Постанова
Іменем України
23 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 759/17492/18
провадження № 61-7873св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Київська міська рада,
третя особа - Чотирнадцята київська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Київської міської ради, третя особа - Чотирнадцята київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка з жінкою без реєстрації шлюбу та визнання права власності
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Іванової І. В., Сліпченка О. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову та доповнення раніше заявленої позовної вимоги, просила встановити факт проживання як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу її та померлого ОСОБА_4 а;
визнати за нею право власності на 1/2 частину спільного сумісного майна набутого за час проживання з ОСОБА_4 як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 535 500,00 грн; автомобіль марки «DAEWOO», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2005 року випуску, вартістю 73 500,00 грн та на 1/2 частину спільних грошових коштів, розміщених в Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк») на депозитному рахунку № НОМЕР_2 в сумі 35 000,00 грн під 14,5 % річних зі строком повернення до 30 травня 2018 року, та на депозитному рахунку № НОМЕР_3 в сумі 80 000,00 грн із нарахуванням відсотків у розмірі 13,5 % річних строком до 05 жовтня 2018 року, у зв'язку з чим виключити 1/2 частину майна, набутого за час проживання як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, із складу спадкового майна;
визнати за нею право власності в порядку спадкування за померлим ОСОБА_4 як спадкоємцем першої черги на 1/3 частину спадкового майна, а саме: на 1/6 частину спільного сумісного майна, набутого за час проживання як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, у складі: квартири АДРЕСА_1 , на 1/6 частинуи автомобіля марки «DAEWOO», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2005 року випуску, та на 1/6 частини грошових коштів, розміщених в ПАТ «Ощадбанк» на депозитному рахунку № НОМЕР_2 в сумі 35 000,00 грн під 14,5 % річних із строком повернення до 30 травня 2018 року, та на депозитному рахунку № НОМЕР_3 на суму 80 000,00 грн із нарахуванням відсотків у розмірі 13,5 % річних строком до 05 жовтня 2018 року;
визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ;
змінити черговість одержання права на спадкування за законом ОСОБА_1 за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 з четвертої черги на першу чергу спадкування за законом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 необхідно їй для одержання права на спадкування як особі, що має право на спадкування за законом, оскільки вона проживала із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини. При цьому вона та ОСОБА_4 з 1993 року вели спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилась спадщина. Вважає, що фактично була дружиною померлого з 1993 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому має право на спадкування частини спадкового майна. Проте через відсутність встановленого факту її проживання з померлим однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу вона позбавлена можливості реалізувати своє право на спадкування. У зв'язку з цим просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 11 листопада 2020 року позов задовольнив частково. Встановив факт проживання як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 з 1993 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнав право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину спільного сумісного майна, набутого за час проживання з ОСОБА_4 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а саме: квартири АДРЕСА_1 , вартістю 535 500,00 грн; автомобіля марки «DAEWOO», модель «LАNOS ТF69У», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , вартістю 73 500,00 грн, та на 1/2 частину спільних грошових коштів, розміщених в ПАТ «Ощадбанк» на депозитному рахунку № НОМЕР_2 в сумі 35 000,00 грн під 14,5 % річних із строком повернення до 30 травня 2018 року, та на депозитному рахунку № НОМЕР_3 в сумі 80 000,00 грн із нарахуванням відсотків у розмірі 13,5 % річних строком до 05 жовтня 2018 року, у зв'язку із чим виключив 1/2 частину майна, набутого за час проживання як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, із складу спадкового майна. В іншій частині позову (про визнання права власності в порядку спадкування, визнання ОСОБА_1 спадкоємицею четвертої черги та зміну черговості одержання права на спадкування) відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення безпідставністю позовних вимог про надання ОСОБА_1 права на спадкування у першій черзі спадкоємців за законом та про визнання за нею права власності в порядку спадкування за ОСОБА_4 як спадкоємця першої черги на 1/3 спадкового майна, оскільки позивачка не довела, що ОСОБА_4 на день смерті потребував стороннього матеріального забезпечення чи іншої допомоги. Крім цього, ОСОБА_4 не перебував у безпорадному стані внаслідок похилого віку, тяжкої хвороби або каліцтва. Оскільки позивачці відмовлено у задоволенні позову в частині зміни черговості одержання права на спадщину за законом, вимога про визнання за нею права власності в порядку спадкування за ОСОБА_4 є похідною від вимоги про змінення черговості одержання права на спадкування, а тому не підлягає задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спільного сумісного майна, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 дійсно проживала з ОСОБА_4 в період з 1993 року по день його смерті однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Також позивачка разом з померлим ОСОБА_4 за рахунок їх спільних коштів під час спільного проживання придбали спадкове майно, тому позов в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спільного сумісного майна, набутого за час проживання з ОСОБА_4 як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а саме на квартиру, автомобіль та на 1/2 частину грошових коштів в сумі 35 000,00 грн та 80 000,00 грн з відсотками підлягає задоволенню.
Рішення суду першої інстанції в незадоволеній частині позову сторони в апеляційному порядку не оскаржували.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 06 квітня 2021 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Судове рішення апеляційний суд мотивував помилковістю висновку про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю, тому що не підлягає встановленню факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період до 01 січня 2004 року, оскільки нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (1993 рік), не передбачено можливості визнання факту спільного проживання без реєстрації шлюбу як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю. Крім того, позивачка не довела належними та допустимими доказами наявності між ними з 01 січня 2004 року відносин, яким притаманні ознаки сім'ї, а саме: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов'язків, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. У зв'язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання права власності на 1/2 частину майна, набутого за час спільного проживання за позивачкою, оскільки ця вимога є похідною від позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю, а тому апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції про її задоволення.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року і залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 листопада 2020 року.
Підставою касаційного оскарження вказувала, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17-ц, від 30 листопада 2020 року у справі № 638/20596/16.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Тобто факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не може бути єдиною чи обов'язковою підставою для встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу. Той факт, що позивачка та спадкодавець не були зареєстровані за однією адресою, не спростовує того факту, що між ними склалися саме сімейні стосунки із спільним побутом, правами та обов'язками, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та показаннями свідків, які апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги. Також апеляційний суд не взяв до уваги того, що позивачка надала докази своєї платоспроможності, що вказує на її участь у придбанні квартири, внесення спільних коштів на депозитні рахунки та придбання автомобіля.
У червні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні.
У червні 2021 року ОСОБА_1 подала письмові пояснення на відзив на касаційну скаргу, у яких просила задовольнити касаційну скаргу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
27 травня 2021 року справа № 759/17492/18 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 .
Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль марки «DAEWOO», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2005 року випуску, вартістю 73 500,00 грн; грошові кошти, розміщені в ПАТ «Ощадбанк» на депозитному рахунку № НОМЕР_2 в сумі 35 000,00 грн та депозитному рахунку № НОМЕР_3 в сумі 80 000,00 грн.
Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є його сини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_4 . Чотирнадцята київська державна нотаріальна контора завела спадкову справу № 173/2018.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказала, що встановлення факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу у зазначений період необхідне для одержання нею права на спадкування за законом після померлого.
ОСОБА_4 на праві власності належав автомобіль марки «DAEWOO», державний номер НОМЕР_1 , 2005 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 .
05 жовтня 2017 року між ОСОБА_4 і ПАТ «Ощадбанк» був укладений договір № 18018000111 на вклад «Мій пенсійний депозит», за умовами якого клієнт вніс на депозит банку грошові кошти в сумі 80 000,00 грн із нарахуванням 13,5 % річних строком до 05 жовтня 2018 року.
30 листопада 2017 року між ОСОБА_4 і ПАТ «Ощадбанк» був укладений договір № 19146085011 на вклад «Мій пенсійний депозит», за умовами якого клієнт вніс на депозит банку грошові кошти в сумі 35 000,00 грн із нарахуванням 14,5 % річних із строком повернення 30 травня 2018 року.
З довідки від 05 лютого 1996 року, виданої ЖБК «Жовтень-2», видно, що ОСОБА_4 був членом вказаного кооперетиву та є власником квартири АДРЕСА_1 і повністю вніс пайовий внесок за цю квартиру у 1985 році.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зміст прохальної частини касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року оскаржена тільки в частині вимог позову про встановлення факту проживання як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину майна і депозитних вкладів, а тому переглядається лише в частині вирішення цих вимог.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтею 6 КпШС України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що визнається тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Релігійний обряд шлюбу, так само, як і інші релігійні обряди, не має правового значення і є особистою справою громадян.
Згідно з пунктом 1 розділу VII «Прикінцеві положення» СК України цей Кодекс набуває чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року, й до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності. Ці права і обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України, у тому числі й частини першої статті 74 цього Кодексу.
У разі коли такі відносини виникли до 01 січня 2004 року, тобто до набуття чинності СК України, спільною сумісною власністю є майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону «Про власність», стаття 22 КпШС України), майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).
Нормами КпШС України, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (1993 рік), не передбачено можливості визнання факту спільного проживання без реєстрації шлюбу як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю.
Оскільки СК України набрав чинності з 01 січня 2004 року і зворотної сили не має, то стаття 74 цього Кодексу застосовуєть виключно до правовідносин, які виникли після дати набрання ним законної сили.
З урахуванням зазначених норм законодавства суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що не підлягає встановленню факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період до 01 січня 2004 року.
Із цих самих підстав не може бути поширений правовий режим майна, набутого до 01 січня 2004 року, як спільного.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Таким чином, обов'язковою умовою для визнання однією сім'єю чоловіка і жінки, які не перебувають в зареєстрованому шлюбі, крім власне факту спільного проживання, є ведення ними спільного побуту, господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
На підставі належним чином оцінених доказів у справі суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами наявності між нею та ОСОБА_4 з 01 січня 2004 року відносин, яким притаманні ознаки сім'ї, а саме: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов'язків. При цьому суд виходив з того, що у позовній заяві позивачка посилалася, зокрема, на те, що будинок на АДРЕСА_2 є дачним, і вона з ОСОБА_4 відвідували його лише на вихідні. Разом з цим апеляційний суд встановив, що ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та до 2003 року працював у Відкритому акціонерному товаристві «Укртелеком» на посаді інженера. ОСОБА_1 постійно проживала, працювала в місті Києві та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .
Крім того, сторони не заперечували того факту, що позивачка та ОСОБА_4 проживали окремо. При цьому апеляційний суд не взяв до уваги подані позивачкою докази, а саме: довідку від 28 вересня 2018 року, видану виконавчим комітетом Сираївської сільської ради Козелецького району Чернігівської області, акт обстеження та показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , оскільки вони спростовуються поясненнями сторін про те, що позивач та ОСОБА_4 приїжджали до села на вихідні, а проживали в місті Києві окремо, що свідчить про відсутність факту спільного проживання та ведення особистого господарства. Крім того, доводи позивача свідчать лише про епізодичні зустрічі її із спадкодавцем. Водночас показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення вказаного факту.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів дійшов висновку, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу та придбання спірного майна, внесення вкладів на депозитні рахунки за спільні кошти за період після 01 січня 2004 року. При цьому, суд правильно визначив, що подані позивачкою докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов'язків подружжя, набуття майна тощо.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу немає і підстав, передбачених статтею 74 СК України, вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Отже, посилання в касаційній скарзі не спростовують установлені апеляційним судом обставини та зводяться лише до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційними судом норм процесуального права не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не призвели до ухвалення незаконного рішення.
Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені апеляційним судом, оскаржувана постанова не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
ПостановуКиївського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов