"23" листопада 2021 р.
Справа №642/5686/21
Провадження 2/642/2037/21
23 листопада 2021 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Гомади В.А.
за участю секретаря Нікіфорової К.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, в якому зазначив, що він перебував в трудових відносинах з Харківським казенним експериментальним протезно-ортопедичним підприємством на посаді слюсаря з механоскладських робіт 6 розряду цеху протезних металевих напівфабрикатів. З літа 2020 року роботодавець почав затримувати виплату заробітної плати. 30.07.2021 позивач був звільнений із займаної посади за ч.3 ст. 38 КЗпП України. При звільнені з роботи відповідно до довідки ХКЕПОП від 27.07.2021 № 03/963 нараховано заробітну плату, але лише станом на 01.07.2021 в розмірі 64895,83 грн. та виплачено не було, з причин відсутності коштів. Заробітну плату за останній робочий місяць та компенсацію за невикористану відпустку при звільнені нараховано не було та не отримано.Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати станом на 01.07.2021 в розмірі 64895,83 та сума коштів, що підлягає нарахуванню та виплати за останній робочий місяць у сумі 8000 грн., що в сумі становить 72895,83 грн., а також середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку та суму моральної шкоди у розмірі 6000 грн.
Ухвалою від 26 серпня 2021 року відкрито провадження у справі і її розгляд призначено в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач подав відзив на позов, де зазначив, що позивач перебував з червня 2019 року у трудових відносинах з відповідачем на посаді слюсаря з механоскладських робіт 6 розряду цеху протезних металевих напівфабрикатів. Позивач звільнений 30.07.2021 за власним бажанням у зв'язку з невиконанням адміністрацією підприємства законодавства про працю та умов колективного договору щодо виплати заробітної плати. Сума заборгованості заробітної плати перед ОСОБА_1 з урахуванням компенсації за дні невикористаної відпустки станом на дату звільнення становить 77640,73
Відповідач вважає, що задоволеними можуть бути вимоги в частині, що стосується стягнення коштів, які належать до структури заробітної плати. Щодо стягнення середнього заробітку, то зауважив, що необхідно враховувати не тільки загальну суму простроченої заборгованості роботодавця, але дослідити ймовірний розмір, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільнені майнових витрат позивача, наявність значних утруднень для виплати заборгованості, пов'язаних із обов'язками сплатити борг, також необхідно врахувати принцип пропорційності,добросовісності, розумності. Щодо стягнення моральної шкоди зазначили, що не відповідає вимогам та не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не обґрунтовано розмір.
22.11.2021 від позивач надійшла заява про збільшення позовних вимог, а саме щодо розміру середнього заробітку, який необхідно стягнути за три місяці у розмірі 22500 грн.
Суд, перевіривши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 13.06.2019 по 30.07.2021 працював на Харківському казенному експериментальному протезно-ортопедичному підприємстві на посаді слюсаря з механоскладських робіт 6 розряду цеху протезних металевих напівфабрикатів та звільнений в порядку ч.3 ст.38 КЗпП України.
За довідками Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства від 27.07.2021 та відзиву на позовну заяву заборгованість з оплати праці з урахуванням компенсації за дні невикористаної відпустки склала 77640,73 грн.
Доказів про виплату вказаної суми відповідачем позивачу станом на день розгляду справи до суду не надано, та факт невиплати вказаних сум представник відповідача не заперечував.
Отже, розмір заборгованості відповідача перед позивачем у вказаній сумі суд вважає доведеним відповідно до відзиву відповідача.
Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Посилання представника відповідача на те, що заявлені вимоги про стягнення різних складових нарахованих сум, тому в позові слід відмовити, є необґрунтованим, оскільки наявність заборгованості відповідача перед позивачем у загальному розмірі 77640 грн. 73 коп. підтверджена довідкою позивача та знайшла своє підтвердження у відзиві відповідача, тому наявні і передбачені законом підстави для стягнення вказаної суми, незалежно від того, з яких складових складається вказана заборгованість.
При розгляді вимог щодо стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України,- в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відомостей про наявність спору про розмір боргу суду не надано.
Судом встановлено, що в день звільнення позивачеві, в порушення ст.116 КЗпП України, не виплачені належні суми заробітної плати, що є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки.
При вирішенні вказаних вимог суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує висновки щодо застосування ст. 117 КЗпП України, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, відповідно до якої суд зменшує розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільнені майнових втрат працівника, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Причини невиплати остаточного розрахунку при звільненні мають враховуватися судом відповідно до загальних принципів цивільного законодавства, розумності, добросовісності та справедливості, - при визначення розміру штрафних санкцій, визначених згаданою нормою ст. 117 КЗпП України. Касаційним судом була сформульована правова позиція щодо необхідності застосування принципу пропорційності у спорах, які виникли з передбачених ст. 117 КЗпП України, що є визначальним для визначення аналогічного характеру спору та для її застосування.
Працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № №761/9584/15-ц), у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
Розмір цього відшкодування може бути зменшений із врахуванням: 1) розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, (п.п. 91; 91 п. 1,2,3,4 постанови).
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №161/12771/15-ц).
Саме такі правові висновки наведено у п. 90-93 Постановою ВСУ №14-623цс18.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за вказаний рік можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Судом встановлено, що позивач звільнений 30 липня 2021 року., 25 серпня 2021 року він звернувся з даним позовом до суду.
З розрахункових листків за травень 2021 року та червень 2021 року вбачається, що за 2 місяці перед звільненням у травні 2021 року заробітна плата позивача становила 7176,62 грн, у травні 2021 року- 7372,31 грн. Всього за 2 місяці його заробітна плата склала 14548,72 грн. за 32 дні, та середньоденна заробітна плата становить 454 грн. 65 коп.
В межах заявлених позовних вимог та наданого позивачем розрахунку, затримка розрахунку має місце за період з 01 липня 2021 року по 23.11.2021(день постановлення рішення) та становить 102 дні, тому середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за вказаний період становить 46374 грн. 30 коп. (454,65 грн. х 102 дн.=46374,3 грн).
Відповідно до наведених висновків Верховного Суду, при розгляді даної справи необхідно врахувати принцип пропорційності, а також загальний принцип цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК України).
Постановою ВСУ від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) наведено висновки щодо розміру виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки. Так, зокрема зазначено, що мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Розмір цього відшкодування може бути зменшений із врахуванням: 1) розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).
Саме такі правові висновки наведено у п.90-93 Постановою ВСУ № 14-623цс18.
Таким чином, суд враховує, що 1) розмір простроченої заборгованості складає 77640,73 грн.; 2) період затримки остаточного розрахунку 3) позивач не зазначає розмір своїх майнових втрат, пов'язаних з несвоєчасним остаточним розрахунком; 4) відповідач не надає доказів, що підприємство дійсно перебуває у скрутному матеріальному становищі, проте, позивач також не зазначає, чи був він працевлаштований після звільнення, а також не наводить жодної аргументації щодо можливості чи неможливості працевлаштування.
Тому, враховуючи компенсаторний характер виплат, передбачених ст.117 КЗпП України, суд вважає, що пропорційним до порушених прав позивача буде стягнення частки середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, який дорівнює заборгованості із заробітної плати, тобто 36368,59 грн.
Оскільки відповідачем порушені права позивача на виплату всіх сум, що належать йому від підприємства на користь позивача з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства підлягає стягненню частка середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 30000 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Посилання відповідача у запереченнях на скрутний стан підприємства не можуть бути прийняті судом у якості підстави для звільнення від цивільно-правової відповідальності, оскільки, згідно ст.ст. 116, 117 КЗпП України, виплата всіх сум провадиться в день звільнення, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначені строки підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Знаходження Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства в скрутному матеріальному стані не може бути підставою для відмови позивачу в виплаті заборгованості по заробітній платі.
При вирішення питання щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 6 000 грн. моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
В частині 2 ст. 23 ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
В силу ч.4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016р. у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача. Невиплата заробітної плати встановлена та доведена в ході судового розгляду. Сам факт порушення законного трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.01.2018р. у цивільній справі №362/7161/15-ц, які враховуються судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Дійсно, невиплатою відповідачем належних позивачу коштів, йому спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні його прав на отримання оплати за працю, що призвело до моральних страждань, нервового стресу, порушення звичайного укладу життя.
Таким чином, приймаючи до уваги ті обставини, що позивач зазнав хвилювання, моральних страждань, а також враховуючи тривалість не проведення повного розрахунку з ним, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд вважає, що з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути у відшкодування моральної шкоди 2 000 грн. Доказів заподіяння моральної шкоди у більшому розмірі суду не надано.
Згідно до п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про, присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Відповідно ст.5 Закону України "Про судовий збір" позивачі при поданні позову про стягнення заробітної плати звільняються від сплати судового збору.
Відповідно до ч.1ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку задоволені на 84,33%, що є підставою для стягнення на користь держави з відповідача 765,72 грн. 00 коп. судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 211, 247, 259, 263, 264, 273 ЦПК України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України, ст. 21 Закону України «Про оплату праці» -
Позов ОСОБА_1 до Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку - задовольнити частково.
Стягнути з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 112, код ЄДРПОУ 03187743) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 77640,73 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 30000 грн., а всього 107640 (сто сім тисяч шістсот сорок) грн. 73 коп.
Стягнути з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (адреса 61017, Харківська обл., місто Харків, вул. Велика Панасівська, 112, ЄДРПОУ 03187743) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.
Рішення у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
В задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
Стягнути з Харківського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (61017, м.Харків, вул. Велика Панасівська, 112, код ЄДРПОУ 03187743) на користь держави судовий збір в розмірі 765 (сімсот шістдесят п'ять) грн. 72 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.А. Гомада