Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3780/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Сторчеус Ігоря Анатолійовича, м. Миколаїв
до Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Харків
про визнання недійсним рішення
за участю представників:
Позивача - не з'явився;
Відповідача - не з'явився
17 вересня 2021 року до Господарського суду Харківської області з позовною заявою звернувся Позивач - Фізична особа-підприємець Сторчеус Ігор Анатолійович, в якій просить визнати недійсними пункти 3, 6, 9, 12 резолютивної частини рішення Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.06.2021 р. № 70/53-р/к у справі № 2/01-90-20 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції щодо накладення 4 штрафів на Фізичну особу-підприємця Сторчеус Ігоря Анатолійовича у розмірі кожен по 36882,00 грн., а загалом 147528,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.09.2021 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу були ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на 07.10.2021 р. о 10:00.
Ухвалою суду від 07.10.2021 р. підготовче засідання відкладено на 19.10.2021 р. о 10:45. Ухвалою суду від 19.10.2021 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 02.11.2021 р. о 11:30, а ухвалою від 02.11.2021 р. повідомлено про наступне судове засідання на 16.11.2021 р. о 10:45.
Представник Позивача у судове засідання не з'явився, але на електронну пошту суду направив заяву (вх. № 7091) про розгляд справи без участі представника.
Представник Відповідача у судове засідання призначене на 16.11.2021 р. не з'явився, але в попередніх судових засіданнях та у наданому відзиві на позов (вх. №24096 від 12.10.2021 р.) просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
Згідно з ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.06.2021 року адміністративною колегією Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було винесено рішення № 70/53-р/к у справі № 2/01-90-20, яким:
- згідно п. 1 резолютивної частини рішення визнано, що ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІНТЕРВІКОН» (ідентифікаційний код юридичної особи - 32004053) та ФІЗИЧНА ОСОБА - ПІДПРИЄМЕЦЬ СТОРЧЕУС ІГОР АНАТОЛІЙОВИЧ (Позивач) (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у процедурі закупівлі, проведеної ФІЛІЄЮ «УПРАВЛІННЯ МАГІСТРАЛЬНИХ ГАЗОПРОВОДІВ «ХАРКІВТРАНСГАЗ» АТ «УКРТРАНСГАЗ» по закупівлі «Ремонт огорож кранових майданчиків на ЛЧ МГ УМГ "ХАРКІВТРАНСГАЗ" (Будівельно-монтажні роботи) (ДК 021:2015: 45300000-0 - Будівельно-монтажні роботи)» (ідентифікатор закупівлі в системі «Prozorro»: UA-2018-12-17-004513-c);
- згідно п. 4. Визнати, що ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІНТЕРВІКОН» (ідентифікаційний код юридичної особи - 32004053) та ФІЗИЧНА ОСОБА - ПІДПРИЄМЕЦЬ СТОРЧЕУС ІГОР АНАТОЛІЙОВИЧ (Позивач) (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у процедурі закупівлі, проведеної ФІЛІЄЮ «УПРАВЛІННЯ МАГІСТРАЛЬНИХ ГАЗОПРОВОДІВ «ХАРКІВТРАНСГАЗ» АТ «УКРТРАНСГАЗ» по закупівлі «Ремонт будівель і споруд виробничого призначення УМГ "ХАРКІВТРАНСГАЗ" (ДК 021:2015: 45400000-1 - Завершальні будівельні роботи)» (ідентифікатор закупівлі в системі «Prozorro»: UA-2018-10-08-000209-a).;
- згідно п. 7. Визнати, що ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІНТЕРВІКОН» (ідентифікаційний код юридичної особи - 32004053) та ФІЗИЧНА ОСОБА - ПІДПРИЄМЕЦЬ СТОРЧЕУС ІГОР АНАТОЛІЙОВИЧ (Позивач) (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у процедурі закупівлі, проведеної ФІЛІЄЮ «УПРАВЛІННЯ МАГІСТРАЛЬНИХ ГАЗОПРОВОДІВ «ХАРКІВТРАНСГАЗ» АТ «УКРТРАНСГАЗ» по закупівлі «Фарбування та скління (Відновлення антикорозійного покриття обладнання об'єктів лінійної частини магістральних газопроводів) (ДК 021:2015: 45440000-3 - Фарбування та скління)» (ідентифікатор закупівлі в системі «Prozorro»: UA-2018-05-18-000562-b).;
- згідно п. 10. Визнати, що ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІНТЕРВІКОН» (ідентифікаційний код юридичної особи - 32004053) та ФІЗИЧНА ОСОБА - ПІДПРИЄМЕЦЬ СТОРЧЕУС ІГОР АНАТОЛІЙОВИЧ (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у процедурі закупівлі, проведеної ФІЛІЄЮ «УПРАВЛІННЯ МАГІСТРАЛЬНИХ ГАЗОПРОВОДІВ «ХАРКІВТРАНСГАЗ» АТ «УКРТРАНСГАЗ» по закупівлі «Ремонт будівель і споруд ГРС УМГ "ХАРКІВТРАНСГАЗ" (Завершальні будівельні роботи) (ДК 021:2015: 45400000-1 - Завершальні будівельні роботи)» (ідентифікатор закупівлі в системі «Prozorro»: UA-2018-06-27-000735-b).
Крім того, вищезазначеним рішенням за порушення, зазначене у резолютивній частині щодо накладення на Позивача штраф у загальному розмірі 147.528,00грн., а саме у таких пунктах: 3. За порушення вказане в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, накласти на ФІЗИЧНУ ОСОБУ - ПІДПРИЄМЦЯ СТОРЧЕУСА ІГОРЯ АНАТОЛІЙОВИЧА (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) штраф у розмірі 36 882,00 (тридцять шість тисяч вісімсот вісімдесят дві) гривні.; 6. За порушення вказане в пункті 4 резолютивної частини цього рішення, накласти на ФІЗИЧНУ ОСОБУ - ПІДПРИЄМЦЯ СТОРЧЕУСА ІГОРЯ АНАТОЛІЙОВИЧА (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) штраф у розмірі 36 882,00 (тридцять шість тисяч вісімсот вісімдесят дві) гривні.; 9. За порушення вказане в пункті 7 резолютивної частини цього рішення, накласти на ФІЗИЧНУ ОСОБУ - ПІДПРИЄМЦЯ СТОРЧЕУСА ІГОРЯ АНАТОЛІЙОВИЧА (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) штраф у розмірі 36 882,00 (тридцять шість тисяч вісімсот вісімдесят дві) гривні.; 12. За порушення вказане в пункті 10 резолютивної частини цього рішення, накласти на ФІЗИЧНУ ОСОБУ - ПІДПРИЄМЦЯ СТОРЧЕУСА ІГОРЯ АНАТОЛІЙОВИЧА (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) штраф у розмірі 36 882,00 (тридцять шість тисяч вісімсот вісімдесят дві) гривні.
Відповідно до ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем оскаржуване рішення Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було надіслано 30.06.2021 та отримано адресатом 06.07.2021 року, що підтверджується підтверджується копією конверта з трек-кодом 6102254620415 і відстеженням відповідного поштового відправлення, згідно з роздруківкою з офіційного сайту "Укрпошта" (а.с. 17), яка надана разом з позовною заявою.
Відповідно до частини першої статті 60 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Тобто з урахуванням вищенаведеної норми, кінцевим строком оскарження рішення є 06.09.2021 року.
Так, адвокатом Валешинською О.С. через Inter-Express було направлено 06.09.2021 до господарського суду позовну заяву, яка надійшла до суду 17.09.2021року.
Не погоджуючись з рішенням Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, Позивач посилається не відсутність достатніх, доведених допустимими доказами встановлених обставин, що підтверджують вчинення Позивачем та ТОВ правопорушення, а Відповідач в своєму Рішенні лише висловлює припущення, оскільки не встановлено якою інформацією, між ким та в який спосіб відбувся обмін, на який останній вказує.
У своєму позові зазначає, що подання учасниками Торгів тендерних пропозицій з однієї IP-адреси в один день, сплата за послуги майданчика в один день та розмір відмінностей цінових пропозицій учасників Торгів не свідчить про те, що між учасниками процедури відбувся обмін інформацією при підготовці конкурсної пропозиції.
Так, ТОВ та ФОП здійснюють свою господарську діяльність за однією адресою: м. Миколаїв, вул. 28 Армії, буд. 9Б, однак на різних поверхах: ТОВ - на третьому (договір суборенди від 24.07.2018 № 24/07-2018 з приватним підприємством «ДДП»), ФОП - на першому (договір оренди нерухомого майна від 01.06.2018 № 6.18 з ТОВ «Нікбудсервіс»).
ФОП користувався доступом до мережі Інтернет, що наявна в будинку та до якої був відкритий доступ. Діапазон Wi-Fi роутера стандарту 802.11n, зі звичайною антеною (посилення близько 5 дБі) становить приблизно сто п'ятдесят метрів, на місцевості без перешкод і в приміщенні - 50 м., тому будь-хто в приміщенні мав доступ до IP-адреси за відкритою мережею.
Позивач зазначає, що АК в Рішенні зазначає: «(50) Отже те, що ФОП СТОРЧЕУС І.А. під час участі у Торгах використовує точки доступу до мережі Інтернет, які виділені у користування фізичній особі Єрощенкову Віктору Миколайовичу та ПП «ДДП», директором якого є також Єрощенков Віктор Миколайович, який, у свою чергу, також є директором його конкурента на Торгах - ТОВ «ІНТЕРВІКОН», свідчить про те, що ФОП СТОРЧЕУС І.А. та Єрощенков Віктор Миколайович (директор ТОВ «ІНТЕРВІКОН») були знайомі на момент участі у Торгах.
(51) Вищезазначене вказує на те, що Відповідачі мали можливість доступу до інформації щодо господарської діяльності один одного та мали можливість спільно брати участь у Торгах.
(53) Учасники торгів завантажували тендерні пропозиції на Торги в один день, який є останнім днем для завантаження своїх пропозицій учасниками.
(54) Вищенаведені факти свідчать про погодженість поведінки Відповідачів та про спільну підготовку та завантаження тендерних пропозицій на Торги.».
Посилаючись на інформацію про точки доступу до Інтернет - мережі ФОП, відповідач в Рішенні зазначає про отримання такої інформації з листа ТОВ «СМАРТТЕНДЕР» від 25.04.2019 № 256 (вх. від 13.05.2019 № 3411).
Посилаючись на ст. 77 ГПК України, Позивач вважає, що факт направлення документації з відповідних IP-адрес не може підтверджуватись листами, є технічною інформацією, отримуваною за допомогою відповідних програм та в електронному вигляді. Однак, АК не зазначено відповідних допустимих доказів в Рішенні, тому вважаю факт подачі тендерних пропозицій учасниками з одних точок доступу до Інтернет мережі не доведеним.
Так, на думку Позивача, факт знайомства фізичних осіб не може свідчити про намір погодити поведінку на Торгах та обмін інформацією. Час оплати за послуги майданчика зумовлений кінцевими датами подачі тендерних пропозицій та є випадковим збігом. А наявність власних матеріально-технічної бази та трудового ресурсу в інших учасників Торгів не може ставитись у провину Позивачу та не відноситься до сфери його управління. Створення документів, поданих учасниками на Торги, з використанням однойменної техніки не свідчить про узгодженість дій та обмін інформацією.
Створення документів у форматі PDF, як того вимагають умови подачі документів для участі в Торгах, можливе з використанням обмеженого кола програм, а найпоширенішою з них є програма - додаток «Adobe Acrobat DC», тому, мабуть, всі учасники в будь-яких торгах використовують; таке програмне забезпечення. Щодо застосування техніки «Canon» при створенні документів, то остання є надійною технікою та розповсюдженою серед користувачів, яка також в більшості випадків використовується в тому числі при підготовці документів для участі в торгах.
Позивача вказує, що зазначена інформація щодо програмного забезпечення та техніки не свідчить, що документи були створені на одному й тому ж технічному засобі, а інтервалом у часі їх створення зумовлений кінцевими датами подачі тендерних пропозицій та є випадковим збігом. Також, не може свідчити факт телефонного зв'язку про його зміст та обмін інформацією по Торгах. У господарській діяльності Позивач не використовував одночасно спільного номеру телефону із ТОВ.
Наявність певних господарських правовідносин між двома суб'єктами господарювання безумовно не свідчить про відсутність між ними конкуренції та єдність їх інтересів.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що поданий позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України "Про захист економічної конкуренції", Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції", Законом України "Про Антимонопольний комітет України".
Частиною 3 статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Згідно зі статтею 7 Закону України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" однією з основних засад внутрішньої політики в економічній сфері є розвиток конкуренції як основного чинника підвищення ефективності економіки.
Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Частиною 1 статті 25 Господарського кодексу України визначено, що держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Аналогічне за своєю суттю поняття відображено і в статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Наведене визначення дозволяє зробити висновок, що конкуренцією є таке змагання суб'єктів господарювання, яке призводить або може призвести до отримання такими суб'єктами певних економічних переваг. При цьому такі переваги забезпечуються завдяки їх власним досягненням. Наслідком такого змагання є те, що споживачі отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання (учасники конкурентного змагання) не визначають та не диктують умов реалізації товару чи послуг на ринку.
Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Стаття 3 цього закону визначає принципи здійснення закупівель, до яких належать, зокрема: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Суб'єкти господарювання, які беруть участь у публічних закупівлях, є конкурентами. Змагання при проведенні торгів забезпечується таємністю інформації; змагальність учасників процедури закупівлі з огляду на приписи статей 1, 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з учасників та їх обов'язок готувати свої пропозиції конкурсних торгів окремо, без обміну інформацією.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (з наступними змінами та доповненнями) Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині зокрема здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з ч.1- ч.2 ст. 12 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. У разі необхідності можуть утворюватись міжобласні територіальні відділення.
В свою чергу, положеннями ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державні уповноважені Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України є органами Антимонопольного комітету України.
Положеннями ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має зокрема наступні повноваження: 1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; 2) приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; 5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Згідно зі ст. ст. 35, 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. У разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.
Відповідно до ст. 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено. Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Відповідно до ст.1 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом (ч.1 ст.40 ГК України).
Згідно з ч.ч.1,2 ст.35 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.
Статтею 41 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі. Збір доказів здійснюється Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями незалежно від місцезнаходження доказів.
У відповідності до ч.1 ст.48 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладення штрафу тощо.
Згідно з ст.60 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено. Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Відповідно до ч.1 ст.59 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" підставами для визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Як зазначено вище, рішенням адміністративною колегією Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №70/53-р/к від 22.06.2021 року у справі № 2/01-90-20 визнано дії ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІНТЕРВІКОН» та Позивача щодо вчинення порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом погодження своєї поведінки під час підготовки тендерних пропозицій та участі у процедурі закупівлі, проведеної ФІЛІЄЮ «УПРАВЛІННЯ МАГІСТРАЛЬНИХ ГАЗОПРОВОДІВ «ХАРКІВТРАНСГАЗ» АТ «УКРТРАНСГАЗ». За вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, на вказані юридичні особи накладено штрафи у розмірі по 147528,00 грн.
Частиною 1 ст.50 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, антиконкурентні узгоджені дії.
Узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання (ч.1 ст.5 ЗУ "Про захист економічної конкуренції").
Відповідно до ст.6 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів. Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності). Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Згідно з ч.2 ст.52 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" за порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладається штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов'язковим фактичне настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду від 04 квітня 2018 року у справі №914/532/17, від 12 березня 2019 року у справі №914/843/18 та від 02 квітня 2019 року у справі №914/88/18.).
Змагання при проведенні торгів забезпечується таємністю інформації; змагальність учасників процедури закупівлі з огляду на приписи статей 1, 5, 6 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з учасників та їх обов'язок готувати свої пропозиції конкурсних торгів окремо, без обміну інформацією; така змагальність виключає встановлені Відповідачем в сукупності обставини, що свідчать про узгоджену поведінку Позивача та ТОВ «ІНТЕРВІКОН», що призвело до спотворення результатів торгів.
Для визнання Східним міжобласним територіальним відділенням АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим, достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб'єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що, у свою чергу, призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі.
У даному випадку негативним наслідком є сам факт спотворення результатів торгів через узгодження поведінки конкурсантами, а докази такого спотворення відділенням АМК викладено в рішенні Адміністративної колегії Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №70/53-р/к від 22.06.2021 у справі №2/01-90-20 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".
Відповідач у спірному рішенні дійшов правильного висновку, що дії Позивача та ТОВ «ІНТЕРВІКОН», які полягали у: спільності інтересів; наявності господарсько-договірних відносин; цінових пропозиціях; схожості в оформленні документів, наданих у пропозиціях конкурсних торгів; синхронності дій у часі; отримання документів для обох учасників однією особою, є узгодженою поведінкою під час участі в конкурсних торгах на закупівлю, яка полягає у спотворенні результатів торгів та є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.
Формування учасниками конкурсних пропозицій на товар, що спрямовані на усунення, недопущення конкуренції на торгах, свідчать про наявність попередніх узгоджених дій та спрямованості цих дій на усунення або недопущення конкуренції, спотворення результатів торгів, вказує в сукупності на те, що Позивач і ТОВ «ІНТЕРВІКОН» у процесі підготовки та участі у торгах діяли не самостійно, а узгоджували між собою свої дії, тобто не змагалися між собою, що є обов'язковою умовою конкуренції. В результаті таких дій конкурентне середовище між останніми було відсутнє (усунуто).
Матеріалами справи підтверджено, що узгодження пропозицій усунуло конкуренцію та змагальність між учасниками, чим порушено право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв'язку з наявністю лише справжньої конкуренції.
Такі дії Позивача та ТОВ «ІНТЕРВІКОН» призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендеру (торгів), у зв'язку з чим, такі особи вчинили порушення, передбачене п.1 ч.1 ст.50 та п.4 ч.2 ст.6 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосується спотворення результатів торгів.
При цьому, Позивачем не спростовано обставини, встановлені Адміністративною колегією Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №70/53-р/к від 22.06.2021 у справі №2/01-90-20 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" та не доведено протилежного.
З огляду на викладене, існування визначених ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстав для зміни, скасування чи визнання недійсними оскаржуваного рішень Відповідача, судом не встановлено.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі». «Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права» (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю «питомою вагою» принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок «помилок» законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасіу проти Греції» національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнецов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України»), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Роуз Торія проти Іспанії», параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача щодо скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 129, 165, 202, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Відмовити в позові повністю.
Повне рішення складено "23" листопада 2021 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін