Ухвала
іменем України
22 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 711/8973/20
провадження № 51-5032ск21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2021 року,
встановив:
Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2021 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
с. Мар'янівка Маловисківського району Кіровоградської області, без постійного місця проживання, раніше судимого:
за вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 14 травня 2008 року за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк 3 роки зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 цього Кодексу із іспитовим строком 2 роки;
за вироком Смілянського міського суду Черкаської області від 16 березня 2010 року за ч. 1 ст. 187, ст. 71 КК до позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, звільненого 02 травня 2013 року на підставі ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2013 року умовно-достроково, невідбута частина покарання становить 1 рік 4 місяці 6 днів;
за вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 листопада 2013 року за ч. 2 ст. 187, ст. 71 КК до позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, звільненого 08 квітня 2020 року на підставі ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30 березня 2020 року умовно-достроково, невідбута частина покарання 6 місяців 14 днів,
визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК, та призначено покарання: за ч. 2 ст. 186 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 1 ст. 357 КК - у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Строк покарання ОСОБА_5 постановлено обчислювати з 02 березня 2021 року.
На підставі ст. 72 КК зараховано ОСОБА_5 у строк відбутого покарання строк попереднього ув'язнення з 14 січня 2021 року по 02 березня 2021 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Також вироком вирішено питання про застосування запобіжного заходу, процесуальних витрат у кримінальному провадженні, цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 та долю речових доказів.
Крім того, указаним вироком суду визнано винуватим за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК та засуджено ОСОБА_7 , судові рішення щодо якого не оскаржуються.
Вироком суду встановлено, що приблизно о 23 годині 30 хвилин 31 жовтня 2020 року біля під'їзду № 1 будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_7
і ОСОБА_5 , діючи за попередньою змовою між собою з метою відкритого викрадення чужого майна, підійшли до потерпілого ОСОБА_8 . ОСОБА_5 наніс потерпілому ОСОБА_8 удар рукою в обличчя, а ОСОБА_7 у цей час, перебуваючи позаду потерпілого, наніс йому удар рукою в голову. Від застосованого фізичного насильства потерпілий ОСОБА_8 упав і ОСОБА_5 наніс йому численні удари руками і ногами по тілу та в обличчя. Від спільних дій засуджених потерпілому заподіяно легкі тілесні ушкодження у вигляді крововиливу (гематоми) обличчя справа в ділянці орбіти. Далі ОСОБА_5 підняв із землі та відкрито заволодів мобільним телефоном потерпілого «Xiaomi redmi 6 A» вартістю 1800 грн., після чого засуджені покинули місце події.
Ці ж засуджені біля 22 години 10 хвилин 01 листопада 2020 року поблизу перехрестя вулиць Новопречистенської та Волкова у м. Черкаси, діючи за попередньою змовою між собою з метою відкритого викрадення чужого майна, підійшли до потерпілого ОСОБА_6 . ОСОБА_5 наніс правим кулаком один удар потерпілому ОСОБА_6
в обличчя і повалив його на землю, закривши долонею рот потерпілого. Діючи за попередньою змовою зі своїм спільником, ОСОБА_7 дістав із кишені куртки потерпілого мобільний телефон «Iphone 7» вартістю 5999 грн. 67 коп. Далі
ОСОБА_5 і ОСОБА_7 удвох відібрали у потерпілого кошти у сумі 30 грн., банківську картку АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка є офіційним документом, і дізнались пін-код від банківської картки, після чого покинули місце події.
Біля 22 години 19 хвилин 01 листопада 2020 року ОСОБА_5 і ОСОБА_7 удвох з використанням викраденої у потерпілого ОСОБА_6 банківської картки та пін-коду в банкоматі № НОМЕР_2 , розташованому у м. Черкаси, бульв. Шевченка, 385, здійснили зняття коштів у сумі 400 грн., заподіявши потерпілому шкоди на вказану суму.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2021 року, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2021 року, щодо ОСОБА_5 , без змін.
Доводи касаційної скарги та її вимоги
У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування ухвали Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2021 року щодо ОСОБА_5 з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
В обґрунтування доводів касаційної скарги указує про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.
Стверджує, що під час розгляду в суді першої інстанції засуджений не заперечував проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо встановлених органом досудового розслідування обставин, усвідомив свою провину та визнав її в повному обсязі, просив вибачення перед суспільством та потерпілими, усвідомив наслідки своєї поведінки. Свою провину він визнав ще на стадії досудового розслідування, чим суттєво допоміг слідству встановити істину по справі.
Зазначені вище обставини захисник вважає такими, що свідчать про можливість досягнення цілей покарання у разі його призначення ОСОБА_5 у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Мотиви Суду
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому при розгляді касаційної скарги виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій. Отже правильність оцінки судами попередніх інстанції досліджених доказів з точки зору належності та достовірності касаційний суд не перевіряє з огляду на межі розгляду, встановлені ст. 433 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися приписами статей 412-414 КПК.
З тексту касаційної скарги, з огляду на зміст доданих судових рішень, про такі порушення, що є безумовною підставою для скасування чи зміни оскарженого судового рішення, не йдеться.
За змістом касаційної скарги захисник не погоджується із застосованим місцевим судом правилом часткового складання призначених за вчинення кримінальних правопорушень покарань, через невідповідність остаточно призначеного за приписами ч. 1 ст. 70 КК покарання, ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.
Висновок суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, кваліфікація дій за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК, а також вид та розмір покарання, призначеного за кожне із зазначених кримінальних правопорушень окремо, захисником у касаційній скарзі не оспорюється.
Зі змісту доданої до касаційної скарги копії вироку місцевого суду вбачається, що призначаючи покарання, суд врахував визнання засудженим своєї вини, його сприяння поверненню потерпілому ОСОБА_8 викраденого майна, те, що він не перебуває під наглядом у психіатра чи нарколога, визнав щире каяття та відшкодування потерпілому ОСОБА_8 завданої матеріальної шкоди обставинами, що пом'якшують покарання. Обставинами, що його обтяжують, визнав рецидив та вчинення кримінального правопорушення за ст. 357 КК за попередньою змовою групою осіб.
За змістом ухвали апеляційного суду, встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження стороною захисту не оспорювалися. Захисник заявляв в апеляційній скарзі про те, що під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, засуджені ОСОБА_7 та ОСОБА_5 визнали свою вину у повному обсязі ще на етапі досудового розслідування, чим суттєво допомогли слідству встановити істину по справі, просили вибачення перед суспільством та потерпілими, усвідомили наслідки своєї ганебної поведінки, виявили щире каяття у вчиненому. Також зазначав, що під час проведення дебатів прокурор просила призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Суд апеляційної інстанції, в межах, визначених ст. 404 КПК, та передбаченому ст. 405 цього Кодексу порядку апеляційного перегляду, перевіряючи вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 березня 2021 року за доводами апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, дійшов вмотивованого висновку про безпідставність таких доводів. Апеляційний суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права місцевим судом, за наслідком чого дійшов висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав щире каяття та відшкодування потерпілому ОСОБА_8 завданої матеріальної шкоди, обставинами, що пом'якшують покарання, а рецидив і вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб за ст. 357 КК - обставинами, що його обтяжують.
Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції про можливість виправлення засудженого ОСОБА_5 лише за умови призначення йому остаточного покарання у виді позбавлення волі. Враховуючи неодноразове притягнення останнього до кримінальної відповідальності та те, що він не став на шлях виправлення, погодилася і з призначенням остаточного покарання, за правилами ч. 1 ст. 70 КК шляхом частково складання призначених покарань, у виді позбавленні волі на строк 5 років, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів.
З указаними висновками погоджується і колегія суддів Верховного Суду. Доводи захисника у касаційній скарзі про невідповідність призначеного засудженому ОСОБА_5 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, на думку колегії суддів є безпідставними.
Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
За приписами ст. 65 цього Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Визначені у цій статті загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак особи, щодо якої ухвалено обвинувальний вирок, які мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення. Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у аспекті застосування приписів зазначеної статті КПК вимагає від суду з'ясувати питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення за класифікацією, визначеною в ст. 12 КК. Суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, беручи до уваги його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму вини, мотивацію винуватого тощо.
При призначенні покарання за сукупністю вчинених кримінальних правопорушень, суду необхідно керуватися правилами, передбаченими ст. 70 КК у їх взаємозв'язку із приписами статей 50, 65 цього Кодексу. При вирішенні питання про те, яке із передбачених ст. 70 КК правил необхідно застосовувати при призначенні остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, також і кількість правопорушень, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість наслідків, вид сукупності, форму співучасті тощо.
Вказаних вимог закону місцевим судом дотримано, з чим обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, який належно вмотивував свої висновки.
Зі змісту оскарженого судового рішення вбачається, що засуджений ОСОБА_5
у період не знятої та не погашеної судимості за вчинення умисного тяжкого злочину, вчиненого з корисливих мотивів, за який реально відбував покарання у виді позбавлення волі, вчинив три умисні кримінальні правопорушення, два з яких, згідно ст. 12 КК, є нетяжкими, а один - тяжким злочином з корисливих мотивів. З урахуванням встановлених обставин справи, кількості і ступеня тяжкості вчинених умисних кримінальних правопорушень, та інших обставин, що впливають на покарання, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком суду щодо призначення ОСОБА_5 остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань у виді позбавлення волі на строк 5 років. Підстав для призначення покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим судами першої та апеляційної інстанції не встановлено.
Переконливих і обґрунтованих доводів, які б ставили під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій, вмотивованість їх висновків, захисник у касаційній скарзі не навів.
Оскаржена ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, є належним чином вмотивованою та обґрунтованою.
Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого судового рішення з мотивів, зазначених у касаційній скарзі захисника, та вважає, що у відкритті провадження за його касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 22 липня 2021 року щодо останнього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3