Ухвала
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 372/949/19
провадження № 61-15173ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Обухівська міська рада, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20 січня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 жовтня 2009 року, видане Обухівською районною державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_5 в частині 1/2 частини житлового будинку та прибудинкових споруд за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 29 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2021 року, у якій він просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2021 року касаційну скаргу
ОСОБА_2 залишено без руху, надано йому строк до 29 жовтня 2021 року для сплати судового збору та подання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням правильного процесуального статусу сторін у справі, а також третьої особи - Обухівської міської ради та адреси її місцезнаходження.
У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла квитанція ОСОБА_2 про сплату судового збору та касаційна скарга у новій редакції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) - суд не дослідив зібрані у справі докази.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно, зокрема у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій ухвалено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також їх однакове матеріально-правове регулювання. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався заявник у касаційній скарзі: № 910/13195/17 (про розірвання договору про виконання робіт, стягнення авансу), № 911/1867/17 (про визнання недійсним та скасування розпорядження про передачу земельної ділянки в оренду), № 922/1362/17 (про визнання недійсними договорів переведення боргу), № 201/10123/17 (про визнання протиправним звернення стягнення на предмет іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію),
№ 521/2993/13 (про визнання права власності, виділення частки та стягнення компенсації), Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки наведені як приклад неоднакового застосування норм права постанови Верховного Суду, ухвалені не у подібних правовідносинах.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи, підлягають перевірці за матеріалами справи, а тому згідно з частиною сьомою статті 394 ЦПК України наявні підстави для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Касаційне провадження у цій справі відкривається на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновків викладених у постанові Верховного Суду
від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11) та пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1частини третьої статті 411 ЦПК України).
Керуючись статтями 389, 392, 394, 395 ЦПК України,
Відкрити касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Обухівська міська рада, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 29 липня 2021 року.
Витребувати з Обухівського районного суду Київської області цивільну справу
№ 372/949/19.
Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 17 грудня 2021 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак