79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.11.2021 справа № 914/1463/21
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Дрогобицької міської ради Львівської області, Львівська область, м.Дрогобич;
до Відповідача: Обслуговуючого кооперативу “Газовик”, Львівська область, м.Дрогобич;
про: стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати
ціна позову: 912866,76грн.
Представники:
Позивача: Галамага Н.М. - представник (довіреність від 26.07.2021р. №3-31/6842);;
Відповідача: Коваль О.І. - керівник, Тунський А.Р. - представник, адвокат (ордер від 12.07.2021р серія ВС №1085866).
26.05.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Дрогобицької міської ради Львівської області від 11.05.2021р. вих. №3-35/4489 (вх. №1590) до Обслуговуючого кооперативу “Газовик” про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати; ціна позову: 1803267,52грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає належність на праві власності Відповідачу об'єктів нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці кадастровий №4610600000:01:030:0069 та відсутність правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку за будь-якими фізичними чи юридичними особами, а відтак, використання Відповідачем земельної ділянки без достатньої правової підстави.
Актом Господарського суду Львівської області від 26.05.2021п. №61 встановлено, що під час розкриття конверта (пакета), надісланого від Дрогобицької міської ради виявлено недоліки, а саме: відсутній додаток №1. Платіжне доручення про сплату судового збору.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 31.05.2021р. у цій справі судом постановлено позовну заяву Дрогобицької міської ради Львівської області від 11.05.2021р. вих. №3-35/4489 (вх. №1590 від 26.05.2021р.) залишити без руху.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 31.05.2021р. у даній справі судом постановлено позовну заяву Дрогобицької міської ради Львівської області від 11.05.2021р. вих. №3-35/4489 (вх. №1590 від 26.05.2021р.) залишити без руху; надати Дрогобицькій міській раді Львівської області десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати суду оригінали документів, які підтверджують сплату 27049,01грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду, або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до Закону.
16.06.2021р. за вх. №14185/21 від Позивача до суду засобами поштового зв'язку надійшов лист від 11.06.2021р. б/н, у якому на виконання вимог ухвали 31.0.52021р. у даній справі просить суд долучити до матеріалів справи Платіжне доручення від 10.06.2021р. №655 про сплату за подання до господарського суду 27049,01грн. судового збору.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.06.2021р. у цій справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 27.07.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.07.2021р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 17.08.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.
В судовому засіданні 17.08.2021р. судом оголошувалась перерва до 11:30год. 31.08.2021р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні під розписку.
Ухвалою суду у цій справі від 31.08.2021р. постановлено прийняти заяву Позивача від 03.08.2021р. вх. №3152/21; подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви Позивача від 03.08.2021р. вх. №3152/21; продовжити строк підготовчого провадження на 24 дні; відкласти підготовче судове засідання на 14.09.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.
Ухвалою суду у цій справі від 07.09.2021р. суд постановив повернути Виконавчому комітету Дрогобицької міської ради Львівської області (82100, Львівська область, м.Дрогобич, пл.Ринок, буд.1; ідентифікаційний код: 26307196) з Державного бюджету України 13256,01грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 10.06.2021р. №655 судового збору.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.09.2021р. у даній справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 12.10.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.
В судовому засіданні 12.10.2021р. судом оголошувалась перерва до 10:15год. 09.11.2021р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні під розписку.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.11.2021р. у цій справі суд постановив долучені до Додаткових пояснень Дрогобицької міської ради Львівської області від 04.11.2021р. вх. №25994/21 докази до розгляду не приймати та залишити без розгляду.
В судовому засіданні 09.11.2021р. судом оголошувалась перерва до 12:30год. 11.11.2021р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні під розписку.
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами в позасудовому порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.
Представники Відповідача в судове засідання з'явились, в судовому засіданні надали усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах, зазначили про неможливість врегулювання спору між сторонами в позасудовому порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.
11.11.2021р. за вх. №26643/21 Відповідачем надіслано на електронну адресу суду Клопотання від 10.11.2021р. б/н, у якому просить суд долучити до матеріалів справи докази в обґрунтування розміру понесених Відповідачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги та докази надіслання таких доказів Позивачу. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.
Ідентичний за змістом документ подано Відповідачем в судовому засіданні 11.11.2021р. у цій справі. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи. Після завершення судового засідання клопотання зареєстровано в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №4614/21).
Позиція Позивача:
Позивач, з урахуванням заяви від 03.08.2021р. вх. №3152/21,просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 912866,76грн. безпідставно збережених коштів орендної плати за користування земельною ділянкою кадастровий номер 4610600000:01:030:0069 за період з 17.01.2020р. по 18.05.2021р.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідач не є ні власником ні користувачем земельної ділянки площею 48392 кв.м. по вул. Самбірській у м. Дрогобичі, кадастровий номер 4610600000:01:030:0069, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку.
Згідно доводів Позивача, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата. Відповідач правомірно володіє лише нежитловими приміщеннями, які знаходяться на спірній земельній ділянці, а з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у Відповідача виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під нерухомим майном.
При цьому, Позивач зазначає, що Відповідач використовує земельну ділянку комунальної власності кадастровий номер 4610600000:01:030:0069 без достатніх правових підстав, що свідчить про безпідставне збереження Відповідачем коштів у розмірі орендної плати за використання такої земельної ділянки за рахунок Позивача як органу, уповноваженого власником цієї земельної ділянки.
У поданій 27.08.2021р. за вх. №19728/21 Відповіді на відзив Позивач в доповнення до викладених у позовній заяві доводів щодо витягів з технічної документації з нормативно грошової оцінки земель: Витяг від 20.07.2021 року № 97-13-0.172-773/180-21 за 2020 рік та Витяг від 20.07.2021 року № 97-13-0.172-770/180-21 за 2021 рік зазначає, що такі були направлені 30.07.2021 року на адресу Відповідача та на адресу суду в додатку до заяви про зменшення позовних вимог від 30.07.2021 року. Твердження Відповідача, викладені у відзиві, що при нарахуванні безпідставно збережених коштів орендної плати за 2020 рік слід керуватись Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку від 19.05.2020 року, якою встановлено нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий № 4610600000:01:030:0069 в розмірі 2273001,28грн., замість 22730012,75грн. спростовується листом Відділу у м.Дрогобичі Міськрайонного управління у Дрогобицькому районі та місті Дрогобичі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 26.07.2021 року №18-13-0.172-175/121-21. В цьому листі Держгеокадастру зазначено, що Витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 19.05.2020 року №97-13-0.172-1262/180-20 слід вважати таким, що не відповідає існуючому стану використання земельної ділянки.
У поданих 04.11.2021р. за вх. №25994/21 Додаткових поясненнях Позивач наводить аналогічні до викладених у позовній заяві та відповіді на відзив доводи в обґрунтування заявленого позову.
Позиція Відповідача:
Відповідач у поданому 15.07.2021р. за вх. №16514/21 проти позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим і просить суд відмовити Позивачу в позові у повному обсязі з огляду на те, що правовою підставою до стягнення з Відповідача на користь Позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування ділянкою комунальної власності кадастровий номер 4610600000:01:030:0069 є те, що така ділянка повинна бути сформованим в порядку, визначеному приписами статті 79-1 ЗК України об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, за який стягуються безпідставно збережені кошти.
В той же час, згідно доводів Відповідача, земельна ділянка з кадастровим номером 4610600000:01:030:0069 зареєстрована в Державному земельному кадастрі лише 17.01.2020р., однак, станом на час подання Відзиву, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про державну реєстрацію прав на таку ділянку в порядку, передбаченому ст.79-1 ЗК України, внаслідок чого земельна ділянка кадастровий номер 4610600000:01:030:0069 не є об'єктом цивільних прав, що, в свою чергу, унеможливлює можливість Позивача розпоряджатись нею, і, як наслідок, стягувати з Відповідача безпідставно збережені кошти орендної плати.
Також, як на підставу своїх заперечень, Відповідач покликається на неправомірність визначення Позивачем розміру безпідставно збережених Відповідачем коштів орендної плати на підставі листа Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про надання інформації №18-13-0.172-49/121-21, оскільки основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є саме нормативна грошова оцінка земель, а її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати, а дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Відтак, на думку Відповідача, визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, є неправомірним.
Окрім того, Відповідач звертає увагу суду на помилковість доводів Позивача про наявність на земельній ділянці з кадастровим номером 4610600000:01:030:0069 належного Відповідачу нерухомого майна.
В доповнення до викладеного Відповідач вказує на пропуск Позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення з Відповідача на користь Позивача безпідставно збережених коштів орендної плати за період з 01.03.2018 року до 10.05.2018 року.
У поданому 28.08.2021р. за вх. №19851/21 Запереченні Відповідач наводить аналогічні до викладених у відзиві заперечень доводи щодо того, що земельна ділянка з кадастровим номером 4610600000:01:030:0069 не є об'єктом цивільних прав та вказує на те, що Позивачем у Відповіді на відзив не спростовано викладених у відзиві на позовну заяву заперечень Відповідача проти заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.
Спір розглядається з урахуванням заяви Позивача від 03.08.2021р. вх. №3152/21.
За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а в позові слід відмовити повністю з огляду на наступне.
Рішенням Дрогобицької міської ради від 26.04.2012 №603 «Про затвердження «Порядку визначення відшкодування Дрогобицькій міській раді збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянко з порушенням законодавства про плату за землю» вирішено затвердити «Порядок визначення відшкодування Дрогобицькій міській раді збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянко з порушенням законодавства про плату за землю».
Додатком до вказаного рішення Дрогобицької міської ради від 26.04.2012 №603 є Порядок визначення відшкодування Дрогобицькій міській раді збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату за землю.
Рішенням Дрогобицької міської ради від 27.07.2012р. №703 «Про затвердження «Положення про оренду земельних ділянок у м.Дрогобичі та порядок встановлення розмірів орендної плати за користування земельними ділянками» затверджено «Положення про оренду земельних ділянок у м.Дрогобичі та порядок встановлення розмірів орендної плати за користування земельними ділянками».
Додатком до вказаного рішення Дрогобицької міської ради від 27.07.2012р. №703 є Положення про оренду земельних ділянок у м.Дрогобичі та порядок встановлення розмірів орендної плати за користування земельними ділянками» затверджено «Положення про оренду земельних ділянок у м.Дрогобичі та порядок встановлення розмірів орендної плати за користування земельними ділянками.
Заявою від 05.09.2017р. голова ОК «Газовик» звернувся до Дрогобицької міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 5,7535га. на АДРЕСА_1 для обслуговування території гаражного кооперативу.
Рішенням Дрогобицької міської ради від 28.12.2018р. №1037 «Про внесення змін та доповнень до Порядку визначення відшкодування Дрогобицькій міській раді збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянко з порушенням законодавства про плату за землю, затвердженого рішенням Дрогобицької міської ради від 26.04.2012р. №603.
Додатком №2 до рішення Дрогобицької міської ради від 28.12.2017р. №1037 встановлено Склад комісії по визначенню збитків власникам землі та землекористувачам.
Рішенням Дрогобицької міської ради від 12.04.2018р. №1174 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянко під об'єктами нерухомого майна» вирішено надати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під об'єктами нерухомо майна; ГК «Газовик» земельну ділянку орієнтовною площею 57535кв.м. на вул.Самбірській, 108/6, для колективного гаражного будівництва; фізичним особам, вказаним у цьому рішенні звернутися до суб'єкта господарювання, що є виконавцем робіт із землеустрою, згідно із законом, для розроблення проекту землеустрою. Розроблення проекту проводити у відповідності до вимог чинного земельного законодавства.
Актом обстеження земельної ділянки від 19.05.2019р. комісія з вирішення земельних спорів при Дрогобицькій міській раді внаслідок обстеження та обмірів земельної ділянки з врахуванням огорожі, меж суміжних користувачів та розташування споруд кооперативу встановила, що розмір земельної ділянки становить 4,8485га, на земельній ділянці наявні гаражі кооперативу. Зі слів членів кооперативу земельною ділянкою користується ОК «Газовик».
Листом від 22.05.2019р. вих. №3-31/4144 Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради повідомив Відповідача про засідання комісії при Дрогобицькій міській раді на 28.05.2019р. о 10:00год. та просив скерувати свого представника на засідання.
Рішенням Дрогобицької міської ради від 15.08.2019р. №1889 «Про внесення змін до рішень міської ради» вирішено внести зміни в підпункт 1.5 пункту 1 рішення міської ради від 12.04.2018р. №1174 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під об'єктами нерухомого майна», у зв'язку з поданою заявою, а саме викласти його в наступній редакції:
9.1. Надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо підведення земельної ділянки орієнтовною площею 57535кв.м. на вул.Самбірській, 108/6, для колективного гаражного будівництва ОК «Газовик» (О. Коваль); Юридичній та фізичній: особам, вказаним у п. 3,4,7,8,9 цього рішення, звернутися до суб'єкта господарювання, що є виконавцем робіт із землеустрою, згідно із законом, для розроблення проектів землеустрою. Розроблення проектів проводити у відповідності до вимог чинного земельного законодавства; Відділу Держгеокадастру у місті Дрогобичі Дрогобицького міськрайонного управління Держгеокадастру у Дрогобицькому районі та м.Дрогобичі Львівської області (В. Марцінко) внести відповідні зміни в земельно-облікову документацію.
18.11.2019р. Відділом містобудування та архітектури Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради складено Висновок №708 «Про погодження Обслуговуючому кооперативу «Газовик» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для колективного гаражного будівництва (код КВЦПЗ - 02.06.), яким погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для колективного гаражного будівництва, та повідомлено, що намічена земельна ділянка на АДРЕСА_1 , територія існуючого гаражного кооперативу, орієнтовною площею 4,8392га.розташована, згідно плану зонування території м. Дрогобича, в комунально-складській зоні - КС-5 - зона передбачена для комунальних та складських підприємств V-го класу шкідливості (санітарно-захисна зона відповідно 50м, допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок - ... об'єкти зберігання автомобілів: гаражі боксового типу, багатоповерхові підземні і наземні гаражі, автостоянки на окремих земельних ділянках), та може використовуватись для колективного гаражного будівництва (код КВЦПЗ - 02.06).
20.01.2020р. Відповідач звернувся до Позивача із заявою про надання згоди на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,8392га. по вул.Самбірській для колективного гаражного будівництва.
Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.01.2020р. №НВ-4612217132020 підтверджується внесення 17.01.2020р. Відділом Держгеокадастру у місті Дрогобичі Дрогобицького міськрайонного управління Держгеокадастру у Дрогобицькому районі та м.Дрогобичі Львівської області до Державного земельного кадастру земельної ділянки площею 4,8392га. кадастровий номер 4610600000:01:030:0069 за адресою: АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: 16.00. Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам або юридичним особам). Категорія земель: землі промисловості, транспорту, звязку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Додатком до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.01.2020р. №НВ-4612217132020 є кадастровий план земельної ділянки 4610600000:01:030:0069.
Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.02.2020р. №НВ-4612596462020 підтверджується внесення 17.01.2020р. Відділом Держгеокадастру у місті Дрогобичі Дрогобицького міськрайонного управління Держгеокадастру у Дрогобицькому районі та м.Дрогобичі Львівської області до Державного земельного кадастру земельної ділянки площею 4,8392га. кадастровий номер 4610600000:01:030:0069 за адресою: м.Дрогобич, вул.Самбірська, 108/6. Цільове призначення земельної ділянки: 16.00. Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам або юридичним особам). Категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Додатком до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.02.2020р. №НВ-4612596462020 є кадастровий план земельної ділянки 4610600000:01:030:0069.
Повідомленням від 11.03.2020р. №РВ-4601469192020 Державним кадастровим реєстратором Відділу у м.Дрогобичі Міськрайонного управління у Дрогобицькому районі та м.Дрогобичі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області відмовлено у наданні відомостей з Державного земельного кадастру щодо нормативно-грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 4610600000:01:030:0069 з підстав відсутності у Державному земельному кадастрі запитуваних відомостей.
Рішенням Дрогобицької міської ради від 19.03.2020р. №2272 «Про затвердження матеріалів проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під об'єктами нерухомого майна та передачу в оренду земельних ділянок» вирішено затвердити матеріали з виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати оренду строком на 3 роки земельну ділянку для колективного гаражного будівництва:Обслуговуючий кооператив «Газовик» земельну ділянку площею 48392 кв.м. на вул. Самбірській, 108/6, кадастровий помер4610600000:01:030:0069, для колективного гаражного будівництва; Відділу Держгеокадастру у місті Дрогобичі Дрогобицького міськрайонного управління Держгеокадастру у Дрогобицькому районі та м.Дрогобичі Львівської області внести відповідні зміни в земельно-облікову документацію.
Витягом з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки ОК «Газовик» від19.05.2020р. №97-13-0.172-1262/180-20 щодо земельної ділянки кадастровий номер 4610600000:01:030:0000 площею 48392кв.м. визначено НГО земельної ділянки в розмірі 2273001,28грн.
Листом від 11.02.2021р. вих.№3-31/1027 Позивач повідомив Відповідача про призначення засідання комісії по відшкодуванню збитків власникам землі та землекористувачам на 19.02.2021р. о 10:00год. та просив скерувати свого представника на таке засідання.
19.02.2021р. Відділом оренди та приватизації комунального майна Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради складено Розрахунок збитків у вигляді неотриманої орендної плати, які завдано Дрогобицькій міській раді ОК «Газовик» №9 визначено безпідставно збережені кошти, збережені ОК «Газовик» у вигляді неоплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою площею 48392м.кв. на вул.Самбірській у м.Дрогобичі за період з 01.03.2018р. по 28.02.2021р. без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки і які підлягають поверненню Дрогобицькій міській раді в розмірі 1803267,52грн.
Листом від 23.02.2021р. №18-13-0.172-49/121-21 «Про надання інформації» Міськрайонне управління у Дрогобицькому районі та місті Дрогобичі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області повідомлено Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки на вул.Самбірська, площею 48392м.кв. у 2018 році в розмірі 19309859,76грн.; у 2019 році - 19309859,76грн.; у 2020 році - 22730012,75грн.; у 2021 році - 22730012,75грн.
Рішенням Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 16.03.2021р. №97 «Про затвердження Акту про визначення безпідставно збережених коштів, які підлягають поверненню власнику землі від 19 лютого 2021 року №4/2-21» вирішено затвердити Акт про визначення безпідставно збережених коштів, які підлягають поверненню власнику землі від 19 лютого 2021 року №4/2-21, які завдав ОК «Газовик», за користування земельною ділянкою площею 48392 м.кв., розташованою за адресою: вул.Самбірська в м.Дрогобичі згідно з додатком; Відділу оренди та приватизації комунального майна виконавчого комітету Дрогобицької міської ради у 5-ти денний термін після затвердження акту, направити ОК «Газовик» повідомлення про необхідність повернення коштів.
Додатком №1 до вказаного рішення є Акт про визначення безпідставно збережених коштів, які підлягають поверненню власнику землі від 19 лютого 2021 року №4/2-21, яким комісія по відшкодуванню збитків власникам землі землекористувачам, яка діє на підставі Порядку визначення та відшкодування Дрогобицькій міській раді збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок та використаній: земельних ділянок з порушенням законодавства про сплату за землю, затвердженого рішеннямДрогобицької міської ради від 26.04.2012р.№603, та внесеними змінами рішення Дрогобицької міської ради від 28.12.2017р. №1037, (далі - комісія) у складіЗаступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів, керуючого справами виконкому Коцюба В.Б. - голова комісії; Начальника відділу оренди та приватизації комунального майна виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Росоха Р.В.- заступник голови комісії;Завідувача сектору з земельних питань відділу оренди та приватизації комунального майна виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Свідовська М. В. - секретар комісії;Начальника відділу правового забезпечення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Швацький А.О. - член комісії; Начальника відділу Держгеокадастру у місті Дрогобич Дрогобицького міськрайонного управління Держгеокадаструу Дрогобицькому районі та м.Дрогобичі Львівської області Марцінко В.І. - член комісії; представника Дрогобицької об'єднаної державної податкової Головного управління ДФС у Львівській області Шипайло М.Я. - член комісії розглянувши Лист Головного управлінню ДФС у Львівській області; Лист. відділу Держгеокадастру у місті Дрогобич Дрогобицького міськрайонного управління Держгеокадастру у Дрогобицькому районі та м.Дрогобичі Львівської області; витяг з технічної документації про НГО; витяг з Державного земельного кадастру; Положення «Про оренду земельних ділянок у м.Дрогобичі та порядок нарахування орендної плати за користування земельними ділянками»; акт обстеження земельної ділянки; ст.1212-1214 ЦК України; розрахунок безпідставно збережених ОК «Газовик» коштів у виді неоплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою, яку Обслуговуючий кооператив зобов'язаний повернути Дрогобицькій міській раді встановила:
ОК «Газовик» користується земельною ділянкою на території м.Дрогобича, площа ділянки становить 48392м.кв.
Згідно з даними з Міськрайонного управління у Дрогобицькому районі та м.Дрогобичі ГУ Держгеокадастру у Львівській області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 48932м.кв., якою користується ОК «Газовик» в м.Дрогобичі на вул.Самбірській, для обслуговування гаражного кооперативу становить в 2018 році 19309859,76грн.; в 2019 році - 19309859,76; в 2020 році - 22730012,75грн.; в 2021 році 22730012,75грн.
Орендна плата по роках розрахована на підставі даних нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та Положення «Про оренду земельних ділянок у м.Дрогобичі та порядок нарахування орендної плати за користування земельними ділянками» та становить 3% від НГО: у 2018 році 579295,79грн. в рік; в 2019 році - 579295,79грн. в рік; в 2020 році - 681900,38грн. в рік; в 2021 році - 681900,38грн. в рік.
З наведеного комісія склала акт, яким визначено безпідставно збережені кошти, збережені ОК «Газовик» у вигляді неоплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою площею 48392м.кв. на вул.Самбірській у м.Дрогобичі за період з 01.03.2018р. по 28.02.2021р. без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки і які підлягають поверненню Дрогобицькій міській раді в розмірі 1803267,52грн.
Вказаний Акт містить відтиск печатки Загального відділу Дрогобицької міської ради, проте не містить підписів осіб, які входять до складу комісії.
22.03.2021р. Позивачем надіслано на адресу Відповідача повідомлення вих. №93 про розгляд комісією по визначенню збитків Позивача матеріалів про розрахунок нанесених Відповідачем збитків внаслідок використання земельної ділянки площею 48392м.кв. на вул.Самбірській у м.Дрогобичі з порушенням вимог законодавства про плату за землю, про що склала відповідний Акт про визначення збитків власнику землі від 19.02.2021р. №4/2-21, який затверджено рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 16.03.2021р. №97. З наведеного Позивач просив Відповідача у 10 денний строк з моменту надходження повідомлення розглянути його разом з актом та інформувати про результати відділ оренди та приватизації Дрогобицької міської ради. У разі відмови добровільно відшкодувати завдані збитки відділом оренди та приватизації відповідні матеріали будуть передані до відділу правового забезпечення для підготовки позову до суду про примусове відшкодування збитків та життя інших заходів, спрямованих на поновлення порушених прав територіальної громади у сфері земельних відносин.
У відповідь на Повідомлення Відповідач листом б/д б/н повідомив Позивача що відповідне питання не може бути розглянуте одноособово, оскільки належить до виключної компетенції загальних зборів членів кооперативу.
При цьому, Відповідач вказував, що 23.03.2021р. Державна комісія ТЕБ і НС ухвалила рішення про встановлення у Львівській області «червоного» рівня епідемічної небезпеки з 25.03.2021р., внаслідок чого Відповідач позбавлений змоги провести загальні збори членів кооперативу і проведе такі після послаблення карантинних заходів.
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09.07.2021р. №265221001, в Реєстрах відсутні відомості про реєстрацію прав на земельну ділянку кадастровий номер 4610600000:10:030:0069.
Листом від 29.07.2021р. вих. №18-13-0.172-175/121-21 Відділ у м.Дрогобичі Міськрайонного управління у Дрогобицькому районі та місті Дрогобичі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області повідомив УПЗ виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, що при оформленні витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 48392м.кв. по вул.Самбірська, 108/6, замовником якого був ОК «Газовик», автоматизована система не ідентифікувала код цільового призначення земельної ділянки (було 16.00., хоча станом на час підготовки листа код КВЦП повинен бути 02.06.) тобто інформація про ділянку з цільовим призначенням 02.06. є актуальною та відображена в Національній кадастровій системі.Виходячи з наведеного Витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки ОК «Газовик» від 19.05.2020р. №97-13-0.172-1262/180-20 щодо земельної ділянки кадастровий номер 4610600000:01:030:0000 площею 48392кв.м. слід вважати таким, що не відповідає існуючому стану використання земельної ділянки.
Розрахунком збитків у вигляді неотриманої орендної плати, які завдано Дрогобицькій міській раді ОК «Газовик» від 30.07.2021р. №116 встановлено, що за користування ОК «Газовик» земельною ділянкою за період з 17.01.2020р. по 18.05.2021р. Дрогобицька міська рада не отримала орендної плати в розмірі 912866,76грн.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.9 ч.2 ст.16 ЦК України).
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду від 03.03.2021р. у справі №521/20937/16-ц, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст.80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування(ч.1 ст.123 ЗК України).
Частиною 1 ст. 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до частини 1 статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Статтею 206 ЗК України установлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
Частиною 1 статті 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).
У силу приписів статті 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ч.1 ст.126 ЗК України).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право оренди (суборенди) земельної ділянки.
За змістом ч.1 ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Отже, право власності на земельну ділянку виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", документів, які підтверджують набуття права власності на земельну ділянку.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.08.2021р. у справі №910/12464/20.
Частиною 1 статті 79 ЗК України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За змістом частин 1, 3, 4, 9, 10 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї; державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
З врахуванням наведеного суд зазначає, що Позивачем не доведено належними засобами доказування обставини того, що земельна ділянка площею 4,8392га. кадастровий номер 4610600000:01:030:0069 за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктом цивільних прав в розумінні ст.79-1 ЗК України, оскільки подані Позивачем Витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.01.2020р. №НВ-4612217132020 та від 24.02.2020р. №НВ-4612596462020 підтверджують обставину сформованості земельної ділянки з кадастровим номером 4610600000:10:030:0069 та внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру в порядку, передбаченому приписами ч.ч.2, 3 ст.79-1 ЗК України, однак не доводять того, що згадана земельна ділянка є об'єктом цивільних прав, оскільки Позивачем не доведено факт державної реєстрації прав на ділянку після реєстрації її в Державному земельному кадастрі в порядку ч.9, 10 ст.79-1 ЗК України.
Більше того, наданою Відповідачем Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09.07.2021р. №265221001, з якої вбачається, що в Реєстрах відсутні відомості про реєстрацію прав на земельну ділянку кадастровий номер 4610600000:10:030:0069, спростовуються доводи Позивача про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4610600000:10:030:0069 є об'єктом цивільних прав, оскільки станом на час формування Інформації (09.07.2021р.) відомості про державну реєстрацію прав на ділянку з кадастровим номером 4610600000:10:030:0069 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку ч.9, 10 ст.79-1 ЗК України не внесено.
При цьому, суд вважає слушними доводи Позивача про те, що суб'єктами права власності на землю на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, однак, з врахуванням того, що предметом оренди є не земля комунальної власності як абстрактна категорія, а конкретна сформована в порядку, визначеному ст.79-1 ЗК України, земельна ділянка, власник, в тому числі територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, має змогу розпоряджатись земельною ділянкою, в тому числі передавати її в оренду, лише після реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порядку ч.9, 10 ст.79-1 ЗК України прав на таку ділянку.
З врахуванням наведеного суд зазначає, що зазначена обставина виключає можливість обчислювати розмір безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об'єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об'єкт цивільних прав. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2020р. у справі №922/926/19 та від 09.03.2021р. у справі №922/1453/20.
Як зазначено Судом у п.5.4. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.03.2021р. у справі №922/1453/20
«… Колегія суддів зауважує, що Верховним Судом вже сформована стала практика щодо безпідставного стягнення збережених коштів у вигляді орендної плати. Серед іншого, Верховний Суд наголошував, що об'єктом цивільних прав може бути земельна ділянка з моменту її формування та державної реєстрації права власності. Відповідні висновки викладені і у постановах, на які посилається скаржник. Так, у постановах Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Харківська міськрада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові….».
З врахуванням наведеного суд дійшов висновків про те, що Позивач невірно тлумачить приписи ст.79-1 ЗК України, оскільки наведеною судовою практикою у подібних правовідносинах навпаки підтверджується позиція щодо необхідності державної реєстрації права власності на земельну ділянку задля можливості стягнення безпідставно збережених коштів.
Застосовуючи приписи статті 79-1 ЗК України до спірних правовідносин, помилковим буде врахування лише положень щодо сформованості земельної ділянки після реєстрації її у Державному земельному кадастрі, оскільки частина 1 цієї статті чітко зауважує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. За приписами частини 9 статті 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Тобто під час розгляду спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати зазначені положення статті 79-1 ЗК України не можуть застосовуватися окремо, тільки в частині її формування із присвоєнням кадастрового номеру, оскільки лише після державної реєстрації права власності, така земельна ділянка набуває статусу об'єкта, щодо якого можуть виникнути будь-які цивільні права.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2020р. у справі №922/926/19 та від 09.03.2021р. у справі №922/1453/20.
Окрім того, суд зазначає про недоведеність належними засобами доказування обставини існування на земельній ділянці з кадастровим номером 4610600000:10:030:0069 належних Відповідачу на прав власності об'єктів нерухомого майна, оскільки встановлена у складеному комісією з вирішення земельних спорів при Дрогобицькій міській раді в Акті обстеження земельної ділянки від 19.05.2019р. б/н обставина того що на земельній ділянці наявні гаражі кооперативу, а зі слів членів кооперативу земельною ділянкою користується ОК «Газовик», спростовується поданою Відповідачем Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09.07.2021р. №265221001, з якої вбачається, що в Реєстрах відсутні відомості як щодо реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 4610600000:10:030:0069 як об'єкта цивільних прав, так і наявності на вказаній земельній ділянці об'єктів нерухомого майна, які належать Відповідачу чи третім особам.
Вказане свідчить про безпідставність посилання Позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі №922/3412/17, оскільки у справі №922/3412/17 стягнення власником земельної ділянки безпідставно збережених коштів орендної плати відбувалось, зокрема, при встановленні судом обставини наявності на земельній ділянці, за оренду якої стягувались кошти, належного Відповідачу на праві приватної власності нерухомого майна та невиконання Відповідачем обов'язку щодо укладення договору оренди земельної ділянки в порядку ст.120 ЗК України.
Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).
17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.
У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов. Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019р. у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).
Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі недоведення Позивачем та спростування Відповідачем належними засобами доказування обставини того, що земельна ділянка площею 4,8392га. кадастровий номер 4610600000:01:030:0069 за адресою: м.Дрогобич, вул.Самбірська, 108/6 є об'єктом цивільних прав в розумінні ст.79-1 ЗК України, що, в свою чергу виключає можливість Позивача обчислювати розмір безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об'єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об'єкт цивільних прав, беручи до уваги помилковість врахування Позивачем положень ст.79-1 ЗК України лише щодо сформованості земельної ділянки після реєстрації її у Державному земельному кадастрі без застосування приписів частини 9 статті 79-1 ЗК України щодо необхідності державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а також недоведеність Позивачем обставини існування на земельній ділянці з кадастровим номером 4610600000:10:030:0069 належних Відповідачу на прав власності об'єктів нерухомого майна, суд дійшов висновків про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог,а відтак, в позові слід відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.
Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 27049,02грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.
Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 10.06.2021р. №655 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 27049,01грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до заяви від 16.06.2021р. вх. №14185/21.
При цьому, суд зазначає, що Позивачем у поданій до господарського суду позовній заяві заявлено одну вимогу майнового характеру - про стягнення з Відповідача на користь Позивача 1803267,52грн. безпідставно збережених коштів орендної плати.
В той же час, з врахуванням поданої 03.08.2021р. за вх. №3152/21 заяви ціна позову складає 912866,76грн. Відтак, сума судового збору, належного до сплати за подання такої позовної заяви до господарського суду становить 1,5% від ціни позову і складає 13693грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.09.2021р. у цій справі судом постановлено повернути Виконавчому комітету Дрогобицької міської ради Львівської області з Державного бюджету України 13256,01грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 10.06.2021р. №655 судового збору.
Відповідачем у поданому 15.07.2021р. за вх. №16514/21 Відзиві на позовну заяву наведеного попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Відповідач поніс та очікує понести у зв'язку із розглядом справи, у якому зазначено, що Відповідачем понесено судові витрати на виплату гонорару в розмірі 15000грн. за Договором про надання правової допомоги від 09.07.2021р. №21.
Як вбачається із долученої до матеріалів справи копії укладеного між Адвокатом Тунським Андрієм Романовичем (за Договором - Адвокат) та Обслуговуючим кооперативом «Газовик» (за Договором - Клієнт) Договору про надання правової допомоги від 02.07.2021р. №21 (надалі -Договір), за його умовами (п.1.1. Договору) правову допомогу надає Адвокат ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , котрий має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Ради адвокатів Львівської області від 14.06.2017 року № 68, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ № 000632 від 14 липня 2017 року.
Відповідно до п.1.2. Договору правова допомога надається в господарській справі №914/1463/21 за позовом Дрогобицької міської ради до Обслуговуючого кооперативу «Газовик» про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати.
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що гонорар є формою винагороди Адвоката за надання правової допомоги Клієнту. За надання правової допомоги визначеної в п.1.2. Договору у суді першої інстанції Клієнт сплачує гонорар у розмірі 15000 гривень, що вносять на розрахунковий рахунок адвоката не пізніше дати першого судового засідання у цивільній справі визначеній у п.1.2. Розмір гонорару не залежить від результату розгляду справи. За надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції розмір гонорару визначається додатковою угодою.
За результатами надання правової допомоги у суді першої інстанції, після постановлення судом рішення, складається Акт надання правової допомоги. У випадку відсутності мотивованої відмови у підписанні, акт вважається підписаним, а правова допомога такою, що надана належним чином. Для надання мотивованої відмови Клієнту надається 3 дні (п.3.2. Договору).
Відповідно до п.5.5. Договору цей Договір укладений на невизначений строк. І діє до повного виконання зобов'язань за Договором.
Вказаний Договір підписано повноважними представниками, підпис Клієнта завірено відтиском печатки юридичної особи - Позивача.
Платіжним дорученням від 09.07.2021р. №362 Клієнтом перераховано Адвокату 15000грн. Призначення платежу: «Оплата за надання правової допомоги згідно договору №21 від 02.07.2021р.».
Актом (проміжним) про надання правової допомоги до Договору від 10.11.2021р. б/н Адвокат передав, а Клієнт прийняв послуги наданої правової допомоги, зокрема, ознайомлення з матеріалами справи, що надійшли з позовною заявою; підготовка відзиву на позовну заяву; підготовка заперечення; представництво інтересів клієнта у судових засіданнях. Вказаний Акт підписано повноважними представниками, підпис Клієнта завірено відтиском печатки юридичної особи - Позивача.
Тунський А.Р. є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Ордеру від 12.07.2021р. серії ВС №1085866.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).
У відповідності до ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).
Згідно ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд також звертає увагу на те, що у разі встановлення клієнтом і адвокатом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних при наданні послуг правничої допомоги не є необхідним. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду від 28.12.2020р. у справі №640/18402/19.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст.43 Конституції України. Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2021р. у справі №918/1045/20.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04).
При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.
Також судом враховано позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.
При цьому суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-цта у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.
Як вказує Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.
Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.5-7, 9 ст.129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З врахуванням вищенаведеного, оцінивши подані Відповідачем докази в підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що подані Відповідачем в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу докази в своїй сукупності підтверджують дійсність, необхідність та розумність витрат в розмірі 15000грн. для забезпечення належного захисту прав Відповідача під час розгляду справи №914/1463/20 Господарським судом Львівської області.
Окрім того суд звертає увагу на те, що Позивачем не подано жодних доказів в спростування обставин дійсності, необхідності та розумності понесених Відповідачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також не доведено в порядку ч.5 ст.126 ГПК України неспівмірності здійснених Відповідачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 27049,01грн., повернення ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.09.2021р. у цій справі Позивачу з Державного бюджету України 13256,01грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 10.06.2021р. №655 судового збору, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив доведеність, дійсність, необхідність та розумність понесення Відповідачем витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 15000грн., беручи до уваги недоведеність Позивачем неспівмірності здійснених Відповідачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 13693грн. та судові витрати Відповідача на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 15000грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, покласти на Позивача судові витрати у справі зі сплати судового збору в розмірі 13693грн. та стягнути з Позивача на користь відповідача15000грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.9, 32, 42, п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-79, 80, 81, 86, 123, 124, 126, 129, 202, 205, 216, 221, 222, 231, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 193Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 599, 610, 612, 614, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст.ст.79, 79-1, 80, 93, 122-126, 206 Земельного кодексу України, суд -
1. В позові відмовити повністю.
2. Стягнути з Дрогобицької міської ради Львівської області (82100, Львівська область, м.Дрогобич, пл.Ринок, буд.1; ідентифікаційний код: 04055972) на користь Обслуговуючого кооперативу “Газовик” (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Самбірська, буд.108, кв.6; ідентифікаційний код: 22408629) 15000грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 22.11.2021р.
Головуючий суддя Фартушок Т.Б.