Справа № 420/9039/21
23 листопада 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Міністерства оборони України, військова частина НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про скасування наказів в частинах, що стосуються позивача,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, просить суд скасувати пункт 9 наказу № 147 від 31.05.2019 «Про звільнення у запас за пп. «д» через службову невідповідність ОСОБА_1 »; скасувати пункт 4 наказу № 121 від 14.06.2019 командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) «Про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 29.08.2016 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 та був звільнений за службовою невідповідністю наказом №209 від 22.04.2019. Не погодившись із своїм звільненням, позивач звернувся за судовим захистом, в результаті чого рішенням ООАС від 04.11.20 № 420/7097/19 вищезазначений наказ визнаного протиправним та скасовано. Після цього позивач звернувся до в/ч НОМЕР_2 , в результаті чого наказом № 64 від 16.03.21 було скасовано наказ № 209 від 22.04.19, проте пункт 9 наказу № 147 від 31.05.2019 «Про звільнення у запас за пп. «д» через службову невідповідність ОСОБА_1 » та пункт 4 наказу № 121 від 14.06.2019 командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) «Про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення» скасовані не були, так як не були предметом судового розгляду. Позивач вважає вказану бездіяльність відповідачів протиправною, так як встановлене в судовому порядку неправомірне звільнення позивача повинно мати наслідком його поновлення на посаді. Однак відповідачі ухиляються від цього з формальних підстав, в результаті чого порушуються конституційні права позивача, в тому числі гарантії захисту від незаконного звільнення.
Ухвалою судді від 18.06.21 ОСОБА_1 поновлено строк на звернення до суду із позовом до Управління Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Міністерства оборони України, військова частина НОМЕР_1 про скасування пункту 9 наказу № 147 від 31.05.2019 «Про звільнення у запас за пп. «д» через службову невідповідність ОСОБА_1 ». Ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
13.07.21 до суду від в/ч НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що наказом в/ч НОМЕР_2 № 209 від 22.04.2019 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності. На командира в/ч НОМЕР_1 скеровано клопотання про накладання вказаного стягнення, що реалізовано наказом від 31.05.19 № 147. При цьому зазначений наказ не був предметом судового розгляду по справі № 420/7097/19, на виконання рішення по якій було видано наказ № 64 від 15.03.21 про скасування наказу № 209 від 22.04.19. Також у відзиві відповідач посилається на те, що відповідачем доведено факт неналежного виконання позивачем своїх посадових обов'язків та правомірність застосування до нього дисциплінарного стягнення. Крім того, відповідач наполягає на пропущенні позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами, так як 25.03.21 на електронну пошту представника позивача було надіслано витяг з наказу № 147 від 31.05.19.
Ухвалою суду від 04.08.21 змінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
09.08.21 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив в/ч НОМЕР_1 , відповідно до якої підставою для прийняття наказу № 147 від 31.05.19 є клопотання командира в/ч НОМЕР_2 № 1675 від 29.05.19, яке складено на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_2 № 209 від 22.04.19. Отже після скасування судом наказу № 209 від 22.04.19 виникли підстави для скасування наказу № 147 в частині, що стосується позивача, на підставі п. 243 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України. Крім того, відповідь від 30.03.21 відповідач направив Укрпоштою лише 07.05.21, у зв'язку із чим пропустив строки на своєчасне надання відповіді.
Ухвалою суду від 26.08.21 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог.
Ухвалою суду від 26.08.21 залучено до участі у справі в якості другого відповідача в/ч НОМЕР_2 .
13.09.21 до суду від військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що позивачем пропущено строк на звернення до суду із вимогами щодо скасування пункту 4 наказу № 121 від 14.06.2019, оскільки витяг з цього наказу надано позивачу 14.06.19. Також при поданні 11.10.19 позову до ООАС позивач був обізнаний про наказ в/ч НОМЕР_1 № 147 від 31.05.19 та мав можливість його оскаржити, однак не зробив цього. Позивач достеменно був обізнаний 13.06.19 щодо оскаржуваних наказів, що ним самим не заперечується і підтверджено в судових засіданнях по справам № 420/6049/19, 420/13400/20, і строк звернення до суду пропущений без поважних причин.
28.09.21 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив в/ч НОМЕР_2 , відповідно до якого позивача 13.06.19 ознайомлювали зі змістом телефонограми № 5/1/2179 від 01.06.19, яка надійшла електронною поштою АСУ «Дніпро» до в/ч НОМЕР_2 у вигляді бесіди, в якій містилося посилання на наказ № 147 від 31.05.19 (по особовому складу), який стосувався біля десятка військовослужбовців, тому вважати, що позивача було ознайомлено з цим наказом є невірним. Більш того, телефонограма за змістом відрізняється від наказу № 147 від 31.05.19, так як змінено назви і номера військових частин, дати і номери та інші реквізити документів.
04.10.21 до суду від в/ч НОМЕР_2 надійшли заперечення, в яких відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропуску позивачем строку на звернення до суду із даними вимогами.
Ухвалою суду від 06.10.21 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті на 25.10.21.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 КАС України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 29.08.2016 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 у військовому званні старший лейтенант.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 07.11.2018 № 585 було наказано командиру роти штабних машин першого польового вузла зв'язку старшому лейтенанту ОСОБА_1 на час проведення службового розслідування передати озброєння та військову техніку, що за ним закріплена, командиру взводу штабних машин першого польового вузла зв'язку військової частини НОМЕР_2 прапорщику ОСОБА_2 . Також, наказом № 585 призначено перевірочну комісію, щодо прийому передачі озброєння та військової техніки, а також наказано результати проведення прийому-передачі озброєння та військової техніки оформити актами технічного стану військового майна та представити командиру військової частини на затвердження до 13.12.2018 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 89 від 22.02.2019 у зв'язку з невиконанням наказу від 07.11.2018 № 585 призначено службове розслідування, за наслідками проведення якого, у тому числі, встановлено, що старший лейтенант ОСОБА_1 будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, проходячи службу у військовій частині НОМЕР_2 , через легковажне ставлення до військової служби та обов'язків військовослужбовця не виконав наказ командира частини НОМЕР_2 від 07.12.2018 № 585.
За результатами проведення службового розслідування Тимчасово виконуючий обов'язки командира військової частини НОМЕР_2 підполковник ОСОБА_3 прийняв наказ від 22.04.19 № 209 «Про підсумки проведення службового розслідування по факту невиконання наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 07.12.2018 № 585», яким, окрім іншого, за порушення вимог статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 11,12, 14, 16, 37, 111, 112 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України старшого лейтенанта ОСОБА_1 внаслідок невиконання наказу командира військової частини НОМЕР_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Також наказано старшому помічнику начальника штабу з кадрів підготувати клопотання на командира військової частини про накладання дисциплінарного стягнення “Звільнення з військової служби за службовою невідповідністю”.
Наказом (по особовому складу) начальника управління персоналу - заступником начальник штабу військової частини НОМЕР_1 від 31.05.19 № 147 старшого лейтенанта ОСОБА_4 відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено з військової служби у запас за пп. «д» (через службову невідповідність).
Згідно з наказом (по стройовій частині) т.в.о. начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_2 від 14.06.19 № 121 ОСОБА_4 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.05.19 № 147 у запас за п. «д» ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вважати таким, що 14.06.19 справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Приморського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (м. Одеса); з 14.06.19 виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення; припинити доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю та шифрів.
ОСОБА_1 , не погодившись зі своїм звільненням, оскаржив в судовому порядку наказ № 209 від 22.04.2019 в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.20 по справі № 420/7097/19, яке набрало законної сили 07.12.20, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування Наказу № 209 від 22.04.2019 “Про підсумки службового розслідування по факту невиконання Наказу № 585 від 07.12.2018 командира Військової частини НОМЕР_2 “Про прийом-передачу озброєння та військової техніки закріпленої за старшим лейтенантом ОСОБА_5 ” тимчасово виконуючого обов'язки командира Військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_6 , в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, задоволено: визнано протиправним та скасовано Наказ Військової частини НОМЕР_2 №209 від 22.04.2019 “Про підсумки службового розслідування по факту невиконання Наказу №585 від 07.12.2018 командира Військової частини НОМЕР_2 “Про прийом-передачу озброєння та військової техніки закріпленої за старшим лейтенантом ОСОБА_5 ” тимчасово виконуючого обов'язки командира Військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_6 , в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Після набрання вищезазначеним судовим рішенням законної сили позивач звернувся до в/ч НОМЕР_2 за його виконанням, в результаті чого т.в.о. начальника штабу - першим заступником командира в/ч НОМЕР_2 виданий наказ № 63 від 16.03.21 "Про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 209 від 22.04.2019», відповідно до якого наказ № 209 від 22.04.19 скасований в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Листом від 17.03.21 № 652 в/ч НОМЕР_2 повідомлено представнику позивача про виконання судового рішення шляхом видання наказу № 63 від 16.03.21 "Про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 209 від 22.04.2019».
Щодо поновлення ОСОБА_1 на військовій службі повідомлено, що зазначене питання під час судового розгляду справи № 420/7097/19 не розглядалось, судовим рішенням на військову частину не покладено обов'язку щодо поновлення ОСОБА_1 на військовій службі.
Невжиття відповідних заходів командуванням в/ч НОМЕР_2 щодо поновлення позивача на військовій службі зумовило його звернутися до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
З огляду на матеріали справи, підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності наказом № 209 від 22.04.19 слугував висновок службового розслідування про те, що старший лейтенант ОСОБА_1 будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, проходячи службу у військовій частині НОМЕР_2 , через легковажне ставлення до військової служби та обов'язків військовослужбовця не виконав наказ командира частини НОМЕР_2 від 07.12.2018 року № 585, яким було наказано командиру роти штабних машин першого польового вузла зв'язку старшому лейтенанту ОСОБА_1 на час проведення службового розслідування передати озброєння та військову техніку, що за ним закріплена, командиру взводу штабних машин першого польового вузла зв'язку військової частини НОМЕР_2 прапорщику ОСОБА_2 . Також, наказом № 585 призначено перевірочну комісію, щодо прийому передачі озброєння та військової техніки, а також наказано результати проведення прийому-передачі озброєння та військової техніки оформити актами технічного стану військового майна та представити командиру військової частини на затвердження до 13.12.18.
Під час вирішення справи № 420/7097/19, судом досліджено пояснення ОСОБА_2 від 26.02.19, які були надані ним під час проведення службового розслідування, згідно яких з 11.12.18 по 13.12.18 перебував на лікарняному згідно рапорту від 11.12.18 № 4882 (довідка № 307), та з 14.12.18 вибув у район виконання завдань згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 13.12.18 № 595. До того ж, ОСОБА_2 вказує на те, що з наказом № 585 його було ознайомлено 10.12.18.
Відтак, судом було встановлено, що відповідальна особа за проведення прийому-передачі озброєння та військової техніки згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 07.11.2018 № 585 перебувала з 11.12.2018 по 13.12.2018 на лікарняному, а з 14.12.2018 вибула у район виконання завдань згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 13.12.2018 року № 595.
Вказані обставини та пояснення військовослужбовця ОСОБА_2 приєднано до матеріалів службового розслідування, водночас, означеним обставинам, як з'ясовано судом, не було надано жодної оцінки комісією, призначеною для проведення розслідування, оскільки фактично відповідальна особа, якій позивач - ОСОБА_1 , згідно наказу від 07.11.2018 № 585 повинен був передати озброєння та військову техніку, що за ним закріплена, була відсутня.
З огляду на це, ОСОБА_1 за наявності об'єктивних причин був позбавлений можливості виконати означений наказ. При цьому, судом враховано, що про факт відсутності ОСОБА_2 командування військової частини НОМЕР_2 було обізнано, оскільки, у тому числі, приймало наказ від 13.12.2018 № 595 щодо вибуття ОСОБА_2 у район виконання завдань.
Таким чином, враховуючи наведене, суд вважав, що під час проведення службового розслідування відповідачем не з'ясовано належним чином підстави, та умови, що сприяли невиконанню позивачем наказу від 07.11.2018 № 585, як і не досліджено, та не надано оцінки тому, що відповідальна особа ОСОБА_2 за об'єктивних причин не міг прийняти від ОСОБА_1 озброєння та військову техніку, а останній відповідно передати її.
Крім того, матеріали службового розслідування, за результатами якого командуванням військової частини прийнято наказ № 209 від 22.04.19, не містять достатніх доказів які б повністю підтверджували наявність вини у вигляді прямих дій чи бездіяльності з боку ОСОБА_1 щодо невиконання наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 07.11.2018 № 585, у зв'язку із чим визнано неправомірним та безпідставним притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення через службову невідповідність.
Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з п. 228 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, застосування відповідного дисциплінарного стягнення, передбаченого Дисциплінарним статутом Збройних Сил України звільнення військовослужбовців з військової служби через службову невідповідність здійснюється в разі застосування відповідного дисциплінарного стягнення, передбаченого Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Відповідно до п. 243 цього Положення після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби підстава звільнення зміні не підлягає, якщо при звільненні не допущені порушення законодавства і не виникли нові обставини, пов'язані зі звільненням.
Вирішуючи спір, суд враховує, що наказом (по особовому складу) в/ч НОМЕР_1 від 31.05.19 № 147 та наказом (по стройовій частині) в/ч НОМЕР_2 від 14.06.19 № 121 фактично реалізовано дисциплінарне стягнення, накладене на позивача наказом в/ч НОМЕР_2 № 209 від 22.04.19.
При цьому, на виконання судового рішення наказом в/ч НОМЕР_2 № 64 від 16.03.21 наказ № 209 від 22.04.19 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності скасовано, в результаті чого утворилась ситуація неправомірного перешкоджання позивачу доступу до військової служби, адже законних підстав для цього вже не існує.
Водночас накази по особовому складу в/ч НОМЕР_1 від 31.05.19 та по стройовій частині в/ч НОМЕР_2 від 14.06.19 № 121 самі по собі не є організаційно-розпорядчими актами, а лише виконують допоміжні функції з питань організації обліку особового складу.
Першочерговим та ключовим питанням незаконності звільнення позивача за встановлених судом обставин є висновки службового розслідування, які в судовому порядку визнані безпідставними та в силу ст. 78 КАС України є преюдиційними обставинами при розгляді цього спору.
Пунктом 231 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено, що військовослужбовець, стосовно якого прийнято рішення про дострокове розірвання контракту про проходження військової служби, має право оскаржити наказ про дострокове розірвання контракту і звільнення з військової служби у порядку, встановленому законодавством. Оскарження наказу не зупиняє його виконання. У разі незаконного звільнення з військової служби військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. У разі поновлення на військовій службі орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання щодо виплати військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення. Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і пільговому обчисленні) та до строку, встановленого для присвоєння чергового військового звання. У такому разі контракт, строк дії якого закінчився під час вимушеного прогулу, продовжується на строк вимушеного прогулу і строк, необхідний для визначення придатності до проходження військової служби за станом здоров'я та прийняття рішення щодо укладення нового контракту. Новий контракт з таким військовослужбовцем укладається у порядку, визначеному цим Положенням.
Згідно з п. 232 цього ж Положення у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється наказом посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців з військової служби, їй рівнозначної або вищої. Наказ видається на підставі копії рішення суду, матеріалів службового розслідування та копії наказу, виданого відповідним командиром (начальником), про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у незаконному звільненні військовослужбовця.
Згідно з п.1.1 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 р. № 170, Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до п.12.5 Інструкції, у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби в наказі командира військової частини, в якій поновлюється на військовій службі незаконно звільнений військовослужбовець, зазначається про виплату йому матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав унаслідок незаконного звільнення. Період вимушеного прогулу зараховується військовослужбовцю до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні та строку контракту.
Частиною 3 п.12.8 Інструкції встановлено, що командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення їх з військової служби.
Верховний суд в постанові від 28 травня 2021 року по справі № 380/2355/20 висловив правову позицію, відповідно до якої, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем. До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають.
В рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків (заява № 29979/04, пункт 70).
У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Суд у цій справі також враховує, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
На підставі викладеного, беручи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, що ґрунтується на чинному законодавстві України, суд вважає необхідним здійснити такий захист у спосіб, який просить позивач, а саме шляхом скасування п. 9 наказу № 147 від 31.05.2019 «Про звільнення у запас за пп. «д» через службову невідповідність ОСОБА_1 », п. 4 наказу № 121 від 14.06.2019 командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) «Про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення».
Так, суд виходить із того, що фактичні та правові підстави для видання вищезазначених наказів в частині, що стосується позивача, наразі не існують, так як в судовому порядку підстава для дисциплінарної відповідальності - наказ № 209 від 22.04.19 скасована, що в подальшому реалізовано наказом в/ч НОМЕР_2 № 64 від 16.03.21. Тобто передумови та законні підстави для звільнення позивача з військової служби на даний час відсутні, що свідчить про неправомірне звільнення військовослужбовця з військової служби та потребує відповідного судового захисту.
Позиції ж обох відповідачів сконцентровані в першу чергу на доводах щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду із вимогами щодо оскарження наказів по особовому складу та по стройовій частині. Водночас відповідачі взагалі ігнорують встановлений в судовому порядку факт протиправного притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та, більш того, навіть посилаються на висновки службового розслідування, як правомірної підстави для звільнення позивача, демонструючи зневагу до кінцевого судового рішення, яке набрало законної сили.
В цьому аспекті суд враховує, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Особа, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Натомість, за обставин розглядуваного спору, звернення позивача із даним позовом в травні 2021 р. обумовлено виключно бездіяльністю в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у невиконанні вимог п. 232 Положення, відповідно до якого у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється наказом посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців з військової служби, їй рівнозначної або вищої. Позивач мав законні сподівання бути поновленим на військовій службі після скасування наказу № 209 від 22.04.2019, проте неправомірна поведінка командування в/ч НОМЕР_1 зумовила його повторно звертатися за судовим захистом.
Саме з цих підстав ухвалою суду від 18.06.21 позивачу було поновлено строк на звернення до суду із позовом до Управління Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Міністерства оборони України, військова частина НОМЕР_1 про скасування пункту 9 наказу № 147 від 31.05.2019 «Про звільнення у запас за пп. «д» через службову невідповідність ОСОБА_1 » і суд не знаходить підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду неповажними.
Разом із тим, враховуючи, що позивач збільшив свої позовні вимоги, заявивши додаткові позовні вимоги до в/ч НОМЕР_2 про скасування пункту 4 наказу № 121 від 14.06.2019 командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) «Про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення», і питання щодо поновлення строків звернення до суду із цими вимогами не вирішувалося, суд вважає за необхідне з огляду на викладені вище обставини такий строк також поновити, як пропущений з поважних причин, що буде мати наслідком ефективний захист порушеного права та забезпечення позивачу доступу до правосуддя.
Суд зазначає, що встановлення в судовому порядку неправомірності притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю є самостійною та достатньою підставою для поновлення відповідного військовослужбовця на військовій службі, а накази по стройовій частині та по особовому складу жодним чином не перешкоджають цьому та не узаконюють неправомірність звільнення.
З урахуванням викладеного, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Судові витрати по справі сторонами не понесені.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246 КАС України, суд
Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду із позовними вимогами до військової частини НОМЕР_2 про скасування пункту 4 наказу № 121 від 14.06.2019 командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) «Про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення».
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Управління Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Міністерства оборони України, військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про скасування наказів в частинах, що стосуються позивача задовольнити.
Скасувати пункт 9 наказу Управління Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Міністерства оборони України, військова частина НОМЕР_1 № 147 від 31.05.2019 «Про звільнення у запас за пп. «д» через службову невідповідність ОСОБА_1 ».
Скасувати пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 121 від 14.06.2019 (по стройовій частині) «Про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення».
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк