Справа № 428/6114/21
Провадження №3/428/1563/2021
27 жовтня 2021 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді Олійник В.М., за участю секретаря Ляленка М.В., представника особи відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення адвоката Горобця О.С.,
розглянувши матеріали, які надійшли з УПП в Луганські області ДПП про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 306452 від 24.06.2021, 24 червня 2021 року о 19-24 годині в м. Сєвєродонецьку, по пр. Центральний, 52-б, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом - автомобілем марки ВАЗ 210990-20, д.н.з. НОМЕР_2 , з ознаками наркотичного сп'яніння: звужені зіниці, які не реагують на світло, неприродна блідість. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку в спеціалізованому медичному закладі за адресою м. Лисичанськ, пр. Перемоги, 54-ж, відмовився, що було зафіксовано на нагрудну камеру.
В судове засіданні ОСОБА_1 , належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Представник особи відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення адвокат Горобець О.С. в судовому засіданні заперечував проти обставин, викладених в протоколі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, просив закрити провадження по справі у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Крім того, надав письмові заперечення, які приєднані до справи, де також вказав, що протокол складено з порушенням діючого КУпАП.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Так, суд зобов'язаний виконувати завдання Кодексу України про адміністративне правопорушення, передбачені ст. 1 КУпАП, у якій зазначено, що завданням Кодексу України про адміністративне правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. При цьому орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Рішення Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 14 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року (Далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У відповідності до ч.1 ст.8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Відповідно до диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння особою, що керує транспортним засобом.
Згідно до вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України - Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху України - водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення ДПР18 № 306452 від 24.06.2021, 24 червня 2021 року о 19-24 годині в м. Сєвєродонецьку, по пр. Центральний, 52-б, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом - автомобілем марки ВАЗ 210990-20, д.н.з. НОМЕР_2 , з ознаками наркотичного сп'яніння: звужені зіниці, які не реагують на світло, неприродна блідість. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку в спеціалізованому медичному закладі за адресою м. Лисичанськ, пр. Перемоги, 54-ж, відмовився, що було зафіксовано на нагрудну камеру.
Також в підтвердження провини ОСОБА_1 до протоколу було додано направлення на огляд рапорт інспектора поліції Овчиннікова К., на підтвердження обставин викладених в протоколі, відеозапис з нагрудних камер поліцейських.
Розглядаючи дану справу суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 1.10 ПДР водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Відповідно до п. v) ч.1 ст. 1 Конвенції про дорожній рух «термин "водитель" ("погонщик") означает всякое лицо, управляющее транспортным средством, автомобилем и т.д. (включая велосипеды) или ведущее по дорогам скот, стада, упряжных, вьючных или верховых животных».
При цьому, тимчасова несправність або відсутність певних деталей на транспортному засобі, зокрема, переднього колеса та кришки циліндра, свідчить лише про певний технічний стан цього транспортного засобу. (ВС/ККС № 751/11193/16 від 20.06.2019)
Керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані не є доказом вчинення останньою адмінправопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом, незалежно від наявності ввімкненого двигуна. (ВС/ККС № 751/11193/16 від 20.06.2019).
В рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.19 ВС/КАС зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».
Згідно вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247, 280 КУпАП.
Відповідно до вимог ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, в якому зазначається суть правопорушення та інші дані, необхідні для розгляду справи, і не може вважатися беззаперечним доказом вини особи.
В підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, суду було надано протокол про адміністративне правопорушення, який не може бути беззаперечним доказом факту керування транспортним засобом.
Також факт керування не підтверджено жодними поясненнями інших осіб, які перебували в транспортному засобі чи були свідками правопорушення та могли б визначити особу, що керувала транспортним засобом суду не надано.
Крім того, як слідує з рішення ВС/КАС у справі № 524/5741/16-а від 20.05.2020 рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень, а сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів.
Щодо наданих відеозаписів з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів), використання яких передбачено ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» та Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них», затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції від 03.02.2016 року №100, що був досліджений у судовому засіданні, суд зазначає та виходить з наступного.
В силу положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що деякі справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.п. 21-22 рішення у справі "Надточій проти України", п. 33 рішення у справі "Гурепка проти України").
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 5 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви» зазначив, що підбурювання з боку міліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним переслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб'єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений, для того, щоб можна було встановити факт злочину, тобто отримати докази і розпочати кримінальне переслідування.
При цьому, основні вимоги справедливості, зазначені в ст. 6 Конвенції відносяться до всіх видів злочинів, від самих незначних до особливо тяжких. Суспільний інтерес не може виправдовувати використання доказів, отриманих за допомогою провокації.
Згідно ст. 1 КУпАП завданням цього Кодексу є серед інших й запобігання правопорушенням, а не провокація громадян на їх вчинення.
Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень.
Відповідно записів на дисках, які наявні в матеріалах справи, на яких зафіксовано адміністративне правопорушення та дії працівників поліції, вбачається, що працівники поліції підійшли до транспортного засобу марки ВАЗ 210990-20, д.н.з. НОМЕР_2 , який знаходився в нерухомому стані та стояв на прибудинковій території, тобто здійснив зупинку/стоянку. В автомобілі, за кермом знаходився, як пізніше було встановлено ОСОБА_1 .
Також на вимогу працівника поліції переставити автомобіль, оскільки він нібито заважає руху інших автомобілів, ОСОБА_1 здійснив рух автомобіля.
Таким чином, працівниками поліції було спровоковано ОСОБА_1 увімкнути двигун автомобіля та здійснити його рух, зафіксувавши факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом марки ВАЗ 210990-20, д.н.з. НОМЕР_2 , задля наявності складу адміністративного правопорушення.
З описаного вище відео, стає очевидно, що весь алгоритм дій працівників поліції, які фактично спонукали до керування транспортним засобом, повністю сплановані та виконані працівниками поліції задля складання протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до сформованої позиції Європейського суду з прав людини наявність державного інтересу не можна використовувати в якості обґрунтування щодо використання доказів, отриманих в результаті поліцейської провокації, оскільки застосування таких доказів наражає обвинуваченого на ризик остаточно позбавитись справедливого судового розгляду із самого початку; внутрішньодержавне законодавство не повинно дозволяти використання доказів, отриманих в результаті підбурювання з боку державних агентів. В іншому випадку таке законодавство не відповідає принципу «справедливого судочинства». (Рішення ЄСПЛ у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року, «Худобін проти Російської Федерації» від 26 жовтня 2006 року, «Ваньян проти Російської Федерації» від 15 грудня 2005 року, «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року.)
Європейським судом вироблена концепція провокації, яка порушує пункт 1 статті 6 Конвенції, і є відмінною від застосування законних оперативних методів попереднього розслідування. Ним встановлено, що, тоді як застосування спеціальних методів розслідування, зокрема негласних, не може саме по собі порушувати право на справедливий судовий розгляд, небезпека поліцейської провокації в результаті таких заходів передбачає, що їх застосування повинно бути обмежене зрозумілими рамками (рішення ЄСПЛ від 5 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви»).
ЄСПЛ зазначає, що застосування агентів під прикриттям повинно бути обмежене, співробітники поліції можуть діяти таємно, але не займатись підбурюванням (рішення ЄСПЛ від 9 червня 1998 року у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії»).
Під провокацією (поліцейською) ЄСПЛ розуміє випадки, коли задіяні посадові особи, які є або співробітниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінальної справи по суті неявним способом, а впливають на суб'єкт з метою спровокувати його на скоєння злочину, який в іншому випадку не було би скоєно, задля того щоб зробити можливим виявлення злочину, тобто отримати докази та порушити кримінальну справу (рішення ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року).
Матеріалами відеофіксації та матеріалами справи підтверджено, що дії направлені на керування транспортним засобом особою, що має ознаки сп'яніння, виявлені поліцейськими, фактично була спровокована самими працівниками поліції, які у подальшому склали протокол про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Крім того, поліцейські не тільки не відсторонили ОСОБА_1 від керування транспортним засобом, виявивши ознаки, тобто вже маючи підозру, а навпаки дали вказівку здійснювати рух транспортним засобом.
Таким чином, мала місце провокація вчинення правопорушення працівниками поліції у розумінні ЄСПЛ, тобто схиляння суб'єкта до певних протиправних дій з метою подальшого їх виявлення та порушення питання адміністративного переслідування.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
За вказаних обставин судом установлено, що докази вини ОСОБА_1 у вчиненні ним правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не є переконливими і достатніми та не відповідають фактичним обставинам справи.
З цих підстав суд приходить до переконання про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
За таких обставин, провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Оскільки суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження по справі, судовий збір на підставі ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 1, 7, 8, 9, 23, 26, 33-35, 130, 247, 268, 278, 280-287, 307, 308 КУпАП
Провадження по справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП - закрити, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу та події адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Луганського апеляційного суду у десятиденний строк з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Сєвєродонецький міський суд.
Суддя В. М. Олійник