Справа № 755/15150/20
"22" листопада 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
Головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12019100040005899 від 14 липня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Курахівка Селидівського р-ну Донецької обл., працюючого директором ТОВ «ГРВ-Груп», з повною середньою освітою, неодруженого, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
за участю учасників судового провадження:
прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
представника потерпілого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним
14 липня 2019 року близько 03 год 00 хв ОСОБА_3 перебував за адресою свого проживання: АДРЕСА_2 .
В цей же час за адресою: АДРЕСА_3 проходили ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , який рукою пошкодив дзеркало припаркованого автомобіля.
У подальшому ОСОБА_3 , почувши характерні звуки пошкодження власного автомобіля, вирішив з'ясувати обставини, вдягнувся, узявши до рук предмет, схожий на металеву трубу, та вийшов надвір, де побачив потерпілого ОСОБА_6 , який перебував у компанії з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які віддалялися від автомобіля.
Тоді ОСОБА_3 наздогнав ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 і, перебуваючи поруч з будинком № 3/1 по вул. Ентузіастів, між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розпочався словесний конфлікт з приводу пошкодження автомобіля.
У той момент у ОСОБА_3 з мотивів особистої неприязності до потерпілого, виник злочинний умисел, спрямований на умисне заподіяння тілесного ушкодження ОСОБА_6 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне заподіяння тілесних ушкоджень з мотивів особистої неприязності, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, бажаючи їх настання, ОСОБА_3 наблизився до потерпілого та почав наносити цілеспрямовані удари предметом, схожим на металеву трубу, в голову. В результаті завданих ударів потерпілий ОСОБА_6 впав на землю.
Тоді ОСОБА_3 , усвідомлюючи, що ОСОБА_6 знаходиться в лежачому положенні, наніс ще декілька ударів ногою в голову та тулуб потерпілого.
У результаті злочинних дій ОСОБА_3 , потерпілому ОСОБА_6 спричинені тяжкі тілесні ушкодження.
Згідно висновку експерта № 042-2040-2019 від 25 жовтня 2019 року - 28 листопада 2019 року при зверненні за медичною допомогою 14 липня 2019 року у ОСОБА_6 виявлені такі тілесні ушкодження:
- відкрита черепно-мозкова травма: забій головного мозку з формуванням геморагічних вогнищ в лівій лобній долі, субдуральна гематома зліва над скроневою долею, епідуральна гематома зліва в скроневій ділянці, перелом лівої скроневої кістки з явищами пневмоцефалії, перелом луски правої скроневої кістки переходом на основу черепа в ділянці середньої та передньої черепних ямок з явищами гемосинусу (наявність рідини в основній пазусі, комірках решітчастої кістки, в комірках сосцевидного відростку справа), забійна рана правої скронево-тім'яної ділянки, підшкірні гематоми лівої лобно-скроневої та правої потиличної ділянок, розрив правої барабанної перетинки, з розвитком гострого посттравматичного отиту та лагофтальму праворуч та нейропатії лицевого та трійчастого нервів праворуч.
Критерієм судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесного ушкодження, є критерій небезпеки для життя, тому відповідно п. п. 2.1.2. та 2.1.3/б,/в «Правил», виявлене тілесне ушкодження, відноситься до ТЯЖКОГО тілесного ушкодження.
Характер та морфологія виявлених тілесних ушкоджень свідчать про те, що вони утворились внаслідок не менш трьох травматичних дій (ударів) тупими предметами, характерні властивості яких в ушкодженнях не відобразились.
Згідно Висновку експерта № 042-1382-2020 від 11 вересня 2020 року - 16 вересня 2020 року: враховуючи характер та локалізацію виявлених ушкоджень виключається можливість їх утворення внаслідок падіння на плоску поверхню з висоти власного вросту, в тому числі в прискоренням внаслідок удару (ударів) кулаком (кулаками) в область обличчя чи голови ОСОБА_6 .
Позиція сторони захисту
Будучи допитаним в судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, не визнав та зазначив, що 14 липня 2019 року близько 03 год 00 хв перебував за адресою АДРЕСА_2 . А тоді почув звук удару по металу та як спрацювала сигналізація від його автомобіля. Вийшов подивитись, що трапилось і побачив, що скло та дзеркало автомобіля пошкоджене і якийсь чоловік хоче залізти в його авто. Поруч також вийшов ще один незнайомий чоловік, який повідомив, що його авто недавно розбили у дворі. Між ним та свідком ОСОБА_10 розпочалась бійка, а після того, як з балкону почали кричати про те, що викличуть поліцію, то всі троє: потерпілий та два свідки втекли з цього місця. Ніяких предметів у руках у нього не було. Тілесних ушкоджень ОСОБА_6 не наносив, а також не бачив, щоб він лежав у крові на землі. Можливо його побив інший чоловік, якого навіть не шукала поліція. Коли ці троє чоловіків втікали, то погрожували, що знайдуть його, тому він злякався і зранку з'їхав з місця проживання. На ньому також були тілесні ушкодження, однак швидку він не викликав. Пізніше йому поступали телефонні дзвінки з погрозами та пропозиціями зустрічі.
Цивільний позов потерпілого не визнає у повному обсязі, оскільки не вчиняв вказаного злочину.
Захисник ОСОБА_8 просив виправдати ОСОБА_3 через недоведеність вчинення ним вказаного злочину, а також неналежність та недопустимість доказів, зібраних стороною обвинувачення.
Позиція потерпілого
Потерпілий ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що у ніч з 13 на 14 липня 2019 року з друзями ОСОБА_9 та ОСОБА_10 повертались додому на АДРЕСА_4 . Перед тим вживали алкоголь. На АДРЕСА_5 стояло авто, яке було припарковане з порушенням правил дорожнього руху і він пошкодив на ньому дзеркало, вдаривши рукою. Сигналізація при цьому не спрацювала. В подальшому почули викрики з будинку та вони пішли далі. Біля будинку 3/1 їх наздогнало двоє чоловіків. У ОСОБА_3 в руках була металева палка. ОСОБА_9 запропонував завтра відшкодувати кошти за розбите дзеркало, але ці чоловіки продовжували кричати. Між ним та ОСОБА_3 розпочалась бійка, хто був ініціатором він не пам'ятає. Обвинувачений бив його трубою, а потім і свідка ОСОБА_10 , який заступився за нього. Більше нічого не пам'ятає, оскільки прийшов до тями вже в лікарні. Коли повернувся з лікарні, то побачив пропущені виклики від обвинуваченого, з яким почав спілкуватись з приводу відшкодування.
Заявив цивільний позов, згідно якого просив стягнути з ОСОБА_3 матеріальну шкоду, завдану злочином, у розмірі 72 399 грн 12 к., яка складається із витрат на лікування та відновлення здоров'я, моральну шкоду у розмірі 1 150 000 грн 00 к., витрати на правову допомогу у розмірі 79 627 грн 30 к. та витрати на залучення експерта у розмірі 25 000 грн 00 к.
При визначенні покарання, просить застосувати його в максимально можливому для обвинуваченого розмірі.
Представник потерпілого підтримав цивільний позов у повному обсязі та просив його задовольнити.
Не зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_3 не визнав винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, його винуватість підтверджується всією сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, які узгоджуються в деталях між собою і не викликають жодних сумнівів у своїй належності, достовірності та допустимості, а у взаємозв'язку - є достатніми для таких висновків суду.
Досліджені у судовому засіданні докази
Свідок ОСОБА_9 , будучи допитаним у судовому засіданні, показав, що в ніч з 13 на 14 липня 2019 року разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_10 вживали алкогольні напої, а потім йшли в бік помешкання потерпілого по Русанівській набережній, допомагали йому йти і підтримували. У цей час ОСОБА_6 зачепив автомобіль, а потім наніс декілька ударів по лівому боковому дзеркалу поки не розбив його, сигналізації не було. Вони продовжили йти і через 15 хвилин їх наздогнало двоє людей, одним із них був обвинувачений, який тримав у руці металеву трубу довжиною приблизно 50-70 см. Поки він спілкувався з іншою особою щодо відшкодування завданої шкоди, між потерпілим та обвинуваченим відбулась сутичка. ОСОБА_6 наніс перший удар у обличчя обвинуваченого, але оскільки був у нетверезому стані, то удар був не дуже сильний, крові у ОСОБА_3 не було. Проте останній наніс потерпілому металевою трубою 1 удар по голові, поки той стояв, і 2 удари у лежачому стані. ОСОБА_10 намагався їх розборонити, але сам отримав 2-3 удари по голові, у цей час потерпілий відповз на кілька метрів і бійка змістилась, він бачив нанесення ударів обвинуваченим потерпілому зверху вниз. Після цього він викликав поліцію та швидку допомогу, до приїзду швидкої пройшло близько 20 хв. З потерпілим знайомий років 5, обвинуваченого до цього не знав. Вказав, що особу обвинуваченого у залі судового засідання чітко впізнає.
Свідок ОСОБА_10 показав, що в десятих числах липня 2019 року з ОСОБА_9 та ОСОБА_6 розпивали спиртні напої, а потім пішли в сторону місця проживання потерпілого по АДРЕСА_3 . Там стояла машина, яка заважала проходу і ОСОБА_6 розбив ліве водійське дзеркало. Вони продовжили йти, і десь через 15 хв до них підійшло двоє осіб. Спочатку вони розмовляли, при цьому потерпілий не виявляв агресію до ОСОБА_3 . А потім обвинувачений замахнувся в сторону потерпілого, тому ОСОБА_6 вдарив його. Після цього ОСОБА_3 наніс потерпілому удар предметом схожим на трубу або палку, яку тримав у правій руці. Він сам намагався розборонити їх, але отримав удар, можливо навіть втратив свідомість. При цьому, потерпілому було нанесено не менше 3 ударів в голову і 5 ударів ногами та цим предметом по тулубу. Під час першого удару ОСОБА_6 ще стояв, а потім впав на землю. При цьому ОСОБА_3 продовжував наносити удари і слідів крові та пошкоджень на ньому не було. Сутичка тривала десь 30-40 хв. Коли бійка закінчилась, то він побачив, що потерпілий лежить весь в крові і не приходить до свідомості. Тоді викликали дві швидких допомоги, одна з яких забрала ОСОБА_6 , а інша його. Під час допиту вказував слідчому за якими ознаками запам'ятав нападників та одразу впізнав ОСОБА_3 . Крім того, ОСОБА_6 розказував, що поки був у лікарні до нього телефонував якийсь чоловік і запитував навіщо він побив машину.
Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні показала, що десь 5 років тому познайомилась з ОСОБА_3 , який почав орендувати у неї квартиру приблизно протягом трьох років. Влітку 2019 року їй зателефонували працівники поліції та запитали щодо бійки, а потім прийшли у квартиру з обшуком. Під час обшуку вилучили патрони. Речей ОСОБА_3 у квартирі не було, він несподівано з'їхав, її не попередив, а потім повідомив, що ключі знаходяться в поштовій скриньці. Знає, що у нього в наявності був автомобіль темного кольору.
Додатково винуватість ОСОБА_3 підтверджується сукупністю доказів наданих стороною обвинувачення та безпосередньо досліджених судом, зокрема:
Заявою потерпілого ОСОБА_6 , у якій він повідомляє про обставини подій 14 липня 2019 року (т. 2 а.с. 86).
Протоколом проведення слідчого експерименту від 20 грудня 2019 року, під час якого потерпілийОСОБА_6 , свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за участю понятих за адресою: АДРЕСА_3 показали, що у ніч з 13 на 14 липня 2019 року відпочивали на Русанівській набережній, де вживали алкогольні напої. Близько 03 год 00 хв 14 липня 2019 року вони почали рух до місця проживання потерпілого. Підійшовши до будинку АДРЕСА_3 , потерпілий та свідки побачили припарковане авто марки ВАЗ 2110, темного кольору. У зв'язку з тим, що вказане авто заважало проходу останніх, потерпілий своєю рукою наніс удар по лівому дзеркалу заднього виду вказаного авто, від чого останнє розбилось. Жодних звуків автомобільної сигналізації не було. Рухаючись по доріжці вздовж вказаного будинку, свідки повідомили, що після того як відійшли від пошкодженого авто, їм кричали з балкону особи, що перебували приблизно у середній частині будинку на 4-5 поверсі. Пройшовши будинок, потерпілий та свідки пішли навскіс до будинку АДРЕСА_6 . Коли вони були біля крайнього під'їзду, їх окликнули двоє осіб, які бігли по доріжці. Вони описали особу № 1 та особу № 2. У подальшому, коли вказані особи наблизились до них, почалась словесна перепалка, зокрема особа № 1 висловлювала погрози у їх бік, а саме у застосуванні ушкоджень трубою. Потім ця особа, тримаючи у правій руці металеву трубу, зробила замах у сторону потерпілого, на що останній наніс удар в сторону обличчя цієї особи, після чого ця особа почала наносити удари потерпілому трубою по голові, перемістившись, особа продовжила наносити удари трубою в голову і тулуб, частина ударів наносилась кінцівками, від вказаних ударів потерпілий впав на землю і у нього затьмарилась свідомість. Свідки також бачили, як наносились удари потерпілому, після чого свідок ОСОБА_10 почав за нього заступатись та бачив ще 2 удари металевою трубою по голові потерпілого та удари кінцівками. Учасники слідчої дії вказали, що всі удари були прямими. Після нанесення ударів особа № 1 та особа № 2 пішли в сторону будинку 4/1 по Русанівській набережній (т. 2 а.с. 95-100).
Захист вказує, що експеримент проводився за адресою: м. Київ, вул. Русанівська Набережна, 4/1, проте в описовій частині протоколу також фігурує адреса: АДРЕСА_6 . Окрім цього, у протоколі не зазначено заводські номери відеокамери «Раnаsоnіс», не зазначено модель та заводські номери електронного носія. До протоколу огляду місця події долучено додаток - комп'ютерний диск, на якому міститься відеофайл на якому зафіксований слідчий експеримент. Однак під час огляду в судовому засіданні з нього зрозуміло лише те, що слідча дія проводилися в темний час доби та розгледіти будь-які деталі не вбачається можливим.
Також у постанові не зазначено кількість, моделі та заводські номери електронних носіїв з позначенням, що на якому носії знаходиться, як і у постанові про визнання речових доказів та приєднання до матеріалів кримінального провадження від 20 вересня 2019 року.
Надаючи оцінку доводам захисника, суд звертає увагу, що проведення слідчого експерименту, згідно протоколу від 20 грудня 2019 року, розпочалося за адресою: м. Київ, вул. Русанівська Набережна, 4/1, оскільки саме тут потерпілий та свідки побачили автомобіль обвинуваченого, який заважав проходу, і потерпілий рукою наніс удар по лівому дзеркалу заднього виду цього автомобіля. Далі потерпілому та свідкам було запропоновано пройти до місця, де потерпілому було нанесено тілесні ушкодження, а саме по АДРЕСА_6 . Тому жодних неузгоджень суд не вбачає.
Що стосується не зазначення заводських номерів відеокамери «Раnаsоnіс», моделі та заводських номерів електронного носія, не зазначення кількості, моделей та заводських номери електронних носіїв з позначенням, що на якому носії знаходиться, то ці порушення суд не визнає істотними та такими, що впливають на допустимість зафіксованих результатів проведених дій.
Відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК України сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов'язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.
Документом, згідно ч. 1 ст. 99 КПК України, є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення, тощо, відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
З цього питання виклала свою правову позицію об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 29 березня 2021 року по справі № 554/5090/16-к, відповідно до якої ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія. Для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", відповідно до ст. 7 цього Закону у випадку зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_3 відсутні об'єктивні дані про те, що оптичні диски, долучені до протоколів проведених слідчих дій, містять електронні документи, створені не під час здійснення таких слідчих дії, а в інший час, за інших обставин, чи не уповноваженою особою, а тому доводи сторони захисту не засновані на приписах закону та не спростовують висновків суду про допустимість цього доказу.
Договором найму житлового приміщення від 28 січня 2016 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 180-181).
Протоколом проведення слідчого експерименту від 29 вересня 2020 року з підозрюваним ОСОБА_3 під час якого він за участю понятих за адресою: АДРЕСА_3 показав, що у ніч з 13 липня на 14 липня 2019 року знаходився у орендованій квартирі на АДРЕСА_7 . Близько 03 год 00 хв почув характерний звук удару об метал після чого спрацювала сигналізація. У подальшому, вийшовши на балкон, він побачив, що на відстані близько 0,5 м від його припаркованого авто стояло троє чоловіків, він зрозумів, що сигналізація його автомобіля. Тоді вийшов на вулицю, почав рух до свого авто та побачив як один з цих чоловіків присів біля відчинених водійських дверей автомобіля. Після цього між ними почалась словесна перепалка, під час якої один із чоловіків наніс йому удар в ніс, він почав відштовхуватись і вони вдвох перечепились за бордюр, впали на землю, після цього між ними почалась боротьба. Після цього до них підійшов ще один чоловік і між ним та іншими двома чоловіками почалась сутичка. Через декілька хвилин він почув крики з однієї з квартир про те, що зараз викличуть поліцію, після чого вищевказані три чоловіки побігли у сторону дитячого навчального закладу. При цьому підозрюваний зазначив, що під час конфлікту нікому умисних пошкоджень не наносив. (т. 2 а.с. 227-231).
Постановами про приєднання до справи речових доказів (т. 2 а.с. 101-102, 210, 232).
Протоколом тимчасового доступу до речей і документів і описом речей і документів, які були вилучені від 17 жовтня 2019 року, здійсненого на підставі ухвали слідчої судді Дніпровського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2019 року у справі № 755/11624/19, з якого слідує, що було отримано доступ до документів, які знаходяться у володінні Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 3, а саме оригіналів медичної документації хворого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме карти останнього, рентген-знімків/знімків СКТ (спіральної комп'ютерної томографії) (т. 2 а.с. 105-106).
Протоколом тимчасового доступу до речей і документів і описом речей і документів, які вилучені від 22 жовтня 2019 року, здійсненого на підставі ухвали слідчої судді Дніпровського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2019 року у справі № 755/11624/19, з якого слідує, що отримано доступ до документів, які знаходяться у володінні ЦНХ Клінічна лікарня «Феофанія» за адресою: м. Київ, вул. А. Заболотного, 21, а саме оригіналів медичної документації хворого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме карти останнього, рентген-знімків/знімків СКТ (спіральної комп'ютерної томографії) (т. 2 а.с. 108-109).
Висновком експерта № 042-2040-2019 від 28 листопада 2019 року, у якому зазначається, що на момент звернення за медичною допомогою 14 липня 2019 року о 03 год 16 хв, у ОСОБА_6 була: відкрита черепно-мозкова травма: забій головного мозку з формуванням геморагічних вогнищ в лівій лобній долі, субдуральна гематома зліва над скроневою долею, епідуральна гематома зліва в скроневій ділянці, перелом лівої скроневої кістки з явищами пневмоцефалії, перелом луски правої скроневої кістки з переходом на основу черепа в ділянці середньої та передньої черепних ямок з явищами гемосинусу (наявність рідини в основній пазусі, комірках решітчастої кістки, в комірках сосцевидного відростку справа), забійна рана правої скронево-тім'яної ділянки, підшкірні гематоми лівої лобно-скроневої та правої потиличної ділянок, розрив правої барабанної перетинки, з розвитком гострого посттравматичного отиту та лагофтальму праворуч та нейропатії лицевого та трійчастих нервів праворуч.
Критерієм судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесного ушкодження, є критерій небезпеки для життя, тому, відповідно п. п. 2.1.2. та 2.1.3/6,/в “Правил”, виявлене тілесне ушкодження, відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.
Характер та морфологія виявлених тілесних ушкоджень, свідчать про те, що вони утворились внаслідок не менш трьох травматичних дій (ударів) тупими предметами, характерні властивості яких в ушкодженнях не відобразились. Часові дані, наведені в медичній документації, свідчать проте, що тілесне ушкодження, було спричинено до 03 год 16 хв 14 липня 2019 року (т. 2 а.с. 157-165).
Висновком експерта № 042-1382-2020 від 16 вересня 2020 року, відповідно до якого, враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень свідчать про те, що вони могли утворитись внаслідок не менше трьох травматичних ударів в ділянку голови тупим (ми) предметом (ми), характерні властивості якого (их) в ушкодженнях не відобразились.
Враховуючи характер та локалізацію виявлених ушкоджень виключається можливість їх утворення внаслідок падіння на плоску поверхню з висоти власного зросту, в тому числі з прискоренням внаслідок удару (ударів) кулаком (кулаками) рук в область обличчя чи голови ОСОБА_6 .
Враховуючи характер та локалізацію виявлених у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, дані проведення слідчого експерименту за участю потерпілого, свідка ОСОБА_10 та ОСОБА_9 від 20.12.2019, можна заключити, що виявлені у ОСОБА_6 тілесні ушкодження могли утворитись при умовах та у спосіб на які вони вказують (т. 2 а.с. 170-178).
Сторона захисту вважає вказані висновки недопустимими, оскільки вони проведені з порушенням кримінально-процесуальних вимог. У вступній частині висновку експерта № 042-2040-2019 від 25.10.2019-28.11.2019 р. зазначено, що його зроблено на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2019 року, яка була отримана 21 листопада 2019 року. В той же час у вступній частині висновку зазначено, що експертизу розпочато 25 жовтня 2019 року. Таким чином судовий експерт розпочав проведення експертизи без будь-яких процесуальних повноважень на її проведення.
Крім того у п. 4.1. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (Наказ МОЗ N 6 від 17.01.95) передбачено, що судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичною обстеження потерпілих, проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній карті амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості.
Обидві експертизи проведені без медичного обстеження потерпілого, при цьому в експертизах не зазначено, які такі виняткові випадки були підставою їх проведення без медичного обстеження потерпілого. Також дослідна частина висновку експерта № 042-2040-2019 та висновку експерта № 042-1382-2020 не містять а ні методів, а ні методик, що застосовувались під час проведення експертизи, у зв'язку із чим дані висновки експерта не відповідають і в цій частині вимогам закону, що у свою чергу дає підстави для визнання їх недопустимими доказами.
На спростування твердження захисника щодо недопустимості вказаних висновків, суд зазначає наступне.
Слідча СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_12 звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з клопотанням про проведення експертизи від 02 вересня 2019 року.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2019 року клопотання задоволено та призначено судово-медичну експертизу у вказаному кримінальному провадженні.
Із супровідного листа слідчої СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_12 вбачається, що вищезазначена копія ухвали направлена до Київського міського клінічного бюро судово-медичних експертиз 23 жовтня 2019 року, на листі стоїть штамп Київського міського клінічного бюро судово-медичних експертиз із вхідним номером 042-2040 від 25 жовтня 2019, що свідчить про отримання документу у цей день.
Проведення експертизи, у результаті якої отримано висновок експерта № 042-2040-2019, відбувалось з 25 жовтня 2019 року по 28 листопада 2019 року, тобто без будь-яких порушень.
Що стосується проведення судово-медичних експертиз без медичного обстеження потерпілого, то суд зауважує, що подія, внаслідок якої потерпілий отримав тілесні ушкодження, мала місце 14 липня 2019 року, при цьому на момент призначення експертиз 01 жовтня 2019 року та 11 вересня 2020 року потерпілий уже пройшов тривале стаціонарне лікування у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги, звідки у подальшому був переведений на лікування до клінічної лікарні «Феофанія», з якої був виписаний 02 серпня 2019 року, після цього систематично проходив лікувальні та профілактичні процедури. У результаті цього, на момент проведення експертиз стан здоров'я потерпілого змінився внаслідок проведеного лікування, минула небезпека для його життя, яка була наявна у момент заподіяння тілесних ушкоджень. А тому безпосередній огляд потерпілого не призвів би до становлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень у момент їх заподіяння. Крім того, Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, на які посилається захисник, допускається проведення судово-медичної експертизи за наявними медичними документами, для чого експертам і надано оригінали медичної документації потерпілого. Крім того, ця документація була витребувана судом для надання стороні захисту ознайомитись з нею у судовому засіданні.
У зв'язку з чим, у суду відсутні будь-які підстави вважати вказані слідчі дії такими, що проведені з порушеннями норм КПК України, які в силу ст. 87 КПК України могли би потягнути за собою визнання їх недопустимими доказами.
Протоколом тимчасового доступу до речей і документів і описом речей і документів, які вилучені від 12 вересня 2019 року, здійсненого на підставі ухвали слідчої судді Дніпровського районного суду м. Києва від 19 серпня 2019 року у справі № 755/11624/19, з якого вбачається, що було отримано доступ до документів, що знаходяться у оператора мобільного зв'язку ПрАТ «Водафон Україна», які містять інформацію щодо місцезнаходження мобільного телефону (телефонів) з номерами НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , деталізацію телефонних дзвінків, інформацію стосовно місцезнаходження вказаного мобільного телефону у період часу з 00:00 01 червня 2019 року по теперішній час, з можливістю вилучення оригіналів документів (т. 2 а.с. 186-187).
Також захисник посилається на недопустимість як доказу доручення оперативному підрозділу про проведення слідчих (розшукових) дій (в порядку ст. 40 КПК України) від 14 листопада 2019 року та довідки про опрацювання номерної інформації в ході досудового розслідування № 12019100040005899 від 14 липня 2019 року по факту умисного тяжкого тілесного ушкодження, оскільки вони суперечать вимогам ст. 237 КПК України.
Між тим суд не бере до уваги вказані твердження захисника, оскільки слідчий має право, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України, доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.
Що стосується твердження захисника про те, що отримана від ПрАТ «ВФ Україна» інформація щодо знаходження мобільних телефонів за відповідними номерами, деталізація телефонних дзвінків, інформація щодо знаходження мобільних телефонів у конкретних проміжок часу взагалі не доводить причетність ОСОБА_3 до кримінального правопорушення, то суд оцінює даний доказ разом з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами у сукупності.
Також захисник вважає відсутніми повноваження у прокурора ОСОБА_4 , який затвердив обвинувальний акт, а тому зібрані докази у вказаному кримінальному провадженні є недопустимими.
Це обґрунтовується тим, що на час виконання вимог ст. 290 КПК України 30 вересня 2020 року у вказаному кримінальному провадженні, постанова про призначення групи прокурорів від 15 липня 2019 року та постанова про зміну групи прокурорів від 09 грудня 2019 року, в порушення вимог статей 37, 110 КПК України, не мали підписів повноважних осіб, а тому прокурори ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 станом на 30 вересня 2020 року не мали повноважень прокурора у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, передбачених ст. 36 КПК.
Зазначене підтверджується протоколом про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 30 вересня 2020 року, під час якого ОСОБА_3 застосовував фотозйомку за допомого телефону Аррlе іРhоnе 7 та висновком експерта № СЕ-19/111-21/37722-ФП.
Враховуючи наведене, вказані постанови не могли породжувати відповідних правових наслідків, у тому числі: повідомлення ОСОБА_3 про підозру, надання слідчим за дорученням не уповноваженого прокурора доступу до матеріалів досудового розслідування, звернення до суду з обвинувальним актом. Крім того вважає, що зібрані докази під наглядом і процесуальним керівництвом не уповноваженого прокурора є недопустимими з урахуванням висновку, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15.
Оцінюючи ці доводи захисника, суд виходить з наступного.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15 на яку посилається захисник, визначення керівником органу прокуратури прокурора (групи прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні є кримінально-процесуальним рішенням, яке утворює, змінює чи припиняє права і обов'язки, тобто має правові наслідки, в конкретному кримінальному провадженні з його початку до завершення та за процесуальною формою має бути передбачено (встановлено) кримінальним процесуальним законом.
Надання прав, покладення обов'язків та визначення обсягу відповідальності за своєю юридичною природою потребує письмової форми заради уникнення суб'єктивізму та забезпечення правової визначеності.
Чинний КПК України у ст. 110 передбачає, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.
Хоча ст. 37 КПК України і не передбачає для керівника органу прокуратури специфічної форми рішення про визначення прокурора (групи прокурорів), який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, така процесуальна форма вбачається, із тлумачення положень ст. 110 КПК України у взаємозв'язку із положеннями ч. 5 ст. 36 КПК України. Відповідно до останньої норми Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування.
Виконання вимог кримінального процесуального закону забезпечуються дотриманням кримінальної процесуальної форми, тобто пов'язана із дотриманням гарантій прав і свобод учасників кримінального провадження щодо будь-яких дій та рішень владних суб'єктів кримінального провадження, зокрема: щодо гарантій оскарження та можливості перевірки законності таких рішень, перевірки безсторонності та об'єктивності владних суб'єктів.
У свою чергу постанова керівника відповідного органу прокуратури про призначення (визначення) прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, має відповідати вимогам ст. 110 КПК України, у тому числі, постанова слідчого, дізнавача, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.
Якщо вказані вимоги не дотримано, то процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснювалося не уповноваженою особою, а відтак і зібрані в його ході докази є недопустимими.
Разом з тим суд вважає, що даний висновок не підлягає застосуванню у вказаній справі.
Так, згідно ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
У ч. 2 ст. 87 КПК України визначено перелік порушень, які суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод.
Разом з тим, як вбачається з постанови колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 720/49/19 (провадження № 51-3230км19), оцінюючи надані сторонами докази на предмет їх допустимості згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що зазначені положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані у відповідній нормі. Тобто, будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими.
У зв'язку із цим, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.
З цього приводу висловилась і колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду, яка не погодилась із викладеним у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15 висновком щодо недопустимості доказів та у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 344/2995/15-к (провадження № 51-8361км18) обґрунтовує свою позицію наступним чином.
Вирішуючи кримінальну справу, суд має приймати інформоване рішення, тобто робити свої висновки щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, виходячи з усієї релевантної інформації, яку сторонам вдалося отримати і надати суду.
Безумовно, істотне порушення фундаментальних справ і свобод особи - отримання доказів за допомогою катувань і поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та права на допомогу захисника, відвертого порушення права на недоторканість житла або тих чи інших аспектів приватного життя тощо - не може бути терпимим у правосудді.
Водночас порушення численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій, але жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.
При цьому ні Конституція України, ні положення будь-яких міжнародних договорів, ні положення законів, які визначають зміст і обсяг прав людини, не містять правил і вимог, яким чином органи держави мають визначати осіб, яким доручається проведення розслідування.
Також у постанові не наведено обґрунтування, чому це порушення, навіть якщо було б встановлено, що ним зачіпаються права і свободи особи, може розглядатися як істотне, тобто таке, що заперечує саму сутність якогось права та свободи людини.
Крім того, порушення, яке потенційно може призвести до визнання доказів недопустимими, має стосуватися саме процесу отримання доказів. За всієї важливості ролі прокурора - процесуального керівника в організації ефективного розслідування, визначенні його напрямків та здійснення інших функцій, він не має прямого стосунку до отримання доказів і не визначає процедуру їх отримання, якщо тільки він сам не проводить слідчу дію. Ця процедура визначена законом і має дотримуватися незалежно від ставлення до неї процесуального керівника.
Хоча процесуальний керівник вправі доручати виконання певних слідчих дій слідчому або оперативному підрозділу, однак наявність такого доручення не є обов'язковою умовою законності такої слідчої дії: слідчий може провести слідчу дію і без доручення прокурора, за виключенням випадків, де вимагається дозвіл прокурора (наприклад, при контролі за вчиненням злочину - частина 4 статті 246 КПК), що не є предметом розгляду в даному випадку.
Таким чином, у переважній більшості випадків процесуальний керівник розслідування не має безпосереднього стосунку до процесу отримання доказів, а тому докази, отримані слідчим або оперативними працівниками чи підрозділами, не можуть вважатися «отриманими внаслідок» того, що не була винесена постанова про призначення прокурора, оскільки не можна сказати, що у разі винесення постанови такі докази не були б отримані.
Захисником не наведено переконливих доводів на підтвердження істотних порушень прав обвинуваченого, між тим визнання всіх доказів недопустимими через одне формальне порушення у процесуальному документі без урахування всіх обставин справи потребує вагомої підстави та належного обґрунтування.
Також вказаний захисником висновок Верховного Суду не підлягає застосуванню у цьому провадженні, оскільки рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні було прийнято у формі постанови, містилось у матеріалах досудового розслідування та надане безпосередньо суду під час дослідження письмових доказів. Крім того, вказані постанови підписані уповноваженою особою.
Однак, не виключається той факт, що на стадії досудового розслідування у певний період часу вони могли бути не підписаними. Але слід звернути увагу, що в протоколах про надання доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування від 30 вересня, 01 жовтня, 05 жовтня, 13 жовтня 2020 року відсутні зауваження захисника чи обвинуваченого щодо того, що вказані постанови не підписані. Так само і в клопотанні захисника про повернення обвинувального акта від 29 жовтня 2020 року нічого не вказано про відсутність підпису прокурора на постанові про призначення групи прокурорів від 15 липня 2019 року та постанові про зміну групи прокурорів від 09 грудня 2019 року станом на 30 вересня 2020 року.
Суд також враховує, що згідно висновку експерта № СЕ-19/111-21/37722-ФП від 30 серпня 2021 року, яким досліджувались фотознімки постанов про призначення групи прокурорів від 15 липня 2019 року та про зміну групи прокурорів від 09 грудня 2019 року без та з підписами, та який надано захисником у судовому засіданні, відмінність полягає лише у відсутності підписів, вказані документи є ідентичними за своїм змістом. Крім того, група прокурорів та слідчих вказана у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань і ніким не заперечувалось, що у якийсь момент підписи у відповідних постановах могли були відсутні.
Проте суд не вважає це істотним порушенням, яке б впливало на допустимість всіх доказів, а тому твердження захисника є неспроможним.
Неналежні та недопустимі докази
Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Згідно ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
ОСОБА_3 висунуто обвинувачення за умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння та його дій кваліфіковано за ч. 1 ст. 121 КК України. Згідно обвинувального акта, тілесні ушкодження потерпілому обвинувачений наносив металевою трубою та ногами.
Враховуючи вище зазначене, суд визнає неналежними, як докази винуватості ОСОБА_3 досліджені під час судового розгляду: протокол огляду місця події від 18 липня 2019 року згідно якого, за добровільної згоди власниці ОСОБА_11 , оглянуто квартиру АДРЕСА_8 та виявлено і вилучено предмети схожі на патрони у кількості 173 штуки (т. 2 а.с. 193-195); клопотання про надання дозволу на проведення огляду (т. 2 а.с. 196-198); ухвалу від 19 липня 2019 року, якою надано дозвіл на проведення огляду з метою виявлення та вилучення предметів схожих на патрони у кількості 173 штуки (т. 2 а.с. 199); постанову про призначення судово-балістичної експертизи від 23 жовтня 2019 року (т. 2 а.с. 201-202); висновок експерта №8-2/901 від 06 листопада 2019 року, згідно якого надані на дослідження 173 патрона належать до боєприпасів гладкоствольної вогнепальної зброї є рушничними мисливськими патронами 12-го калібру. Придатні для пострілів та можуть бути використані зі зброї відповідного типу (т. 2 а.с. 205-209); постанову про визнання речових доказів від 10 лютого 2020 року (т. 2 а.с. 210), з підстави, що обвинувачення у цій частині не висувалось.
Крім того, сторона захисту вважає протокол огляду місця події від 15 липня 2019 року з ілюстративною таблицею, відповідно до якого оглянуто ділянку місцевості біля будинку 4/1 по вул. Русанівська набережна та вилучено крихти скла (т. 2 а.с. 75-76) неналежним і недопустими доказом, зважаючи на те, що згідно протоколу огляду місця події огляд ділянки місцевості, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Русанівська набережна, 4/1, було проведено 15 липня 2021 року з 06 год 30 хв до 06 год 45 хв. Водночас до протоколу додано ілюстровану таблицю (копії фотографій), яка не має ніякого відношення до огляду місця події біля будинку 4/1 по вул. Русанівська Набережна в м. Києві, оскільки у ній зазначено, що це ілюстративна таблиця до протоколу огляду місця події від 14 липня 2019 року за адресою: м. Київ, вул. Ентузіастів, що зафіксовано і на одній із фотографій, де відображено надпис «вул. Ентузіастів, 3/1, під'їзд 2». З викладеним погоджується і суд та за таких обставин приходить до висновку, що вищевказаний протокол огляду місця події та, відповідно, постанова про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 09 серпня 2019 року (т. 2 а.с. 77) не може вважатися допустимим та належним доказом у справі, оскільки протокол та ілюстративна таблиця до нього містять суперечливу інформацію, а тому не враховується судом при винесенні кінцевого рішення.
Оцінка суду
Сторона захисту звертала увагу на те, що у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_6 не зміг чітко розповісти про всі обставини події, плутався у своїх показаннях, не міг чітко пригадати кількість отриманих ударів. Зазначив, що саме він розпочав бійку, а обвинувачуваний відбивався від його ударів, що взагалі спростовує твердження сторони обвинувачення, що ОСОБА_3 наніс цілеспрямовані удари предметом, схожим на металеву трубу в область голови ОСОБА_6 . Також вказав, що під час події злочину потерпілий знаходився у стані алкогольного сп'яніння, у зв'язку із цим, потерпілий не міг адекватно усвідомлювати реальність подій, що відбувалися.
Суду не надано доказів впізнання потерпілим в особі ОСОБА_3 того, хто наносив йому тілесні ушкодження, однак у своїй заяві про залучення доказів від 10.04.2020р. ОСОБА_6 зазначає, що 15 липня 2019 року йому у соціальній мережі Facebook написала раніше невідома йому особа - ОСОБА_3 . З контексту повідомлення він зрозумів, що це може бути особа, яка завдала йому тілесних ушкоджень, оскільки зовнішність особи з фото, які містилися в мережі Facebook, співпадала із зовнішністю особи, яка завдала ОСОБА_6 тілесних ушкоджень.
Також ставить під сумнів об'єктивність та достовірність показання свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_10 , які, на його думку, не змогли чітко розповісти про всі обставини події, путалися у своїх показаннях, не могли чітко пригадати кількість отриманих потерпілим ударів. А під час самої події знаходилися у стані алкогольного сп'яніння. У зв'язку із цим, свідки не могли адекватно усвідомлювати реальність подій, що відбувалися.
Однак, безпосередньо дослідивши в судовому засіданні всі докази, суд прийшов до висновку, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зав'язалась сутичка через пошкодження останнім транспортного засобу обвинуваченого, внаслідок чого той наніс потерпілому не менше трьох ударів у область голови металевою трубою та не менше п'яти ударів у тулуб металевою трубою та ногами.
Дані обставини підтверджуються показами потерпілого та свідків під час допиту у судовому засіданні, слідчими експериментами від 20 грудня 2019 року, під час якого потерпілий ОСОБА_6 , свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 показали та підтвердили нанесення обвинуваченим ударів металевою трубою та ногами.
Згідно висновків експерта № 042-2040-2019 та № 042-1382-2020 виявлені у потерпілого тілесні ушкодження, відноситься до тяжкого тілесного ушкодження та утворились внаслідок не менш трьох травматичних дій (ударів) тупими предметами, характерні властивості яких в ушкодженнях не відобразились. При цьому вказані ушкодження могли утворитись при умовах та у спосіб на які вказують потерпілий та свідки.
Встановлені в судовому засіданні обставини щодо нанесення потерпілому обвинуваченим тілесних ушкоджень, жодним чином не суперечать встановленій локалізації нанесення тілесних ушкоджень висновкам експерта. Крім того, згадуваний висновок експерта № 042-1382-2020, однозначно спростовує можливість одержання тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_6 внаслідок падіння на плоску поверхню з висоти власного зросту, в тому числі з прискоренням внаслідок удару (ударів) кулаком (кулаками) рук в область обличчя чи голови.
При цьому слід звернути увагу на те, що під час допиту в судовому засіданні свідки та потерпілий більш стисло надавали пояснення та змальовували обставини даного кримінального правопорушення, хоча і не змінювали свої покази в порівнянні зі слідчим експериментом. Крім того, слід врахувати значний проміжок часу, який пройшов від події злочину до допиту їх судом. Жодних підстав недовіряти потерпілому та зазначеним вище свідкам, які були безпосередньо учасниками подій немає, оскільки вони попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, крім того, їхні показання повністю узгоджуються між собою
Також суд вважає, що факт листування потерпілого та обвинуваченого не може свідчити про недостовірність наданих показань, оскільки ОСОБА_3 не заперечував свого конфлікту з потерпілим через пошкоджений автомобіль.
Також під час судового розгляду кримінального провадження не встановлено підстав вважати, що після залишення ОСОБА_3 місця події потерпілому ОСОБА_6 могли нанести тілесні пошкодження інші особи.
Надаючи оцінку отриманим у судовому засіданні показанням потерпілого, свідків та обвинуваченого, суд приходить до висновку, що саме потерпілий та свідки надали об'єктивні показання, які узгоджуються із наявними в кримінальному провадженні доказами, а показання обвинуваченого є суперечливими.
Суд вважає, що заперечення ОСОБА_3 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України спростовується дослідженими судом доказами та розцінює його позицію не інакше, як намагання уникнути відповідальності за свої дії.
Таким чином суд, оцінивши надані докази, дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння та кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 121 КК України.
Призначення покарання
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання ОСОБА_3 судом не встановлено.
Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання у Донецькій обл., за місцем проживання характеризувався позитивно, раніше не судимий, неправомірну поведінку потерпілого, а саме, пошкодження автомобіля обвинуваченого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що вказаний злочин відноситься до категорії тяжких злочинів, думку державного обвинувача, потерпілого, особи винуватого та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 121 КК України, у вигляді позбавлення волі, оскільки перевиховання та виправлення ОСОБА_3 можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства.
При цьому, суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинуваченого суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані.
Також суд не знаходить підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу.
Цивільний позов
При вирішенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої злочином, суд встановив таке.
Згідно цивільного позову, потерпілий ОСОБА_6 просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 на його користь матеріальну шкоду, завдану злочином, у розмірі 72 399 грн 12 к., моральну шкоду у розмірі 1 150 000 грн 00 к., витрати на правову допомогу у розмірі 79 627 грн 30 к. та витрати на залучення експерта у розмірі 25 000 грн 00 к.
Обвинувачений ОСОБА_3 у судовому засіданні не визнав цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до обвинуваченого.
Згідно ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
У цивільному позові ОСОБА_6 визначено матеріальну шкоду в розмірі 72 399 грн 12 к., яка складається із витрат на лікування та відновлення здоров'я, внаслідок нанесення йому обвинуваченим тяжких тілесних ушкоджень.
Оскільки вина ОСОБА_3 у спричиненні потерпілому тілесних ушкоджень доведена належними та допустимим доказами, а факти перебування потерпілого на лікуванні та понесення ним у зв'язку з отриманими травмами витрат на суму 72 399 грн 12 к. доведені долученими до цивільного позову доказами, суд задовольняє позов про відшкодування матеріальної шкоди.
Щодо вимог цивільного позову про відшкодування моральної шкоди завданої злочином, то слід зазначити таке.
Згідно цивільного позову потерпілий ОСОБА_6 просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 моральну шкоду завдану злочином у розмірі 1 150 000 грн 00 к.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України), право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду.
Як роз'яснено у п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
З огляду на п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України та ст.1167 ЦК, зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає за наявності: а) моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди; в) причинного зв'язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; г) вини заподіювача шкоди.
Суд з'ясувавши, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі потерпілий оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, дійшов до висновку про законність таких вимог потерпілого ОСОБА_6 .
Так, згідно висновку експерта № 40/20 від 20 жовтня 2020 року за результатами проведеної психологічної експертизи у вказаному кримінальному провадженні від 14 липня 2019 року встановлено, що ситуація побиття, яка відбулася 14 липня 2019 року та призвела до отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, постала для потерпілого ОСОБА_6 тривало та істотно травмуючою, обумовила ушкодження фізичної, соціальної та психоемоційної сфер функціонування особистості, до теперішнього часу вимагає подальшого відновлення постраждалого, чим спричинила інтенсивні та тривалі негативні психологічні зміни та переживання (моральні страждання). Зокрема під час побиття ОСОБА_6 переніс емоційний стрес з переживаннями страху за своє життя та здоров'я, у подальшому проходив тривале коштовне лікування, примушував себе виконувати дискомфортні реабілітаційні процедури, був постійно залежний від зовнішньої допомоги, що посилювало душевний дискомфорт. Довготривалий період фізичного невідновлення призводить до стану хронічної психоемоційної напруги, погіршений психоемоційний стан негативно впливає на мікросоціальний клімат у професійних контактах та родині, потребує від постраждалого додаткових вольових зусиль для стримування та коректної поведінки з оточуючими. Дотепер потерпілий перебуває у стані тривожного очікування щодо можливого невідновлення здоров'я та естетики зовнішнього вигляду. Наслідки події, що сталася, потягли за собою тривале витрачання продуктивного життєвого часу (лікування, реабілітація, правові заходи), обумовили необхідність залучання істотних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів. Ситуація публічного побиття, позиція винуватця щодо відповідальності - до теперішнього часу викликають у потерпілого відчуття обурення, образи, приниженої гідності.
Порушення прав потерпілого і зміни у його житті мають між собою причинний зв'язок.
Крім того, відповідно до висновку експерта № 40/20 від 20 жовтня 2020 року орієнтовний еквівалент компенсації моральних страждань, заподіяних потерпілому ОСОБА_6 наслідками побиття 14 липня 2019 року, становить 230 мінімальних заробітних плат.
Потерпілий вказує, що станом на 01 вересня 2020 року розмір мінімальної заробітної плати в Україні складав 5 000 грн 00 к., а тому розмір моральної шкоди складає 1 150 000 грн 00 к.
Разом з тим, згідно абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Більше того, згідно позиції Великої Палати Верховного Суду по справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), викладеної у постанові від 15 грудня 2020 року, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Крім того, висновок експерта містить посилання на те, що розрахунок розміру відшкодування моральної шкоди проведено за методикою (формулою) Ерделевського. Разом з тим, методика « ОСОБА_17 » 29 січня 2016 року припинена до використання Міністерством юстиції України, хоча до інструкції про проведення та призначення експертизи від 08 жовтня 1998 року № 5315 (зі змінами 2015 року) відповідні зміни внесені не були.
Судом встановлено, що внаслідок вчинення обвинуваченим злочину потерпілий ОСОБА_6 зазнав моральних переживань, які були викликані фактом отримання тяжких тілесних ушкоджень, що призвело до погіршення його здоров'я, завдало фізичних страждань у зв'язку із тривалим лікуванням та реабілітацією, перебування потерпілого на лікуванні порушило його звичайний життєвий ритм, що спричинило потерпілому фізичний і психологічний дискомфорт. Вказані обставини свідчать про заподіяння потерпілому з вини обвинуваченого моральної шкоди.
Аналізуючи наведені обставини та наявні належні докази на підтвердження заподіяної моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, разом з тим, враховуючи неправомірну поведінку потерпілого, яка проявилась у пошкодженні автомобіля обвинуваченого та нанесенні йому першого удару, суд приходить до висновку, що заявлений цивільним позивачем розмір моральної шкоди в сумі 1 150 000 грн 00 к. є завищеним.
У зв'язку із чим цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, а тому з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 слід стягнути моральну шкоду в розмірі 500 000 грн 00 к.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, суд враховує наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України, витрати на правову допомогу є процесуальними витратами.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Згідно п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року у справі № 23-рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Судом встановлено, що між потерпілим ОСОБА_6 та адвокатом ОСОБА_7 укладено договори про надання правової допомоги від 06 серпня 2019 року з додатковою угодою № 1 до договору, та від 30 жовтня 2020 року з додатковою угодою № 1 до договору.
Крім того, надано акт надання правової допомоги від 29 жовтня 2021 року до договору про надання правової допомоги від 30 жовтня 2021 року, та детальний опис наданих послуг та квитанції про оплату послуг адвоката ОСОБА_7 з боку потерпілого. Витрати на правову допомогу потерпілого при здійсненні досудового розслідування та представництва його інтересів у суді першої інстанції склали 79 627 грн 30 к., що підтверджується копіями квитанцій від 31 жовтня 2020 року та меморіальних ордерів від 02 листопада 2020 року.
Враховуючи обсяг наданих послуг, кількості судових засідань, проведених у даному кримінальному провадженні за участі адвоката, суд вважає, що вартість наданих послуг не суперечить принципам розумності і співмірності, а тому цивільний позов в частині стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого ОСОБА_6 витрат правову допомогу у розмірі 79 627 грн 30 к. підлягає задоволенню.
Що стосується позовних вимог про стягнення витрат на проведення психологічної експертизи, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цивільного позову в цій частині, оскільки вважає вказані витрати необґрунтованими та не може визнати належним доказом розміру моральної шкоди висновок експерта № 40/20 від 20 жовтня 2020 року, оскільки системний аналіз ст. 242 КПК України свідчить про те, що призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не є обов'язковим, так як таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду та може бути доведено іншими належними та допустимими доказами.
Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку
Процесуальні витрати суд вирішує відповідно до вимог ст. 124 КПК України.
Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.
Керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначити покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 відраховувати з моменту приведення вироку до виконання.
Речові докази: крихти скла, поміщені до сейф-пакету № 4412162, який передано до камери схову Дніпровського УП ГУНП у м. Києві (квитанція № 014382), 173 патрони, які упаковані до спец-пакету № 4156018 та передані до камери схову Дніпровського УП ГУНП у м. Києві (квитанція № 015140) - знищити;
CD-R та DVD-R диски на яких містяться відеозапис огляду місця події, а саме приміщення квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; інформацію про тимчасовий доступ до речей і документів, що знаходяться у володінні операторів стільникового зв'язку, відеозапис слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_10 , відеозапис слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_3 , які приєднано до матеріалів кримінального провадження - залишити у матеріалах кримінального провадження.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, а саме: за проведення судово-медичної експертизи № 042-2040-2019 у розмірі 1796 грн 60 к., за проведення судово-медичної експертизи № 042-1382-2020 у розмірі 1619 грн 10 к ., а загалом у розмірі 3415 грн 70 к.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, завданої злочином - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 матеріальну шкоду в розмірі 72 399 грн 12 к.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 500 000 грн 00 к.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 витрати на правову допомогу в розмірі 79 627 грн 30 к.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
С у д д я : ОСОБА_1