23 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 640/26893/20
адміністративне провадження № К/9901/4286/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року, прийняту у складі судді Маруліної Л.О., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,
у справі № 640/26893/20 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
27.10.2020 ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 733 «Про віднесення ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» до категорії неплатоспроможних»;
- визнати протиправною та скасувати постанову правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК»;
- скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року №123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК»;
- визнати протиправною з дати прийняття та скасувати постанову Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК»;
- скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 березня 2015 року № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК»;
- скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15 лютого 2018 року № 474 «Про подовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК»;
- скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 березня 2020 року року № 618 «Про повноважень ліквідатора ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК»;
- скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 квітня 2020 року року № 713 «Про повноважень ліквідатора ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК»;
- скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03 вересня 2020 року №1627 «Про відкликання повноваження ліквідатора ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року визнано неповажними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом та на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовну заяву повернуто позивачеві.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року скасовано в частині позовних вимог про скасування рішень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 квітня 2020 року № 713 «Про повноважень ліквідатора ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» та від 03 вересня 2020 року № 1627 «Про відкликання повноваження ліквідатора ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» і позов в цій частині повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В іншій частині ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року залишено без змін.
05 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року в частині позовних вимог які були повернуті вказаними судовими рішеннями, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження позивачка посилається на те, що пропустила строк звернення до суду з цим позовом з поважних причин, які не залежали від її волі, оскільки до 24 липня 2020 вона не могла звернутися до суду через дію законодавчих обмежень щодо оскарження рішень Національного банку України. Рішенням Конституційного Суду України від 24 червня 2020 року у справі № 6-р (ІІ)/2020 такі обмеження було усунуто. Суди попередніх інстанцій неправильно послалися на ст. 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки оскаржуване рішення НБУ було прийнято до внесення відповідних змін до КАС України.
Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, а саме в частині позовних вимог які були повернуто, дійшов висновку про залишення скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, оскільки відсутні підстави для їх скасування.
У ч. 3, 4 ст. 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч. 1 ст. 122 КАС України).
Частинами 1, 2 ст. 266-1 КАС України у редакції, чинній з 23 травня 2020 року, визначено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:
1) законності індивідуальних актів Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку, про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;
2) законності індивідуальних актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, делегування їм повноважень;
3) законності рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;
4) законності індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;
5) законності індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку.
Позовна заява про оскарження індивідуального акта/рішення подається до суду протягом трьох місяців з дня оприлюднення такого акта/рішення в порядку, визначеному законом. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Натомість, на момент прийняття НБУ та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб оскаржуваних у цій справі актів, процесуальне законодавство визначало шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав та інтересів особи (ч. 2 ст. 99 КАС України)
До 23 травня 2020 року питання оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб регулювалися аналогічними загальними нормами КАС України, зокрема щодо строків звернення до суду (ст. 122 КАС України) та порядку розгляду таких справ (ст. 12 КАС України).
Право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових та службових осіб відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» у редакції, чинній на 20 листопада 2014 року (далі - Закон № 2121-III), мали банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України (власники істотної участі у банку та учасники банківських груп).
Рішенням Конституційного Суду України від 24 червня 2020 року № 6-р(II)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення ч. 1 ст. 79 Закону № 2121-III зі змінами, а саме „які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України".
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Такі положення закріплені у ч. 1 ст. 152 Конституції України та ст. 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».
У п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2020 року № 6-р(II)/2020 визначено, що окреме положення частини першої статті 79 Закону України „Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року № 2121-III зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таке формулювання свідчить про те, що зазначене Рішення Конституційного Суду України має пряму дію та не поширюється на правовідносини, які існували до його прийняття.
Тобто, Рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2020 року № 6-р(II)/2020 не має ретроспективної (ретроактивної) дії, що випливає з ч. 1 ст. 152 Конституції України.
Це Рішення Конституційного Суду України може застосовуватися щодо рішень НБУ, прийнятих після 24 червня 2020 року.
Суди встановили, що закінчення тримісячного строку, визначеного частиною другою статті 2661 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме 24 жовтня 2020 року, припадає на вихідний день, тому закінченням строку є перший після нього робочий день, а саме 26 жовтня 2020 року.
Як встановлено позовну заяву надіслано до суду 27 жовтня 2020 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до адміністративного суду, визначеного частиною другою статті 2661 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, суди обґрунтовано не взяли до уваги заяву позивача про поновлення строку на звернення до суду, оскільки, процесуальним законодавством встановлено, що зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
У такому випадку право на доступ до правосуддя обмежено для забезпечення принципу правової визначеності.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 24 червня 2021 року (справа № 640/23066/20, адміністративне провадження № К/9901/1331/21).
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви у частині вимог, яка є предметом перегляду касаційною інстанцією.
За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що судами не допущено порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі № 640/26893/20 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.Л. Мороз А.Ю. Бучик А.І. Рибачук