18 листопада 2021 року
м. Київ
справа №353/849/20
провадження № 51-3836км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_1 ,
судді: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5 ,
засуджений ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисник ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисникаОСОБА_7 на вирок Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2021 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020090000000608, стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Чернятин Городенківського району Івано-Франківської області,проживає в АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про зміну судових рішень. Просить не призначати йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке за санкцією ч. 2 ст. 286 КК України не є обов'язковим, та звільнити його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.
На обґрунтування своєї вимоги ОСОБА_6 посилається на те, що суд першої інстанції не повною мірою врахував необережну форму вини, конкретні обставини провадження та дані, що характеризують його особу, і не вказав, які саме обставини свідчать про неможливість його звільнення від основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.
Звертає увагу, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинений злочин відноситься до категорії необережних злочинів, свою вину визнав повністю, щиро розкаявся, негативно ставиться до вчиненого, працевлаштований, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, одружений, повністю оплатив витрати на поховання потерпілої, жодних претензій родичі потерпілої не мають. Крім того, суд першої інстанції не врахував того, що на його утриманні перебуває двоє малолітніх дітей, дочка ОСОБА_8 (7 років) та син ОСОБА_9 (4 роки), який має інвалідність, і дружина ОСОБА_10 , яка здійснює догляд за дитиною з інвалідністю та не має змоги працювати. А також у склад їхньої сім'ї входять батьки дружини, які є особами з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання та не працюють. Фактично він є єдиним годувальником їхньої сім'ї.
Зазначає, що призначене судом додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами фактично позбавить його засобів для існування, оскільки він працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Гарасимів Агро» на посаді тракториста і виконання функцій водія є його основним видом трудової діяльності. Крім того, він із сім'єю проживають у сільській місцевості і автомобіль постійно використовується як засіб пересування в сімейних цілях, зважаючи, що його син та батьки дружини є особами з інвалідністю. Посвідчення водія у дружини відсутнє.
Також указує, що зависновком досудової доповіді органу пробації його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, він не становить небезпеки для суспільства чи окремих осіб.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 ,посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону, виклала вимогу до Суду про скасування судових рішень та закриття кримінальногопровадження за відсутністю в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Свою вимогу захисник мотивує тим, що винуватості ОСОБА_6 не доведено судом поза розумним сумнівом.
Посилається на те, що пригода мала місце в нічний час доби, потерпіла ОСОБА_11 спала на присадибній ділянці з насадженням кукурудзи, ОСОБА_6 не знав про її місцезнаходження, тобто не міг передбачити небезпеку для руху, вчасно зреагувати та попередити наїзд. Питання про наявність у водія технічної можливості уникнути дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) не досліджувалося. Вважає, що мав місце нещасний випадок, а тому ОСОБА_6 не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності.
Указує, що суддя з колегії суддівІвано-Франківського апеляційного суду в окремій думці поставив під сумнів винуватість ОСОБА_6 у вчиненому злочині.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
За ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 27 липня 2020 року близько 04:30, у темну пору доби, керуючи автомобілем марки «Audi A6» (д.н.з. НОМЕР_1 ), під'їхав до будинку АДРЕСА_1 , де проживала ОСОБА_11 разом із сином ОСОБА_12 . Після спілкування з останнім ОСОБА_6 увімкнув двигун та розпочав рух заднім ходом для того, щоб здійснити виїзд на проїзну частину дороги, протевсупереч вимогам п. 1.5, підпунктів «б», «д» п. 2.3., пунктів 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) перед початком руху не переконався, що це буде безпечним, рухаючись заднім ходом, проявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки і стану транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, для забезпечення безпеки руху не звернувся за допомогою до інших осіб, унаслідок чого не справився з керуванням, з'їхав на присадибну ділянку із насадженням кукурудзи, де вчинив наїзд на ОСОБА_11 , 1934 року народження, яка в цей час перебувала на цій присадибній ділянці.
Внаслідок ДТП ОСОБА_11 отримала тяжкітілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, у вигляді поєднаної тупої травми грудної клітки, її органів, грудного та поперекового відділів хребта, живота і його органів, таза, обох рук та ніг з численними переломами кісток скелета, забоєм та розривами внутрішніх органів, яка ускладнилась тяжким травматичним шоком, що спричинило смерть потерпілої.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений і захисник підтримали свої касаційні скарги, прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом касаційної скарги захисника убачається, що остання, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та просить дати доказам іншу оцінку, ніж та, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень Суду законом не віднесено.
Отже, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні.
З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційних скаргах сторони захисту щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено і перевірено під час судового розгляду.
Так, у судовому засіданні ОСОБА_6 не заперечував, що, керуючи своїм автомобілем, виїжджав з подвір'я ОСОБА_12 заднім ходом, під час чого його занесло в город, звідки він не зміг виїхати, тому поїхав через посадку кукурудзи, зазначаючи при цьому, що під час з'їзду він не відчув, що на щось наїхав.
Ці його показання підтвердив у суді свідок ОСОБА_12 .
Згідно з даними висновку інженерно-транспортної експертизи від 21 серпня 2020 року № СЕ-19/109/13/3-599ІТ/20 встановлено, що в даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля повинен був, із технічної точки зору, керуватися вимогами пунктів 10.1 та 10.9 ПДР, а саме перед з'їздом на присадибну ділянку з насадженням кукурудзи, рухаючись заднім ходом, переконатись, що це буде безпечним, а в разі потреби звернутися за допомогою до інших осіб для забезпечення безпеки руху автомобіля марки «Audi A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Невідповідності вимогам пунктів 10.1 та 10.9 ПДР, які вбачаються у діях водія ОСОБА_6 , з технічної точки зору перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із настанням цієї ДТП.
Суд першої інстанції встановив, що винуватість ОСОБА_6 також об'єктивно підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні та взятих до уваги доказів, зокрема протоколами огляду місця події, слідчих експериментів за участю обвинуваченого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_12 , висновками судової медичної, судово-медико-криміналістичної, судово-токсикологічній, інженерно-транспортної, судово-гістологічної експертиз та іншими доказами, які узгоджуються між собою.
Зазначені докази суд першої інстанції визнав належними, допустимими та такими, що у своїй сукупності безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченим інкримінованого йому злочину.
На підставі аналізу вищевказаних доказів, виходячи з конкретних обставин провадження, суд дійшов висновку, що причиною виникнення ДТП є порушення обвинуваченим вимог пунктів 10.1, 10.9 ПДР. При цьому суд у вироку докладно виклав, у чому саме полягали порушення норм ПДР та який зв'язок є між ними та суспільно небезпечними наслідками ДТП.
Та обставина, що ОСОБА_6 не бачив потерпілу, яка перебувала в кущах високої кукурудзи, не спростовує висновків суду про грубе порушення ним норм ПДР, оскільки цих норм він повинен був дотримуватися в будь-якому разі, і тому не звільняє його від кримінальної відповідальності у зв'язку із заподіянням внаслідок цього порушення смерті потерпілої.
Тому касаційна скарга захисника ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.
Що стосується доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, що виразилось у призначенні додаткового покарання, яке не є обов'язковим за санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, та про безпідставне незастосування ст. 75 КК України, то Суд виходить з такого.
Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Як випливає зі змісту ст. 75 КК України, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, особи винного та інших встановлених обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Як видно з вироку, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_6 , врахував: ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких, і те, що він раніше притягався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП через керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Пом'якшуючими його вину обставинами суд визнав щире каяття, визнання вини, добровільне відшкодування заподіяної шкоди. Обтяжуючих покарання обставин не встановлено.
Крім того, суд першої інстанції встановив такі обставини та дані про особу обвинуваченого: він раніше не судимий, вказане кримінальне правопорушення вчинив з необережності, негативно ставиться до вчиненого, працює різноробочим у ТОВ «Гарасимів Агро», позитивно характеризується, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, один з яких має інвалідність, його дружина не працює (здійснює догляд за дитиною з інвалідністю до 6 років), до складу його сім'ї входять батьки дружини, які також не працюють та є особами з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання.
Син померлої та її невістка не мають до ОСОБА_6 претензій через повне відшкодування ним збитків, прохають його суворо не карати.
За рекомендаціями органу пробації ОСОБА_6 може виправитися при звільненні від відбування покаранняз випробуванням з призначенням іспитового строку.
Водночас з вироку вбачається, що суд першої інстанції, пославшись на вищевказані обставини, не взяв їх до увагита не врахував належним чином.
На думку Суду, встановлені судом першої інстанції дані про особу обвинуваченого в їх сукупності, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження дають підстави для висновку про наявність установлених ст. 75 КК України підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, що буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.
Разом із тим з урахуванням грубого порушення ним норм ПДР, що призвело до смерті потерпілої, Суд не вбачає підстав не призначати засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Таким чином, відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК України є підстави для зміни судових рішень стосовно ОСОБА_6 в частині застосування ст. 75 КК України, у зв'язку із чим його касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Оскільки після набрання вироком законної сили ОСОБА_6 було взято під варту і він відбуває покарання в Державній установі «Городоцький виправний центр (№ 131)», його належить звільнити з-під варти.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково, касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2021 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 16 червня 2021 року стосовно ОСОБА_6 змінитив частині призначеного покарання.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного судом основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Покласти на ОСОБА_6 обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Звільнити засудженого ОСОБА_6 з-під варти.
В іншій частині судові рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3