Справа № 755/97/21
"11" листопада 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді Виниченко Л.М.,
при секретарі Ганжа Д.О.,
за участі
представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 755/97/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,-
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання квартири АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності за позивачем на 2/3 частини вказаної квартири, а за відповідачем - на 1/3 частину квартири.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 березня 2015 року, від шлюбу мають малолітню дитину ОСОБА_6 , 2016 року народження. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08.07.2019 року у справі № 755/9004/19 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.
За час шлюбу подружжям було придбано трикімнатну квартиру загальною площею 60,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до розпорядження Київського міського голови від 19.02.2016 № 125/1 вулицю АДРЕСА_7 перейменовано на вулицю АДРЕСА_8.
Зазначено, що відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку щодо утримання власної дитини, матеріально йому не допомагає, участі у його вихованні не приймає та не виконує жоден із тих обов'язків, які покладені на нього законом як на батька малолітньої дитини. Спільна дитина вже досить тривалий час перебуває на утриманні тільки матері, відповідач ніяким чином не піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідач є заядлим меломаном та дуже полюбляє відвідувати рок-концерти за кордоном. Під час шлюбу з позивачем відповідач витрачав спільне майно на шкоду інтересам сім'ї, не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, що в подальшому і спричинило розірванні шлюбу.
З посиланням на норми ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 69, 70, 71, 163 СК України позивач просить задовольнити позов.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11.01.2021 року позовна заява була залишена без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків позову протягом трьох днів з дня отримання копії ухвали (а.с. 64, 65).
Ухвалою суду від 21.01.2021 року відкрите провадження у справі у порядку загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче судове засідання на 17.02.2021 року на 14 год. 00 хв. (а.с. 76, 77). Відповідачу був встановлений п'ятнадцятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 21.01.2021 року заяву представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на спірну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 79, 80).
19.03.2021 року до суду від представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 надійшли відзив на позов та клопотання про зупинення провадження у справі (а.с. 100-104, 105, 106). У відзиві на позов зазначено, що позовна заява прийнята судом до провадження з суттєвими її недоліками, через які суд мав залишити позов без руху. Вказані у позові обставини стосовно придбання квартири та звинувачення відповідача в невиконанні ним обов'язків з утримання і виховання дитини є неправдивими, зловмисним обманом та розцінюється як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 190 КК України - замах на заволодіння шахрайським шляхом особистим майном відповідача з використанням у своїх особистих інтересах сина сторін по справі. Спірна квартира вартістю близько 50 000 дол. США куплена за власні кошти відповідача загальною сумою близько 66 000 дол. США, яка була отримана ним з продажу спадкового нерухомого майна його рідних та (10 000 дол. США) з продажу його частки нерухомого майна у першому шлюбі. Під час продажу спадкової квартири в м. Євпаторія за суму еквівалентну 32 000 дол. США позивач була з відповідачем в липні 2015 року. Дачу відповідач продав 27.02.2015 року за суму еквівалентну 24 000 дол. США. Шлюб між сторонами був розірваний з ініціативи позивача. Внаслідок безсовісного використання позивачем сина у власних корисливих мотивах відповідачем 04.03.2021 року подано до Дніпровського районного суду м. Києва позовну заяву до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком, у зв'язку з чим просить зупинити провадження у даній справі.
Ухвалою суду від 19.03.2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі відмовлено (а.с. 134, 135).
Ухвалою суду від 19.03.2021 року клопотання представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 про витребування доказів задоволено частково, витребувано від ОСОБА_1 оригінали договорів купівлі-продажу дачі та квартири в місті Євпаторії укладених 27 лютого 2015 року та 23 липня 2015 року для їх огляду судом та копії цих документів (а.с. 132, 133).
06.04.2021 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 надійшла відповідь на відзив з проханням задовольнити позов в повному обсязі з посиланням на те, що представник відповідача зловживає процесуальними правами, надаючи суду та стороні по справі різні за текстом відзиви. Про відкриття провадження у даній справі відповідачу особисто стало відомо 27.01.2021 року від позивача по телефону. Відповідачем подані суду неналежні та підроблені документи про продаж майна, чим намагається ввести в оману суд. У позивача відсутні витребувані ухвалою суду від 19.03.2021 року договори купівлі-продажу дачі та квартири в місті Євпаторії, начебто укладені 27 лютого 2015 року та 23 липня 2015 року, та таких не може бути через їх не існування взагалі. Навіть якщо припустити, що відповідачем продано спадщину в липні 2015 року за 15 000 дол. США, то спірну квартиру придбали більше ніж через рік, в період якого сплинула вагітність дружини, народження дитини, виховання таких важких та надзвичайно фінансово затратних місяців зростання сина, що нівелює будь які власні заощадження відповідача. При купівлі спірної квартири позивач надавала згоду на укладення попереднього договору, а в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна чоловіку ОСОБА_3 . Відповідач, перекручуючи факти, не вказав, що робив позику в розмірі 5 000 дол. США у знайомих матері позивача, що можуть підтвердити свідки (а.с. 143-146).
Ухвалою суду від 25.06.2021 року клопотання представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 про витребування доказів задоволено частково. Витребувано від Приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиної Світлани Станіславівни інформацію про особу продавця, про вартість продажу нерухомого майна, дату його продажу, про дані посвідчувального напису при посвідченні договору купівлі-продажу кватири АДРЕСА_3 , що була відчужена ОСОБА_8 у період часу 2015-2016 роках (а.с. 181).
Ухвалою суду від 27.07.2021 року підготовче провадження у справі закрите та призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні (а.с. 201).
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 просив задовольнити позов, надав пояснення викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив, додатково пояснив, що позивач офіційно працювала як до реєстрації шлюбу, так і у період шлюбу, мала доходи, спірна квартира була придбана за спільні кошти позивача та відповідача.
Відповідач та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач пояснив, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти отримані від реалізації належного йому спадкового майна в АР Крим, за яке від продажу дачі 25.02.2015 року він отримав в еквіваленті 23 000 дол. США та від продажу квартири в м. Євпаторія 15.07.2015 року отримав в еквіваленті 39 000 дол. США. Позивач разом з ним їздила в АР Крим для отримання грошей від продажу квартири. Сім'ю утримував він. До купівлі спірної квартири позивач жила в м. Запоріжжі, він мешкав у м. Києві в орендованій квартирі. На квартиру та аліменти позивач стала претендувати останній період часу, до цього між ними була домовленість, що він зможе виділити сину певну суму на придбання житла. Після розірвання шлюбу він утримував дитину, оплачував садочок, за секції, купував речі, про що у нього є квитанції. Позивач на його запитання не повідомляла номеру рахунку на який слід перераховувати гроші на сина та до березня 2021 року аліментів на дитину у нього не просила.
Також стороною відповідача була подана заява від 11.11.2021 року про застосування строку позовної давності.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Встановлено, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 березня 2015 року (а.с. 15).
У шлюбі у сторін по справі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина ОСОБА_6 (а.с. 16).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08.07.2019 року у справі № 755/9004/19 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (а.с. 17-23).
30.10.2015 року за Договором купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондрою Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2627, відповідач ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа якої 60,9 кв.м., житлова - 45,2 кв.м. (а.с. 121-123).
Реєстрація права власності на відповідачем на вказану квартиру підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 24.12.2020 № 238688310 (а.с. 25, 26).
Отже, вищевказане спірне нерухоме придбане у період перебування сторін по справі в шлюбі.
Відповідно положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Нормою частини 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 757/45050/15, від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 7 квітня 2020 року у справі № 199/3645/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що спірна квартира є його особистою власністю, так як набута за кошти, отримані від реалізації належного йому спадкового майна в Автономній Республіці Крим.
У спростування позовних вимог відповідачем надано копію договору купівлі-продажу з попереднім внесенням завдатку від 30.07.2014 року, укладеного між покупцем ОСОБА_9 та продавцем ОСОБА_3 , за змістом якого продавець ОСОБА_3 , як спадкоємець садового будинку та земельної ділянки площею 0,0729 га: АДРЕСА_4 , зобов'язується продати вказаний об'єкт нерухомості протягом місяця з дня готовності документів до угоди в рублях за суму еквівалентну 23 000 дол. США, а покупець зобов'язується відповідно купити цей об'єкт нерухомості протягом місяця з дня готовності документів до угоди (а.с. 109, 110).
Однак, цей доказ суд до уваги не приймає, оскільки він не підтверджує факту належності вказаного майна та укладення відповідачем правочину щодо відчуження нерухомого майна.
Ще відповідачем надані: копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.02.2015 року, посвідченого нотаріусом Евпаторійського міського нотаріального округу Республіки Крим, виданого на ім'я відповідача на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_5 (а.с. 107, 108) та копію договору купівлі-продажу квартири від 23.07.2015 року із записом про реєстрацію права власності 05.08.2015 року Державним комітетом по державній реєстрації і кадастру Республіки Крим, реєстраційний округ № 90, за змістом якого відповідач продав квартиру за адресою: АДРЕСА_6 ОСОБА_10 за ціною 2 184 000 руб. (а.с. 193, 194).
За нормою ст. 1, частини 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно частин 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Оскільки вищевказані свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.02.2015 року та договір купівлі-продажу квартири від 23.07.2015 року були видані на окупованій території Автономної Республіки Крим незаконними органами, тому такі документи є недійними і не створюють правових наслідків. Отже, ці докази, відповідно положень ст. 78 ЦПК України, є недопустимими, у зв'язку з чим суд не буре їх до уваги.
Також відповідачем подано пояснення на запит адвоката Горкавого А.П. надане ОСОБА_11 від 26.07.2021 року, у якому останній підтверджує оплату повної вартості квартири його дружиною ОСОБА_12 23.07.2015 року до підписання договору купівлі-продажу квартири (а.с. 192) та копію розписки від 23.07.2015 року виданої відповідачем ОСОБА_3 про отримання коштів 2 184 000 рублів РФ, що еквівалентно 39 000 дол. США, від ОСОБА_12 (а.с. 195).
Відповідно пункту 3 Договору купівлі-продажу квартири від 30.10.2015 року, спірну квартиру придбано за суму 1 107 738 грн. (а.с. 121).
З пояснень відповідача, за спірну квартиру ним було сплачено 52 000 дол. США. Отже, відповідно вищевказаних пояснень ОСОБА_11 та розписки ОСОБА_3 , відповідачем від реалізації квартири у м. Євпаторії були отримані кошти в сумі 39 000 дол. США, що є нижче вартості спірного нерухомого майна.
При цьому суд також враховує значний інтервал в часі від моменту продажу квартири у м. Євпаторії - 23.07.2015 року до дати купівлі спірної квартири - 30.10.2015 року, що не підтверджує факту цільового використання коштів 39 000 дол. США саме на придбання квартири АДРЕСА_1 , оскільки, як пояснив відповідач, кошти зберігались готівкою, на банківський рахунок покладені не були.
За правилами ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
До посилань у відзиві на позов на ті обставини, що спірна квартира також була куплена відповідачем за частково отримані ним 10 000 дол. США від продажу частки відповідача нерухомого майна від першого шлюбу суд відноситься критично, оскільки належних доказів щодо цього не надано.
Договір купівлі-продажу по відчуженню квартири АДРЕСА_3 був укладений ОСОБА_8 18.04.2016 року, тобто після купівлі спірної квартири, тому такий доказ не має правового значення для спірних правовідносин (а.с. 198, 199).
Отже, відповідачем не спростована презумпція спільності права власності подружжя на придбану в період шлюбу з ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Спірне житло було набуте для проживання сім'єю, до купівлі якого, як пояснив відповідач, він проживав на орендованій квартирі у м. Києві та після купівлі у квартиру з м. Запоріжжя переїхала також до нього жити позивач.
Позивач просить здійснити поділ майна, визнавши за нею право власності на 2/3 частини спірної квартири, посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку щодо утримання дитини, матеріально сину не допомагає, у період шлюбу відповідач витрачав спільне майно на шкоду інтересам сім'ї, не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї.
Відповідно положень частин 2, 3 ст. 70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Судом безспірно встановлено, що позивач у період шлюбу та тривалий час після розірвання шлюбу не зверталась з позовом до суду про стягнення з відповідача аліментів та такий позов подала лише у грудні 2020 року (а.с. 189-190).
Також суду не надано жодних доказів на підтвердження обставин того, що відповідач ухилявся від участі в утриманні дитини, не дбав про матеріальне забезпечення своєї сім'ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, що підлягає доведенню за позовними вимогами про збільшення розміру часток майна одному з подружжя при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідачем подана заява про застосування позовної давності, відповідно ст. ст. 257, 261 ЦК України, з посиланням на те, що перебіг строку має визначатися з 30.10.2015 року - дати купівлі-продажу квартири, яка відома позивачу, як дійсна обставина, що квартира куплена за власні кошти відповідача та ніколи до подачі позову у 2021 році позивач претензії на квартиру не заявляла.
За приписами частин 1, 2 ст. 72 СК України, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Як зазначено вище, шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08.07.2019 року.
Позов ОСОБА_1 про поділ майна було подано до суду 04.01.2021 року (а.с. 1), отже у межах визначеного законом трирічного строку позовної давності після розірвання шлюбу з відповідачем.
За викладених обставин суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, а саме слід визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності позивача та відповідача, як колишнього подружжя, та у порядку поділу майна подружжя визнати за кожним із сторін по справі право власності по Ѕ частині на цю квартиру. В іншій частині позовних вимог слід відмовити за недоведеністю.
Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у порядку розподілу судових витрат між сторонами з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір в дохід держави у розмірі 11 804,00 грн., що включає: судовий збір за подачу позову у розмірі 11 350 грн. та судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову у розмірі 454 грн. (а.с. 4, 14, 160, 161).
До закінчення судових дебатів представник позивача подав заяву та представник відповідача зробив суду заяву про намір подати докази про понесені відповідно позивачем та відповідачем судові витрати на правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 60, 61, 65, 70, 72 СК України, ст. ст. 355, 368 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 року № 11, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»,ст. ст. 4, 5, 12, 76, 77, 81, 82, 89, 133, 137, 141, 158, 259, 265, 268, 273, 289, 354, 355 ЦПК України суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 ) об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Визнати за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , в порядку поділу майна подружжя право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , в порядку поділу майна подружжя право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 11 804 (одинадцять тисяч вісімсот чотири) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати за заявою представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 та заявою представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 про розподіл витрат правничої допомоги на 29 листопада 2021 року о 16 год. 10 хв. Судове засідання відбудеться в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва (м. Київ, вул. Сергієнка, 3), зал № 3.
Встановити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 строк для подання доказів щодо розміру понесених ними судових витрат на професійну правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складено 19.11.2021 року.
Суддя