Справа №705/3596/21
6/705/141/21
17 листопада 2021 року м. Умань
Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Єщенко О.І.,
за участю:
секретаря Кучеренка А.В.,
старшого державного виконавця Бундєлєвої О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Умані подання старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бундєлєвої О.В. про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України в зв'язку з невиконанням ним зобов'язань зі сплати боргу,
Старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бундєлєва О.В. звернулась до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України в зв'язку з невиконанням нею зобов'язань зі сплати заборгованості: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце знаходження: АДРЕСА_1 , до виконання зобов'язань, покладених на неї рішенням суду.
В обґрунтування подання зазначається, що на виконанні перебуває виконавче провадження № 60838746 по примусовому виконанню вимоги про сплату боргу № Ф-1926 У, виданої 30.07.2018 Головним Управлінням ПФУ в Черкаській області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ПФУ в Черкаській області боргу в сумі 1633,20 грн.
Особа-боржник рішення не виконує, борги не сплачує, своїми діями особа фактично ухиляється від виконання своїх зобов'язань та сплати боргів на користь Державного бюджету, що суперечить вимогам частини п'ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на те, що боржник не виконує свої зобов'язання, державний виконавець у порядку статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» змушений звернутися до суду із поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
У судовому засіданні старший державний виконавець Бундєлєва О.В. подання підтримала, просила його задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені у клопотанні.
Вислухавши старшого державного виконавця Бундєлєву О.В., дослідивши подання та долучені до нього матеріали, суд дійшов таких висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 30.07.2018 ГУ ПФУ в Черкаській області видано вимогу про сплату боргу № Ф-1926У про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ПФУ в Черкаській області боргу у розмірі 1633,20 грн.
Постановою державного виконавця Бундєлєвої О.В. від 10.12.2019 відкрите виконавче провадження на підставі вимоги про сплату боргу № Ф-1926У, виданої 30.07.2018.
На підставі постанови державного виконавця Бундєлєвої О.В. від 21.04.2020 накладено арешт на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику, в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 21450 грн.
На підставі постанови державного виконавця Бундєлєвої О.В. від 21.04.2020 накладено арешт на все майно, що належить боржнику, в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 31450 грн.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 06.10.2020 вбачається відсутність відомостей щодо майна ОСОБА_1 .
За умовами п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 1, 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Отже, ухилення від виконання зобов'язань завжди є актом свідомої поведінки особи. Під час розгляду справ зазначеної категорії державний виконавець має довести обставини того, що боржник свідомо ухиляється, має намір та може ухилитись від виконання судового рішення шляхом залишення території України.
Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що задоволення подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання. Тобто, предметом доказування є саме факт (факти) умисних винних дій, спрямованих на ухилення боржника від виконання зобов'язань, за умови об'єктивної спроможності боржника виконувати зобов'язання, відсутності перешкод для цього.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно і свою власну. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26 листопада 2009 року) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у частині третій статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.
Схожі висновки ЄСПЛ ще раніше зробив у справі «Ігнатов проти Болгарії» («Ignatov v. Bulgaria», 02 липня 2009 року), де неможливість судового оскарження тривалого обмеження указаного вище права людини, що полягало у забороні видачі закордонного паспорту, була визнана порушенням статті 2 Протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції.
У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11 липня 2013 року) ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто лише у зв'язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.
Застосовуючи зазначені стандарти до цієї справи, суд звертає увагу на те, що ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачає можливість тимчасового обмеження права громадянина України, який має паспорт, на виїзд за кордон, зокрема, у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), - до виконання таких зобов'язань. Тобто Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань та/або судового рішення, а за ухилення від їх виконання.
При цьому, під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов'язків. Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Відповідно до статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках: - якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (пункт 2); - якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), до виконання зобов'язань (пункт 5); - якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (пункт 8).
Подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України мотивоване тим, що у боржника існує заборгованість перед ГУ ПФУ в Черкаській області та відповідне стягнення не виконане, проте, в чому полягає ухилення боржника від виконання цих зобов'язань, приватним виконавцем взагалі не зазначено.
Дані, які б давали можливість зробити висновок про те, що боржник дійсно ухиляється від виконання зобов'язань, в матеріалах справи відсутні.
Доказів, які б свідчили, що боржнику ОСОБА_1 відомо про існування судового рішення про стягнення боргу, виконавчого провадження та вчинення щодо неї виконавчих дій матеріали подання не містять.
У ході здійснення виконавчого провадження державним виконавцем 21.04.2020 винесена постанова про накладення арешту на кошти боржника та 21.04.2020 винесена постанова про накладення арешту на майно, що належить боржнику. У подальшому будь-яких інших виконавчих дій (окрім відповідних запитів) щодо примусового виконання зобов'язань до дня звернення до суду з відповідним поданням з матеріалів справи не вбачається.
Також з матеріалів справи не вбачається, що боржник отримував копію постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто знав про виконавче провадження та свідомо ухилявся від виконання зобов'язань, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про отримання боржником документів, пов'язаних з виконавчим провадженням.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на недоведеність факту свідомого ухилення боржника від виконання судового рішення, у задоволенні подання слід відмовити.
Керуючись ст. 260 ЦПК України, суд
У задоволенні подання відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду через Уманський міськрайонний суд Черкаської області шляхом подання протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення апеляційної скарги.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.І. Єщенко