Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3945/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут", м. Харків
до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), м. Харків
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
29 вересня 2021 року Приватним акціонерним товариством "Харківенергозбут" (Позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з Відповідача - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) заборгованість у розмірі 6330,05 грн (де: заборгованість за електричну енергію в сумі 5713,61 грн.; пеня - 309,97 грн; 3% річних - 66,79 грн; індекс інфляції - 239,68 грн), а також судовий збір в розмірі 2270,00 грн.
Ухвалою суду від 01 жовтня 2021 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про стягнення коштів було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи був вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Дану ухвалу сторони отримали належним чином, що підтверджується відмітками на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення та наданими до суду додатковими доказами.
Так, у наданому представником Відповідача відзиві (вх. № 24649 від 21.10.2021) на позовну заяву, він просить суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обгрунтування своїх заперечень він зазначає наступне.
Згідно запису № 14801020000082677 Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.10.2019 р. проведено державну реєстрацію Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), отже Відповідач не укладав та не міг укладати договір № 14491 від 01.01.2019 р. і не може нести відповідальність за невиконання його умов, оскільки на момент його укладання взагалі існувало та не виступало його стороною.
Також Відповідач вказує на те, що тільки після укладання договору про постачання електричної енергії з ПАТ "Харківенергозбут" та підписання актів приймання-передачі електричної енергії, Відповідач мав би прийняти на себе обов'язок забезпечити повну та своєчасну оплату спожитої електричної енергії та тільки в цей момент для бюджетної установи виникло б бюджетне зобов'язання.
У наданій Позивачем відповіді на відзив на позов (вх. № 25537 від 01.11.2021 р.) Позивач вказує на те, що у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників згідно ч. 1 ст. 104 ЦК України - юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Згідно постанови КМУ від 09.10.2019 р. № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" ліквідується як юридична особа публічного права Головне територіальне управління юстиції в Харківській області. Наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2019 р. № 3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" утворюється Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків), яке є правонаступником Головного територіального управління юстиції в Харківській області. У зв'язку з проведенням організаційних заходів та впорядкуванням документації та у зв'язку з реорганізацією Відповідача згідно ст. 106-108 ЦК України, було двостороннє підписано додаткову угоду до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 14491 від 01.01.2019 р.
Також Відповідач у відзиві вказує на те, що між ним та Позивачем був укладений договір № 25 від 04.03.2020 р. про закупівлю електричної енергії. Протягом 2020 р. сторонами були підписані додаткові угоди № 1 у зв'язку зі зміною вартості кВт*год у квітні 2020 р., № 2 у зв'язку зі змінами вартості кВт*год у липні 2020 р., № 3 у зв'язку зі зміною вартості кВт*год у серпні 2020 р. та № 4 у зв'язку зі зміною вартості кВт*год у жовтні 2020 р. та ці додаткові угоди до Відповідача не надходили.
Але Позивач зазначає, що умови договору про закупівлю, на який посилається Відповідач лише доповнюють умови договору постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 14491 від 01.01.2019 р., який має пріоритет перед договором про закупівлю.
У відзиві на позов Відповідач зазначає, що враховуючи сплив строку дії договору № 25, постачання електроенергії до Відповідача за період з 01.01.2021 р. по 17.02.2021 р. здійснювалось за договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 26.03.2021 р. № 90, укладеного з Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", за яким сторонами було вирішено поширити дію договору за фактом споживання електричної енергії з 01.01.2021 р. За змістом договору, постачання електроенергії здійснювалось споживачам, розташованим тільки у м. Харкові. Недоплата за спожиту електричну енергію виникла внаслідок споживання електричної енергії підпорядковими органами Відповідача, розташованими в Харківській області. Отже, як вважає Відповідач, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) як державна установа, яка фінансується з державного бюджету оплачує отримані послуги на підставі документів, перелік яких визначений відповідними нормативно-правовими актами.
Як вказує Позивач у відповіді на відзив, згідно п. 6.1.3. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 р. № 312, зміна електропостачальника за ініціативою споживача має бути завершена протягом періоду, що починається з дня повідомлення споживачем нового електропостачальника про наміри змінити попереднього електропостачальника, але у строк, що не перевищує 21 календарний день з дня вказаного повідомлення. Днем повідомлення споживачем про намір змінити електропостачальника вважається дата зафіксованого звернення споживача до нового електропостачальника щодо наміру укласти з ним договір про постачання електричної енергії споживачу.
Згідно п. 4.27 Правил, у разі звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний повідомити електропостачальника та оператора системи або основного споживача про намір припинити дію відповідних договорів не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією та надати заяву щодо розірвання договорів і в цей самий термін здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами до заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електроенергією включно.
В разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем електропостачальника та (за наявності відповідного договору) оператора системи або основного споживача про звільнення приміщення та/або остаточне припинення користування електроенергією споживач зобов'язаний здійснювати оплату спожитої на таких об'єктах електричної енергії та інших платежів виходячи з умов відповідних договорів. Даних звернень Відповідача до Позивача не надходило.
Згідно п. 6.2.2. Правил, у разі закінчення строку дії договору про постачання електричної енергії або дострокового його розірвання (припинення його дії) електропостачальник за 20 днів до передбачуваного дня припинення дії договору та постачання електроенергії споживачу повинен повідомити про це споживача, відповідного оператора системи та постачальника "останньої надії", на території діяльності якого розташовані електроустановки такого споживача із зазначенням дати, з якої такий електропостачальник припинить здійснювати постачання електричної енергії споживачу.
Отже, у Позивача були відсутні підстави щодо припинення дії даного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг у січні 2021 р. та переведення Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".
Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.
У зв'язку з відокремленням функції з розподілу електричної енергії від функцій постачання електричної енергії, що визначено положеннями Закону України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 р., з 01.01.2019 р. ПрАТ "Харківенергозбут" є постачальниклм універсальних послуг на території Харківської області у відповідності до постанови НКРЕКП від 26.10.2018 р. № 1268.
ПрАТ "Харківенергозбут" як постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії з 01.01.2019 р. в порядку, визначеному "Правилами роздрібного ринку електричної енергії", затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 312 та на умовах договору постачання універсальних послуг.
На виконання п. 13 розд. XVII Закону, під час здійснення заходів з відокремлення було створено електропостачальника ПрАТ "Харківенергозбут", а АТ "Харківобленерго" виконує функції з розподілу електричної енергії на території Харківської області та є оператором системи розподілу.
Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальних послуг на підставі типового договору, форма якого затверджується регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.
Абз. 5 п. 13 розд. XVII Закону встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.
Згідно п. 7 Постанови, договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальних послуг або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії (за умови надання рахунка постачальником універсальної послуги) або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Відповідно до п. 13 Перехідних положень Закону, передача постачальнику універсальних послуг персональних даних побутових та малих непобутових споживачів під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу не потребує отримання згоди та повідомлення таких споживачів про передачу персональних даних і вважається такою, що здійснена в загальносуспільних інтересх з метою забезпечення постачання електричної енергії споживачам.
Згідно договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 14491 від 01.01.2019 р., Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції м. Харкова (споживач) є споживачем електричної енергії, яку постачає ПАТ "Харківенергозбут".
Пп. 4.12, 4.13 розділу IV Правил, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 р. № 312, розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.
Відповідно до п. 10 Постанови до запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, в т.ч. адміністрування процедури зміни постачальника електричної енергії в межах території ліцензованої діяльності, виконує відповідний оператор системи розподілу.
Згідно п. 4.3. Правил, дані, необхідні для формування платіжних документів, в т.ч. щодо обсягів електричної енергії надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних згідно умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.
За вимогами п. 9.1.1. Роздлілу IX Кодексу комерційного обліку електричної енергії обмін даними між адміністратором комерційного обліку постачальником послуг комерційного обліку та учасниками ринку здійснюється у вигляді електронних документів відповідно до стандартів інформаційного обліму Датахаб що розробляються адміністратором комерційного обліку та затверджуються регулятором.
Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції м. Харкова приєдналось до умов договору № 14491 від 01.01.2019 р. на умовах Комерційної пропозиції № 2 для установ, які утримуються з державного та місцевого бюджетів.
Порядок розрахунків за договором № 14491 від 01.01.2019 р. визначається відповідно до Комерційної пропозиції № 2, яка є невід'ємним додатком до договору.
Згідно п. 2.1. договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої електричної енергії та здійснює інші платежі згідно умов договору.
Відповідно до п. 5.8. договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. П. 5.9. та 5.13. договору передбачено, що оплата вартості електричної енергії здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника, споживач здійснює оплату за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії через постачальника. Відповідно до п. 5.10. договору, оплата рахунку постачальника має бути здійснена споживачем у строк, визначений в комерційній пропозиції, яка є додатком № 3 до договору.
За умовами п. 3 Комерційної пропозиції № 2 для установ, які утримуються з державного та місцевого бюджетів, розрахунковим періодом є календарний місяць; оплата електричної енергії, в т.ч. послуги з розподілу електричної енергії, здійснюється платником один раз за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом), на підставі виставленого рахунка споживачу постачальником, в якому зазначаються сума до сплати за електричну енергію, в т.ч. послуги з розподілу електричної енергії; у разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності у платіжному документі в реквізиті "Призначення платежу" посилань на період, за який здійснюється оплата або перевищення суми платежу, необхідної для цього періоду, ці кошти, перераховані платником за електричну енергію, постачальник має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості споживача з найдавнішим терміном її виникнення.
Згідно п. 6.2. договору, споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов цього договору та пов'язаних з постачанням електричної енергії послуг згідно з умовами цього договору.
П. 4 Комерційної пропозиції № 2 визначено, що для установ, які утримуються з державного та місцевого бюджетів, рахунок за спожиту електричну енергію надається споживачу протягом 5 робочих днів від дня закінчення розрахункового періоду. Рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка споживачем; рахунки на оплату надаються споживачу у відповідних структурних підрозділах постачальника; в разі неотримання споживачем рахунків постачальник направляє рахунки споживачу поштовим зв'язком; в такому разі рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення.
П. 7 Комерційної пропозиції № 2 визначено, що для установ, які утримуються з державного та місцевого бюджетів, в разі порушення споживачем строків оплати електричної енергії в т.ч. послуги з розподілу електричної енергії, передбачених п. 4 комерційної пропозиції постачальник проводить нарахування за весь час прострочення, в т.ч. за день оплати пені в розмірі подвійної облікоіої ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюється нарахування від суми боргу за кожен день построчення та 3% річних з простроченої суми.
Так, Відповідачу були сформовані та виставлені рахунки за спожиту електричну енергію за грудень 2020 р. в сумі 2828,65 грн., за січень 2021 р. в сумі 2884,96 грн.
Згідно п. 9.1. договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.
Також згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 232 ГК України та п. 7 Комерційної пропозиції № 2, нарахована пеня, оскільки при порушенні термінів розрахунку за спожиту електричну енергію споживач сплачує постачальнику суму богу з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. Сума пені складає 309,97 грн.
Ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 3% річних складає 66,79 грн. та індекс інфляції в сумі 239,68 грн.
Обставини щодо стягнення вказаної суми боргу у примусовому порядку стали підставою для звернення Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.
На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 610 ЦКУ визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту електроенергію та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
За ч. 2 ст. 276 Цивільного кодексу України, оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, буд. 16, код ЄДРПОУ 43315445) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (61037 м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 42206328) заборгованість за електричну енергію в сумі 5713,61 грн., пеню в сумі 309,97 грн., 3% річних в сумі 66,79 грн., індекс інфляції в сумі 239,68 грн., а також суму судового збору у розмірі 2270,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "24" листопада 2021 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін