вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" листопада 2021 р. Справа№ 908/3081/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Хрипуна О.О.
суддів: Чорногуза М.Г.
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання Король Я.П.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2021
у справі № 908/3081/20 (суддя Головіна К.І.)
(повний текст рішення складено 06.08.2021)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент"
до Міністерства фінансів України
про відшкодування збитків 140 089,16 грн
за участю представників:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Балагура І.О.;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Міністерства фінансів України (далі - Мінфін) про стягнення немайнової шкоди у сумі 140 089, 16 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, яка обумовлює необхідність здійснювати митне оформлення товарів.
Так, рішенням інспектора м/п "Запоріжжя-центральний" Запорізької митниці ДФС про визначення коду товару № КТ-UA112080-0110-2019 від 16.10.2019 безпідставно внесені зміни до коду та опису товару, що мав бути переміщений позивачем через митний кордон України. Вказане рішення митного органу позивач оскаржив керівнику митниці, проте, йому було відмовлено у задоволенні скарги з посиланням на прийнятий Мінфіном "Порядок роботи відділу митних платежів, підрозділу митного оформлення митного органу та митного поста при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України".
Оскільки на підставі вказаного Порядку неможливо внести зміни до прийнятого рішення митного органу № КТ-UA112080-0110-2019 від 16.10.2019, та на думку позивача, у державі відсутнє "належне урядування", внаслідок чого позивач поніс немайнову шкоду, яка має бути відшкодована йому державою в особі Міністерства фінансів України.
Посилаючись на ст. 56 Конституції України, ТОВ "Технохімреагент" просить стягнути з Мінфіну немайнову шкоду у сумі 140 089, 16 грн.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.12.2020 матеріали вказаного позову були направлені за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 за вказаним позовом було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 у справі № 908/3081/20 відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент".
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2021, відшкодувати за рахунок держави 140 089,16 грн немайнової шкоди; поновити пропущений строк на апеляційне оскарження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 у справі № 908/3081/20, розгляд справи призначено до розгляду на 16.11.2021; поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження.
25.10.2021 до Північного апеляційного господарського суду від Міністерства фінансів України надійшов відзив на апеляційну скаргу. Відповідач вважає доводи та обґрунтування, викладені у апеляційній скарзі, безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. На думку відповідача, доводи скаржника ґрунтуються на його припущеннях та суб'єктивній думці.
Представник відповідача в судовому засідання 16.11.2021 вимоги та доводи апеляційної скарги заперечив, зазначивши про їх безпідставність.
В судове засідання представники скаржника не з'явились, хоч учасники процесу були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Беручи до уваги, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез'явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті і від позивача не надходили клопотання про розгляд апеляційної скарги в присутності його представника, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу за відсутності представників скаржника за наявними у справі доказами.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням старшого інспектора м/п "Запоріжжя-центральний" відділу Запорізької митниці ДФС Маляцького А. І. від 16.10.2019 № КТ-UA112080-0110-2019 внесені зміни до коду та опису товару, що мав бути переміщений ТОВ "Технохімреагент" через митний кордон України.
Позивач подав керівнику Запорізької митниці ДФС скарги на дії інспектора, у яких просив зобов'язати інспектора митниці внести зміни у рішення № КТ-UA112080-0110-2019 від 16.10.2019 та внести первісно зазначені позивачем опис та код товару.
У відповідь на вказані скарги позивачу був направлений лист № 923/11/08-70-66 від 30.10.2019, у якому в.о. першого заступника начальника Запорізької митниці ДФС Зарубін Б.О., посилаючись на "Порядок роботи відділу митних платежів, підрозділу митного оформлення митного органу та митного поста при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України", затверджений наказом Мінфіну № 650 від 30.05.2012, повідомив, що вказаним Порядком не передбачено внесення змін та виправлень до рішень митниці щодо визначення коду товару.
Вищезазначені обставини, на думку скаржника, свідчать про відсутність у державі "належного урядування" - реалізації права оскарження дій інспектора керівнику митниці, відповідно до ст. 24 Митного кодексу України. Враховуючи вище наведене, позивач просив відшкодувати за рахунок держави немайнову шкоду у розмірі 140 089,16 грн, що дорівнює п'ятикратному розміру заробітної плати, яку держава виплачує в.о. першого заступника начальника Запорізької митниці, згідно електронної декларації за 2019 рік, держава виплатила Зарубіну Б.О. 336 214,00 грн, тобто 28 017, 83 грн на місяць.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктом 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно з ч. 2 цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже, під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я, ділової репутації тощо).
При цьому, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) шкоди;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;
4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Вказане узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 по справі № 920/715/17 та постановах Верховного Суду від 17.10.2019 по справі № 908/2202/18, від 02.03.2020 по справі № 910/434/19 та від 09.04.2020 по справі № 908/690/19.
Як вірно вказав суд першої інстанції, позивач, звертаючись до суду з таким позовом, має самостійно визначити яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та вказати які саме дії необхідно вчинити суду для відновленого порушеного права. Суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги .
Оцінка предмету позову здійснюється судом, на розгляд якого передано спір через оцінку спірних правовідносин та обставин, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Аналогічну правову позицію викладає Верховний суд у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, та постанові від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.
Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції щодо кваліфікації позивачем шкоди як немайнової.
Відповідно до ч.2 ст 23 ЦК України під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Аналогічну правовупозицію викладає Верховний суд у постанові від 02.07.202 у справі № 910/11621/16.
Проте, у поданому позові заявник не вказує, у чому саме полягає (у чому виразилась) завдана йому немайнова шкода, характер такої шкоди, позивачем не наведено обставин, чому саме відповідач (Мінфін) має відшкодувати немайнову шкоду, виражену ним у майновому еквіваленті від розміру заробітної плати службової особи митниці, як і не доведено обов'язку Мінфіну сплатити немайнову шкоду саме у п'ятикратному розмірі заробітної плати в.о. першого заступника начальника Запорізької митниці у 2019.
Крім того, позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження понесених ним втрат немайнового характеру.
За твердженням позивача, Порядок є протиправним, оскільки той порушує належне урядування в Україні та спричинив позивачу збиток у вигляді немайнової шкоди.
Разом з тим, позивачем не надано належних обґрунтувань та доказів порушення відповідачем (Мінфіном) прав позивача.
Відповідь Запорізької митниці ДФС № 923/11/08-70-66 від 30.10.2019 щодо розгляду скарг ТОВ "Технохімреагент" не встановлює наявність протиправної поведінки та вини Мінфіну (відповідача) та заподіяння збитків позивачу.
Так само, твердження ТОВ "Технохімреагент" про те, що Порядок, затверджений наказом Мінфіну № 650 від 30.05.2012, обмежує його права на оскарження дій службових осіб митниці, не є належним обґрунтуванням позову про стягнення шкоди, оскільки є власним трактуванням позивача норм митного законодавства та листа Запорізької митниці ДФС № 923/11/08-70-66 від 30.10.2019.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог повністю.
Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні.
Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 у справі № 908/3081/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 у справі № 908/3081/20 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 908/3081/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.О. Хрипун
Судді М.Г. Чорногуз
О.В. Агрикова