Справа № 428/4191/21
Провадження № 22-ц/810/697/21
21 жовтня 2021 року місто Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Стахової Н. В.,
суддів: Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,
за участю секретаря
судового засідання: Залюшного О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області,
третя особа - Державна казначейська служба України
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 червня 2021 року, ухвалене у складі судді Кордюкової Ж. І. в приміщенні того ж суду
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади
У травні 2021 року позивач ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач), Державної казначейської служби України (далі - третя особа) про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, який мотивував тим, що має право на отримання пенсії за віком та є внутрішньо переміщеною особою. 24.03.2017 його було викрадено невідомими особами з власного будинку та поміщено у підвал будівлі ГУ СБУ в Луганській області. Протягом 1 року та двох місяців позивач знаходився в полоні на непідконтрольній території України, де стосовно нього вчинялись насильницькі дії, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 02.07.2019 №12019130550000376. Його звільнення відбулося 07.05.2018. Позивач одразу звернувся до Луганської обласної державної адміністрації з питанням про поновлення виплати пенсії, яку було призупинено з 01.01.2018 на підставі рішення комісії при Новоайдарській районній державній адміністрації від 04.12.2017 № 43 про припинення соціальної виплати через його відсутність за фактичним місцем проживання. За зверненням до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо переведення виплати пенсії в зв'язку зі зміною місця проживання, ОСОБА_1 було включено до списку від 18.05.2018 №800 та передано до УПСЗН Сєвєродонецької міської ради для перевірки фактичного місця проживання. З 01.01.2018 його пенсійну справу було прийнято на облік, проте Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області не виплатило заборгованість по пенсійним виплатам за період з 01.01.2018 по 31.05.2018. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 у справі №360/462/19 визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2018 року по 30.06.2018 року, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період з 01.01.2018 року по 30.06.2018 року на рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України". 01.07.2019 це рішення набрало законної сили, 30.07.2019 було відкрито виконавче провадження № 59672599 щодо примусового виконання цього рішення. Відповідно до листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 03.03.2020 № 5377/С-703/03.3 заборгованість з виплати пенсії за період з 01.02.2018 по 30.06.2018 становить 10813,90 грн. Проте рішення суду до цього часу не виконане і ОСОБА_1 не отримав заборгованість по пенсії за період з 01.01.2018 по 30.06.2018, що свідчить про бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, яке вважає можливим виплатити пенсію за минулий період лише на підставі окремого порядку, встановленого КМУ, що є протиправним. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 заяву державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків) про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення у справі № 360/462/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії повернуто заявнику без розгляду. Таким чином рішення суду відповідачем не виконано. У зв'язку з цим, позивач вважає, що має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органу державної влади, оскільки в зв'язку з припиненням пенсійних виплат він був позбавлений права власності на своє майно. З метою захисту свого порушеного права мав постійно звертатися до державних органів для здійснення ними заходів щодо виплати заборгованості з пенсії. Також він неодноразово звертався до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, Головного Управління ПФУ у Луганській області, Пенсійного фонду України, однак скарги та заяви так і не розглянуто по суті, а надані лише відписки. Протиправна бездіяльність стосовно не виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 продовжується. Невиплата пенсії позивачу спричинила йому моральні страждання, які полягають в тому, що відсутність коштів відобразилась на якості його життя, недостатньому життєвому рівні, вплинуло на можливість харчування, лікування, унеможливило вільний розвиток його особистості. Допущені відповідачем протиправні дії призвели до виникнення у нього відчуття приниження людської та громадянської гідності, гарантування йому безпеки, захищеності, що призвело до глибоких моральних та психологічних страждань з негативними наслідками та відобразилося на його самопочутті. Враховуючи тяжкість та тривалість страждань, їх характер, розмір моральної шкоди визначений в розмірі 10813,90 грн, виходячи з розміру заборгованості по пенсії, просив суд стягнути з Держави Україна в особі Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на його користь моральну шкоду розмірі 10813,90 грн, завдану внаслідок протиправної бездіяльності шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів державного бюджету.
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Держави Україна в особі Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок протиправної бездіяльності в розмірі 10813 грн 90 коп. шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів державного бюджету.
Ухвалою Луганського апеляційного суду Луганської області від 03 вересня 2021 року залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області в якості правонаступника Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, посилаючись на незаконність рішення суду, порушення норм матеріального права просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 червня 2021 року та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Доводами апеляційної скарги є те, що позивачу профінансовано виплату пенсії за січень 2018 року. Виплату пенсії позивачу за період з 01.02.2018 по 30.06.2018 не профінансовано з незалежних від управління причин. Відповідач не належить до категорії розпорядників бюджетних коштів, а тільки є їх одержувачем. Виплати здійснюються управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Позивач не надав жодного доказу спричинення йому моральної шкоди та існування причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням та заявленою моральною шкодою. Скаржник вважає, що суд не врахував висновок у постанові Верховного суду від 16.01.2019 року по справі №452/3296/16-ц, у якій суд дійшов висновку, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовані Законом України «Про виконавче провадження», а тому несплачена позивачеві сума пенсії, що підлягає стягненню на його користь за рішенням суду, не може вважатися майновою шкодою в розумінні ст. 1166 ЦК України, а є сумою нарахованої пенсії, яка підлягає виплаті в порядку виконання постанови суду, відтак зазначені норми права не застосовуються до спірних правовідносин. Пенсію позивачу в сумі 10813,90 грн. було перераховано, а тому стягнення цієї суми в цивільній справі є подвійною відповідальністю. Позивач не має права на відшкодування моральної шкоди, оскільки жодних доказів на підтвердження існування втрат немайнового характеру останнім не надано.
У відзиві на позовну заяву позивач ОСОБА_1 зазначає, що невиконання у повному обсязі рішення судів, які набрали законної сили щодо пенсійних виплат, позбавляють пенсіонерів права отримати заборгованість з перерахованої (нарахованої) пенсії на виконання рішень судів, що позбавляє гарантованого Конституцією України права на соціальний захист в повному обсязі. Держава не може виправдовуватися нестачею коштів невиконання судових рішень. Наявність у нього права на отримання відповідних виплат встановлена рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 у справі № 360/462/19 і це право не може бути скасоване/обмежено з підстав відсутності фінансування такого виду виплат з державного бюджету. Ще до порушення його прав, була призначена пенсія, отже витрати на її сплату були заплановані та передбачені відповідним бюджетом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд не надав суду доказів створення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області додаткового паспорту нарахування та виплати пенсії. Скаржник наголошує на тому, що протиправною бездіяльністю відповідача йому завдано моральних страждань, оскільки пенсія є єдиним джерелом його існування, він є особою похилого віку, було порушено звичайний спосіб його життя, що потребувало додаткових зусиль для організації свого життя, він змушений був звертатися до суду за захистом своїх порушених прав. Протягом двох років він докладав зусиль для організації свого життя за умови відсутності коштів до існування, та відчував безпорадність і пригніченість від дій відповідача, який має належно виконувати покладені на нього обов'язки.
Від 3-ї особи Державної казначейської служби України відзив до Луганського апеляційного суду не надходив.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явилися, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 16.05.2018 № 0000537942 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_1 має право на пенсію за віком.
01.01.2018 ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії на підставі рішення комісії від 04.12.2017 № 43 при Новоайдарській районній державній адміністрації через його відсутність за фактичним місцем проживання/перебування, що підтверджується листом Управління Пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 15.06.2018 № 394/С-5.
02.07.2019 року за заявою ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019130550000376 внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, за фактом незаконного позбавлення волі та застосування щодо нього насильства.
Також листом від 22.08.2018 року №СО-8421187 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повідомило ОСОБА_1 про те, що виплата пенсії за минулий період, а саме з 01.01.2018 по 30.04.2018 буде здійснена після затвердження Кабінетом Міністрів України окремого порядку.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 у справі №360/462/19 визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2018 року по 30.06.2018 року, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період з 01.01.2018 року по 30.06.2018 року на рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".
30.07.2019 року було відкрито виконавче провадження №59672599 щодо примусового виконання цього рішення.
В грудні 2020 року заборгованість по пенсії в сумі 10813,53 грн. була виплачена позивачу.
Переглядаючи справу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
За таких обставин основною умовою відшкодування, зокрема, моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №804/2252/14, від 31.01.2018 у справі №813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №800/500/16, від 01.03.2018 у справі №9901/377/18, від 09 лютого 2021 року у справі №425/793/19.
Вказана протиправність встановлена рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року.
Крім того, на обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, перенесених ним внаслідок порушення відповідачем Конституції України та Законів України і, як наслідок, його прав на належне пенсійне забезпечення, на право мирно володіти належним йому майном, оскільки відповідач не виплачував йому пенсію без законних на те підстав, чим фактично позбавив позивача, який є внутрішньо переміщеною особою та пенсіонером за віком, єдиного засобу до існування, не поновлював його порушених прав на належне пенсійне забезпечення, не зважаючи на звернення позивача, що ставило його у становище на межі виживання.
Колегія суддів вважає доведеним завдання позивачу вказаною противоправною бездіяльністю відповідача значних моральних страждань та приниження його гідності, вину вказаного органу, а також причинний зв'язок між вказаною шкодою та протиправними діями відповідача, виходячи з наступного.
Невиплата пенсії позивачу за умови, що вона є єдиним джерелом доходу позивача, є достатньою та самостійною підставою для висновку про те, що позивачу завдано втрат немайнового характеру у вигляді душевних страждань, порушення звичайного способу життя, психологічного навантаження, втрати емоційної стабільності через тривогу за подальшу долю та потребувало додаткових зусиль для організації свого життя позивачем, який змушений був звертатися до суду та відстоювати свої порушені права в суді.
Само по собі відновлення становища позивача, яке існувало до порушень прав позивача, шляхом ухвалення судового рішення на користь позивача, та в подальшому виплата заборгованості по пенсії не може компенсувати ОСОБА_1 його немайнових втрат, оскільки позивач був змушений звертатися до суду, він змушений був докладати зусиль для організації свого життя за умови відсутності коштів до існування, на що позивач міг правомірно очікувати, та відчувати безпорадність і пригніченість від таких дій саме від державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов'язки.
З цього приводу колегія бере до уваги, що ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 7 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100). Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року.
Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28 липня 1999 року у справі «Імобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, пункт 66).
Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).
Наведене є достатніми доказами того, що позивачу було завдано моральної шкоди, та погоджується із доводами позивача про порушення звичного способу життя та докладання додаткових зусиль в організації свого життя.
Враховуючи характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, тривалості часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану речей, тривалості часу усунення інших негативних наслідків та моральних страждань, колегія суддів вважає доведеним завдану позивачу моральної шкоди з урахуванням засад розумності та справедливості.
Суд першої інстанції з урахуванням правильно встановлених фактичних обставин справи зробив обґрунтований висновок про стягнення моральної шкоди у розмірі 10813,90 грн.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що стягнення моральної шкоди в сумі є подвійною відповідальністю за одне й те же зобов'язання є безпідставними, оскільки позивачем у даній справі заявлені вимоги про відшкодування моральної, а не матеріальної шкоди, що не є подвійним стягненням. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже, підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін є ухвалення судом рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегією суддів встановлено, що рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 червня 2021 року ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга не підлягають задоволенню, а рішення суду - підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишити без задоволення.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова Луганського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Дата складення повного тексту постанови - 09 листопада 2021 року.
Головуючий
Судді: