Ухвала
22 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 757/16460/16
провадження № 61-18108ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») середнього заробітку за час затримки виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2017 року про поновлення на роботі.
В обґрунтування заяви зазначав, що станом на 02 червня 2020 року наказ про його поновлення згідно з зазначеним рішенням суду відповідачем не видано, що є підставою для стягнення з АТ «Українська залізниця» на свою користь середнього заробітку за час затримки з розрахунку 637,17 грн за один робочий день, як встановлено рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2017 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі за період з 28 липня 2017 року по 01 червня 2020 року у розмірі 452 390,70 грн (з вирахуванням усіх обов'язкових податків, платежів та зборів).
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , місцевий суд дійшов висновку про затримку з вини відповідача виконання судового рішення у розумінні статті 236 КЗпП України, яка зумовлює відповідальність, передбачену цією нормою.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку про пропуск останнім тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України. При цьому апеляційним судом зазначено, що ОСОБА_1 не звертався з заявою про поновлення зазначеного строку з посиланням на поважність причин його пропуску.
04 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року.
.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Предметом позову у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі у розмірі 452 390,70 грн, що є меншим, ніж двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (567 500,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України постанова Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року не підлягає касаційному оскарженню.
Касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення, у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.
При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки, касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, та касаційна скарга не містить посилань на передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що є меншим, ніж двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягає касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик