Справа № 175/2135/21
Провадження № 2/175/673/21
23 листопада 2021 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.
з участю секретаря Сайгак А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про захист прав споживача та визнання недійсним договору, -
В червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про захист прав споживача та визнання недійсним договору, у якому просила суд ухвалити рішення, яким визнати кредитний договір укладений у формі заяви №5681019449 від 21 січня 2016 року на отримання кредиту від Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ЦФР» недійсним.
Позивач ОСОБА_1 надала суду заяву в якій просила розглянути справу без її участі(а.с.34).
Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» надали відзив на позовну заяву в якому просили суд розглянути справу без їх участі(а.с.36,37).
Дослідивши докази і оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про те, що в позові необхідно відмовити з наступних підстав.
Згідно із ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до положень ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
На підставі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ст. 16 ЦК України, одним з яких є визнання правочину недійсним (ч. 2 ст.16 ЦК України).
За змістом частин 2, 3 статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Підстави визнання правочину недійсним, як способу захисту цивільних прав та інтересів, врегульовані нормами статей 215-236 ЦК України.
Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 21 січня 2016 року позивачем ОСОБА_1 було надано заяву про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та надано заяву на отримання кредиту №5681019449, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачці грошові кошти у розмірі 54390,30 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,99% річних та 2,69% щомісячних, строком на 36 місяців(а.с.5-9).
Згідно з заявою №5681019449 від 21 січня 2016 року ОСОБА_1 надала доручення ТОВ «ФК «ЦФР» перерахувати, за рахунок отримуваного нею кредиту такі суми грошових коштів: 23 046,02 грн. - на рахунок НОМЕР_1 у АТ «БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ» з призначенням платежу: «Перек. На пот. Рах. ОСОБА_1 за рах. кред. кош. зг. НОМЕР_2 від 21 січня 2016 року та заявки клієнта. Без ПДВ.» ; 22 538,98 грн. - на рахунок № НОМЕР_3 у ПАТ «АЛЬФА-БАНК» з призначенням платежу: «Перек.грош.кош.на погаш.заборг по КД500537427 від 18.11.2015р. за рах.кред кош.зг.КД 5681019449 від 21 січня 2016р. та заяви кл. ОСОБА_1 .Без ПДВ»; - 8 205,30 на рахунок № НОМЕР_4 у ПАТ «Страхова компанія «ТАС» з призначенням платежу: «Оплата страхового платежу за договором страхування №5681019449-С від 21 січня 2016 року»; - 600 грн. на рахунок № НОМЕР_5 у АТ «УКРСИББАНК» з призначенням платежу: «Оплата зп пакет послуги «Охоронець КредитМаркет 48» за рахунок кредиту КД №5681019449 від 21 січня 2016 року, ОСОБА_1 , в т.ч. ПДВ 100,00».
Заява №5681019449 від 21 січня 2016 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР», містить основні умови кредитування, відповідно до яких: сума кредиту 54 390,30 грн.; трок на який надається кредит 36 місяців; початковий процент 0,00%; щомісячні проценти 2,69%; річні проценти 11,99% ; щоденна пеня 0,3.
Кредитним договором передбачено, що до складу плати за кредитом входять плата за річною процентною ставкою, разова плата за кредитом та щомісячна плата за кредитом. Плата за кредитом нараховується з моменту надання кредиту. Щомісячна плата за кредитом входить до складу щомісячного платежу відповідно до графіку платежів (додаток до кредитного договору). Разова плата за кредитом справляється за рахунок наданого кредиту, відразу після його надання.
Додатком до договору є графік платежів, в якому сторони погодили, що загальна сума щомісячного платежу за Кредитним договором № 5681019449 від 21.01.2016 року складає 3 275 грн. 33 коп., яка складається з частини кредиту, що підлягають поверненню, плати за річною відсотковою ставкою, щомісячної плати за кредитом, БЕЗ урахування Пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Таким чином Кредитний договір містить інформацію, як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину, та строк на який видані кредитні кошти та процентну ставку, окрім того містить всі істотні умови передбачені законодавством України, Відповідач був ознайомлений зі всіма істотними умовами кредитного договору, в тому числі з розміром щомісячних процентів та розміром страхового платежу, що підтверджується його підписом в договорах.
14 липня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір відступлення прав вимоги №20170714 від 14 липня 2017 року, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» відступив TOB «ФК «ЄАПБ» право грошової вимоги до відповідача коштів, право на одержання яких належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень», а TOB «ФК «ЄАПБ» набув право вимоги грошових коштів від ОСОБА_1 за Кредитним договором №5681019449 від 21 січня 2016 року.
Згідно із ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушення.
Як правило власник порушеного права може скористатись не будь - яким, а конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
У ст. 20 ЦК України вказано, що право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. ст. 202, 204 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як зазначено у ст. ст. 626 - 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч. 1 ст. 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інші фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредити позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ( Позика ), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, встановлені договором.
Згідно зі ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Позивач у своїй позовній заяві вказує, що оспорюваний правочин укладено з порушеннями його прав як споживача, що гарантовані чинним законодавством.
Так Закон України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг у його редакції, чинній за станом на 21 січня 2016 року (дата укладання оспорюваного договору) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.
Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
За змістом ч. 2 ст. 12 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про:
1) фінансову послугу, що пропонується надати клієнту, із зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, якщо інше не передбачено законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг;
2) умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість;
3) порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги;
4) правові наслідки та порядок здійснення розрахунків з фізичною особою внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги;
5) механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги;
6) реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо), а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів;
7) розмір винагороди фінансової установи у разі, коли вона пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами.
Відповідно до змісту п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів у її редакції, чинній на дату укладення оспорюваного договору, несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Відповідно до умов оспорюваного кредитного договору, що слідує з копії заяви на отримання кредиту, щомісячні проценти встановлені в розмірі 2, 69 від суми кредиту та встановлені річні проценти у розмірі 11,99 від суми боргу за договором.
Однак суд враховує, що такий розмір процентної ставки зумовлюється фактом неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, на час укладення оспорюваного договору сторін задовольняли його умови, та вказана вище обставина може бути підставою для визнання недійсною саме такої умови договору, а не оспорюваного договору в цілому.
За умовами спорюваного кредитного договору сторони узгодили розмір пені, що стягується на користь кредитодавця при виникненні заборгованості по сплаті з боку позичальника.
Згідно із ст. ст. 549, 551 ЦК України, неустойка (пеня), що являє собою грошову суму, що встановлена договором, підлягає передачі боржником кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, може бути зменшений судом, якщо значно перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, що мають істотне значення.
При цьому суд враховує, що на підставі ч. 3 ст. 549 ЦК України слід брати до уваги, що пенею є неустойка, яку обчислюють у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тобто, це є штрафна санкція за неналежне виконання умов договору, що передбачена окремою нормою ЦК України.
Тому доводи позивача у тій їх частині, що пеня та умова про збільшення відсоткової ставки складають подвійну його цивільно - правову відповідальність за неналежне виконання умов договору, суд вважає непереконливими та такими, що не підтверджені у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Пленум Верховного Суду України у Постанові №9 від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (пункт 7).
Законодавець у п.3 ч.1 ст.3 ЦК України визначив, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Положення ст.204 ЦК України встановлюють презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Беручи до уваги встановлені у ході судового розгляду обставини, суд дійшов висновку про відсутність встановлених законом підстав для визнання недійсним договору №5681019449 від 21 січня 2016 року, укладеного між позивачкою та ТОВ «ФК «ЦФР», право вимоги за яким перейшло до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», відтак у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю.
Відповідно до ст.203, 215, 230, 625, 639, 1048, 1049, 1054, ЦК України, ст.ст.4, 19, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про захист прав споживача та визнання недійсним договору - відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Озерянська Ж.М.