Постанова
Іменем України
27 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 521/16269/18
провадження № 61-5669св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Малиновського районного суду м. Одеса від 28 листопада 2018 року у складі судді Бобуйок І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Акціонерного товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), про визнання іпотечного договору таким, що припинив свою дію, та про припинення заборони відчуження нерухомого майна.
Позов обґрунтований тим, що 29 березня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») і ОСОБА_2 укладений кредитний договір на суму 16 000,00 дол. США зі щомісячною сплатою 13 % річних, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 29 березня 2013 року, на споживчі потреби.
29 березня 2006 року на забезпечення кредитного договору між ОСОБА_1 і банком укладений іпотечний договір, предметом іпотеки є трикімнатна квартира загальною площею 73,7 кв. м, житловою площею 49,7 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2013 року у справі № 521/10551/13-ц стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 561,29 дол. США, що еквівалентно 36 458,39 грн. Рішення суду ОСОБА_1 виконала у повному обсязі за рахунок відрахувань із пенсії.
Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2013 року набрало законної сили. 12 грудня 2013 року Малиновський районний суд м. Одеси видав виконавчий лист № 521/10551/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 , на користь ПАТ «УкрСиббанк» коштів в розмірі 36 823,52 грн, який перебував на примусовому виконанні у Малиновському відділі державної виконавчої служби.
У Малиновському відділі державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження № 42570742 і державний виконавець направив до Управління Пенсійного Фонду України у Малиновському районі м. Одеси постанову ВП № 42570742 від 20 березня 2014 року про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 .
У зв'язку з повним погашенням боржником ОСОБА_1 боргу, Малиновський відділ державної виконавчої служби направив до Управління Пенсійного Фонду України у Малиновському районі м. Одеси лист від 06 травня 2015 року № 6-42/11778, згідно з яким просив припинити стягнення з пенсії боржника ОСОБА_1 відповідно до постанови ВП № 42570742 від 20 березня 2014 року, а виконавчі документи ВП № 42570742 повернути без виконання на адресу Малиновського відділу державної виконавчої служби.
Отже, у позичальника ОСОБА_2 та іпотекодавця ОСОБА_1 немає невиконаних зобов'язань перед АТ «УкрСиббанк».
Крім того, строк дії кредитного договору закінчився 29 березня 2013 року, тому позовна давність для пред'явлення кредитором грошових вимог до боржника також закінчилася, що є додатковою підставою для припинення іпотечного договору від 29 березня 2006 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .
Разом з тим в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наявний запис щодо заборони відчуження квартири, що порушує її права як власника на вільне розпорядження майном.
Просила визнати іпотечний договір таким, що припинив свою дію, та зняти заборону відчуження нерухомого майна трикімнатної квартири, загальною площею 73,7 кв. м, житловою площею 49,7 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, позов задоволено.
Визнано таким, що припинив свою дію іпотечний договір від 29 березня 2006 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 , згідно з яким предметом іпотеки є трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Припинено заборону відчуження нерухомого майна - трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка була накладена і зареєстрована у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером запису 3034378 від 29 березня 2006 року. Визначено порядок виконання судового рішення, згідно з яким судове рішення, після набрання ним законної сили, є підставою для реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно припинення дії іпотечного договору та реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно припинення заборони відчуження цього нерухомого майна.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зобов'язання за кредитним договором припинилися у зв'язку з його повним і належним виконанням позичальником, тому вимоги позивача про визнання зобов'язань за іпотечним договором припиненими підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року АТ «УкрСиббанк» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року, просило скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушеннями норм процесуального права.
Суди не врахували висновки у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 520/16150/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 705/6116/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 394/433/17, Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, провадження № 14-134цс18, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, від 29 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, провадження № 14-600цс18.
У постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 520/16150/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 705/6116/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 394/433/17 Верховний Суд дійшов висновку, що за умови ухвалення рішення з визначенням суми боргу в іноземній валюті належним виконанням є сплата коштів в іноземній валюті. Сплата гривневого еквіваленту станом на момент ухвалення рішення не є належним виконанням зобов'язань, а існування постанови про закінчення виконавчого провадження не є доказом припинення зобов'язань за кредитним договором.
У справах, на які посилається позивач (№ 521/10551/13-ц, № 521/18737/18), не встановлено обставин, які б вказували на припинення зобов'язань за кредитним договором. Проте у справі № 521/10551/13-ц визначено розмір заборгованості у валюті, що вказує на необхідність сплати коштів саме у валюті.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, провадження № 14-134цс18, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, від 29 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, провадження № 14-600цс18, викладено висновки про те, що належним виконанням зобов'язання є повернення коштів у строки, у розмірі та у валюті, яка визначена договором позики, визначення у резолютивній частині судового рішення заборгованості не лише у валюті кредитного зобов'язання, але і у гривневому еквіваленті, не відповідає вимогам законодавства, є зайвим і неправильним, чого у цій справі не було.
Суди, пославшись на рішення судів у справі № 521/18737/17 про відмову в позові ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, дійшли помилкового висновку щодо виконання основного зобов'язання, оскільки постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 521/18737/17, провадження № 61-41093св18, касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у позові про стягнення відсотків за користування кредитними коштами та пені. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Отже, позовні вимоги в частині вирішення питання про стягнення трьох процентів річних не вирішені.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що29 березня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_2 укладений кредитний договір на суму 16 000,00 дол. США зі щомісячною сплатою 13 % річних, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 29 березня 2013 року, на споживчі потреби.
Згідно з пунктом 1.2.1 кредитного договору сторони погодили, що кредит надається позичальнику ОСОБА_2 на строк з 29 березня 2006 року до 29 березня 2013 року.
Відповідно до пункту 1.3.4. кредитного договору погашення кредиту здійснюється позичальником рівними щомісячними платежами з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за яким були нараховані проценти. Остаточне погашення процентів повинно бути здійснене не пізніше дати остаточного повного повернення кредиту.
Згідно з пунктом 4.1, 4.2 кредитного договору позичальник зобов'язався використовувати кредит на зазначені у цьому договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у встановлені договором терміни.
29 березня 2006 року на забезпечення кредитного договору між ОСОБА_1 і банком укладений іпотечний договір, предметом іпотеки є трикімнатна квартира загальною площею 73,7 кв. м, житловою площею 49,7 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Факт укладення між сторонами іпотечного договору також підтверджується пунктом 2.1. кредитного договору та отриманою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 14185008) представником ОСОБА_1 інформаційною довідкою від 28 вересня 2017 року № 98761662.
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2013 року стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу з повернення кредитних коштів, процентів за користування кредитом за кредитним договором в розмірі 4 561, 29 дол. США, що еквівалентно 36 458,39 грн.
Отже, вперше ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором 01 липня 2013 року.
Вперше звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивач визначив кредитну заборгованість у повному обсязі станом на 25 травня 2013 року, тобто, після закінчення строку виконання кредитного договору.
За весь час розгляду цивільної справи № 521/10551/13-ц з 01 липня 2013 року (дата подання позову) до 15 жовтня 2013 року (дата проголошення судом заочного рішення) позивач ПАТ «УкрСиббанк» жодного разу не збільшив розмір позовних вимог, не зважаючи на те, що боржник ОСОБА_2 здійснив останній платіж за кредитом ще 07 березня 2012 року, припинивши після 07 березня 2012 року будь-які виплати за кредитом.
Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2013 року набрало законної сили. 12 грудня 2013 року Малиновський районний суд м. Одеси видав виконавчий лист № 521/10551/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 , на користь ПАТ «УкрСиббанк» коштів в розмірі 36 823,52 грн, який перебував на примусовому виконанні у Малиновському відділі державної виконавчої служби.
У Малиновському відділі державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження № 42570742 і державний виконавець направив до Управління Пенсійного Фонду України у Малиновському районі м. Одеси постанову ВП № 42570742 від 20 березня 2014 року про звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 .
У зв'язку з повним погашенням боржником ОСОБА_1 боргу Малиновський відділ державної виконавчої служби направив до Управління Пенсійного Фонду України у Малиновському районі м. Одеси лист від 06 травня 2015 року № 6-42/11778, згідно з яким просив припинити стягнення з пенсії боржника ОСОБА_1 відповідно до постанови ВП № 42570742 від 20 березня 2014 року, а виконавчі документи ВП № 42570742 повернути без виконання на адресу Малиновського відділу державної виконавчої служби.
Викладені позивачем ОСОБА_1 факти та обставини, зокрема щодо повного розміру заборгованості боржника за основним зобов'язанням та кінцевого строку виконання основного зобов'язання, а також щодо повного виконання ОСОБА_1 основного зобов'язання, вже були раніше встановлені Малиновським районним судом м. Одеси під час розгляду цивільної справи № 521/10551/13-ц (заочне рішення у якій набрало законної сили) та під час розгляду цивільної справи № 521/18737/17 (рішення у якій набрало законної сили 14 червня 2018 року після його перегляду Апеляційним судом Одеської області), відповідно до статті 82 ЦПК України не потребують додаткового доказування, оскільки вже встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили.
З метою застосування заходів досудового врегулювання спору ОСОБА_1 направила відповідачу ПАТ «УкрСиббанк» рекомендованим листом письмову вимогу щодо припинення іпотеки нерухомого майна, зняття заборони відчуження нерухомого майна, яку ПАТ «УкрСиббанк» отримало 09 жовтня 2017 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Проте банк не припинив дію іпотечного договору від 29 березня 2006 року та не зняв заборону відчуження нерухомого майна, належного іпотекодавцю ОСОБА_1
10 листопада 2017 року відповідач ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси із новим позовом до боржника ОСОБА_2 , намагаючись стягнути нові суми за кредитним договором, було відкрито провадження у цивільній справі № 521/18737/17.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 березня 2018 року у цивільній справі № 521/18737/17 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором у позові відмовлено.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 березня 2018 року без змін.
Вказані судові рішення набрали законної сили 14 червня 2018 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на неврахування судами висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 520/16150/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 705/6116/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 394/433/17, Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, провадження № 14-134цс18, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, від 29 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, провадження № 14-600цс18.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом позову у цій справі є визнання іпотечного договору таким, що припинив свою дію, та припинення заборони відчуження нерухомого майна.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов'язання, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Згідно зі статтями 1, 11 Закону майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем.
Відповідно до статті 575 ЦК України та статті 1 Закону іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону).
Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону, відповідно до частини першої якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом, тобто припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України «Про іпотеку».
Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16, провадження № 61-35327св18, від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц, провадження № 61-33814св18, від 01 липня 2020 року у справі № 727/11061/18, провадження № 61-9980св19.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2013 року у справі № 521/10551/13-ц повністю виконане ОСОБА_1 , і заборгованість за кредитним договором від 29 березня 2006 року № 280-710 ДОУ 1 П погашена у повному обсязі, а отже, обґрунтованими є твердження позивача про те, що основне зобов'язання припинило свою дію внаслідок повного виконання, а внаслідок цього припинило свою дію і додаткове зобов'язання - іпотечний договір від 29 березня 2006 року.
Верховний Суд не погоджується з цими висновками з огляду на таке.
Відповідно до підпункту 1.2.2 пункту 1.2 кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі. Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на відповідний рахунок банку.
Згідно з пунктом 9.5 кредитного договору строк дії цього договору встановлюється з дня укладення цього договору і до повного погашення суми кредиту та плати за кредит.
Відповідно до іпотечного договору іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань ОСОБА_2 за кредитними договорами, не обмежуючись такими зобов'язаннями: зобов'язання з повернення в повному обсязі отриманих, в порядку та на умовах відповідно до кредитного договору кредитних коштів у сумі 16 000,00 дол. США згідно з графіком погашення; зобов'язання зі сплати за кредит процентів та комісії, зі сплати неустойки (штрафи, пеня). Іпотекою також забезпечується в повному обсязі вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, понесених іпотекодержателем і пов'язаних з пред'явленням вимоги за зобов'язанням за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання та збереження предмета іпотеки, збитків, завданих порушенням зобов'язань за кредитним договором чи за цим іпотечним договором; витрат на страхування предмета іпотеки у випадку, якщо страхування здійснюється за рахунок іпотекодержателя.
Згідно з пунктом 6.1 іпотечного договору договір підлягає нотаріальному посвідченню і діє до повного виконання зобов'язань, що забезпечені іпотекою за цим договором.
У касаційній скарзі АТ «УкрСиббанк» посилається на те, що cуди, пославшись на рішення судів у справі № 521/18737/17, дійшли помилкового висновку щодо виконання основного зобов'язання, оскільки постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 521/18737/17, провадження № 61-41093св18, касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у позові про стягнення відсотків за користування кредитними коштами та пені. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 вересня 2021 року справу прийнято судом до провадження та призначено до розгляду, на сьогодні справа не розглянута.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18.
Постанова Верховного Суду від 04 грудня 2019 року мотивована тим, що правовий аналіз статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум передбачених статтею 625 ЦК України за увесь час прострочення. Зазначена позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, провадження № 12-302гс18. Отже, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2013 році у справі № 521/10551/13-ц зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання 15 травня 2015 року (дата постанови про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням боржником судового рішення про стягнення кредитної заборгованості).Тому кредитор має право на одержання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.
Отже, позовні вимоги в частині вирішення питання про стягнення трьох процентів річних не вирішені, на що суд апеляційної інстанції, перевіривши рішення суду першої інстанції, не звернув уваги.
Рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам частин першої - третьої статті 263 ЦПК України, суд не з'ясував обставини справи та не надав оцінки усім доказам у справі, не виклав висновки та мотиви щодо аргументів сторін.
Верховний Суд зазначає, що обов'язок суду надати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення, забезпечує виконання завдання цивільного судочинства.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши рішення суду першої інстанції, не врахував обставини щодо існування між сторонами спору про стягнення трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, не з'ясував, чи відповідає іпотекодавець за зобов'язаннями позичальника з урахуванням статті 625 ЦК України.
Крім того, суди не звернули уваги, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2013 року у справі № 521/10551/13-ц стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 4 561,29 дол. США, що еквівалентно 36 458,39 грн.
Валютою боргу за договором кредиту є долар США.
У справі № 705/6116/16-ц Верховний Суд зазначив, що у випадку, коли рішення суду про стягнення боргу ухвалено в іноземній валюті, стягувачу має бути перерахована сума боргу в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
У справі № 394/433/17 Верховний Суд зазначив, що посилання заявника на те, що постановою державного виконавця виконавче провадження було закінчено у зв'язку з повним фактичним виконанням судового рішення, є помилковим, оскільки належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів, яка вказана в резолютивній частині судового рішення в іноземній валюті, а не її еквіваленту у гривні, визначеного за курсом на час ухвалення рішення
У постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 520/16150/15-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 705/6116/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 394/433/17 Верховний Суд дійшов висновку, що за умови ухвалення рішення з визначенням суми боргу в іноземній валюті належним виконанням є сплата коштів в іноземній валюті. Сплата гривневого еквіваленту станом на момент ухвалення рішення не є належним виконанням зобов'язань, а існування постанови про закінчення виконавчого провадження не є доказом припинення зобов'язань за кредитним договором.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 29 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц викладено правовий висновок про те, що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована сума боргу в іноземній валюті, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні станом на день його ухвалення. Перерахування суми боргу у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України, станом на день ухвалення судового рішення, не вважається належним виконанням. Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Вказані постанови Верховного Суду не застосовані у справі, яка переглядається, правовідносини в якій є подібними, у зв'язку з чим обґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо незастосування судами цих правових висновків.
Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції має перевірити чи відповідає ОСОБА_1 за зобов'язаннями ОСОБА_2 в межах статті 625 ЦК України відповідно до іпотечного договору, чи є постанова про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням боржником судового рішення про стягнення кредитної заборгованості належним виконанням зобов'язання у повному обсязі, чи виконані зобов'язання з урахуванням умов кредитного договору належним чином, чи є підстави вважати припиненими зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором, та відповідно зобов'язання за договором іпотеки, яке виникло у ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції також має з'ясувати чи виконане зобов'язання з урахуванням того, що валютою боргу за договором кредиту є долар США.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої і частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається в суді із вересня 2018 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судами (стаття 400 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд надає перевагу праву позивача на доступ до суду у порівнянні з тривалістю розгляду справи (строками її розгляду).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко