Справа №:755/13441/19
Провадження №: 1-кп/755/644/21
"18" листопада 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд) в складі головуючої судді ОСОБА_1 , за участю: секретаря судових засідань ОСОБА_2 , та сторін судового провадження: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченої ОСОБА_4 , та його учасника представника потерпілого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Києві угоду про примирення укладену в кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 14.08.2019 за № 12019100040006763 в рамках об'єднаного кримінального провадження внесеного до ЄРДР 01.08.2019 за № 12019100040006449 та 14.08.2019 за № 12019100040006763 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 , ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, установив :
30.08.2019 було укалдено угоду про примирення між ТОВ «Новус Україна» в особі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у рамках кримінального провадження внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань 14.08.2019 за № 12019100040006763, однак у підготовчому судовому засіданні обвинувачена указала, що в цей час має бажання скористатися правом передбаченим п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України.
Суд заслухавши думку інших учасників процесу, які підтримали позицію обвинуваченої, дослідивши матеріали провадження приходить до такого.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ст. 1 КПК України).
У кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод: 1) угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим; 2) угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості (ст. 468 КПК України).
Згідно ст. 469 КПК України, угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді).
При цьому, для України нормою міжнародного договору, яка є частиною національного законодавства, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), де у пункті 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що «Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції».
У статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року підтверджено обов'язковість виконання Україною рішення Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) щодо України (стаття 46), а статтями 13 і 17 передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права» та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.
Конвенція містить положення про те, що «Високі Договірні Сторони (якою є і Україна) гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції».
Крім того, статтею 8 КПК передбачено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Положення статті 9 КПК додатково конкретизують зміст статті 8 КПК положенням, що під час кримінального провадження суд, прокурор зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Обидві норми статей 8 і 9 КПК передбачають застосування норм КПК у кримінальному провадженні з урахуванням практики Суду.
У справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року Суд заявив, що «У демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливе відправлення правосуддя займає таке значне місце, що обмежувальне тлумачення пункту 1 статті 6 не відповідало б меті даного положення».
Угоди про примирення з огляду на обсяг доказів, які підлягають дослідженню (стаття 349 КПК) є формою скороченого кримінального правосуддя, яке були розроблено, відповідно до рекомендації Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи.
Щодо гарантій права на справедливий суд у такій категорії справ, Суд у справі «Бортник проти України» від 27 січня 2011 року зазначив, що «стаття 6 Конвенції не перешкоджає особі добровільно відмовитись - відкрито чи опосередковано - від свого права на деякі гарантії справедливого суду (рішення щодо прийнятності у справі "Квятковська проти Італії" (Kwiatkowska v. Italy), N 52868/99 від 30 листопада 2000 року та рішення у справі "Піщальніков проти Росії" (Pishchalnikov v. Russia), N 7025/04, пункт 77 від 24 вересня 2009 року).
Проте, для того, щоб відмова від права була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути встановлена у недвозначній формі і супроводжуватись мінімальними гарантіями, співмірними з її важливістю (рішення у справі "Пуатрімоль проти Франції" (Poitrimol v. France), від 23 листопада 1993 року, пункт 31, Series A N 277-A).
Статтею 53 цієї Конвенції також заборонено тлумачення її положень у такий спосіб, який обмежував би будь-які права людини, які визнані на підставі законів держави чи будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є.
Основні критерії законності вироків на підставі угод і роль національних судів по контрою за їх дотриманням, які в однаковій мірі відносяться до процедур, передбачених статтею 349 КПК, як і у справах, які стосуються угод регламентованих ст. 468 КПК, оскільки вирішуються за скороченою судовою процедурою,
ЄСПЛ у справі «Natsvlishvili тa Togonidze проти Грузії» (Заява № 9043/05) від 29 квітня 2014 року зазначає, що угоди, що призводять до засудження, «без винятку є предметом перегляду компетентним судом і у цьому сенсі суди зобов'язані перевіряти, чи були досягнуті угоди відповідно до чинних процесуальних і матеріальних норм, чи уклав підсудний угоду добровільно і свідомо, чи існують докази, які підтверджують визнання підсудним вини в угоді, і чи є умови угоди відповідними» (п. 66).
У даній справі було укладено угоду про примирення.
При цьому, перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання повинен з'ясувати в обвинуваченого, чи цілком він розуміє: 1) що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має право мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; (п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України), а у даному випадку, обвинувачена виразив бажання скористатися цим правом.
Згідно ч. 7 ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін; 6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
У цьому випадку встановлено, що обвинувачена має бажання скористатися правом на судовий розгляд, під час якого прокурор буде зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого її обвинувачують, як наслідок є наявними обставини визначені п.п. 3, 6 ч. 7 ст. 474 КПК України за яких суд зобов'язаний відмовити в затвердженні такої угоди, так як стаття 6 Конвенції не перешкоджає особі добровільно відмовитись - відкрито чи опосередковано - від свого права на деякі гарантії справедливого суду, так і не перешкоджає їй навпаки скористатися цим правом.
З положень п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України випливає, що у підготовчому судовому засіданні суд має право, у разі надходження у його провадження обвинувального акту разом з угодою відмовити в затвердженні угоди та згідно ч. 7 ст. 474 КПК у такому разі судове провадження продовжуються у загальному порядку.
За таких обставин Суд уважає за необхідне відмовити в затверджені указаної угоди та судове провадження продовжити у загальному порядку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-29, 314, 369-372, 376, 468-469, 471, 473-475 КПК України, Суд постановив:
відмовити у затвердженні угоди про примирення укладеної 30.08.2019 між ТОВ «Новус Україна», в особі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у рамках кримінального провадження внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань 14.08.2019 за № 12019100040006763.
Повторне звернення з угодою не допускається.
Дане судове провадження продовжити у загальному порядку.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає та є обов'язковою до виконання на всій території України.
Визначити час проголошення повного тексту - 09:00 год. 19.11.2021.
С у д д я Оксана БІРСА