Постанова
Іменем України
18 листопада 2021 року
місто Київ
справа № 774/107/18
провадження № 61-45922ав18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
секретар судового засідання - Шумінська М. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
сторони розгляду у третейському суді:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні Верховного Суду (просп. Повітрофлотський, 28, м. Київ) апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2018 року у складі судді Макарова М. О. у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 25 грудня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
ОСОБА_1 07 грудня 2017 року звернулася до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із заявою про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 25 грудня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Вимоги скарги заявник обґрунтовувала тим, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 25 грудня 2013 року у справі № 5646/2013 задоволено позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за договором від 18 березня 2008 року № б/н у розмірі 15 946, 77 грн, а також витрати з оплати третейського збору в сумі 500, 00 грн, разом - 16 446, 76 грн.
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська 02 жовтня 2014 року постановив ухвалу про видачу виконавчих листів на виконання зазначеного рішення третейського суду.
Заявник стверджувала, що ухваленим третейським судом рішенням порушено її права, оскільки вона не була повідомлена про розгляд справи, заперечувала проти підсудності спору третейському суду. Також стверджувала, що не укладала кредитного договору з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Рух справи у суді першої інстанції та апеляційному суді
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2018 року заяву ОСОБА_1 про скасування рішення третейського суду передано на розгляд Апеляційного суду Дніпропетровської області за предметною підсудністю для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 25 грудня 2013 року. Відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення третейського суду.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
Відзив на заяву ОСОБА_1 не надходив.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду як суду першої інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 25 грудня 2013 року скасовано.
Апеляційний суд Дніпропетровської області як суд першої інстанції обґрунтовував постановлену ухвалу тим, що оскільки ОСОБА_1 є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, а отже, третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 12 жовтня 2018 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2018 року, відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Заявник обґрунтовує апеляційну скаргу порушенням Апеляційним судом Дніпропетровської області норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заявник зазначає, що:
- суд відповідно до частини третьої статті 3, частин п'ятої та сьомої статті 454 ЦПК України не мав підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на оскарження рішення третейського суду, а заява підлягала поверненню заявнику, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 травня 2018 року у справі № 10/024/18, від 21 травня 2018 року у справі № 796/3/2017, від 04 червня 2018 року у справі № 795/305/18, від 03 вересня 2018 року у справах № 796/38/2018, № 796/52/2018, № 796/117/2018. Під час вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду із заявою про скасування рішення третейського суду суд мав враховувати ту обставину, що ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2014 року у справі № 200/16378/14 видано виконавчий лист на рішення третейського суду, що відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 02 квітня 2018 року у справі № 796/4/2017;
- оскаржувана ухвала суперечить принципу визначеності та остаточності судового рішення, закріпленому у частині другій статті 358, частині третій статті 394 ЦПК України. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року
у справі № 6-1422цс17, можливість оскарження рішення третейського суду є обмеженою, у цих справах суд також має дотримуватися принципу визначеності та остаточності рішення третейського суду;
- суд дійшов помилкового висновку, що справа, яка розглядалася третейським судом, є справою щодо захисту прав споживачів, що суперечить статтям 11, 16 ЦК України, пункту 6 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів»;
- суд не обґрунтував, яким чином відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 та правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 січня 2016 року у справі № 6-2712цс15, третейська справа № 5646/2013 є справою щодо захисту прав споживача, яка не належить до підвідомчості третейського суду.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», витребувано матеріали справи.
Справа надійшла до Верховного Суду 06 жовтня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 24, частиною другою статті 351 ЦПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування Апеляційним судом Дніпропетровської області як судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішенні суду першої інстанції
Суд першої інстанції встановив, що 18 березня 2008 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, чим підтвердила згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в анкеті-заяві.
Умови та правила, розміщені на офіційному сайті ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», є публічною офертою, що містять істотні умови і правила надання послуг банком, до якої приєднуються клієнти, підписуючи заяву у відділенні банку.
18 березня 2008 року ОСОБА_1 звернулася до відділення банку для отримання кредитної картки. Банк перевірив персональні дані та видав ОСОБА_1 кредитну картку «Кредитка Універсальна» за обраним тарифним пакетом зі встановленим кредитним лімітом у розмірі 5 200, 00 грн.
ОСОБА_1 , отримавши кредит, зобов'язалася повернути отриманий кредит, сплатити відсотки за користування кредитом, комісії, однак свої зобов'язання не виконала, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитом у розмірі 15 946, 77 грн, яка складається з: 7 522, 22 грн - заборгованість за кредитом; 5 697, 02 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 730, 06 грн - заборгованість за комісією за користування кредитом; 250, 00 грн - штраф (фіксована частина); 747, 47 грн - штраф (процентна складова).
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 25 грудня 2013 року у справі № 5646/2013 за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором № б/н від 18 березня 2008 року у сумі 15 946, 77 грн та витрати зі сплати третейського збору в сумі 500, 00 грн.
Оцінка аргументів, викладених у апеляційній скарзі
Учасники справи, будучи належним чином повідомлені про розгляд справи, у судове засідання не з'явилися, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, а тому Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи.
Щодо інстанційної юрисдикції спору
Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно зі статтею 13 ЦПК України 2004 року, статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частин першої, другої статті 389-1 ЦПК України 2004 року сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду. Заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами.
03 жовтня 2017 року ухвалено Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, відповідно до якого прийняту нову редакцію Цивільного процесуального кодексу України.
Частиною другою статті 23 ЦПК України встановлено, що справи щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом (за місцезнаходженням арбітражу).
У справі, яка переглядається, заяву про скасування рішення третейського суду ОСОБА_1 подала до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська 02 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності новою редакцією ЦПК України.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2017 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху, а ухвалою цього ж суду від19 січня 2018 року справу передано до Апеляційного суду Дніпропетровської області для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Згідно з підпунктом 11 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Перехідні положення Кодексу не містять спеціального правила щодо порядку оскарження судових рішень у справах, стосовно вирішення яких змінено правила інстанційної підсудності, у тому числі і справ за заявами про скасування рішення третейського суду, а тому системне тлумачення положень процесуального закону дає підстави для висновку, що справи за заявами про скасування рішення третейського суду, які розпочаті розглядом судами першої інстанції за правилами ЦПК України, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягають завершенню розглядом судами цієї інстанції. Відповідно, судами, повноважними для розгляду таких заяв, є суди першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом, а судами апеляційної інстанції, повноважними для перегляду рішень, ухвалених судами першої інстанції, є апеляційні суди, а не Верховний Суд.
Подібні висновки щодо інстанційної юрисдикції викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 752/8928/17-ц (провадження № 61-6823св19).
Тлумачення процесуального закону, здійснене судами першої та апеляційної інстанцій, суперечить положенням частини четвертої статі 3 ЦПК України та призводить до звуження процесуальних прав учасників процесу, оскільки передача цієї справи на розгляд Верховному Суду як суду апеляційної інстанції, унеможливлює перегляд справи в порядку касаційного провадження, як це передбачав процесуальний закон, чинний на момент подання заяви до суду першої інстанції.
У частині першій статті 58 Конституції України закріплено один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року
№ 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Також частиною четвертою статті 3 ЦПК України встановлено, що закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
За таких обставин суд першої інстанції, передаючи справу на розгляд апеляційному суду, а суд апеляційної інстанції, відкриваючи провадження у справі як суд першої інстанції, керуючись тим, що у новій редакції ЦПК України змінено інстанційну юрисдикцію справ за заявами про оскарження рішень третейського суду, порушили приписи статті 58 Конституції України та статті 3 ЦПК України, застосувавши ретроспективну (зворотну) дію закону - законодавчого акта, що скасовує право, належне учаснику судового процесу, на розгляд справи повноважним судом.
Отже, враховуючи, що заявник скористалася правом на оскарження рішення третейського суду до набрання чинності новою редакцією ЦПК України, якою змінено інстанційну юрисдикцію заяв про скасування рішень третейського суду, а тому суд апеляційної інстанції не повинен був розглядати таку справу як суд першої інстанції. Протилежне свідчить про розгляд справи неповноважним судом.
Враховуючи, що аналіз норм ЦПК України 2004 року та ЦПК України у чинній редакції свідчить, що заяви, які подані до суду за правилами ЦПК України не підлягають передачі за підсудністю після її зміни у зв'язку з набранням чинності новою редакцією процесуального закону, обґрунтованим є висновок про те, що розгляд заяви ОСОБА_1 про скасування рішення третейського суду здійснено неповноважним складом суду, а тому оскаржувана ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2018 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.
Верховний Суд наголошує на тому, що у справі, яка переглядається, цей Суд безумовно є повноважним судом для постановлення остаточного рішення у справі, що переглядається.
Переглядаючи справу у апеляційному порядку, Верховний Суд не позбавлений можливості виправити недоліки, допущені судом першої інстанції, ухвалити нове судове рішення, яке відповідатиме вимогам законності та обґрунтованості.
Щодо суті спору
Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про скасування рішення Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 25 грудня 2013 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Задовольняючи заяву та скасовуючи рішення третейського суду, Апеляційний суд Дніпропетровської області як суд першої інстанції встановив, що спір, який виник між банком та ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, не підвідомчий третейському суду.
Щодо підвідомчості спору третейському суду
В оцінці питання про підвідомчість спору, який виник між банком та ОСОБА_1 , щодо заборгованості за кредитним договором, то потрібно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц (провадження № 14-336цс18) зазначила, що за змістом статей 1, 2, 6 Закону України «Про третейські суди» підвідомчість справ, які можуть бути вирішені в рамках третейського судочинства, обмежена сферою приватного права.
Так, у статті 1 Закону України «Про третейські суди» зазначено, що він регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
У статті 2 цього Закону розкрито значення термінів, які у ньому вживаються:
третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин;
сторони третейського розгляду - позивач та відповідач. Позивачами є фізичні та юридичні особи, що пред'явили позов про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів. Відповідачами є фізичні та юридичні особи, яким пред'явлено позовні вимоги.
Також у статті 3 Закону України «Про третейські суди» визначено завдання третейського суду, яким є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.
У пункті 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди» зазначено, що справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) не підлягають розгляду третейськими судами.
Тобто до компетенції третейських судів входить вирішення спорів, що виникають між приватними особами, за виключенням окремих категорій, прямо передбачених Законом України «Про третейські суди», з питань, які не торкаються публічно значимих відносин.
За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, за своєю суттю кредитний договір є результатом точної, досягнутої раніше сторонами домовленості в цивільному обігу про порядок взаємовідносин щодо надання та повернення грошових коштів, де перераховані всі права і обов'язки сторін, в тому числі чітко визначено його ціну, порядок розрахунків, терміни виконання умов й інші необхідні елементи, тобто породжує цивільно-правові наслідки для сторін, що виключає віднесення правовідносин до публічно-правових.
Це підтверджується і спеціальними нормами, що регулюють правовідносини позики та кредиту.
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Верховний Суд України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі
№ 6-1716цс15 зазначив, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом України від 03 лютого 2011 року № 2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
У преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У пункті 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Також визначена сфера дії цього Закону у частині першій статті 1-1: цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Отже, якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов'язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням нею обов'язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер як споживчого, тому і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися на вимогах Закону України «Про захист прав споживачів».
Тобто незалежно від предмета і підстав позову та не зважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
У зв'язку з наведеним Верховний Суд визнає необґрунтованими заперечення банку, що спір був підвідомчий третейському суду.
Щодо строків оскарження рішення третейського суду
В оцінці доводів апеляційної скарги про те, що Апеляційний суд Дніпропетровської області не мав підстав для поновлення строку на оскарження рішення третейського суду відповідно до частини третьої статті 3, частин п'ятої та сьомої статті 454 ЦПК України, Верховний Суд врахував таке.
Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
За таких обставин питання щодо форми та змісту заяви, а також строків її подання мали обчислюватися за правилами ЦПК України 2004 року.
Відповідно до частини першої статті 389-1 ЦПК України 2004 року сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду.
За частиною другою статті 389-1 ЦПК України 2004 року заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом.
Згідно з частиною третьою статті 389-1 ЦПК України 2004 року заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою цієї статті, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що сторона третейського розгляду має право на оскарження рішення третейського суду у тримісячний строк з дня прийняття рішення третейським судом, та виключно у разі доведення поважності причин пропуску строку на оскарження його може бути поновлено.
Вирішуючи питання про поновлення строку на оскарження рішення третейського суду, Апеляційний суд Дніпропетровської області врахував, що копію оскаржуваного рішення третейського суду заявник отримала лише 22 грудня 2017 року.
У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 раніше було відомо про оскаржуване рішення третейського суду, такі обставини не доведені заявником, а тому не можуть бути враховані Верховним Судом. Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до непогодження з процесуальним рішенням апеляційного суду як суду першої інстанції та необхідність переоцінки доказів у справі.
Верховний Суд визнає нерелевантною судову практику, наведену банком у касаційній скарзі, оскільки вона стосується застосування чинної редакції ЦПК України щодо строків на оскарження рішення третейського суду, правила якого не існували на момент подання ОСОБА_1 заяви про скасування рішення третейського суду, а тому її не може бути застосовано судом під час вирішення питання про дотримання заявником строків на оскарження судового рішення.
В оцінці доводів апеляційної скарги про порушення Апеляційним судом Дніпропетровської області принципу правової визначеності та остаточності судового рішення, то Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 не брала участі у розгляді справи третейським судом, а тому, не знаючи про розгляд такої справи, вона не могла цікавитися рухом справи, вживати дій щодо дотримання строків на оскарження рішення третейського суду. За правилами ЦПК України 2004 року перебіг строку на оскарження рішення третейського суду розпочинався з моменту, коли особа дізналися або повинна була дізнатися про прийняття рішення третейським судом. Верховний Суд додатково врахував, що ОСОБА_1 не брала участі у розгляді справи про видачу виконавчого листа на виконання оскаржуваного рішення третейського суду, а тому доводи апеляційної скарги про те, що заявнику раніше було відомо про рішення третейського суду ґрунтуються на припущеннях, у матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_1 могло бути раніше відомо про існування рішення третейського суду, яке вона у подальшому оскаржила.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи, що Верховний Суд встановив, що справа розглянута неповноважним судом, оскільки з урахуванням того, що заява про скасування рішення третейського суду подана ОСОБА_1 07 грудня 2017 року (до набрання чинності змінами у ЦПК України, у тому числі щодо інстанційної юрисдикції спору), повноважним судом для розгляду цієї справи був Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, який помилково передав справу до Апеляційного суду Дніпропетровської області, який, у свою чергу, безпідставно прийняв справу до розгляду, а тому наявні безумовні підстави для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги банку, скасування ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2018 року із ухваленням нового судового рішення у справі по суті спору.
Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду (пункт 1 частини третьої статті 376 ЦПК України).
Переглядаючи справу по суті спору, Верховний Суд встановив, що третейський суд розглянув справу не підвідомчу йому, оскільки ОСОБА_1 є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитним договором, а тому відповідно до пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» третейський суд не вправі розглядати такий спір.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 458 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.
За наведених обставин Верховний Суд встановив наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення третейського суду.
Розподіл судових витрат
Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається у тому числі, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення.
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, суд дійшов висновку про скасування оскаржуваної ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області із ухваленням нового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 , скасування рішення третейського суду, а тому правовий результат вирішення спору ухвалено не на користь банку, а отже, витрати, понесені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у зв'язку з апеляційним розглядом справи, покладаються на банк. Водночас судові витрати у зв'язку зі сплатою судового збору, понесені ОСОБА_1 під час подання заяви про скасування рішення третейського суду, підлягають їй компенсації банком.
Керуючись статтями 24, 351, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про скасування рішення третейського суду задовольнити.
Скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» від 25 грудня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору, понесені нею під час подання заяви про скасування рішення третейського суду, у розмірі 320, 00 грн.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
В. В. Яремко
Повний текст постанови складено 22 листопада 2021 року