Справа №430/2458/21
Провадження №3/430/865/21
23 листопада 2021 року смт. Станиця Луганська
Суддя Станично-Луганського районного суду Луганської області Дьоміна О.П., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, матеріали якої надійшли від начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) підполковника ОСОБА_1 відносно: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Новодружеськ Луганської області, громадянина України, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , молодшого інспектора прикордонної служби 1 категорії 4 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , за ч. 2 ст. 172- 15 КУпАП, -
Від начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) підполковника ОСОБА_1 надійшов протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 172-15 КУпАП відносно ОСОБА_2 , згідно з яким він використовував соціальну мережу «Вконтакте», в умовах особливого періоду, чим порушив вимоги Указу Президента України №133/2017 від 15.05.2017 року про введення рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.04.2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів».
Відповідно до ч. 2 ст. 277 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 172-15 цього Кодексу розглядаються протягом доби з дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Відповідно до положень ст. 268 КУпАП, адміністративне правопорушення за ст. 172-15 КУпАП не відноситься до правопорушень, по яким є обов'язковою присутність в судовому засіданні особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді з протоколом про адміністративне правопорушення категорично не погодився, провину не визнав, пояснив, що він дійсно був зареєстрований у соціальній мережі «Вконтакте» та «Одноклассники», але з початком служби у ДПСУ перестав користуватися зазначеними сторінками у соціальних мережах. Крім того, ОСОБА_2 додав, що вказаними сторінками користувався його батько, а ноутбук він використовував для спілкування з рідними. Про заборону користування соціальними мережами ОСОБА_2 був ознайомлений, тому не користувався ними. Про використання батьком його акаунта у соціальній мережі, ОСОБА_2 дізнався лише після попередження від офіцерів впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Вислухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне:
Статтею 7 КУпАП встановлено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 2 ст. 172-15 КУпАП передбачена відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду. З суб'єктивної сторони недбале ставлення характеризується умислом, зазвичай прямим, тобто особа усвідомлює, що його дії протиправні.
Відповідно до ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно приписів ч. 1 ст.7 КУпАП - ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 року та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 року, ратифікованою Україною 17.07.1997 року передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.
Так, згідно п. 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.
В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.
Крім того, у п. 21 свого рішення у справі «Надточий проти України від 15 травня 2008 року» ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення та винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та іншими доказами, свідченнями та документами, які також повинні бути відносними і допустимими.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення основним доказом про вчинення особою адміністративного правопорушення є протокол про адміністративне правопорушення, який повинен відповідати вимогам ст. 256 КУпАП.
Так, відповідно до коментованої ст. 256 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення повинен містити перелік всіх обов'язкових реквізитів протоколу, і у разі їх відсутності він не має доказового значення. Протокол про адміністративне правопорушення займає провідне місце в числі засобів, за допомогою яких встановлюються фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку посадові особи встановлюють наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, вину особи в його вчиненні та інші обставини, що вказуються у ст. 280 КУпАП і мають значення для правильного вирішення справи. Така позиція законодавця вимагає від посадових осіб, які складають протокол, суворо дотримуватися порядку його оформлення.
Протокол складається у кожному випадку виявлення адміністративного правопорушення, він є єдиною формою документу, в якому фіксується факт вчинення допущеного порушення, ніякого іншого документу про прийняття до провадження уповноваженими органами не оформляється. Від того, наскільки грамотно, змістовно і умотивовано складений протокол, залежить якість розгляду справи про адміністративне порушення, правильність розгляду справи по суті й обґрунтованість застосування адміністративного стягнення.
Протокол про адміністративне правопорушення це комплексне джерело доказової інформації. Однак, він набуває значення доказу в таких випадках, коли: по-перше, протокол складений уповноваженою на те посадовою особою; по-друге, складений не пізніше термінів, передбачених для накладення адміністративного стягнення; по-третє, зміст протоколу відповідає усім вимогам, передбаченим коментованою статтею.
Статтею 256 КУпАП закріплено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є важливим процесуальним документом, яким фіксується факт правопорушення і який є підставою для подальшого провадження у справі. До складання протоколу та його змісту пред'являють спеціальні вимоги.
Так, протокол про адміністративне правопорушення СхРУ №274619 від 18.11.2021 року складений відносно ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП не відображає усіх ознак правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, оскільки у ньому не викладено, місце та час вчинення правопорушення, які конкретно протиправні дії вчинив ОСОБА_2 і яким чином вони підпадають під ознаки недбалого ставлення до військової служби, не зазначено форму його вини щодо таких дій.
З огляду на зміст протоколу про адміністративне правопорушення серії СхРУ №274619 від 18.11.2021 року, складеного відносно ОСОБА_2 , начальник впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) (командир підрозділу військової частини НОМЕР_2 ) підполковник ОСОБА_1 повинен довести факт
недбалого ставлення ОСОБА_2 до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду та порушення ним Указу Президента України № 133/2017 від 15.05.2017 року про введення рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.04.2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів».
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
В порушення вимог ст. 251 КУпАП до протоколу про адміністративне правопорушення не додано жодних доказів, що ОСОБА_2 дійсно користувався сторінкою у соціальній мережі «Вконтакте», оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, які б підтверджували даний факт.
В якості доказу вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП до протоколу про адміністративне правопорушення серії СхРУ №274619 від 18.11.2021 року начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ОСОБА_1 надано лише копію службового посвідчення та копію паспорту ОСОБА_2 , його письмові пояснення, в яких він не визнає свою провину, а тому суд позбавлений можливості перевірити, чи дійсно ОСОБА_2 здійснив недбале ставлення до військової служби, шляхом користування сторінкою у соціальній мережі «Вконтакте».
Таким чином, вивчивши адміністративний матеріал та сам протокол про адміністративне правопорушення, суд робить висновок про відсутність чітких та узгоджених між собою доказів, які б підтверджували обставини, викладені в протоколі, а тому вважає, що висновок про недбале ставлення ОСОБА_2 до військової служби, в умовах особливого періоду, та порушення Указу Президента України № 133/2017 від 15.05.2017 року про введення рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.04.2017 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів» не ґрунтується на встановлених обставинах та не підтверджений належними доказами.
Кодексом України про адміністративні правопорушення не передбачено встановлення судом інших обставин адміністративного правопорушення, ніж ті, що зазначені в протоколі, оскільки це б погіршувало становище особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, всупереч положенням ст. 256 КУпАП, а також ст. 251 КУпАП, якою визначені докази в справі про адміністративне правопорушення, надані суду матеріали не містять належних, беззаперечних та достовірних доказів, які б доводили провину ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка, згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справу «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» (№46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії», в розумінні суду принцип презумпції невинуватості полягає в наступному. Тягар доведення вини обвинуваченого покладається на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. Обвинувач повинен повідомити обвинуваченому про докази, що маються проти нього для того, щоб він міг підготувати та надати доводи в свій захист, і, в решті-решт, обвинувачення повинно надати докази, достатні для визнання його винуватим.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Оцінивши усі наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні не знайшло підтвердження вчинення ОСОБА_2 правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, та в діях ОСОБА_2 за обставин зазначених в протоколі, відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, тому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження по справі відносно ОСОБА_2 підлягає закриттю.
Оскільки, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження по справі, судовий збір на підставі ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає.
Керуючись п. 1 ст. 247, ст. ст.172-15, 283-285 КУпАП, -
Закрити провадження по адміністративній справі про притягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її проголошення.
Суддя О.П. Дьоміна