав особисто та для передання своєму довірителю ОСОБА_1 судові повістки/а.с.154,155 т.2/ та 21.07.2021 звернувся в суд із клопотанням про відкладення розгляду справи з підстав її, адвоката, зайнятості в інших судових процесах./а.с.188 т.2/ Зі змісту протокольної ухвали суду від 22.07.2021 про початок розгляду справи за даної явки, встановлено, що дата судового розгляду справи попередньо погоджувалася із адвокатом Панченко О.О./а.с.190-192 т.2/
З огляду на фактичні обставини справи, тривалість судового провадження та процесуальну поведінку позивача, який, будучи повідомленим про день та час розгляду справи через свого представника, в судове засідання не з'явився про поважність причин неявки суд не повідомив, а також його адвоката Панченко О.О., яка надала перевагу іншій справі, апеляційний суд визнає правильним висновок суду першої інстанції про можливість розгляду справи за їх відсутності, що відповідає положенням п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги представника позивача - адвоката Панченко О.О. правильність такого висновку не спростовують та зводяться до довільного тлумачення вимог ст.223 ЦПК України на власну користь, а також безпідставного застосування позиції Європейського суду з прав людини у справі «Бартая проти Грузії», оскільки у вказаній справі зазначалося про розгляд національним судом справи без захисника, тоді як у цивільній справі участь у судовому засіданні беруть сторони, треті особи або їх представники (позиція Верховного Суду, сформована у справах №922/1191/13 від 13.11.2019, №914/240/18 від 04.02.2020).
Твердження представника позивача - адвоката Панченко О.О., що судом першої інстанції не вирішено питання затвердження/відмови у затвердженні мирової угоди, колегією суддів відхиляються, як безпідставні. Оскільки питання затвердження мирової угоди вирішено судом першої інстанції при постановленні ухвали суду від 14.03.2016, яка в подальшому була скасована постановою Полтавського апеляційного суду від 23.01.2020, а справа направлена до районного суду для продовження розгляду, за наслідками якого у задоволенні вимог позову відмовлено.
При цьому посилання третьої особи ОСОБА_2 , що на момент затвердження між сторонами мирової угоди існувала усталена судова практика, згідно якої за рішенням суду можливо було визнати право власності на предмет іпотеки за поручителем, зводяться до заперечень висновків апеляційного суду та посилань на загальну практику Європейського суду з прав людини, яка не спростовує обов'язковості судового рішення та, навпаки, наголошує, що за дотриманням права, передбаченого Конвенцією, насамперед, відповідають органи національної влади, а система Конвенції, як система наднаціонального контролю є додатковою до національної.
З урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини), предметом спору - є об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
У цій справі спірні правовідносини виникли між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк», які регламентовані положеннями статей 526, 556, 629 ЦК України.
Згідно ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зі змісту ч.ч.1,2 ст.556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно частин четвертої, п'ятої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
З огляду на викладені норми права, враховуючи предмет заявленого спору та обставини, встановлені чинним рішенні суду щодо дійсності біржового контракту, апеляційний суд відхиляє доводи обох апеляційних скарг про те, що ОСОБА_6 не є власником спірного об'єкту нерухомості, оскільки ним не виконано умови біржового контракту, укладеного 14.02.2012 із ПАТ КБ «ПриватБанк».
При цьому колегія суддів наголошує, що у цій справі ОСОБА_3 є третьою особою без самостійних вимог на предмет спору. Правова оцінка біржового контракту надана рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 14.06.2012 (справа №1622/5422/2012), а обставини його виконання та набуття права власності на спірний об'єкт нерухомості виходять за межі спору в двній справі та не можуть мати наслідком набуття ОСОБА_1 права власності на таке майно.
Із наведених підстав колегією суддів також відхиляються доводи апеляційної скарги третьої особи ОСОБА_2 щодо неналежності виконання ОСОБА_3 умов біржового контракту в частині його оплатності, а також адресованих на його ім'я банком листів із пропозицією сплатити 464 000,00 грн. за нерухомість та попередженням, що у разі несплати, біржовий контракт буде розірвано.
Доводи апеляційної скарги представника позивача щодо неврахування районним судом письмових пояснень ОСОБА_4 , колегією суддів відхиляються, оскільки такі пояснення не відповідають вимогам ст.ст.77, 78 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів. Крім того, за своїм змістом вони не містять інформації щодо предмета доказування та зводяться до його власних оціночних суджень.
Разом із цим неналежність виконання ОСОБА_4 , як позичальником, умов кредитного договору встановлена рішенням суду від 08.06.2011, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки (квартиру), реалізований за результатами біржових торгів 14.02.2012, про що укладено біржовий контракт, який є дійсним згідно рішення суду від №1622/5422/2012. Встановлені вказаним судовим рішенням обставини ніким не спростовані, відтак пояснення ОСОБА_4 про намір ОСОБА_1 сплатити борг за кредитом, висловлений у січні 2016 року, та підписання у квітні того ж року ним, ОСОБА_4 , акту прийому-передачі приміщення ОСОБА_1 , як поручителю, не є підставою для набуття останнім права власності на таке майно.
Наведена у доводах апеляційної скарги представником позивача позиція Верховного Суду у справі №334/3161/17 від 22.06.2021 колегією суддів до уваги не приймається, оскільки у межах заявленого спору апеляційний суд не надає оцінки обставинам державної реєстрації біржового контакту №1 від 14.02.2012, як правочину; тоді яку справі №6-124цс13 сформована позиція Верховного Суду щодо задоволення вимог іпотекордержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором. Натомість, у цій справі наявні чинні рішення, як про звернення стягнення на предмет іпотеки, так і його подальшу реалізацію на торгах.
Відтак, суд першої інстанції, розглянувши спір в межах заявлених вимог, дійшов обгрунтованого висновку, що виконання зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором забезпеченим порукою не є підставою для набуття за ним права власності на нерухоме майно.
Доводи обох апеляційних скарг правильність таких висновків не спростовують, оскільки не стосуються предмета спору та не ґрунтуються на доказах, а тому є припущеннями, на яких не може ґрунтуватися рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 , подана в його інтересах адвокатом Панченко О.О., та апеляційна скарга третьої особи ОСОБА_2 підлягають залишенню без задоволення, а рішення районного суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скарги позивача ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Панченко Оленою Олександрівною, та апеляційну скаргу третьої особи ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 22 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 24.11.2021.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді П.С. Абрамов
О.Ю. Кузнєцова