Ухвала
15 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 357/4596/19
провадження № 61-18145ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», начальника відділу претензійної роботи Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Нікандрової Ольги Ігорівни, Акціонерного товариства «Альфа-банк» про захист прав споживачів,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), начальника відділу претензійної роботи ПАТ «Укрсоцбанк» Нікандрової О. І. про захист прав споживачів, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила: визнати неправомірними дії відповідачів щодо неврахування коштів, сплачених нею на погашення кредиту за договором від 23 лютого 2007 року № Р11-26255021007910, та щодо відкриття карткового рахунку до договору № 26257229004228 без її згоди; стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на свою користь 22 872 грн безпідставно отриманих коштів.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 03 лютого 2007 року вона отримала картковий кредит для споживчих цілей здійснення розрахунків за товари та послуги. Вона користувалася кредитною карткою до 06 квітня 2012 року, поки повністю не погасила заборгованість за кредитом. 27 січня 2014 року їй повідомлено про те, що між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір про відкриття банківського (карткового) рахунку. Враховуючи, що вона не підписувала з ПАТ «Укрсоцбанк» жодних договорів і не отримувала карток, вона звернулася до Білоцерківського відділення «Укрсоцбанку», щоб впевнитися у відсутності в неї боргових зобов'язань. Банк не надав їй жодної довідки про будь-яку заборгованість, однак направляв до неї колекторські фірми. Тому вона змушена була звернутися до правоохоронних органів, і за її заявами 23 листопада 2016 року та 27 червня 2018 року були відкриті кримінальні провадження № 12016110030005860, № 12018110030004791 та № 42018111030000219 відповідно. В ході досудового розслідування їй стало відомо, що кошти, які вона поклала на рахунок ПАТ «Укрсоцбанк» для закриття кредиту, не були направлені на погашення заборгованості. Ці кошти зняли працівники банку, додавши до договору про отримання кредиту від 2007 року додаток до договору, в якому вказано її паспорт з пропискою за адресою, за якою вона ніколи не проживала. Зловмисники частково погашали її заборгованість за кредитом і це тривало до моменту реорганізації банку. Під час реорганізації банку кредит було представлено як недоплачений і ПАТ «Укрсоцбанк» аж через два роки після реорганізації почав процедуру примушування до виконання цивільно-правових відносин через колекторські фірми. Вона неодноразово зверталася до ПАТ «Укрсоцбанк» з проханням надати їй договір про відступлення боргу, докази існування боргу, документи про відкриття зарплатної картки, однак банк відмовився надати такі документи. Тому відповідач порушив її права, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів».
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2019 року залучено до участі у справі співвідповідача - Акціонерне товариство «Альфа-банк».
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2021 року - без змін.
05 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пунктів 1, 2, 5 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн.
Предметом позову в цій справі є стягнення 22 872 грн безпідставно отриманих коштів.
Тобто ціна позову в цій справі становить 22 872 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн). Тому в цій частині справа № 357/4596/19 є малозначною в силу вимог закону.
Також предметом позову в цій справі є визнання неправомірними дій відповідачів щодо неврахування коштів, сплачених позивачем на погашення кредиту, та щодо відкриття карткового рахунку.
Справа в цій частині вимог є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Виходячи із статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про розгляд касаційної скарги за її та представника участі.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктами 1, 2, 5 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», начальника відділу претензійної роботи Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Нікандрової Ольги Ігорівни, Акціонерного товариства «Альфа-банк» про захист прав споживачів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко