ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 листопада 2021 року м. Київ № 640/20560/20
Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖК Старонаводницький» про скасування містобудівних умов та обмежень, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчої органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 32, код ЄДРПОУ 26345558), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖК Старонаводницький" (02098, м. Київ, Дніпровська набережна, 19а, код ЄДРПОУ 38077944), в якому просить суд скасувати наказ Департаменту містобудування та архітектури від 21.12.2017 №823 з виданими містобудівними умовами та обмеженнями будівництва на вул. Старонаводницькій,2-а у Печерському районі м. Києва.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що видані містобудівні умови та обмеження будівництва на вул. Старонаводницькій,2-а у Печерському районі м. Києва не відповідають вимогам чинних будівельних норм, містобудівному законодавству та підлягають скасуванню через невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Ухвалою суду від 03 вересня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзив до суду не надав.
Третя особа - ТОВ «ЖК Старонаводницький» надала до суду письмові пояснення, відповідно до яких вважає поданий адміністративний позов необґрунтованим, оскільки оскаржуваний наказ із виданими містобудівними умовами та обмеженнями будівництва на вул. Старонаводницькій,2-а у Печерському районі м. Києва жодним чином не порушує права та інтереси позивача, а як акт індивідуальної дії стосується лише суб'єктів будівництва.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Наказом Департаменту містобудування та архітектури від 21.12.2017 року №823 було затверджено містобудівні умови та обмеження будівництва на вул. Старонаводницькій,2-а у Печерському районі м. Києва.
Позивач, вважаючи містобудівний розрахунок, що став підставою для винесення наказу відповідача про видачу містобудівних умов та обмежень, не відповідає вимогам ДБН 360-92, звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності врегульовано Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Відповідно до пп.7 та 8 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - це містобудівна документація, документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Частиною 1 ст.2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає: прогнозування розвитку територій; забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку територій; обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням; взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; визначення і раціональне взаємне розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об'єктів; встановлення режиму забудови територій, на яких передбачено провадження містобудівної діяльності; розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; збереження, створення та відновлення рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих територій та об'єктів, ландшафтів, лісів, парків, скверів, окремих зелених насаджень; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури; створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших мало мобільних груп населення; проведення моніторингу забудови; ведення містобудівного кадастру; здійснення контролю у сфері містобудування.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» інструментом державного регулювання планування територій є містобудівна документація, яка поділяється на документацію державного, регіонального та місцевого рівнів.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку
Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації (ч. З ст. 8 вказаного Закону).
Обґрунтовуючи заявлений позов позивач вказує на те, що оскаржувані містобудівні умови та обмеження не відповідають вимогам чинних будівельних норм та містобудівному законодавству через невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає такі доводи безпідставними та надуманими, такими, що не відповідають дійсності виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, що діяла на день отримання ТОВ «ЖК Старонаводницький» оскаржуваних містобудівних умови та обмежень) містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:
1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;
2) копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);
3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;
4) витяг із Державного земельного кадастру.
Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об'єкта будівництва.
Як встановлено судом та не заперечується позивачем, вищевказані документи були надані ТОВ «ЖК Старонаводницький» у встановленому законодавством порядку до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради.
Відповідно до ч. 5 цієї ж статті містобудівні умови та обмеження містять:
1) назву об єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об єкта;
2) інформацію про замовника;
3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та/функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні;
3) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах;
4) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки;
5) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону);
6) мінімально допустимі відстані від об'єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд;
7) планувальні обмеження (охоронні зони пам'яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об'єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони);
8) охоронні зони об'єктів транспорту, зв'язку, інженерних комунікацій, відстані від об'єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.
Перелік Зазначених умов є вичерпним.
Як зазначає третя особа, 21.12.2017 ТОВ «ЖК Старонаводницький» отримало нові містобудівні умови та обмеження для проектування будівництва № 823, на підставі яких та задля виконання всіх умов і обмежень по забудові земельної ділянки, задекларованих в них, Товариство звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЮРО ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ-ПРОЕКТНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ для проведення їх сертифікованими фахівцями коригування Проекту «Будівництво житлового будинку з нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом, будівлями соціально - громадського Призначення по вул. Старонаводницький 2А, в Печерському районі м. Києва»
Для виконання даного коригування проекту були визначені та затверджені нові Техніко-економічні показники (ТЕП), здійснених новий розрахунок класу наслідків, тощо.
Крім того, як свідчать матеріали справи, після виконання ТОВ «БІП-ПМ» коригування проекту, він пройшов експертизу і отримав позитивний експертний звіт № 3-019-18-ЕП/КО від 29.08.2018 р. щодо розгляду проектної документації за проектом «Будівництво житлового будинку з підземним паркінгом за адресою: перетин вул. Кутузова та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва. Коригування.», копія якого приєднана до матеріалів справи.
Суд звертає увагу, що відповідно до вимог ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, визначено, що проекти будівництва об'єктів, які належать до IV і V категорій складності підлягають обов'язковій експертизі на предмет додержання нормативів з питань санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, міцності, надійності, довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення.
При цьому до проведення експертизи залучаються експерти з питань санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, які пройшли професійну атестацію, що проводилася із залученням представників відповідних центральних органів виконавчої влади, та отримали відповідний кваліфікаційний сертифікат.
Такими фахівцями визначається дотримання у проектних рішеннях нормативних вимог з питань санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, міцності, надійності, довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, шляхом виявлення відхилень від вимог законодавства України у сфері будівництва, будівельних норм, державних стандартів і правил, вихідних даних на проектування.
Так, за результатами розгляду Коригування проекту будівництва був виданий експертний звіт № 3-019-18-ЕП/КО від 29.08.2018 р. щодо розгляду проектної документації за проектом «Будівництво житлового будинку з підземним паркінгом за адресою: перетин вул. Кутузова та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва. Коригування.», який підписаний 10 експертами на чолі з Головним експертом проекту (відповідальним експертом) -Харчуном, іншими відповідальними експертами та скріплені печатками із зазначенням серії та номеру кваліфікаційних сертифікатів.
Таким чином, доводи позивача щодо невідповідності містобудівних умов містобудівному розрахунку, які базуються на математичних розрахунках позивача, є помилковими та недоведеними.
Суд звертає увагу, що містобудівний розрахунок визначає лише інвестиційні наміри замовника та відображає стислий виклад інформації про основні параметри об'єкта будівництва (ч.3 ст. 29 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Доводи позивача щодо того, що територія забудови земельної ділянки ТОВ «ЖК Старонаводницький» підпадала під комплексну забудову будинків №4,4а,4б та 4в спростовується наявним в матеріалах справи черговим кадастровим планом, відповідно до якого вказані житлові будинки мають окрему прибудинкову територію.
Отже, за результатами розгляду справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача відносно невідповідності містобудівних умов та обмежень, виданих згідно наказу Департаменту містобудування та архітектури від 21.12.2017 №823, вимогам чинних будівельних норм та містобудівному законодавству.
Окремо суд вважає за потрібне звернути увагу на процесуальну правосуб'єктність сторін та наявність порушених прав та інтересів позивача у даній справі.
Як визначено пунктом 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україна, у позовній заяві зазначається обґрунтоване порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів позивача.
Так, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Таким чином, підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов'язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року №К/9901/1141/18, від 29 березня 2018 року №А/9901/94/18800/35/17.
Відповідно до пункту 19 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства Україна індивідуальний акт -це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
З огляду на те, що відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження мають обов'язковий характер для суб'єктів містобудування під час проектування і будівництва об'єктів, а тому містобудівні умови та обмеження є актом індивідуальної дії, що містить обов'язкові приписи для суб'єкта містобудування.
В даній справі позивач оскаржує саме індивідуальний акт - містобудівні умови та обмеження для проектування будівництва від 21.12.17 № 823, який стосується виключно прав осіб, які в ньому зазначені.
Позивач не зазначив в адміністративному позові в чому саме полягає порушення спірними містобудівними умовами та обмеженнями його особистих прав чи інтересів.
Верховний Суд України у своїй постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 2а- 2885/12/1470 висловив правову позицію, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується. Позивач оскаржили рішення, яке є правовим актом індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано. Право на захист це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього. Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивачів, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останніх і права на захист, тобто, права на звернення із адміністративним позовом. Посилання позивачів на їхнє право звернення до суду з цим позовом є безпідставними, оскільки зазначене рішення не стосується безпосередньо їх прав.
Аналогічну правову позицію визначив Верховний Суд в ухвалах від 02 січня 2018 року в справі № 9901/22/17, від 02 липня 2018 року в справі № 9901/657/18, де вказано, що відсутність у будь- кого, зокрема, й у позивача, прав та/або обов'язків у зв'язку з виданням оскарженого указу і рішення породжує у такої особи і права на захист, тобто, права на звернення із цим адміністративним позовом.
Отже, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень для особи не породжуються правові наслідки, право на судовий захист для неї не виникає.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Дослідження предмету та підстав позову, а також аналіз судової практики судів касаційної інстанції з даного питання, дають суду підстави дійти висновку, що в даному випадку оскаржуваний документ (Містобудівні умови та обмеження № 823 від 21.12.17) не породжує, не змінює та не припиняє жодних прав та/або обов'язків саме для позивача, а тому у нього відсутнє право вимагати його скасування.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Судовий захист не може розповсюджуватися на майбутнє можливе порушення прав, оскільки спрямований на захист конкретних уже порушених прав особи, яка звертається до суду.
Разом з тим, позивач не навів жодних обставин та не надав жодних належних та допустимих доказів, які свідчать про порушення оскаржуваними документом (Містобудівні умови та обмеження № 823 від 21.12.17) його прав та інтересів.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 72-77, 143, 241-243, 250, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги
Суддя Н.Г. Вєкуа