22 листопада 2021 року (09:30)Справа № 280/8084/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ ВП: 44118663) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язанням вчити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовної заявою до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якій просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття з обліку ОСОБА_1 , як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
зобов'язати відповідача зняти з обліку ОСОБА_1 , як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та скасувати існуючу суму автоматичного нарахування зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 , яка станом на 18.08.2021 становить 37 788,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не має статусу фізичної особи-підприємця, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому не є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». З огляду на викладене, відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Оскільки у позивача відсутній статус фізичної особи-підприємця, позивач не зміг скористатись процедурою списання недоїмки, що передбачалась Законом №592-ІХ та Законом № 1072-ІХ, у зв'язку з чим єдиною можливістю для нього скасувати існуючу суму нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску є звернення до суду за захистом своїх прав із вимоги про зобов'язання відповідача зняти з обліку позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та, відповідно скасувати існуючу суму автоматичного нарахування зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку позивача, яка станом на 18.08.2021 становить 37 788,74 грн. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 25.05.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
10.06.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 33384), в якому зазначає, що позивач згідно реєстраційної та облікової картки платника податків перебуває на обліку як фізична особа - підприємець з 12.12.1997 (номер державної реєстрації 1704 - 831 - Головне управління ДПС у Запорізькій області, Вознесенівська державна податкова інспекція (Хортицький район м.Запоріжжя), загальна система оподаткування. Згідно інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців. у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб які проводять незалежну професійну діяльність) позивачу нараховано єдиний внесок за період з 01.01.2018 по 01.01.2021 у сумі 37788,74 грн. Зазначає, що зняття з обліку фізичної особи - підприємця в контролюючому органі здійснюється у порядку, встановленому п. 65.10 ст. 65, ст.67, пп.78.1.7 ст.78 Податкового кодексу України та вимог розділу XI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Мінфіну від 09.12.2011 № 1588. Підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням (згідно з абзацом 1 пп.1 п. 11.18 розділу XI Порядку № 1588). Зняття з обліку як платника єдиного внеску відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в п. 4 частини першої ст. 4 - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку. Дані про зняття з обліку ФОП як платника податків та як платника ЄСВ передаються контролюючим органом до ЄДР та оприлюднюються на порталі електронних сервісів ЄДР. Відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Мінфіну від 09.12.2011 № 1588 заява про зняття з обліку платника податків за ф. 7-ССВ надається платниками податків, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до ЄДР. Враховуючи вищезазначене, у відповідача відсутні законні підстави для списання заборгованості по єдиному внеску та зняття з обліку ОСОБА_1 . Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, записів щодо ОСОБА_1 не знайдено.
Відповідно до даних інтегрованої картки платника в електронному кабінеті платника податку за 2017-2021 роки по єдиному внеску здійснено автоматичних нарахувань на загальну суму 37 788,74 грн, станом на 26.07.2021 рахується недоїмка на загальну суму 37 788,74 грн.
27.07.2021 позивач звернувся із заявою від 26.07.2021 до ГУ ДПС у Запорізькій області, з надсиланням її копії на адресу ДПС України, у якій виклав прохання скасувати існуючу суму нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку, у зв'язку відсутністю реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як фізичної особи-підприємця; та зняти його з обліку, як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Листом ГУ ДПС у Запорізькій області №50407/6/08-01-24-06 від 18.08.2021 повідомлено, що позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 12.12.1997; зняття з обліку фізичної особи-підприємця в контролюючому органі здійснюється у порядку п.65.10 ст.65, ст.67, пп.78.1.7 ст.78 Податкового кодексу України та вимог розділу XI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №1588 від 09.12.2011 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 22.04.2014 №462), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300 (далі - Порядок №1588); зняття з обліку як платника ЄСВ, здійснюється контролюючими органами фіскальної служби на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку; відповідно до Порядку №1588 заява про зняття з обліку платника податків за ф.№7-ЄСВ надається платниками податків, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до ЄДР; у ГУ ДПС відсутні законні підстави для списання заборгованості по єдиному внеску та зняття з обліку позивача.
Листом ДПС України №19410/6/99-00-04-03-01-06 від 26.08.2021 повідомлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; фізичні особи-підприємці, стосовно яких не проводилась державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (у т.ч. до створення Єдиного державного реєстру) не втратили статусу фізичної особи-підприємця; відомості стосовно « ОСОБА_2 » як платника єдиного внеску було отримано від Пенсійного фонду України та завантажено до реєстру страхувальників у жовтні 2013 року; станом на 26.08.2021 у контролюючого органу відсутня інформація про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача; недоїмка зі сплати єдиного внеску становить 37788,74 грн.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття з обліку ОСОБА_1 , як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку із чим звернувся до суду із вказаним позовом.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці.
Таким чином, суб'єктна ознака статусу фізичної-особи підприємця є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску.
Відповідно до ст.42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із ч.2 ст.50 Цивільного кодексу України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Приписами ч.1 ст.128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ета п і 58 цього Кодексу.
З 01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №755-1V від 15.05.2003 (змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») (далі - Закон №755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) (в редакції на момент набрання ним чинності).
Відповідно до ч. 1 ст.42 Закону №755-ІV, для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
Згідно з п.2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Варто зазначити, що п.2 Прикінцевих положень Закону №755-ІV не містить жодних приписів щодо будь-яких обов'язків фізичних осіб-підприємців. Зазначена норма містить вказівку на обов'язок саме державного реєстратора протягом 2004-2005 років здійснити заміну раніше виданих юридичним особам та фізичним особам - підприємців свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка у разі надходження від таких юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу фізичної особи - підприємця через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV).
03.03.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 01.07.2010 №2390-Vl (далі - Закон №2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас п.8 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те. що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість, відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений п.2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо позивача записів не знайдено, що підтверджує, що ні ним самостійно, ні тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями. відомості щодо позивача не включались до ЄДР.
25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII (далі - Закон №1155-VII).
Цим Законом п.2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-ІV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.
З пояснювальної записки до проекту Закону №1155-VII вбачається, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб'єктів господарювання. Зокрема, Законом №2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб'єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону №2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом №755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб'єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.
Також у пояснювальній записці до проекту Закону №1155-VII указано, що реалізація Закону №2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:
1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб'єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV;
2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР. в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРГЮ У/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб'єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.
Основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Отже, статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб -підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особа від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію па бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Крім цього, 03.06.2020 набрав чинності п.5 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13.05.2020 №592-ІХ (далі -Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону №2464-VI (у редакції Закону №592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком па доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), -державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
З пояснювальної записки до проекту Закону №592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
З огляду на викладене, відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Зазначена правова позиція повністю відповідає позиції викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19.
Разом з цим, 10.12.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо соціальної підтримки платників податків на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COV1D-I9, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 04.12.2020 №1072-ІХ (далі-Закон №1072-ІХ), яким внесено зміни до пункту 9-15 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI.
Так, абзац перший та другий пункту 9-15 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI (у редакції Закону №1072-ІХ) викладено в такій редакції: Підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на 1 грудня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки включно до дати подання заяви про списання недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання до 1 березня 2021 року, зокрема, особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб -підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до І грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше.
Оскільки у позивача відсутній статус фізичної особи-підприємця, позивач не зміг скористатись процедурою списання недоїмки, що передбачалась Законом №592-ІХ та Законом №1072-ІХ.
Окрім того, що відповідно до п.3 розділу І Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.11.2014 №1162, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 р. за№ 1553/26330, який набрав чинності 19.12.2014 (далі - Порядок№1162), встановлено, що цей Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1,4,5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.
Відповідно до пп.1, 4, 5 та 5-1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: 1) роботодавці; 4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; 5) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; 5-1) члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.
Системний аналіз положень Закону України №2464-VI та Порядку №1162 дає підстави дійти висновку про те, що як постановка на облік так і зняття з обліку стосується лише платників єдиного внеску, визначених у п.1, 4, 5 та 5-1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI.
Позивач не маючи статусу фізичної особи-підприємця з моменту створення Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, не відноситься до жодної з категорій платників єдиного внеску, зазначених у пп.1, 4, 5 та 5-1 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI. Отже, на нього не поширюються норми щодо необхідної подачі заяви за формою №7-ЄСВ, що передбачена Порядком №1162, та заяви для зняття з обліку в контролюючих органах, відповідно до розділу XI Порядку №1588, про що зазначено відповідачем у своєму листі №50407/6/08-01-24-06 від 18.08.2021.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.5 Закону №2464-VI встановлено, що взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1,4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Відповідно до п.1 ст.1 Закону №2464-VI Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.12 Закону №2464-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відповідно до покладених на нього завдань формує та веде реєстр страхувальників Державного реєстру, здійснює заходи щодо забезпечення доступу до даних Державного реєстру відповідно до цього Закону.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.14 Закону №2464-VI, податкові органи зобов'язані здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру страхувальників Державного реєстру.
Крім того, відповідно до п. 1 розділу II Порядку №1162, взяття на облік платників єдиного внеску, на яких поширюється дія Закону №755, здійснюється фіскальним органом за їх місцезнаходженням чи місцем проживання на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом №755, не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей фіскальним органом.
При цьому, відповідно до п.2,3 Положення про реєстр страхувальників затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.11.2014 №1162, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 р. за №1553/26330 (далі - Положення про реєстр страхувальників) облік платників єдиного внеску в реєстрі страхувальників здійснюється у порядку, визначеному статтею 5 Закону №2464-VI. Фіскальні органи та державні реєстратори здійснюють взаємодію щодо надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр), підтвердження відомостей про юридичну особу (відокремлений підрозділ) та фізичну особу - підприємця. Відомості з Єдиного державного реєстру, отримані фіскальними органами, проходять контроль щодо коректності використання реєстраційних номерів облікових карток платників та відповідності наданих кодів класифікаційних ознак класифікаторам та довідникам. Відомості з Єдиного державного реєстру, що пройшли перевірки, вносяться до реєстру страхувальників.
Аналіз вищезазначених норм законодавства визначає, що контролюючий орган перед взяттям на облік позивача, як платника єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників, повинен був перевірити чи існують для цього законні підстави, а саме чи зареєстрований він, як фізична особа-підприємець, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Поміж іншого, Міністерством фінансів України відповідно до п.7 Наказу Міністерства фінансів України 24.11.2014 № 1162, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 р. за № 1553/26330, зобов'язано Державну фіскальну службу України (Білоус І.О.): 1) у тримісячний строк з дня набрання чинності цим наказом провести інвентаризацію реєстру страхувальників, у ході якої встановити: платників єдиного внеску, які втратили статус страхувальника: платників єдиного внеску, стосовно яких у реєстрі наявні два або більше записів під одним податковим номером; платників єдиного внеску, які обліковуються не за номерами з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або Державного реєстру фізичних осіб - платників податків; 2) за результатами проведеної інвентаризації забезпечити однозначну ідентифікацію та єдиний облік страхувальників або виключити осіб, які втратили статус страхувальників чи не ідентифіковані, за умови відсутності заборгованості.
Позивач на момент проведення інвентаризації не мав заборгованості, не знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тобто не мав статусу фізичної особи-підприємця, отже втратив статус страхувальника. Незважаючи на це, позивача не було виключено із реєстру страхувальників.
Крім того, відповідно до п. 11.30 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 22.04.2014 № 462), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 р. за № 1562/20300 (в редакції до 10.05.2016), якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом та у разі:
неподання протягом одного року до контролюючих органів податкових декларацій, документів податкової звітності:
якщо установчі документи суперечать чинному законодавству;
провадження діяльності, яка суперечить установчим документам та законодавству; наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням;
наявності у контролюючого органу передбачених законами України інших підстав для постановленім судового рішення щодо припинення (ліквідації) чи скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання, то керівник контролюючого органу приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про винесення судового рішення щодо припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, відміни державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.
У свою чергу. Європейський суд із прав людини, у своєму рішенні по справі "Лелас проти Хорватії" (заява №55555/08. п.74. від 20 травня 2010 року), відзначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує внесенню позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування до реєстру страхувальників, що зумовлює протиправність бездіяльності Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо не зняття з обліку позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, за його заявою.
Відповідно до абз.2 п.8 розділу IV Порядку №1162, процедури зняття з обліку платника єдиного внеску у контролюючому органі розпочинаються у разі надходження від державного реєстратора відомостей про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.
Так, позивач позбавлений можливості надати державному реєстратору заяву про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, оскільки не має статусу фізичної особи-підприємця та щодо нього відсутній запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Оскільки позивач на сьогоднішній день не має статусу фізичної особи-підприємця, зазначена бездіяльність відповідача призводить до покладення на нього надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску, заборгованість за яким, відповідно до даних інтегрованої картки платника в електронному кабінеті платника податку за 2017-2020 роки, становить 37 788,74 грн., яку відповідач самостійно нараховував у автоматичному режимі.
Наведене вище свідчать про безпідставне автоматичне нарахування позивачу сум єдиного внеску, без врахування норм ст.9 Закону №2464-IV.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.11.2014 № 1162, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 р. за №1553/26330, зняття з обліку платників єдиного внеску фізичних осіб - підприємців здійснюється з урахуванням таких особливостей: процедури зняття з обліку платника єдиного внеску у контролюючому органі розпочинаються у разі надходження від державного реєстратора відомостей про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру; платник єдиного внеску (фізична особа - підприємець) знімається з обліку після проведення передбаченої законодавством перевірки, здійснення остаточного розрахунку зі сплати єдиного внеску та закриття інтегрованих карток. До реєстру страхувальників вносяться відповідні записи із зазначенням дати та причини зняття з обліку платника єдиного внеску. Датою зняття з обліку платника єдиного внеску є дата внесення запису до реєстру страхувальників. Дані про зняття з обліку платника єдиного внеску (фізичної особи - підприємця) передаються до державного реєстратора.
Беручи до уваги вищезазначене та враховуючи що у позивача рахується заборгованість у сумі 37 788,74 грн. по автоматичному нарахуванню єдиного внеску, яка залишається в інтегрованій картці, позивач позбавлений можливості бути знятим з обліку як платник єдиного внеску до здійснення ним остаточного розрахунку з його сплати.
Як вже зазначалось вище, позивач не зміг скористатись процедурою списання недоїмки, що передбачалась Законом №592-IX та Законом №1072-IX.
Враховуючи, що предметом спору є підстави нарахування сум єдиного внеску в інтегрованій картці позивача, як платника податку єдиного внеску, суд вважає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача буде зобов'язання відповідача зняти з обліку позивача як платника єдиного внеску та здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788,74 грн.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України). Суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Що стосується стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Позивачем до матеріалів справи надано копії:
Договору про надання правничої (правової) допомоги від 26.07.2021 з додатком № 1;
рахунку від 26.07.2021 №11/07 на суму 4 000,00 грн.;
квитанції від 22.07.2021 №ПН2575301 на суму 4 000,00 грн.;
акту приймання-передачі послуг від 03.09.2021 (підготовка позовної заяви, 4 000,00 грн.);
ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 31.08.2021 серії АР №1055834.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Звідси, враховуючи предмет спору, а також те, що дана справа є справою незначної складності, яка потребувала від адвоката незначного об'єму наданих послуг (складання позовної заяви), суд вважає, що понесення судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4 000,00 грн. є неспівмірним із складністю даної справи, а отже такі витрати, що підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1, необхідно зменшити до 1500,00 грн.
Керуючись ст.ст.9, 139, 243-246 КАС України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ ВП: 44118663) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язанням вчити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо не зняття з обліку ОСОБА_1 , як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області зняти з обліку ОСОБА_1 , як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення самостійно нарахованої недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788,74 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень).
В іншій частині вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 22.11.2021.
Суддя Ю.В. Калашник