Постанова від 10.11.2021 по справі 757/25548/16-ц

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 757/25548/16-ц

провадження № 61-14297св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності», товариство з обмеженою відповідальністю «UKRBIOTAL», Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва

від 04 грудня 2019 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (далі -

ДП «Український інститут інтелектуальної власності»), товариства з обмеженою відповідальністю «UKRBIOTAL» (далі - ТОВ «UKRBIOTAL»,), Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання недійсним патенту на винахід та зобов?язання вчинити дії.

Позов мотивовано тим, що позивач є підозрюваним у кримінальному провадженні № 12013060010000076, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 15 квітня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 177 КК України, повідомлення про підозру від 15 квітня 2013 року вручене позивачу.

З повідомлення про підозру слідує, що ОСОБА_1 використав здобуті під час співробітництва з ТОВ «UKRBIOTAL» знання щодо способу біологічної очистки стічної води типу «BIOTAL» (патент на винахід № НОМЕР_1 від 15 квітня 2005 року)

та розробив власну систему біологічної очистки стічної води під торговою маркою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в основу якої покладено спосіб багатоступеневого біологічного очищення стічної води згідно із зазначеним патентом на винахід, не внісши

у вказану систему ніяких змін порівняно із системою «BIOTAL», впровадив

у власне виробництво та установку системи біологічної очистки стічної води під торговою маркою «Біолідер», установку, пусконалагоджувальні та сервісні роботи якої виконував позивач, у зв'язку з чим незаконно використали права на винахід за патентом № НОМЕР_1 від 15 квітня 2005 року та завдали шкоди потерпілим.

Вказаний патент на винахід № НОМЕР_1 від 15 квітня 2005 року, на думку позивача, грубо порушує його законні права та інтереси, оскільки останній не має правової підстави використовувати без відповідної згоди спосіб багатоступеневого біологічного очищення стічної води, на який зареєстровано згаданий патент, водночас запропоноване технічне рішення винаходу при перереєстрації деклараційного патенту на винахід у патент на винахід № НОМЕР_1 від 15 квітня

2005 року доволі просте, містить загальновідомі ознаки щодо фаз біологічної очистки стічної води, які випливають з існуючого рівня техніки, у даному рішенні відсутній винахідницький рівень та світова новизна такого рішення. Тому патент на винахід № НОМЕР_1 від 15 квітня 2005 року «ІНФОРМАЦІЯ_2» підлягає визнанню недійсним, а такий спосіб багатоступеневого біологічного очищення стічної води має використовуватися юридичними та фізичними особами відкрито та без реєстрації відповідного патенту або надання дозволу на його використання.

Позивач зазначав, що відповідно до інформації зі спеціалізованої Бази даних «Винаходи (корисні моделі) в Україні» патент на винахід № НОМЕР_1 від 15 квітня 2005 року було видано на підставі деклараційного патенту на винахід № НОМЕР_2 від 15 жовтня 2002 року, що підтверджується витягом з Бази даних Винаходи (корисні моделі) в Україні» та описом до зазначеного деклараційного патенту

на винахід (копії додаються). Відповідно до зазначеного витягу вбачається,

що патент на винахід № НОМЕР_1 від 15 квітня 2005 року є чинним. Об'єктом винаходу є процес - спосіб багатоступеневого біологічного очищення стічної води, назва винаходу - « ІНФОРМАЦІЯ_2 », власник патенту - ТОВ UKRBIOTAL», автор патенту - ОСОБА_3 , дата, з якої є чинними права на патент на винахід - 15 квітня 2005 року, публікація відомостей про деклараційний патент на винахід - 15 жовтня 2002 року, Бюл. № 10, 2002 року публікація відомостей про перереєстрований патент на винахід - 15 квітня

2005 року, Бюл. №4, 2005 року, номер заявки 2002021213.

У порушення положень статті 26 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» було проведено перетворення деклараційного патенту

на винахід на патент на винахід № НОМЕР_1 від 15 квітня 2005 року без проведення кваліфікаційної експертизи, без отримання позитивного висновку. Формула винаходу за патентом на винахід № НОМЕР_1 від 15 квітня 2005 року така ж сама, яка наведена в деклараційному патенті на винахід № НОМЕР_2 «ІНФОРМАЦІЯ_2» від 10 жовтня 2002 року в бюлетені № 10 від 2002 року. Тобто вони ідентичні. У формулі та описі запатентованого винаходу наявні протиріччя і невизначеності у запропонованому технічному рішенні, що не дозволяє однозначно трактувати суттєві ознаки винаходу та можливість виконання запатентованого способу очистки стічної води. Так, з одного боку вимагається відсутність гідравлічного зв'язку між первинним реактором і реактором доочищення, а з іншого - вимагається щоби вода перекачувалась із первинного реактора у реактор доочищення. Крім того, патент на винахід № НОМЕР_1 від 15 квітня 2005 року підлягає визнанню недійсним, оскільки останній не відповідає умовам надання правової охорони, визначених статями 6, 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» так, як вся сукупність ознак, наведених у формулі патенту, що належить відповідачу 2, стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки

№ 2002021213 (15 жовтня 2002 рік), тобто не відповідає умовам новизни. Винахід «ІНФОРМАЦІЯ_2» був частиною рівня техніки на дату подання Відповідачем 2 заявки на отримання спірного патенту до установи, оскільки джерелом таких відомостей щодо рівня техніки станом на момент видачі патенту є інформація, що включена в подану відповідачем 2 заявки № 2002021213 від 15 жовтня 2002 року на отримання деклараційного патенту. Формула способу багатоступеневого біологічного очищення стічної води за патентом на винахід № НОМЕР_1 від 15 квітня 2005 року

у незалежній частині має суттєві ознаки, які входять у взаємне протиріччя, тому є недосконалою, такою, що порушує діючі вимоги до визнання технічного рішення винаходом. Запропоноване технічне рішення доволі просте, містить загальновідомі ознаки щодо фаз біологічної очистки стічної води, які випливають із існуючого рівня техніки, відсутній винахідницький рівень.

ОСОБА_1 просив визнати недійсним патент України № НОМЕР_1 від 15 квітня

2005 року на винахід « ІНФОРМАЦІЯ_2 »; зобов'язати Державну службу інтелектуальної власності внести відомості до Державного реєстру патентів України на винаходи щодо визнання недійсним патенту України № НОМЕР_1 від 15 квітня 2005 року на винахід « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та зробити про

це відповідну публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року

у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того,

що позовні вимоги є обґрунтованими, проте при зверненні до суду ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги

є безпідставними та необґрунтованими, оскільки порушене право позивача перебуває не в площині правового регулювання захисту об'єктів інтелектуальної власності, а в сфері кримінальних правовідносин, а тому не може бути захищене на підставі положень Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Крім того, апеляційний суд вказав, що такий винахід вправі оспорити

не будь-яка особа, а лише та, права якої порушені таким патентом на винахід.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

24 вересня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня

2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року

та ухвалити у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій належним чином не оцінено те, що позивач взагалі не знав чи відповідає патент на винахід № НОМЕР_1 від 15 квітня 2005 року вимогам законодавства в момент пред?явлення підозри.

Заявник також вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

30 листопада 2020 року представник ТОВ «UKRBIOTAL» - Курячий О. П. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи Печерського районного суду міста Києва.

11 грудня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 15 квітня 2005 року

ТОВ «UKRBIOTAL» видано патент № НОМЕР_1 на винахід «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Згідно повідомлення про підозру у кримінальному провадженні

№ 12013060010000076 від 15 квітня 2013 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4

та ОСОБА_5 , діючи за попередньою змовою між собою, шляхом незаконного використання права на винахід за патентом України № НОМЕР_1 від 15 квітня

2005 року, завдали матеріальної шкоди ТОВ «UKRBIOTAL» в сумі 98 699,00 грн,

що є великими розмірами.

Відповідно до висновку судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності

від 04 квітня 2018 року № 17056/16-53 винахід «ІНФОРМАЦІЯ_2» за патентом України від 15 квітня 2005 року № НОМЕР_1 відповідає умові патентоздатності «промислова придатність»

та не відповідає умовам патентоздатності «винахідницький рівень», «новизна»

(т. 2, а. с. 47-61).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного

й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до статей 16, частини першої статті 432, 469 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 33 Закону України «Про охорону прав

на винаходи і корисні моделі» (в редакції закону на дату подання позову) для визнання судом прав інтелектуальної власності на винахід недійсними (патенту недійсним) необхідним є: 1) пред'явлення позову будь-якою заінтересованою особою; 2) наявність підстав для визнання прав на винахід (патенту на винахід) недійсними; 3) встановлення, чи порушує (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції закону, на час звернення з позовом) патент на винахід може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:

а) невідповідності запатентованого винаходу умовам патентоздатності,

що визначені статтею 7 цього Закону; б) наявності у формулі винаходу ознак, яких не було у поданій заявці; в) порушення вимог частини другої статті 37 цього Закону; г) видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Особливістю метода права інтелектуальної власності є надання державою певним особам тимчасової монополії на використання відповідних нематеріальних благ, що проявляється у встановленні державою для усіх третіх осіб заборони використання даних благ без згоди особи, яке має таку монополія (автор, винахідник, ліцензіар). Заборона на використання об'єктів патентного права як ланка правового регулювання правовідносин у сфері права інтелектуальної власності виникає в силу прямої вказівки закону. Для об'єктів патентного права заборона на їх використання виникає не з моменту їх створення, а лише після відповідного визнання об'єкта, що заявляється патентоспроможним. Для виникнення суб'єктивних прав жодних дій з боку винахідника (патентне право) на адресу третіх осіб здійснювати не потрібно. Замість зазначених осіб ці дії відбуваються за законом, шляхом встановлення презумпції загальної заборони використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності усім третім особам без спеціального дозволу правоволодільця. Праву інтелектуальної власності правоволодільця (патентоволодільця) протистоїть обов'язок невизначеного кола осіб утриматись від дій, що складають склад правопорушення прав інтелектуальної власності на винахід.

Стаття 31 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» встановлює перелік та ознаки дій, які не визнаються порушенням прав інтелектуальної власності на винахід.

У справі, що переглядається позивач, обґрунтовуючи наявність у нього охоронюваного законом інтересу щодо предмету спору.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з цим, оскільки позивач вказував на те, що він розробив власну систему біологічної очистки стічної води під торговою маркою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в основу якої поклав загальновідомий (не новий) спосіб багатоступеневого біологічного очищення стічної води та впровадив

у власне виробництво та установку системи біологічної очистки стічної води. Під час здійснення діяльності щодо очищення води шляхом багатоступеневого біологічного очищення стикається з протидією відповідача-патентоволодільця, оскільки законодавством України заборонено використовувати при виробництві технічні рішення, які захищені патентами України без дозволу правоволодільця (патентоволодільця). Разом з тим, оскільки формула винаходу «ІНФОРМАЦІЯ_2» за патентом України від 15 квітня 2005 року № НОМЕР_1 на думку позивача не відповідає таким умовам патентоздатності винаходу як винахідницький рівень і новизна, оскільки містить лише загальновідомі та широко використовувані технічні рішення, такі рішення вправі використовувати і позивач, а тому існування оскаржуваного патенту порушує інтереси позивача на безперешкодне використання загальновідомого багатоступеневого біологічного способу очищення стічних вод.

Реєстрація прав інтелектуальної власності на технічні рішення, які не є новими,

і майбутнє звернення такого патентоволодільця до правоохоронних органів

чи до суду з вимогами про припинення порушення права інтелектуальної власності на такі рішення, слід кваліфікувати як порушення охоронюваного законом інтересу на здійснення діяльності, яка не заборонена законом (стаття 12 ЦК України) і, відповідно, може вважатися необхідним і достатнім обґрунтуванням права на звернення до суду.

Близьким за наведеним змістом є висновок, що міститься у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2019 року у справі № 910/6996/18.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України

та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об'єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі

та інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права

та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав

та обов'язків може бути настання або не настання певної події.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 ЦК України).

Відповідно до статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (частина перша). При їх здійсненні особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах (частина третя). При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (частина четверта). Не допускається використання цивільних прав для неправомірного обмеження конкуренції, зловживанням монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (частина п?ята). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п?ятою статті 13 ЦК України, суд може зобов'язати

її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Зокрема, згідно із частиною третьою статі 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п?ятої статті 13 ЦК України.

Матеріальний аспект захисту охоплює й положення глави 3 ЦК України, в якій йдеться саме про захист цивільних прав та інтересів.

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові

й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року N 1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення

до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом,

як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований

у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист -

це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують

це право.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися

до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша стаття 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Роблячи висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про відсутність порушеного права та інтересу ОСОБА_1 , оскільки звертаючись

до суду з цими позовними вимогами, ОСОБА_6 як на порушення свого права вказував на те, що відносно нього до ЄДРСР внесено відомості, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 177 КК України, повідомлення про підозру від 15 квітня 2013 року вручене позивачу,

що свідчить про наявність порушеного права та інтересу позивача спірним патентом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Перевірка доводів касаційної скарги, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати та (або) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи

на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати

і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов

Попередній документ
101309250
Наступний документ
101309252
Інформація про рішення:
№ рішення: 101309251
№ справи: 757/25548/16-ц
Дата рішення: 10.11.2021
Дата публікації: 25.11.2021
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо прав інтелектуальної власності, з них:; щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: (30.11.2021)
Результат розгляду: Передано для відправки до Київського апеляційного суду
Дата надходження: 11.12.2020
Предмет позову: про визнання недійсним патенту на винахід та зобов’язання вчинити дії