Постанова
Іменем України
03 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 466/9689/17
провадження № 61-15568св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», правонаступником якого є ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Барнич Володимир Миколайович, на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2018 року у складі судді Невойти П. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
На обґрунтування позову банк посилався на таке. 28 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк», банк), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 011-2926/840-0902 на загальну суму 146 100 дол. США з терміном повернення кредиту до 10 вересня 2032 року. На забезпечення виконання зобов'язань відповідачки за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладений договір поруки від 28 грудня 2007 року
№ 011-2926/840-840/0902-Р/1, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язується перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_2 усіх зобов'язань, що виникли за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 011-2926/840-0902. Також з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_2 та банком укладений договір іпотеки від 28 грудня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Сиротяком М. Р. 31 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладений додатковий договір б/н до договору іпотеки від 28 грудня 2007 року, посвідчений приватним Сиротяком М. Р. 07 квітня 2010 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 28 грудня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Сиротяком М. Р. Відповідно до договору іпотеки та додаткового договору до договору іпотеки іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . Квартира складається з п'яти кімнат, загальною площею 148,3 кв. м. ОСОБА_2 належним чином не виконувала умови договору, внаслідок чого виникла заборгованість. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24 червня 2011 року у справі
№ 2-260/11 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 011-2926/840-0902 у розмірі 151 588,26 дол. США, що в еквіваленті становить 1 203 413,72 грн.
Оскільки заборгованість за кредитним договором не погашена, а вимоги банку не виконані, ПАТ «Універсал Банк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, шляхом продажу предмета іпотеки на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною 1 645 000 грн у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 011-2926/840-0902.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2018 року позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Універсал Банк» за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 011-2926/840-0902 у сумі 159 700,36 дол. США звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 75,70 кв. м, яка складається з двох кімнат житловою площею 39,80 кв. м та кухні, що належить ОСОБА_2 на праві власності, шляхом продажу предмета іпотеки на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною для реалізації, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на цей вид майна на момент реалізації предмета іпотеки. У решті вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором не виконано, а заборгованість за кредитним договором у повному обсязі не погашена, то наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. Суд виходив з того, що за висновком про вартість майна від 24 листопада 2017 року, а саме квартири
АДРЕСА_1 , вона складається з п'яти кімнат, житловою площею 91,7 кв. м та кухні, загальною площею 148,3 кв. м, а згідно з довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописки, виданою Приватним підприємством «Управляюча компанія «Рідний дім - Топольна»,ця квартира має загальну площу 75,70 кв. м і складається з двох кімнат площею 39,80 кв. м, кухні - 14,20 кв. м. Тому початкову ціну для реалізації необхідно визначити на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на цей вид майна на момент реалізації предмета іпотеки.
Постановою Львівського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2018 року змінено, викладено абзац другий резолютивної частини рішення у такій редакції: «В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством «Універсал Банк» (ЄДРПОУ 21133352, МФО 322001, р/р НОМЕР_1 у ПАТ «Універсал Банк», юридична адреса: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19), правонаступником якого є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , прож. АДРЕСА_2 , за Кредитним договором № 011-2926/840-0902 від 28 грудня 2007 року в сумі 151 588,26 доларів США (сто п'ятдесят одна тисяча п'ятсот вісімдесят вісім доларів 26 центів США ), з яких: 144 074,09 доларів США - заборгованість по тілу кредиту та 7 514, 17 доларів США - заборгованість по відсотках за користування кредитом, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 75,70 кв. м, яка складається з 2-х кімнат, житловою площею 39, 80 кв.м. та кухні, що належить ОСОБА_2 на праві власності, шляхом продажу предмету іпотеки на електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за ціною, що визначається при примусовому виконанні рішення на рівні не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій». У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що банк безпідставно нарахував відсотки та штрафні санкції після ухвалення рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення абзацу другого його резолютивної частини відповідно до вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку», зокрема, із зазначенням загального розміру вимог та всіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, відповідно до рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 червня 2011 року.
Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 10 694,36 грн за наслідками розгляду справи судом першої інстанції та 16 041,54 грн судового збору за подання апеляційної скарги, а разом 26 735,90 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Барнич В. М., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що банк звернувся до суду з цим позовом із пропуском позовної давності. Апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права та дійшов помилкового висновку про те, що відповідачка була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції та безпідставно відхилив заяву відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14 (провадження № 14-59цс18), Верховним Судом у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 757/21623/15, від 01 квітня 2020 року у справі № 466/7115/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15, від 12 серпня 2019 року у справі № 1340/5463/18.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Барнич В. М., підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Суди встановили, що 28 грудня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 011-2926/840-0902 на загальну суму 146 100 дол. США з терміном повернення кредиту до 10 вересня 2032 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 укладений договір поруки від 28 грудня 2007 року № 011-2926/840-840/0902-Р/1, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язується перед ВАТ «Універсал Банк» відповідати за невиконання ОСОБА_2 усіх зобов'язань, що виникли за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 011-2926/840-0902.
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № 011-2926/840-0902 між ОСОБА_2 та банком укладений договір іпотеки від 28 грудня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Сиротяком М. Р.
Відповідно до договору іпотеки та додаткового договору до договору іпотеки іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором майно, а саме квартиру
АДРЕСА_1 . Квартира складається з п'яти кімнат, загальна площа квартири становить 148,3 кв. м.
Оскільки відповідачка належним чином не виконувала обов'язки щодо повернення кредиту ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором із позичальника та поручителя до суду.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24 червня 2011 року у справі № 2-260/11 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за договором кредиту від 28 грудня 2007 року
№ 011-2926/840-0902 у розмір 151 588,26 дол. США, що в еквіваленті становить 1 203 413,72 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 05 березня 2012 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 червня 2011 року залишено без змін, рішення набрало законної сили.
Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописки від 26 лютого 2018 року № 360, виданою Приватним підприємством «Управляюча компанія «Рідний дім - Топольна», квартира АДРЕСА_1 має загальну площею 75,70 кв. м і складається з двох кімнат житловою площею 39,80 кв. м, кухні 14,20 кв. м та належить на праві власності ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На підставі статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року
у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Статтею 3 цього Закону визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно із частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а відповідно до частини третьої статті 33 цього ж Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Судами встановлено, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24 червня 2011 року у справі № 2-260/11 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позов задоволено. Солідарно стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за договором кредиту від 28 грудня 2007 року № 011-2926/840-0902 у розмір 151 588,26 дол. США, що в еквіваленті становить 1 203 413,72 грн.
З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки можливе лише в частині визначеного розміру заборгованості за кредитним договором рішенням суду, яке набрало законної сили.
Водночас апеляційний суд, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та відхиляючи заяву відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності, не звернув уваги на таке.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулись у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення у справах «Stubbings and others v. The United Kingdom» (Стаббінг та інші проти Сполученого Королівства) від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93; «Zolotas v. Greece» (Золотас проти Греції) від 29 січня 2013 року за заявою № 66610/09).
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
Апеляційний суд, відхиляючи заяву відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності, зазначив, що посилання заявниці про її неналежне повідомлення про час та місце розгляду справи судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, також відповідачка не навела мотивів щодо неможливості подання заяви про застосування позовної давності у заяві про перегляд заочного рішення.
Верховний Суд з такими висновками апеляційного суду не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до матеріалів справи, направлені ОСОБА_2 за зареєстрованою адресою проживання ( АДРЕСА_3 ) судові повістки-повідомлення про призначені судові засідання на 27 грудня 2017 року (т. 1, а. с. 61), 31 січня 2018 року (т. 1, а. с. 65), 05 березня 2018 року (т. 1, а. с. 78) повернулися до суду першої інстанції із зазначенням причин невручення «у зв'язку із закінченням терміну зберігання».
Апеляційний суд не врахував, що відомості про повернення до суду першої інстанції повістки про виклик ОСОБА_2 із вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання», не свідчить про виконання судом обов'язку із належного повідомлення учасника справи про дату та час її судового розгляду.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази повідомлення ОСОБА_2 про призначене судове засідання на 11 квітня 2018 року, у якому було ухвалено рішення.
Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідачки у суді першої інстанції, не врахував, що конституційне право на участь у судовому розгляді, бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду, не може бути формальним, це є порушенням зазначених вимог законодавства та підставою для безумовного скасування судового рішення і ухвалення власного рішення.
Крім того, висновок апеляційного суду про те, що відповідачка свідомо не отримували повістки, був би правильним лише у разі, якщо було б доведено, що відповідачка, знаючи, що на її адресу надійшов рекомендований лист з суду, не отримувала його. Проте таких обставин суд не встановив.
Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц (провадження № 61-1125св17), на який заявниця посилається у касаційній скарзі.
Отже, оскільки відповідачка не була належно повідомлена судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брала участі у такому розгляді, то наявні підстави для вирішення апеляційним судом заяви ОСОБА_2 про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася нею у суді першої інстанції.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59 цс 18).
Зокрема, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності,навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Зазначаючи про те, що відповідачка не навела мотивів щодо неможливості подання заяви про застосування позовної давності у заяві про перегляд заочного рішення, апеляційний суд не врахував, що при розгляді заяви про перегляд заочного рішення суд не розглядає спір по суті, а лише вирішує питання наявності підстав для скасування такого судового рішення у зв'язку з поважністю причин неявки у судове засідання і наявності доказів, що мають істотне значення для вирішення справи.
Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 127/5872/14-ц (провадження № 61-6710св19), якого суд апеляційної інстанції до уваги не взяв, як і не мотивував причин його неврахування.
Тому відсутність у заяві про скасування заочного рішення посилання про застосування позовної давності у цій справі, не є підставою для відхилення таких доводів, заявлених в апеляційний скарзі, з урахуванням неналежного повідомлення відповідачки про розгляд справи у суді першої інстанції.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи апеляційний суд має надати належну правову оцінку доводам апеляційної скарги щодо застосування або не застосування у спірних правовідносинах наслідків спливу позовної давності.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Барнич Володимир Миколайович, задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко